Шпаргалка по"Региональной экономике"

Вільні економічні зони є  одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних  перетворень у світовій економіці. Це один з інструментів досягнення відкритості економіки України  зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва  на основі залучення іноземних інвестицій.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення  інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної  продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України [3].

Для вільних економічних  зон характерні певні принципи формування безвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цими принципами і визначається можливість віднесення окремих об'єктів  до територіальних формувань даного типу.

Цілі створення вільних  економічних зон полягають в  необхідності вирішення нагальних  проблем країни [4]:

• залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;
• стимулювання виробництва;
• досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни;
• ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.

Згідно із Законом України "Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні  залежно від господарської спрямованості  та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні  зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі  зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам  спеціальних (вільних) економічних  зон, зазначених у цій статті [5].

Господарський кодекс України визначає поняття та основні типи спеціальних економічних зон[6]:

1. зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;
2. комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;
3. науково-технічні зони - це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;
4. туристично-рекреаційні зони - це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;
5. банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
6. зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні  можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у  собі риси та елементи зон різних типів. СЕЗ можуть бути класифіковані й  за іншими критеріями. Так, за ознакою  відкритості розрізняють СЕЗ  інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною  економікою країни) та анклавні (орієнтовані  на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно  від місцезнаходження СЕЗ поділяються  на зовнішні (розміщені на кордоні  з іншими державами) та внутрішні (розміщені  у внутрішніх районах країни).

Загальна територія, на яку  поширюється режим СЕЗ та ТПР - 6360 тис.га, або 10,5 % території України. Кількість областей України, на які поширюються режим СЕЗ та ТПР - 12. Кількість районів України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР - 41. Кількість міст України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР – 58 [7].

За даними Державної податкової адміністрації України (ДПА затверджено 412 інвестиційних проектів, кошторисною  вартістю 1, 659 мільярдів доларів  США; залучено інвестицій на суму 543,5 млн.дол. США та створено і збережено 62,4 тисячі робочих місць.^[1] Вільні економічні зони підприємництва, або спеціальні економічні зони (скорочено ВЕЗ або СЕЗ), які створюються та діють в Україні, регулюються Законом України "Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

З метою залучення інвестицій практично по кожній СЕЗ чи ТПР  законодавчо передбачено цілий  ряд податкових та інших пільг. Типовими для більшості СЕЗ i ТПР є податкові  та митні пільги щодо: ввізного мита, податку на додану вартість, податку  на прибуток, збору до фонду зайнятості плати за землю та акцизного збору [8].

Відповідно до законодавства, в Автономній Республіці Крим та 12 областях України функціонувало 12 спеціальних  економічних зон (СЕЗ) та 72 території  пріоритетного розвитку (ТПР) зі спеціальним  режимом інвестиційної діяльності. На даний час функціонує тільки 10 СЕЗ.

Спеціальні (вільні) економічні зони[9]:

1. "Азов" (м. Маріуполь)
2. "Донецьк"
3. "Закарпаття"
4. "Інтерпорт Ковель" (Волинська область)
5. "Курортополіс Трускавець" (Львівська область)
6. "Миколаїв" (Миколаївська область)
7. "Порто-франко" (м. Одеса)
8. "Порт Крим" (Автономна Республіка Крим)
9. "Рені" (Одеська область)
10. "Славутич" (Київська область)
11. "Яворів" Львівська область
12. "Сиваш" (Автономна Республіка Крим)

Території пріоритетного  розвитку із спеціальним режимом  інвестиційної діяльності [10]:

1. В Автономній Республіці Крим
2. У Волинській області
3. В Донецькій області
4. В Закарпатській області
5. В Житомирській області
6. В Луганській області
7. В Чернігівській області
8. В м. Харків
9. В м. Шостка Сумської області

46 Дати оцінку тіньовій економіці в регіонах України та визначити державну політику легалізації тіньової економіки

Надання Україні статусу  країни з ринковою економікою не означає  одномоментного входження у “світле ринкове майбутнє” із вирішенням всіх проблем національного господарства перехідного періоду. Одним із дестабілізуючих факторів, що мають відчутний вплив на вітчизняну економіку, є наявність значного тіньового сектору. Дослідженню цієї проблеми присвятили увагу відомі вітчизняні науковці: А.В. Базилюк, О.В. Мандибура, В.Л. Ординський, В.Ф. Прісняков, В.Є. Редутов, О.В. Турчинов та інші.

Встановлені в Україні  податковий тягар та значна кількість  обмежень, заборон, перешкод щодо підприємницької  діяльності, відсутність чіткої парадигми  розвитку приватного сектору та гарантій незворотності економічних реформ, недоторканності приватної власності  та приватних капіталів призвели до значного зростання тіньового  сектору вітчизняної економіки. Негативну роль у процесах становлення  ринку зіграли окремі державні інституції та їх працівники, що через розгубленість, неорганізованість, бюрократизм, корупцію не змогли стати на позиції захисту  суспільних інтересів.

Досі немає єдиного  загальноприйнятого визначення тіньової економіки. Найпопулярніші тлумачення даного феномену такі:

1)тіньова економіка –  це економічна діяльність, яка  не враховується і не контролюється  офіційними державними органами, і (або) спрямована на отримання  доходу шляхом порушення чинного  законодавства;

2)тіньова економіка –  це економічна діяльність, що  здійснюється неофіційно, за межами  правового поля України, або  з порушенням законодавства і  від якої держава не отримує  податкових надходжень;

3)тіньова економіка –  це економічна діяльність, що  здійснюється в рамках закону, але не реєструється державними  органами; діяльність, яка в основі  є кримінальною і охоплює незаконні  види діяльності, а також діяльність, що є легальною, але здійснюється  методами, що є поза законом.

Враховуючи вищесказане, маємо таке узагальнене визначення: “Тіньова економіка – це економічна діяльність, яка не відображається в обліку та звітності суб’єктів  підприємницької діяльності, а також  не враховується і не контролюється  державними органами і (або) спрямована на отримання неконтрольованого  державою доходу, шляхом порушення  чинного законодавства, від якої держава не одержує податкових надходжень” [1, 143].

Тіньова економіка є наслідком  комерціалізації значної частини  бюджетних коштів та коштів цільових і позабюджетних фондів, недосконалості законодавства, високого рівня корупції, широкого зростання кримінальних структур і фактичного злиття їх із суб’єктами підприємницької діяльності. Відсутність  чіткої політичної волі, значна ступінь  деформації суспільної і особистої  моралі, втрата історико-етичних норм поваги до власності створили сприятливе середовище для тіньової економіки.

Неоднозначними є думки  з приводу впливу тіньового сектора  на національне господарство. Він  несе і певну конструктивну роль, що проявляється в стабілізуючій  і компенсуючій функціях в господарстві перехідного періоду. Тіньова економіка  характеризується більшою гнучкістю  та динамічністю, ніж легальна. Вона має здатність швидко заповнювати  ніші (що виникають в економічному просторі) та створювати додаткові  робочі місця. Тіньова економіка  насичує ринок товарами і послугами, збільшує доходи частини населення, посилює конкурентну боротьбу, стримуючи  на певний час соціальні дестабілізаційні процеси в суспільстві. Проте  вирішальним є негативний вплив  тіньового сектору на національну  економіку. Внаслідок існування  тіньової економіки зменшуються  доходи бюджету, зростає зовнішній  і внутрішній борг, збільшується тіньовий капітал, зменшується інвестиційна привабливість держави, втрачаються можливості активної участі у глобалізацій них процесах. Втрати державою своїх регулюючих, контролюючих та інших соціально важливих функцій (внаслідок наявності тіньової економіки) неминуче супроводжується криміналізацією суспільства та зростанням організованої злочинності.

Для подолання тіньового  сектору держава має якнайшвидше  створити умови для розвитку підприємництва (особливо малого та середнього бізнесу), усунення обмежень щодо нього. Іншим  важливим напрямком є стимулювання виробничої діяльності, відновлення  і забезпечення ефективного функціонування виробничого потенціалу на основі національних і зарубіжних інвестиційних ресурсів. Серед довгострокових завдань щодо обмеження тіньового сектору  економіки слід відмітити розробку цілісної системи державних , регіональних і галузевих програм, дія яких спиратиметься на безумовне виконання  Законів України.

На даному етапі ринкових перетворень необхідно вжити  заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату для запровадження механізму  залучення внутрішніх і іноземних  інвестицій під довгострокові проекти  на основі встановлення для них податкових пільг, страхування інвестиційних  ресурсів і наданн6я державних  гарантій. Преференції мають надаватися виробничим підприємницьким структурам (всіх форм власності). Доцільним є  створення спеціального податкового  суду для розгляду спорів, пов’язаних з порушенням суб’єктами підприємницької  діяльності податкового законодавства  та перевищенням посадових функцій  податковими органами.

Поступового зменшення вимагає  чисельність державних структур, що здійснюють контроль за розвитком  підприємництва, для недопущення  дублювання деяких контрольних функцій. Необхідно чітко визначити і  законодавчо затвердити функції  державних структур, для попередження незаконних дій як з боку цих структур в цілому, та і їх окремих працівників. Повинна бути забезпечена прозорість і відкритість діяльності державних  органів регулювання економіки, для чого необхідно встановити персональну  відповідальність за перевищення повноважень, посадових зловживань і бюрократичних  зволікань.

Для детінізації економіки  необхідно забезпечити особисту фінансову відповідальність керівників і головних бухгалтерів державних  і недержавних підприємств за незаконне, нецільове і неефективне  використання коштів. Посилення вимагає  фінансовий контроль за діяльністю структур, де існує висока ймовірність фінансово-економічних  шахрайств. Необхідно зазначити, що тіньова економіка в Україні  стосується всіх сфер господарської  діяльності і має різноманітні форми  прояву, що досягли загрозливих масштабів. Питання оцінки обсягів тіньової економіки є актуальним і досить складним. За приблизними оцінками експертів, рівень тонізації господарської  діяльності в окремих регіонах України  досягає 60–65%, що значно перевищує аналогічні показники розвинених країн світу [2, 95].

Тіньова економіка чинить загалом деструктивний вплив  на національне господарство, сповільнюючи надходження коштів до бюджету і  погіршуючи інвестиційну привабливість  вітчизняної економіки. Вирішення  проблеми можливе лише за узгодження дій державного керівництва і  підприємницького сектору. Основних заходів  щодо детінізації економіки варто  вжити у нормативно-правовій площині. Законодавчого врегулювання вимагають  умови легалізації тіньових капіталів (з урахуванням етичної і правової сторони проблеми) та вигідного інвестування їх у розвиток економіки. Шляхом підвищення рівня підприємницької культури та кваліфікованості державних управлінських  і правоохоронних органів, що здійснюють нагляд за економікою, можна досягти  ефективного соціального партнерства  в інтересах вітчизняної економіки.