Зростання ефективності використання матеріально-технічних ресурсів в СТОВ “Ліщинське” Житомирського району Житомирської області

Розрахунки, проведені в ННЦ «Інститут аграрної економіки», показують, що всі потреби сільськогосподарських підприємств будуть забезпечені, якщо на 1000 га ріллі припадатиме 16-18 тракторів в еталонному обчисленні та 8-8,5 зернозбиральних комбайнів на 1000 га посіву зернових культур без кукурудзи. Ефективність використання машинно-тракторного парку в господарствах характеризують такі показники:

1. коефіцієнт змінності (відношення кількості відпрацьованих 
   машино-змін до кількості машино-днів);
2. річний,  денний   і  змінний   виробіток   механізованих  робіт 
   в умовних еталонних гектарах з розрахунку на один фізичний трактор 
   певної марки або на один умовний еталонний трактор;
3. виконання змінних норм виробітку;

   4) собівартість одного еталонного гектара механізованих робіт. 
     Для визначення ефективності використання комбайнів та інших

складних машин використовують аналогічну систему показників. Однак обсяг виконаних робіт комбайнами обчислюється в фізичних гектарах зібраної площі відповідних культур (зернових, картоплі, цукрових буряків, кукурудзи на силос тощо). Наприклад, ефективність використання зернозбиральних комбайнів характеризується змінною, денною і сезонною площею, зібраною однією машиною.

Розвиток матеріально-технічної бази аграрних підприємств передбачає постійну заміну старої техніки новою, недосконалих систем машин більш продуктивними і автоматизованими. Застосування нової техніки чи нової системи машин у господарствах істотно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Тому, рекомендуючи ту чи іншу систему машин до впровадження у виробництво, треба визначити її економічну ефективність та обґрунтувати доцільність використання принципово нової системи машин.

Економічну ефективність впровадження нових машин або нових систем машин визначають за такими показниками.

Зниження затрат праці з розрахунку па одиницю роботи (1 га земельної площі, голову худоби, на 1 т тощо). Розмір його визначають порівняно з попереднім рівнем затрат за формулою:

 

де Зп – зниження затрат праці, %

Пс  і Пн – затрати праці на одиницю роботи при використанні відповідно старої і нової машини або систем машин, люд. – год.

Зниження експлуатаційних витрат з розрахунку на одиницю виконуваної роботи. Ці витрати пов'язані з використанням відповідних машин і включають витрати на оплату праці з нарахуваннями, амортизацію, поточний ремонт, пальне і мастильні матеріали, електроенергію. Зниження експлуатаційних витрат у результаті впровадження нової техніки Зв (%) визначають за формулою:

де  Вс і Вн — експлуатаційні витрати на одиницю роботи при використанні відповідно старої і нової машини або системи машин, грн.

Зниження питомих капітальних вкладень при впровадженні нової техніки. Питомі капітальні вкладення — це витрати на придбання господарствами окремої машини або їх комплексу з розрахунку на одиницю роботи  (1 га земельної площі, голову худоби, 1 т продукції тощо). Зниження питомих капітальних вкладень Зк (%) визначають за формулою:

де   К1 і К2 — питомі капітальні вкладення при використанні відповідно

старої і нової машини або системи машин, грн.

Строк окупності додаткових капітальних вкладень у нову техніку. Незважаючи на більш високу продуктивність нової техніки, заміна існуючих машин новими часто вимагає додаткових капітальних вкладень, з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Додаткові вкладення на придбання нових технічних засобів окупаються щорічною економією експлуатаційних витрат при їх використанні. Строк окупності додаткових вкладень на придбання інших машин або їх комплексів не повинен перевищувати строку служби цієї техніки. Його визначають за формулою:

 

де  Т – строк окупності додаткових капітальних вкладень у нову техніку, років.

Зниження приведених витрат з розрахунку на одиницю роботи (1 га земельної площі, голову худоби, 1 т продукції). Приведені витрати-це сума річних виробничих витрат і капітальних вкладень, приведених до річної розмірності за допомогою нормативного коефіцієнта їх ефективності. Розмір приведених витрат з розрахунку па одиницю роботи Вн (грн.) визначають за формулою:

 

де  С — річні виробничі витрати (собівартість) па одиницю роботи

при використанні певної машини або комплексу машин, грн.;

К — капітальні вкладення на одиницю роботи за даним варіантом

механізації, грн.;

Е н — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень — це обернений показник до показника строку їх окупності. Наприклад, якщо строк окупності капітальних вкладень у сільськогосподарську техніку становить 5 років, то нормативний коефіцієнт їх ефективності — 0,20.

Показник приведених витрат використовується при порівнянні варіантів механізації сільськогосподарського виробництва для визначення найефективнішого з них. На основі приведених витрат розраховують, також річний економічний ефект від впровадження нової техніки як різницю приведених витрат за різними варіантами капітальних вкладень з розрахунку на річний обсяг виконаних робіт.

Впровадження нової, більш ефектнішої системи машин забезпечує підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. При оцінці нової техніки треба враховувати також її вплив на умови праці сільських трудівників і збереження навколишнього середовища.

Важливою складовою матеріально-технічної бази аграрних підприємств є транспортні засоби. Вони становлять самостійну галузь у кожному підприємстві, яка забезпечує переміщення вантажів. Узгодженість виробничих процесів з транспортними операціями — необхідна умова безперебійної і ефективної роботи кожного аграрного підприємства.

Сільськогосподарське виробництво має широкі економічні зв'язки і його дальший розвиток неможливий без розвинутої системи міжгосподарських і внутрішньогосподарських транспортних засобів. У зв'язку з великою територіальною віддаленістю полів і ферм транспортування вантажів є важливою частиною виробничого процесу.

В аграрних підприємствах в основному використовуються три види транспорту — автомобільний, тракторний і гужовий. Загальний обсяг щорічних перевезених вантажів з розрахунку на 1 га ріллі становить 70-90 т, з них автомобільним транспортом перевозиться до 75 % усіх вантажів, 23 % перевезень здійснюється тракторами і 2 % гужовим транспортом.

Протягом останніх років у сільськогосподарських підприємствах Спостерігається скорочення кількості вантажних автомобілів та зниження провізних можливостей господарств. Протягом 2000-2005 рр. їх чисельність зменшилась на 80 тис. одиниць і па початок 2006 р. налічувалось всього 147 тис. вантажних автомобілів. Невисоким залишається я коефіцієнт технічної готовності автомобільного парку сільськогосподарських підприємств, він становить близько 0,70.

Чисельність та якісний склад автопарку не забезпечує потреб виробництва, спричинює зменшення обсягів перевезень вантажів в аграрних підприємствах. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств вантажними автомобілями з розрахунку на 1000 га ріллі на початок 2006 р. становила всього 7,4 одиниць, що приблизно в 2-2,7 рази менше нормативу. Найвищий рівень забезпеченості господарств автомобільним транспортом у Закарпатській та Івано-Франківській області, а найнижчий у підприємствах Миколаївської і Запорізької області.

Вантажний транспорт потребує великих витрат на своє утримання і це  значною мірою впливає на собівартість сільськогосподарської продукції. І кожних 100 грн. усіх виробничих витрат у рослинництві на автотранспорт припадає близько 8 грн. і тому їх зменшення

Економічна ефективність використання транспортних засобів характеризується системою показників. Для визначення економічної ефективності використання автомобільного транспорту застосовують такі показники:

1. коефіцієнт   використання   автомобілів    (відношення    кількості машино-днів у роботі до кількості машино-днів перебування в господарстві);
2. середньодобовий пробіг одного автомобіля, км;
3. коефіцієнт використання пробігу (відношення пробігу з вантажем до загального пробігу);
4. коефіцієнт використання вантажності (відношення фактично 
   виконаної роботи до можливого обсягу, т-км);
5. кількість перевезених вантажів у тоннах і кількість тонно-кілометрів на один автомобіль;
6. собівартість тонно-кілометра.

Ефективність використання транспортних засобів залежить не тільки від техніко-експлуатаційних можливостей сучасних автомобілів, а й від наявності і стану дорожньої мережі. Будівництво доріг з твердим покриттям потребує значних коштів, проте економічно ефективне. Значно зростають швидкість перевезень і вантажопідйомність автомобілів, зменшуються витрати пального і витрати на ремонт транспортних засобів. Стан доріг є також важливим фактором соціально - економічного розвитку села,  від якого залежать умови праці  і побуту сільського населення.

 

1.3. Формування  ринку матеріально - технічних ресурсів 

Перехід до ринкових відносин по-особливому ставить питання матеріально-технічного забезпечення. Йдеться про розробку на рівні держави технічної і технологічної політики щодо особливостей і вимог АПК. Така політика має являти собою створення нових і вдосконалення існуючих матеріально-технічних ресурсів промислового походження та формування надійного механізму функціонування ринку засобів виробництва та інженерно-технічних послуг.

Об'єктивна потреба створення такого ринку обумовлена кількома обставинами. В міру зростання потреб у продовольстві все гострішою буде проблема якості та асортименту продукції. Без радикальних змін у засобах виробництва її практично неможливо вирішити. Отже, виробництво ресурсів для сільського господарства і переробних галузей як ніколи раніше має базуватися на врахуванні тієї істини, що ресурси промислового походження набувають все більшої ваги, а значить, своїми технічними,  технологічними,  конструкційними  та експлуатаційними властивостями прямо впливатимуть на кінцевий результат. А якщо до цього додати суть ринкової парадигми, за якою в постійний контакт і протиріччя вступає логічно зв'язана тріада «ціна—витрати—прибуток», то стане зрозумілим, що виграє той, хто зуміє вдало регулювати процес формування і відшкодування саме витрат. А оскільки сільське господарство належить до сфер з досить високими витратами на утримання та амортизацію засобів виробництва й споживання матеріальних ресурсів промислового походження, то їх ціна є визначальною. Таким чином, нормальний відтворювальний процес у сільському господарстві детермінується не лише питомою вагою матеріально-технічних ресурсів промислового походження, а й реальними можливостями фінансового стану аграрного сектора, тобто спроможністю сільськогосподарських товаровиробників їх придбати.

Суть формування ринку матеріально-технічних ресурсів можна подати за такою схемою:

 

Рис. 1.1. Формування ринку матеріально-технічних ресурсів.

На схемі наведено всіх партнерів, які формуватимуть ринок матеріально-технічних ресурсів. Це слід підкреслити зайвий раз, бо в практичному житті домінує думка, за якою ринок матеріально-технічних ресурсів ототожнюється виключно з підприємствами і сфери. Насправді ж, щоб такий ринок сформувався, потрібно, щоб його контрагентами стали зазначені на схемі ланки АПК, визначальними характеристиками яких є:

 технологічне партнерство, тобто координація дій, спрямованих яз всебічне врахування в матеріально-технічних ресурсах досягнень науково-технічного прогресу, формування в ї сфері інноваційного потенціалу, спрямування технологічного процесу АПК на максимально можливе ресурсозбереження і зростання ресурсовіддачі в усіх сферах АПК;

 економічний інтерес — орієнтація всіх партнерів ринку матеріально-технічних ресурсів на високий кінцевий результат не лише по окремих ланках АПК, айв цілому по АПК;

  соціальна спрямованість, суть якої зводиться до того, що на ринку матеріально-технічних ресурсів усі партнери перебувають з однакових економічних і правових умовах, виконуючи властиву кожному з них функцію, тому завдання їх не дистанціюватись, а навпаки — наближатися, погоджуючи свої інтереси з інтересами інших, досягти узгодженості дій,

Якщо виходити із суті зазначених характеристик, то можна стверджувати, що ідея створення ринку засобів виробництва практично зводиться до оптимального забезпечення АПВ матеріально-технічними ресурсами. До того ж, будуватися він має на основі всебічного врахування таких принципів:

  максимально можлива свобода господарсько-виробничої діяльності й вибору партнерів на вході і виході;

    конкуренція виробників, а не покупців засобів виробництва;

 гарантія відповідності матеріально-технічних ресурсів запитам споживачів за їх надійністю, якістю і ціною;

 повна відповідальність виробника (постачальника) матеріально-технічних ресурсів за їх функціонування безпосередньо на виробництві в межах гарантійного строку;

 відкритість виробників і послідовна інтеграція в систему 
міжгалузевих зв'язків у рамках АПК.

Такий підхід до розгляду оцінки місця і ролі І сфери в АПК набуває особливої ваги в умовах становлення ринкових відносин. Матеріально-технічні ресурси надходять на ринок з усіма ознаками товару. Тому будь-який покупець (споживач) у цій ситуації керується головним принципом ринкової економіки: товар має задовольнити його попит за трьома параметрами: якість, надійність і ціна. Альтернативи цьому немає. Отже, якщо раніше І сфера, виходячи із свого монопольного положення, могла диктувати умови реалізації і ціни ресурсів, то в даний час їй потрібно детально знати реальні купівельні можливості споживачів, їх загальний фінансово-економічний стан. А це потребує узгодження і збалансування пропозиції та обсягів виробництв матеріально-технічних ресурсів із можливостями підприємств споживачів. Це також слід вважати особливістю функціонування І сфери в сучасних умовах, бо тут тісно переплітаються інтереси всіх зацікавлених сторін. Цю думку можна підтвердите такою схемою: