Дослідно-практична робота з розвитку комунікативної компетенції на уроках англійської мови

      Мовні ігри допомагають формувати вимовні, лексичні та граматичні навички, тренують уживання мовних явищ на різних етапах вивчення іноземної мови. Висока ефективність мовної гри безсумнівна. Учителі і діти працюють з використанням «ігрових» матеріалів легше, веселіше, а головне, продуктивніше. Основна мета використання мовних ігор – це формування комунікативної компетенції, мобілізації попереднього досвіду, стимуляція інтересу та творчості.

Фонетичні ігри

Мета фонетичних ігрових вправ – це удосконалення вміння чітко та виразно вимовляти кожен звук, слово, володіти різними темпами мовлення.

Гра «Впіймай звук»

Мета: формування навичок виділяти в словах спільний звук.

Хід гри: Учитель ставить завдання назвати спільний звук у словах, які прозвучать.

Гра «Прогулянка»

Мета: формування навичок утворювати склади та правильно їх вимовляти.

Хід гри: На дошці намальовані «будиночки, в яких живуть звуки». Один звук «приходить у гості» до іншого звука, і, якщо вони знайомі, «співають» склад.

Орфографічні ігри

Гра «Чергова буква»

Мета: формування навичок усвідомлення місця букви в слові.

Хід гри: Учням роздають картки з буквами і пропонують написати якомога більше слів, у яких ця буква стоїть на визначеному місці (наприклад, на першому). Час виконання завдання регламентується (3 – 5 хв).

Гра «Хто більше?»

Мета: контроль засвоєння орфографії вивченої лексики.

Хід гри: Клас ділиться на команди. Кожна команда повинна записати на дошці якомога більше слів з теми.

Гра «Телеграма»

Мета: розвиток орфографічного і лексичного навичок.

Хід гри: Учитель пише на дошці будь-яке слово. Кожен учасник гри повинен придумати телеграму, в якій перше слово починалось би з першої букви слова, написаного на дошці, друге – з другого і т. д.

Лексичні ігри

Основною метою цих ігор є формування навичок монологічного та діалогічного мовлення. Цьому сприяє формуванню комунікативної компетенції.

Гра «Гість у домі»

Мета: розвиток діалогічного мовлення.

Хід гри: Клас ділиться на групи. Кожній групі вчитель пропонує ситуацію і ставить завдання скласти діалог. Виграє група, яка швидко і правильно виконає завдання.

Граматичні ігри

Ці ігри використовуються з метою набуття граматичних навичок, правильного вживання артиклів, прийменників із займенниками, відмінювання іменників та дієслів та ін..

Гра «Як це робиться?»

Мета: семантична диференціація лексики.

Хід гри: Учитель роздає учням малюнки та картки, на яких написані дієслова. Учні повинні записати ті дієслова, які пояснюють намальоване.

Гра «Пантоміма»

Мета: автоматизація вживання дієслів в усному мовленні.

Хід гри: учні утворюють пари. Один із гравців показує дію з допомогою пантоміми чи міміки, а інший повинен прокоментувати те, що робить перший, з допомогою вже відомих дієслів.

       Рольова гра як методичний прийом навчання іноземних мов одержала широке застосування у практиці. Рольова гра деякими зарубіжними методистами (J. Revell, J. Laylor) визначається як спонтанна поведінка того, хто навчається, його реакція на поведінку інших людей, що беруть участь в гіпотетичній ситуації. Методист D. Berne дотримується такої самої думки. Він визначає рольову гру як прийом, коли учень повинен вільно імпровізувати в межах заданої ситуації, виступаючи в ролі одного з її учасників. Вона належить до групи активних засобів навчання, допомагає активізувати мовну діяльність школярів, формує у них уміння самостійно висловлювати свої думки, виховує в учнів почуття впевненості в собі, сприяє створенню позитивного психологічного мікроклімату на уроці, залучає до активної мовленнєвої діяльності всіх учнів.

     Для учнів рольова гра – це ігрова діяльність, в якій вони беруть на себе певні ролі й виконують їх. Навчальний характер цієї діяльності учнями не усвідомлюється. Рольова гра має велике виховне значення. Вона допомагає згуртувати учнівський колектив, залучаючи до активної діяльності сором’язливих чи несміливих. У рольових іграх виховується свідомість, дисципліна, взаємодопомога, уміння відстояти свою точку зору.

     Визначаються такі основні правила рольової гри:

- учневі пропонується  поставити себе в ситуацію, яка  може виникнути за межами школи, в реальному житті. Це може бути все, що завгодно: від зустрічі знайомого на вулиці до більш складної ситуації;

- учневі необхідно адаптуватися  в даній ролів потрібній ситуації. В одному випадку він може грати сам себе, в іншому його доведеться взяти на себе уявну роль;

- учасникам рольової гри  необхідно поводитись таким чином, ніби все відбувається в реальному  житті, їх поведінка має відповідати  ролі, яку вони виконують;

- учасники гри повинні  сконцентрувати свою уваг на  комунікативному використанні одиниць  мови, а не на звичайній практиці  їх відпрацювання та закріплення  в мовленні.

    Структура рольової гри складається з трьох основних компонентів: ролі, вихідної початкової ситуації та рольової дії.

Продумуючи рольову гру, вчитель повинен враховувати наступні її ознаки:

1.  Ситуація повинна бути найбільш наближеної до життя. У ситуації необхідно дати зведення про соціальні взаємини партнерів, наприклад, офіційні, неофіційні).

2.  Ролі, обрані учнями, повинні найбільшою мірою підходити даної ситуації. Опис ролі дається в рольовій картці, при цьому інформація може бути представлена детально: зведення про людину ( добрий, чесний, ледачий і т.д.), про його життєвий досвід, про звички, захоплення і т.п. Однак інформація не повинна викладатися занадто докладно, тому що в цьому випадку учасник гри позбавляється можливості виявити свою творчість. Опис може бути коротким, щоб учень міг “додумати” образ персонажа, роль якого він буде виконувати. Учням потрібно дати час, щоб вони ввійшли в роль. Ролі, зазвичай розподіляє вчитель, та, якщо ми говоримо про учнів старших класів, то у такому випадку викладачу краще надати їм можливість вибору.

3.  Учасники рольової гри повинні враховувати наявність різних рольових цілей ( якщо касир продає квиток покупцю, то покупець не тільки купує квиток, але і запитує необхідну інформацію, а також відраховує гроші, довідується про багаж і т.д. ).

4.  Учасники рольової гри не повинні діяти індивідуально, а тільки колективно, репліки одного повинні викликати відповідну реакцію іншого, а за реакцією слідує дія партнера.

5.  Наявність загальної мети у всього колективу.

6.  Учасники гри приходять до власного рішення, підказаного ситуацією і думками самого учня.

7.  Наявність системи групового й індивідуального оцінювання діяльності учасників гри. Кожен учасник гри, в залежності від виконання заданої ролі, оцінюється або експертом з числа самих учасників, або ж викладачем.

8.  Створення доброзичливої атмосфери.

9.  Учитель повинний намагатися передбачати можливі типові помилки учнів у ході рольової гри, і попередити їх, продумавши попередні вправи на використання визначених граматичних структур, лексичних одиниць, що обов'язково будуть використовуватися в рольовій грі.

    Рольова гра – це ситуативно-варіативна вправа, яка поєднує в собі елементи як ігрової, так і навчальної діяльності. Під час таких ігор учні набувають досвіду спілкування іноземною мовою, і це спілкування є не лише мовленнєвим, а ще й включає в себе міміку, жести, емоції, рухи та відповідну поведінку, яка залежить від заданої ситуації. Для учнів це, насамперед, захоплююче заняття, а навчальний характер гри вони майже не усвідомлюють.

Приклади рольових ігор:

1. « Дискусія між українськими та німецькими однолітками »

Половина класу бере на себе роль українських школярів, інші учні – « гості з Великобританії ». Українські учні розповідають « закордонним гостям » про свою країну, її географічне положення, столицю, традиції, права та обов’язки громадян України, а також називають та доводять усі переваги України над іншими країнами, зокрема над Великобританією, інші роблять аналогічне. І саме та група учасників, яка доведе кращість, першість своєї країни, отримує певну винагороду.

    Кожен «українець» і кожен «гість» повинні задати хоча б одне запитання і дати відповідь хоча б на одне запитання.

 

 

 

2 . Дослідно-практична робота з розвитку комунікативної компетенції на уроках англійської мови

2.1 Комунікативна  компетенція як новий тип змісту  освіти в школі  
        Комунікативна компетенція, тобто готовність і здатність до взаємодії, вербального й невербальному (міміка, мова тіла), з іншими людьми, є найважливіша якість, необхідне людині у всіх ситуаціях життя. Однак, особливо в останні роки, з боку роботодавців і викладачів вузів почастішали скарги, що випускники шкіл мають цю здатність в незадовільному ступені. Це відповідає також і спостереженням самих вчителів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що різні альтернативи в традиційному уроку відкриті форми навчання, як-то: дослідницькі проекти, що передбачають командні форми роботи, колективні обговорення та представлення результатів, спрямовані на формування ключових компетенцій, знаходяться в залежності від елементарної готовності і здатності учнів в комунікації. У більшості західних освітніх програм комунікативна компетенція входить до числа «ключових», що означає, зокрема, перенесення «відповідальності за формування» цієї компетенції з окремою предметної області на освітній процес в цілому. Перш ніж говорити про те, що це значить і яких змін це зажадає в організації освітнього процесу в конкретній школі, на конкретному уроці, ми повинні пояснити, чому комунікативна компетенція є ключовою? 

      Перша причина, на яку можна вказати, - це суспільний запит, або, висловлюючись сучасною мовою, «виклик часу».

    Якщо говорити більш конкретно, таких запитів - «викликів» декілька. 
1) Запит від дорослого професійного ділового світу, який гостро відчуває дефіцит у практичних комунікативних уміннях випускників школи. Не випадково ми спостерігаємо зараз сплеск інтересу до різних комунікативних тренінгів, курсів ділового спілкування і т.п. Роль спілкування в сучасному діловому світі постійно зростає. Вирішення проблеми визначається сьогодні не унікальністю мислення того чи іншого фахівця, а ефективною організацією колективної роботи різних фахівців, тобто їх комунікативної компетенції. Зросла роль електронних комунікативних систем. У зв'язку з цим з'явилося багато нових понять: «віртуальні переговори», «віртуальна угода», «телеобмін», «віртуальна конференція» та ін. Можна сказати, що комунікативна компетенція стає найважливішою вимогою для багатьох сучасних професій.

2) Запит від формування громадянського суспільства. По-перше, полягає в розвитку горизонтальних громадських зв'язків на противагу вертикальним, ієрархічним, що вимагає зміни комунікативної культури суспільства. По-друге, стирання кордонів, перемішування різних етнічних і соціальних груп приводить до виникнення так званого полікультурного суспільства, що потребує розвитку компетенції в сфері міжкультурної комунікації.

3) Розвиток масової комунікації, її тотальність, використання маніпулятивних  технологій вимагають від сучасної  людини умінь орієнтуватися і  в цій сфері, освоюючи роль «критичного глядача» або «критичного читача».

     Друга причина може бути сформульована виходячи з потреб самої сфери освіти. Якщо визначити основний зміст освіти як розвиток практичних умінь, необхідних людині для досягнення успіху в особистому, професійному та громадському житті, то однією з ключових є його комунікативна компетенція. Тим більше, якщо ми подивимося на список «загальнонавчальних умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності», пропонованих Стандартом, ми побачимо, що половина з них пов'язана з комунікацією, але представлена у вигляді розрізнених умінь і навичок, які не мають спільної основи: 

- адекватно сприймати усне мовлення і бути здатним передавати зміст прослуханого тексту в стислому або розгорнутому вигляді відповідно до ситуації мовного спілкування; 

- вибирати і використовувати засоби мови відповідно до комунікативного завдання і ситуацією спілкування; 

- володіти монологічною та діалогічною промовою, дотримуючись прийнятих етичних норм спілкування і т.д. 

       Третя причина, яка висуває комунікативну компетенцію, полягає в тому, що комунікація, зрозуміла як «обмін значеннями (інформацією) між індивідами допомогою загальної системи символів (знаків)», не зводиться тільки до вербальної комунікації і є способом і одночасно умовою існування будь-якого макро- або мікролюдського суспільства. Що стосується комунікативної компетенції як освітньої мети школи, то, як це вже зазначалося вище, готовність і здатність до комунікації розглядається як передумова введення нових відкритих способів навчання. Тому в рамках програми EVA розроблені детальні посібники по систематичному розвитку елементарних комунікативних навичок учнів, починаючи з середньої ланки. Робота над комунікативними навичками може відбуватися як вчасно спеціальних, інтенсивних тренінгів в спеціально виділений для цього навчальний час, так і при звичайному предметному викладанні. Цей матеріал являє собою основу для діагностики сформованості ключових компетенцій комунікації, операції з числами, інформаційних технологій, роботи з людьми, удосконалення здатності до навчання та вирішення проблем.