Шпаргалка по"Региональной экономике"

Близько 25 % малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною  базою—міста з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення  середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріального  виробництва. Значна частина цих  міст — це монофункціональні міста, галузями спеціалізації яких є гірничодобувна промисловість, енергетика, обробна, хімічна  та нафтопереробна промисловість, перероблення сільськогосподарської сировини. До таких міст належать транспортні  центри, лікувально-оздоровчі центри.

На сучасному етапі в малих  містах склалася складна економічна та соціальна ситуація, передусім  у сфері формування і функціонування ринку праці. Особливістю економічного становища малих міст є те, що більшість із них створилася на основі одного-двох підприємств, була сформована вузько направлена спеціалізація промислового виробництва. Від роботи таких підприємств повністю залежить економічний стан людей. Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні послабили економічну базу малих міст. При проведенні економічних реформ недостатньо врахована специфіка малих міст, що призвело до безробіття в значних масштабах. Виконання соціально-економічних і культурних програм розвитку територіальних громад цих міст не забезпечено фінансовими ресурсами.

Прикладом надзвичайно складного  соціально-економічного стану можна  розглядати малі міста Донбаського  регіону. В результаті реструктуризації вугільної промисловості, що почалась в 1993 р., чисельність зайнятих працівників  в крупних шахтарських містах скоротилася на 40-50%. В складному  становищі опинилися такі міста  з моногалузевою промисловою  структурою, як Дзержинськ, Димитров, Ждановка, Кіровське, Новоградівка, Селідово, Снєжноє, Торез, Вугледар, Шахтерськ та ін. Господарський  комплекс цих міст повністю базується  на вугільній промисловості. Паливна  промисловість складає 50-90% загального обсягу промисловості.

Закриття шахт приводить до вивільнення  робітників, які не можуть знайти роботу. Значно виріс рівень офіційного безробіття, а приховане безробіття значно вище. До служби зайнятості звертається значна частина жінок — біля 70 % загальної  кількості. Створені в минулі часи підприємства легкої промисловості, де зайняті головним чином жінки, не працюють у зв'язку із низькою конкурентноздатністю продукції, що випускають. В занедбаному стані  знаходяться житловий комплекс, дитячі садки, лікарні, поліклініки, клуби, бібліотеки та інші об'єкти соціальної сфери.

Найбільш гострими загальними проблемами розвитку малих міст є: одностороння спеціалізація підприємств і  недостатня завантаженість їх потужностей; недостатні економічні можливості містоутворюючих  підприємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслуговування, що ускладнює ситуацію у сфері  зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст. Існує незадовільний  стан житлово-комунального господарства, недостатньо розвинута система  водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж. У багатьох малих містах об'єкти систем водо-, енерго-, теплопостачання  знаходяться в аварійному стані. Дорожнє господарство не покращується, що стримує розвиток транспортних міжміських, міжрегіональних зв'язків та зв'язків  із сільськими населеними пунктами в  зоні впливу малого міста. Будівництво  житла та об'єктів інфраструктури, благоустрій міст практично не ведеться.

Недостатній розвиток, а в деяких випадках занепад промислового виробництва, негативно впливає на професійно-кваліфікаційну підготовку кадрів, обмежена можливість населення в одержанні освіти. В малих містах існує низький  рівень розвитку соціальної інфраструктури, сфери соціальних послуг (освіти, медичного  обслуговування, культури). Незадовільно вирішуються питання стосовно раціонального  використання земельних, водних, інших  природних ресурсів, недостатній  рівень інженерного захисту територій  від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів.

Незважаючи на те, що Конституцією України та Законом України "Про  місцеве самоврядування в Україні" визначено роль міст у системі  адміністративно-територіального устрою як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності, місцевим органам влади  не вдається забезпечити малі міста  необхідними фінансовими ресурсами.

Основні напрями  соціально-економічного розвитку малих  міст

Важливе значення для впровадження організаційно-економічних та нормативно-правових методів управління соціально-економічним  розвитком малих міст має Закон  України "Про затвердження Загальнодержавної  програми розвитку малих міст" (2004 р.). Програма спрямовує діяльність на забезпечення позитивних зрушень  в економічному та соціальному стані  малих міст, поліпшення життєвого  рівня населення, ефективного використання ресурсного та науково-виробничого  потенціалу. Програма дає змогу органам  місцевого самоврядування та органам  виконавчої влади самостійно складати і реалізовувати плани відродження  та розвитку малих міст з використанням  для цього відповідної державної  підтримки. Програма сприяє активному  залученню до цієї роботи кадрів місцевих органів виконавчої влади, населення  та суб'єктів підприємницької діяльності. Програмою визначені такі основні  напрями діяльності:

• запровадження ефективних механізмів стимулювання соціально-економічного розвитку малих міст, у першу чергу  депресивних;

• активне сприяння створенню високопродуктивних робочих місць у сферах господарювання та забезпеченню зайнятості населення;

• розвиток малого підприємництва, місцевої промисловості, оновлення технологічної  бази виробництва;

• розвиток соціальної сфери малих  міст;

• розвиток мереж та засобів сучасного  зв'язку як однією з основних умов розвитку економіки малих міст;

• підвищення ролі територіальних громад, органів місцевого самоврядування в розробленні та виконанні програм  розвитку малих міст;

• формування та відновлення складових  частин екологічної мережі як основного  природного елемента екологічної безпеки  території. Пріоритетні напрями  покращення економічного становища  малих

міст встановлені з врахуванням  типу малого міста. Для малих міст, що прилягають до центрів систем розселення (міста — супутники центрів  систем розселення), — передбачено  розміщення філіалів і цехів промислових  підприємств, що виносяться за межі цих  центрів. Для міст, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали (міста-курор-ти і санаторно-курортні та рекреаційні центри), планується забезпечити стимулювання розвитку курортних функцій, заборонити будівництво  нових і розширення діючих промислових  підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і населення  малих міст та таких, що можуть негативно  вплинути на природні лікувальні факторипотенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні  та туристичні центри), впроваджується розвиток туристичних функцій із збереженням і можливим господарським  використанням об'єктів культурної спадщини, захист довкілля. Для міст—  центрів сільськогосподарських  районів (адміністративні центри районів, центри низових локальних систем розселення, господарські центри місцевого  значення) — впроваджується розвиток економічного потенціалу, пов'язаного  з переробленням продукції сільськогосподарського виробництва, та соціальної інфраструктури з урахуванням можливостей обслуговування сільського населення, забезпечення водо-, газо-, і енергомережами, дорогами. Для  монофункціональних міст (індустріальних і аграрно-індустріальних центрів) стає необхідним забезпечити стабілізацію соціально-економічного розвитку, здійснити  структурну перебудову виробничої бази, вирішення екологічних проблем, пов'язаних з нераціональною господарською  діяльністю, покращення виробничої і  соціальної інфраструктури міст та створення  умов для їх інвестиційної привабливості  та розміщення високотехнологічних  виробництв, раціонального використання місцевих природних і матеріальних ресурсів.

У кризовому стані в умовах малих  міст знаходяться процеси у сфері  зайнятості населення. Головними чинниками  кризи на ринку праці для малих  міст є монопрофільність виробництва, незбалансованість структури господарства. Розвиток сфери зайнятості населення  та формування ринку праці малих  міст досягається за рахунок забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил та їх подальшого розвитку з  урахуванням збереження навколишнього  середовища. На основі використання місцевих матеріальних та сировинних ресурсів забезпечується розвиток місцевої промисловості. В її складі:

• легка промисловість, яка задовольняє  потреби населення та внутрішнього ринку шляхом стабілізації та нарощування  виробництва текстильної і хутряної продукції, натуральних і штучних  шкір, льняних тканин, взуття та шкіряно-галантерейних  виробів, розширення виробництва імпортозамінної  продукції;

• харчова промисловість, що займається переробленням сільськогосподарської  продукції;

• деревообробна, целюлозно-паперова промисловість та промисловість  будівельних матеріалів.

Для розв'язання проблеми зайнятості населення у малих містах важливого  значення набуває економічне стимулювання платоспроможного попиту на робочу силу, розвиток малого і середнього підприємництва, спрямованого на створення нових  робочих місць з безпечними і  здоровими умовами праці, розвиток самостійної зайнятості населення.

Основою стабілізації та покращення життєвого рівня населення малих  міст служить необхідність докорінного  покращення соціальних умов життя людей. Цей фактор є основним при вирішенні  якісно нового підходу до розвитку малих міст. Заходи загальнодержавного змісту спрямовуються на задоволення  інтересів і потреб людей у  сфері праці, освіти, культури, охорони  здоров'я, забезпечення житлом, торговельного  і побутового обслуговування, відпочинку. При вирішенні соціальних питань враховані особливості малих  міст. Наприклад, у монофункціональних індустріальних та аграрно-індустріальних центрах планується створення комплексів об'єктів обслуговування населення, які складаються з підприємств  торгівлі, громадського харчування, поштового  та електрозв'язку, побутового обслуговування, навчальних закладів, закладів освіти та культури, охорони здоров'я. У  малих містах — центрах вугледобування, металургійної, хімічної промисловості, які мають несприятливу демографічну ситуацію внаслідок зменшення природного приросту населення і в яких переважає  населення старших вікових груп, особлива увага приділятиметься  розвиткові соціальних служб, медичного  обслуговування, сфери побуту. У  малих містах — центрах розвитку електроенергетики, де швидко зростає  чисельність населення за рахунок  природного приросту і значної частки осіб молодших вікових груп, дефіцит  житла та інших об'єктів соціальної інфраструктури буде ліквідовуватися  шляхом прискорення темпів житлового  будівництва, комунального благоустрою, формування мережі дитячих дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів. Для категорії малих  міст-супутників, населення яких користується розвинутою сферою соціальних послуг великого міста — центра цієї міської  агломерації, розвиватимуться об'єкти повсякденного та невідкладного  попиту: станції швидкої допомоги, аптеки, відділення соціального забезпечення, дитячі садки, школи тощо. Для малих  міст-курортів поряд з лікуванням, відпочинком, туризмом розвиватимуться  наука (медична, курортологія, інтродукція  рослин тощо), фестивальна, театрально-концертна, спортивно-видовищна діяльність, будівельна індустрія, харчова, легка, сувенірна  промисловість, транспорт, роздрібна  торгівля. Одним із завдань соціального  розвитку малих міст є охорона  культурної спадщини шляхом реконструкції  та реставрації пам'яток культурної спадщини, формування мережі будинків ремесел з відродженням національної культури та народних ремесел. Малі міста, що належать до категорії історичних, історико-культурних та туристичних  центрів, будуть включені до системи  туристичних маршрутів держави.

Програма розвитку малих міст містить  науково-методичні, економічні, організаційні, правові заходи щодо забезпечення сталого  економічного розвитку та суттєвого  покращення життя людей малих  міст

45 СПЕЦІАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ: СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

Сутність спеціальних  економічних зон

Для прискорення економічного розвитку на території України почали створювати спеціальні (вільні) економічні зони для  залучення іноземних інвестицій, активізації підприємницької діяльності спільно з іноземними інвесторами.

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території  України, на якій встановлюються і діють  спеціальний правовий режим економічної  діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної економічної  зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Ві́льна економі́чна  зо́на (ВЕЗ) — частина території країни, виділена із загальногомитного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгамидля місцевих підприємців та іноземних фірм.

У своєму життєвому циклі  ВЕЗ проходять 3 фази:

• Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.
• Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.
• Спад – приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ/ВЕЗ) різних функціональних типів, зони підприємництва та партнерства, цільові  програми регіонального розвитку і  території пріоритетного розвитку (ТПР) зі спеціальним режимом інвестиційної  діяльності (СРІД) широко використовуються у світовій господарській практиці для розв'язання різномасштабних  соціальних і господарських завдань.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою  України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України  або місцевих Рад народних депутатів  України та місцевої державної адміністрації.

Спеціальною (вільною) економічною  зоною вважається частина території  України, на якій встановлено спеціальний  правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної  зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові  та інші умови підприємництва вітчизняних  та іноземних інвесторів [2].