Зростання ефективності використання матеріально-технічних ресурсів в СТОВ “Ліщинське” Житомирського району Житомирської області

 

Отже, з даних таблиці ми можемо зробити висновок, що коефіцієнт окупності виробничих витрат і коефіцієнт окупності чистого доходу покращився порівняно з 2005 р. на 34,2%. А коефіцієнт покриття власного капіталу знизився на 0,1%, що є негативним фактором для господарської діяльності СТОВ “Ліщинське”.

 

 

Наступні показники, які ми розглянемо представлені в таблиці 2.17.

Таблиця 2.17

Показники розрахунку ефективності господарської діяльності СТОВ “Ліщинське”

 

Показник	2005р.	2006р.	2007р.	Відхилення (+, -). 2007 р. до 2005 р
1.Співвідношення адміністративних витрат і собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	0,1	0,1	0,04	-0,06
2. Співвідношення витрат на збут  і собівартості реалізованої  продукції (товарів, робіт, послуг)	-	-	-	-
3. Частка адміністративних витрат в структурі операційних витрат	0,05	0,04	0,04	-0,01
4. Частка витрат на збут в структурі операційних витрат	-	-	-	-

 

З  таблиці видно, що частка адміністративних витрат в структурі операційних витрат поступово зменшується з кожним роком так в 2005 р. вона становила 0,05%, а в 2007 р. 0,04%. Співвідношення адміністративних витрат і собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) також має спадний характер в 2005 р. ми могли спостерігати 0,1%, а вже в 2007 р. 0,04%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ ІІІ Шляхи зростання ефективності використання матеріально - технічних ресурсів СТОВ “Ліщинське”

3.1. Вирішення проблеми  фінансування матеріально - технічної  бази підприємства 

Сучасний процес технічного переоснащення сільськогосподарського виробництва характеризується істотним ускладненням машин і механізмів у конструктивному відношенні, що вимагає удосконалення обслуговування, зберігання та експлуатації техніки. При цьому важливого значеним набуває нині питання фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємств на основі придбання високопродуктивної, але порівняно дорогої техніки.

Одним із шляхів розв’язання проблеми технічного переоснащення сільського господарства є поглиблення процесу кредитування, зокрема шляхом впровадження лізингових операцій.

Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна за умови сплати ним періодичних лізингових платежів. Це визначення лізингу дано відповідно до Закону України «Про лізинг».

Лізинг (анг. leasing — оренда) можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності, тобто кваліфікувати як кредит в основний капітал. Тому з економічного погляду лізинг — це трансформація банківського кредиту у товарний шляхом надання лізингодавцем лізингоодержувачу у формі оренди майна. Лізингова угода тією чи іншою мірою включає елементи й оренди, і прокату, і товарного кредиту. Водночас лізинг має специфічні особливості. Створення лізингової фірми шляхом об'єднання можливостей виробничої корпорації і банка бажане, а іноді необхідне, оскільки для її фінансування потрібні виробничі потужності, що випускають об'єкти лізингу і засобу для їхньої купівлі.

Лізинг є привабливим для підприємств агропромислового комплексу з огляду на його переваги перед іншими формами економічних зв'язків між постачальниками та покупцями: лізинг дає можливість одержати устаткування у користування без повної оплати для організації нового виробництва, без мобілізації необхідних великих обсягів фінансових ресурсів; можливість випробувати устаткування до його повної оплати, тобто до придбання у власність; закупівля устаткування за лізингом надається за оптимальними ринковими цінами; лізингоодержувачу надається широкий спектр супутніх товару послуг з налагодження та обслуговування закупленого устаткування; застосування гнучкішого порядку здійснення лізингових платежів, лізингові платежі можуть проводитися від виручки з продажу продукції, яка виробляється на устаткуванні, що орендується, і не тільки у грошовій формі, а й у товарній (компенсаційний лізинг); лізинг звільняє орендаря від процедур і витрат, пов'язаних із володінням майна, оскільки юридичним власником залишається орендодавець; для лізингових угод податкове законодавство _ передбачає систему пришвидшеної амортизації, тобто додаткових податкових пільг не лише орендарю, а й орендодавцю.

Слід зазначити, що розвинені країни останніми десятиліттями віддають перевагу лізингу. Отримати довгострокову позичку в банку складно, бо потрібні гарантії. Контракт за лізингом укласти простіше, оскільки лізингові компанії не жадають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій. Заставою угоди є саме передане майно, власником якого залишається лізингодавець. При невиконанні зобов'язань лізингоодержувачем лізингодавець має право вимагати повернення майна.

Лізинг дає можливість підприємствам здійснювати модернізацію і розширення виробництва, починати нові справи, не витрачаючи коштів для придбання техніки. Особливо привабливий лізинг для дрібних і середніх господарств, тому що відкриває їм доступ до високих технологій, дає змогу оперативно замінювати застарілі зразки техніки на прогресивні.

Отже, використання об'єктів лізингу створює економічну вигоду для усіх учасників лізингової угоди. Однак у процесі аналізу можливостей використання лізингу треба враховувати й певні недоліки лізингових угод, зокрема: орендар не виграє на підвищенні залишкової вартості устаткування у випадку, якщо темпи інфляції значні і є підвищення рівня цін; якщо устаткування, взяте у фінансовий лізинг, застаріє (у процесі розвитку науково-технічного прогресу), то платежі все одно не припиняються до кінця контракту.

В Україні питання розвитку лізингу стає дедалі актуальнішим, адже лізинговий бізнес допомагає задовольнити гостру потребу аграрного виробництва в інвестиціях. Міністерство промислової політики разом із Фондом державного майна створили компанію Укрмашінвест, головним завданням якої є вдосконалення взаємовідносин між виробниками й споживачами вітчизняної сільськогосподарської техніки, розроблення і впровадження механізму проведення лізингових операцій для забезпечення виробників сільськогосподарської продукції і переробних підприємств засобами виробництва.

Звичайно, лізинг не може повністю забезпечити коштами сільське господарство, однак може гарантувати вагому частку техніки, обігових коштів. Крім того, надання навіть невеликої кількості техніки в лізинг дає поштовх для подальшого розвитку не лише сільського господарства, а й пов'язаних з ним галузей. Отже, завдяки лізингу зміцнюється технічна база аграріїв, тому нині використання лізингу в сільському господарстві допомагає подолати складну ситуацію в економіці щодо оновлення та зміцнення технічного ресурсу, і таким чином, зростанню виробництва сільськогосподарської продукції.

Враховуючи вище сказане можна зробити висновок, що  для СТОВ “Ліщинське” і також для інших сільськогосподарських підприємств потрібно брати в лізинг не окремі види машин, а їх систему. Це діє економічно ефективніше.

Нині 70% всіх працюючих зайняті ручною працею. Тому впровадження комплексної механізації виробництва в СТОВ  “Ліщинське” є основою підвищення продуктивності праці, а особливо це стосується галузі тваринництва.

Що стосується форми оплати то можна обирати з двох форм – це коштами, товарами та послугами. Договір щодо оплати складається по узгодженню сторін. 

Отже, в нашому випадку лізинг є найвигіднішим і найпростішим способом оновлення матеріально-технічної бази в СТОВ “Ліщинське”, що дасть змогу їх ефективного використання та істотно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва.  

 

 

 

 

3.2. Проблеми та перспективи розвитку матеріально - технічних ресурсів підприємства

Питання розвитку матеріально-технічної бази стоятиме на порядку денному доти, поки існуватиме виробництво і людство прагнутиме одержувати високі показники діяльності за її рахунок. На сучасному етапі розвитку суспільства сільськогосподарське виробництво не може ефективно працювати без розвинутої матеріально-технічної бази, спроможної забезпечити відповідний технологічний рівень. Визначальна роль та економічне значення основних засобів полягає у тому, що вони завжди були мірилом й основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва та підвищення продуктивності праці.

Низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників призвела до призупинення інвестиційного процесу, зниження фондозабезпеченості, технічної та енергетичної оснащеності виробництва. На селі інтенсивними темпами відбувається процес деіндустріалізації виробництва, погіршується забезпеченість підприємств запасними частинами, ремонтними і пально-мастильними матеріалам.

Суттєве зниження вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств у більшості регіонів України зумовлене призупиненням інвестиційного процесу в галузі, великим фізичним зносом основних засобів, їх переоцінкою при реформуванні майнових відносин на селі, створенням нових господарських структур.

Наявність основних засобів у сільськогосподарських підприємствах по регіонах має істотні відмінності, що зумовлене розмірами земель сільськогосподарського користування, зональною спеціалізацією та рівнем забезпеченості. Характерно, що у всіх регіонах України загальний обсяг основних засобів у поточному десятиріччі зменшувався.

 

Найбільші обсяги сукупних основних засобів сільськогосподарських підприємств зосереджені в Автономній Республіці Крим, Київській та Одеській областях, найменші — в Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях. Як свідчать дані додатку 1, найбільше зниження вартості основних засобів відбулося у Закарпатській (у 6,3 рази), Дніпропетровській (5,7 рази) і Тернопільській (4,7 рази) областях. Кращі показники у Житомирській і Чернігівській областях. У Житомирській області основні засоби за 1997 – 2004 рр. зменшилися майже у 1,5 рази, а всього по Україні — в 2,7 рази ( див. Додаток 1).

Найголовнішою часткою у складі основних засобів є активна їх частина, тобто засоби праці, які безпосередньо впливають на виробничий процес і зумовлюють рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Активна частина основних засобів внаслідок морального і фізичного зносу вибуває з процесу виробництва з більшою періодичністю й потребує заміни уже через 4—5 років. Нині перед підприємствами агропромислового комплексу постала проблема нагромаджування власного капіталу для здійснення або модернізації виробництва. Невирішеним залишається питання одержання довгострокових позичок у комерційних банках. Водночас в агропромисловому виробництві спостерігається тенденція до скорочення обсягів фінансових ресурсів у господарствах усіх форм власності. Внаслідок цього сформований раніше ресурсний потенціал, особливо у сільському господарстві, рік  у рік вичерпується. Фактичні строки експлуатації більшості основних засобів у 2—2,5 рази перевищують нормативні. Майже припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази на селі. Як наслідок, в аграрному виробництві спостерігається деіндустріалізація та перехід до ручної праці.

Технічне забезпечення сільського господарства знаходиться на низькому рівні, необхідні технологічні операції виконуються технічними засобами, зношеними на 80 - 90%. Причому ця застаріла техніка потребує значних коштів для підтримання її в робочому стані, а якість виконаних нею робіт є дуже низькою. Внаслідок цього сільськогосподарські підприємства втрачають великі обсяги врожаю. Нині кількість списаної техніки перевищує кількість придбаної більш як у десять разів.

Потрібно зазначити, що стан сільського господарства в Україні, незважаючи на позитивні зрушення, залишається проблемним. Стабільний розвиток аграрного сектору потребує достатнього, постійного і своєчасного ресурсного забезпечення.

Підприємства в результаті проведення державою різнозваженої фінансової політики щодо підтримання сільськогосподарського виробника почали інтенсивніше оновлювати основні виробничі засоби як за рахунок власних фінансових ресурсів, так і за рахунок ресурсів фінансово-кредитних установ. Велику роль відіграє 30%-на компенсація, що надається при придбанні вітчизняної техніки за рахунок державного бюджету.

Формування структури, тобто співвідношення груп основних виробничих засобів, визначається багатьма факторами: природно - економічними умовами, спеціалізацією підприємств, структурою виробництва, рівнем його концентрації тощо. У складі основних засобів СТОВ “Ліщинське” головними складовими є будівлі та споруди, машини й обладнання, транспортні засоби (табл. 3.1).