Шпаргалка по"Региональной экономике"

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об’єднуватися  у великі функціональні комплекси  – важливі ланки функціональної структури виробництва – міжгалузеві  виробничі комплекси. МВК – це сукупність декількох галузей, які  виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або  ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси). Отже, міжгалузеві  виробничі комплекси – це система  взаємопов’язаних галузей, об’єднаних певною спільною функцією, узгоджений розвиток підприємств якої забезпечує найбільший ефект. Найчастіше в народному  господарстві виділяють такі МВК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо. 
Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, вузлах, центрах, завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Досягнення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов. 
Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є певні види ресурсів (вугілля, нафта, газ, залізна руда, ліс, енергетика, трудові ресурси тощо). Стимулятором розвитку багатьох міжгалузевих комплексів є локальні природні ресурси. 
Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. 
На базі використання мінерально-сировинних, сільськогосподарських, лісних, рибопромислових та інших ресурсів формуються основні типи міжгалузевих регіональних комплексів: мінерально-промислової, агропромислової, лісопромислової, морепромислової орієнтації. Вони відрізняються природними та економічними умовами формування, положенням відносно джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів та місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та ін. 
Виділення в адміністративній області міжгалузевих регіональних комплексів потрібне для посилення цільової спрямованості програм-прогнозів, узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання (досягнення заданого кінцевого господарського результату чи виробництво будь-якої продукції для місцевих потреб). 
Визначились два основних підходи до виділення міжгалузевих комплексів: цільовий і технологічний.  
При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) господарського комплексу або окремих виробництв, які поєднані однією програмою і єдиною метою розвитку. В міжгалузевий комплекс у цьому разі включаються галузі, пов'язані між собою реалізацією будь-якої господарської цілі, а також структурні підрозділи виробничої та невиробничої сфер, які потрібні для досягнення поставленої мети. Недолік такого підходу виявляється в непостійності та нестійкості галузевого складу через вузьку спеціалізацію комплексів та різночасову реалізацію господарських цілей. 
 
^ Технологічний підхід передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу та однаковим призначенням продукції. За такого підходу комплекс включає в себе весь виробничо-технологічний цикл (від видобутку природних ресурсів до отримання кінцевого продукту). 
 
За вироблюваною продукцією та функціями підприємства і організації, що входять до міжгалузевих регіональних комплексів, поділяються на три групи:  
1) безпосередньо зайняті випуском проміжної і кінцевої продукції регіону і є галузями спеціалізації комплексу,  
2) виробляють для галузей першої групи сировину, напівфабрикати, устаткування і є комплексоутворювальними галузями цього комплексу;  
3) забезпечують нормальну діяльність перших двох груп галузей.  
 
Знання структури і типів міжгалузевих комплексів дає змогу скласти модель районного виробничого комплексу. За допомогою моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування та кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв'язків з огляду на зони сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні капіталовкладення, визначити економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв. 
 
Використання міжгалузевих комплексів регіону як об'єктів територіального управління сприяє більш ефективному поєднанню загальногосподарських та регіональних інтересів у розвитку суспільного виробництва, більш глибокому науковому обґрунтуванню прогнозів і розробці на цій основі довгострокової концепції розвитку суспільного господарства регіону. 
 
Визначальним е формулювання головної мети, яке має відображати відтворюваний взаємозв'язок кінцевих, вихідних функціонування виробничих підрозділів міжгалузевого комплексу і несуть відповідальність за кінцеві результати діяльності комплексу. 
 
На основі цільових установок розробляють виробничі програми міжгалузевих регіональних комплексів. У програмах зазначають завдання, строки їх виконання та виконавців. Таким чином, цільові установки та виробничі програми розвитку міжгалузевих регіональних комплексів набирають форми документа, що використовується з метою регулювання соціально-економічного розвитку регіону.  
 
У структурі цілей міжгалузевого комплексу розрізняють такі їх види. 
 
^ Науково-технічні цілі. Виражають конкретну спрямованість науково-технічного прогресу в цій групі галузей, функціональну специфіку, відтворювальне значення міжгалузевих комплексів регіону та засоби прискорення його соціально-економічного розвитку. Першочерговими є цілі, пов'язані із створенням нових машин і устаткування, впровадженням інновацій та автоматизованих виробничих процесів, проведенням заходів щодо підвищення якості, надійності та довговічності виробів. 
^ Виробничо-економічні цілі. Передбачають підвищення рівня спеціалізації та організації виробництва у головних галузях комплексу, випуск кінцевої продукції високої якості, яка відповідає світовим параметрам, прискорення реконструкції та поновлення виробничих фондів. 
^ Соціальні цілі спрямовані на виявлення резервів соціально-економічного розвитку трудових колективів у межах міжгалузевих регіональних комплексів та регіону в цілому. Постановка соціальних цілей потребує всебічного врахування потреб людини, пов'язаних з умовами праці, професійною підготовкою, забезпеченістю житлом, медичним устаткуванням, розвитком підсобного господарства та ін. Реалізація соціальних цілей у повному обсязі можлива на загальногосподарському та регіональних рівнях, а на рівні міжгалузевого комплексу регіону та його первинних виробничих підрозділів головна увага приділяється забезпеченню належних соціально-виробничих умов праці, привабливості робочого місця, професійно-кваліфікаційній підготовці кадрів, задоволенню соціально-побутових потреб тощо. 
^ Природно-екологічні цілі. Це розв'язання соціально-економічних проблем природокористування та відтворення природних ресурсів. У досягненні цієї мети основною є реалізація ресурсозберігаючої стратегії інтенсивного розвитку в умовах раціонального суспільного відтворення (здійснення заходів щодо раціонального використання ресурсів, їх охорони та відтворення, очищення повітряного і водного басейнів, запобігання порушенням ґрунтового і рослинного покривів, раціонального використання земель тощо). 
^ Організаційно-управлінські цілі. Включають систему заходів для розробки високоефективної організаційно-економічної структури міжгалузевих регіональних комплексів та перебудови існуючих організаційних форм і методів управління розвитком регіональних підсистем. Це пов'язано з формуванням конкретних господарських органів, які забезпечують ефективне функціонування виробничих підрозділів міжгалузевого комплексу і несуть відповідальність за кінцеві результати діяльності комплексу. 
 

 

 

40 Визначити що  Економіка України- цеєдність регіональних соціально-економічних систем

 

При дослідженні територіальних зв’язків регіон можна розглядати принаймні  з двох боків. По-перше, як частину  єдиної соціально- економічної системи. По-друге, як самостійне цілісне утворення, яке має свої цільові установки  розвитку, свій ресурсний потенціал, свої способи поєднання виробничих ресурсів - факторів виробництва. Кожна  з цих сторін має свої особливості, які накладають відбиток на процес управління ходом регіонального  розвитку.

При дослідження регіону як частини  цілої соціально-економічної системи  постають проблеми визначення його місця  в системі поділу праці в територіальному  розрізі, дослідження відтворювальних  циклів та визначення на цій підставі територіальних зв’язків й пропорцій  в господарстві країни.

Устрій регіонального блоку "економіка" залежить від організації національної економічної системи. В адміністративно-плановій економічній системі колишнього Радянського Союзу окремий регіон (адміністративно-територіальна одиниця) представляв собою частину національної економіки (єдиного народногосподарського комплексу) і в значно меншій мірі - економічну підсистему (регіональний господарський комплекс). Внутрішні матеріальні й фінансові зв’язки регіону були істотно слабкіші за зовнішні, які регулювалися загальнодержавним плануванням (включало планування виробництва, матеріально-технічного забезпечення і збуту, фінансів, розподіл трудових ресурсів і т.д.). Основні параметри економіки регіону визначалися державним планом і політикою загальносоюзних відомств, а не місцевими потребами. У більшості регіонів через економічну незацікавленість підприємств у вивільнені працівників підтримувалася практично повна зайнятість, а міграція із праценадлишкових регіонів носила в основному сезонний характер. З одного боку, грошові прибутки підприємств й населення жорстко регулювалися центром (перерозподіл фінансових ресурсів та нормування заробітної плати), а з іншого - реалізація доходів обмежувалась через централізований розподіл та дефіцит більшої частини засобів виробництва й споживчих благ. Тому зміна доходів порівняно мало впливала на виробництво, споживання, інвестиції. Таким чином, економіка регіону була слабко пов’язаною економічною підсистемою.

Перехід до ринкової економіки супроводжується  тим, тим кожний регіон стає економічною  підсистемою, яка характеризується сильною взаємозалежністю своїх  основних елементів. Значно зростає  вплив прибутків й платоспроможного попиту на регіональне виробництво, споживання і інвестиції, розвиток соціальної сфери, а також вплив  виробництва на зайнятість й прибутки. Міжрегіональний обмін здійснюється на ринковій основі, і тому регіон як ринок зазнає впливу зовнішніх конкуруючих  й доповнюючих ринків товарів, праці  й капіталу.

Укрупнені елементи й зв’язки регіонального  економічного механізму в плановій та ринковій економіках в основному  співпадають. Однак при переході до ринкової економіки змінюються сутність та сила зв’язків між елементами регіонального  механізму й зовнішнього економічного середовища (економіками інших регіонів та світовими ринками). Для внутрішніх й прямих міжрегіональних та міжнародних  зв’язків є типовим їх підсилення [3].

Значна частина фінансових потоків  проходить через регіональні  та місцеві бюджети і позабюджетні фонди. Так, доходи бюджету складаються

із податків (власних і регулюючих), які одержуються від підприємств, що використовують природні ресурсів й населення, а також із надходжень з державного бюджету країни (субвенцій, трансфертів тощо). Джерелами формування позабюджетних фондів є позикові кошти, соціальні збори (страхові та ін.), добровільні зноси, надходження із федеральних позабюджетних фондів тощо. Доходи регіонального та місцевих бюджетів і позабюджетних фондів направляються на фінансування соціальної сфери (особливо освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, житлово- комунального господарства), фінансову підтримку виробництва (головним чином підприємств, які знаходяться повністю або частково в регіональній чи муніципальній власності), інвестиції в регіональне господарство, охорону навколишнього середовища.

Регіон як підсистема національної економіки має економічні зв’язки  з державними регулюючими системами (центром), з іншими регіонами та зовнішнім світом. Відношення між  регіонами та зовнішнім світом є  переважно торговими, хоча останнім часом регіони стають безпосередніми учасниками міжрегіонального й міжнародного ринків кредитних ресурсів, цінних паперів. Регулювання таких фінансових взаємовідносин (особливо міжбюджетних) - однин із головних напрямків державної  регіональної економічної політики.

 

41 Дати оцінку  «Програмі соціально-економічного  розвітку Луганської області  на 1999-2012 рр»

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ

П О С Т А  Н О В А

від 11 червня 1999 р. N 1024 Київ

 

  Про державну підтримку  реалізації Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999 - 2010 роки

( Із змінами,  внесеними згідно з Постановою  КМ N 478 від 14.04.2004 )

Кабінет Міністрів України  відзначає, що незважаючи на складну  соціально-економічну ситуацію в Луганській області, обумовлену певним чином структурною  перебудовою господарського комплексу, обласною державною адміністрацією вживаються конкретні заходи для  розв'язання невідкладних проблем в  економічній та соціальній сфері. Підвищилася  ефективність діяльності місцевих органів  виконавчої влади, посилюється їх вплив  на відновлення економічного потенціалу регіону. За чотири місяці ц.р. порівняно  з відповідним періодом 1998 року в  області забезпечено зростання  обсягів виробництва на підприємствах  чорної (на 4,5 відсотка) та кольорової металургії (на 63,8 відсотка), хімічної та нафтохімічної  промисловості (на 11,8 відсотка). Збільшився випуск чавуну, сталі, готового прокату, синтетичного аміаку, кальцинованої  соди, азотних мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, синтетичних смол та пластмас, будівельного скла. Поліпшилася робота таких підприємств, як відкрите акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат", акціонерне товариство закритого типу "Завод  колінчатих валів" (м. Луганськ), казенний хімічний завод "Зоря" (м. Рубіжне), відкрите акціонерне товариство "Машинобудівний завод" (м. Первомайськ), верстатобудівний завод (м. Луганськ), відкрите акціонерне товариство "Завод феросплавів" (м. Стаханов), відкрите акціонерне товариство "Коксохімічний завод" (м. Алчевськ), акціонерне товариство закритого типу "Швейна фірма "Стиль" (м. Луганськ).

З'явилися позитивні ознаки стабілізації роботи в агропромисловому комплексі, зокрема у тваринництві. Порівняно з січнем - квітнем минулого року обсяг продажу худоби та птиці  збільшився на 0,3 відсотка, яєць - на 6 відсотків. Поголів'я свиней зросло на 8,4 відсотка. На переробних підприємствах виробництво  м'яса збільшилося на 6,3 відсотка, ковбасних виробів - на 2,3, олії - на 65 відсотків. Поширення набувають  орендні відносини на селі. Створюються  машинно-технологічні станції, принципово нові інтегровані сільськогосподарські структури.

За активної взаємодії  місцевих державних адміністрацій  та органів місцевого самоврядування розроблено та затверджено Програму соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999 - 2010 роки, якою на основі комплексного підходу визначено  пріоритетні напрями стабілізації та розвитку регіону у період до 2010 року, конкретні шляхи структурної  перебудови всього господарського комплексу, реалізації завдань державних цільових програм, а також Програми "Україна - 2010".

Разом з тим не подолано негативні тенденції в економіці  області, внаслідок чого складною залишається  ситуація з погашенням заборгованості із заробітної плати, пенсій та інших  соціальних виплат, а також із сплатою  податків і зборів (обов'язкових  платежів) до бюджетів усіх рівнів.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади не повною мірою реалізують можливості щодо поліпшення роботи підприємств і організацій  області, які належать до сфери їх управління.

 

 

42 Проаналізувати  загальний стан населення регіону,  трудових ресурсів та зайнятості  населення. Визначити що міграція  населення це складний соціальний  процес

 

2.1. Загальна характеристика  стану населення регіону

Для вивчення кількості та стану населення країни та окремих  регіонів, закономірностей формування населення з врахуванням впливу окремих соціально-економічних та демографічних факторів використовують методичні основи регіональної демографії.

Для виявлення тенденцій  у зміні складу населення на території  регіону використовують статистичні  дані за 10-20 років. На основі багаторічних спостережень встановлюють, як змінюється загальна кількість населення, в  тому числі за окремими категоріями, як впливають певні фактори на ці процеси. Зокрема, виявляють вплив  стану розвитку продуктивних сил  та формування соціально-економічної  ситуації в регіоні, враховуючи географічне  розташування та кліматичні особливості  регіону тощо.

Для дослідження демографічної  характеристики регіону використовують такі показники:

• загальна чисельність  населення, осіб;

• питома вага населення  певного регіону в загальній  чисельності жителів України;

• загальна чисельність  населення, що проживає у містах та сільській місцевості;

• співвідношення міських  і сільських жителів в регіоні;

• народжуваність, смертність та природний приріст населення (кількість народжених, померлих, природний  приріст населення);

• коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення (на 1000 чоловік наявного населення);

• коефіцієнти дитячої  смертності (померло дітей віком  до одного року на 1000 народжених);

• очікувана тривалість життя при народженні, роки;

• чисельність працівників, зайнятих у всіх сферах економічної  діяльності, осіб;

• питома вага населення, зайнятого  в суспільному виробництві на підприємствах усіх форм власності;

• рівень кваліфікації працівників, зайнятих у суспільному виробництві;

• рівень зайнятості;

• навантаження на 1 вільне робоче місце;

• рівень безробіття;

• показник того, що характеризує стан міграції населення — кількість  людей, що виїхали з певної території, чи прибули;

• міграційне сальдо;

• коефіцієнт міграції населення (на 1000 чоловік наявного населення).

Загальна кількість населення, в тому числі міського та сільського—  визначає наявність населення на території окремих територій, дає  уявлення про розподіл населення  в залежності від місця їх проживання.

Населення України розміщене  по території дуже нерівномірно (табл. 2.1).

За абсолютною кількістю  населення виділяється Степовий та Донбаський регіони, де проживає відповідно 11,42 та 10,17 млн. чол., де зосереджено 45% населення  України. В складі цих регіонів найбільше  заселені Донецька область (4,77 млн. чол.), Дніпропетровська (3,53 млн. чол.), а також  Харківська, Луганська та Одеська  області.

За період 1989-2003 рр. відмічено  загальне зменшення кількості населення  України на 3,71 млн. чол. (на 7,2%), що свідчить про те, що протягом останніх років  значно ускладнилася демографічна ситуація, стала серйозним гальмом соціально-економічного розвитку. Найбільші темпи зменшення  кількості населення відмічено  на території Поліського (на 6,7%) та Подільського (на 8,5 %) регіонів. Особливо високі темпи  зменшення кількості населення  на території Чернігівської (на 13,4%), Житомирської (на 11,6%), Сумської (на 10,5%) областей. Тільки в м. Києві, на території  Криму та Карпатського регіону кількість  населення за період, що розглядається, практично не змінилася.