Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

2.       Диференціація та практичне засвоєння морфологічної словозміни в експресивному мовленні (за алгоритмом словотворення).

3. Використання набутих  граматичних мовних знань у  процесі опосередкованого визначення  граматичної форми головного  слова за граматичною формою  узгодженого слова.

3. Формування  синтаксичної складової мовлення. Синтаксис є тією мовною системою, яка дає змогу досить чітко передати складну взаємодію між об’єктами довкілля у формі, максимально зрозумілій для людини й передбачає розуміння дитиною смислових зв’язків між словами у реченні. З цією метою логопед на першому етапі ставить запитання до різних членів речення. У процесі виконання завдань такого типу формується вміння диференціювати ці питання до підмета, присудка, додатка, обставини.

Логопедична робота на другому  етапі спрямована на те, щоб навчити  дітей складати прості речення із 3-5 слів. Під час цього діти вчаться  виражати зв’язок між словами  за допомогою синтаксичних та морфологічних  засобів мови. За допомогою запитань педагог корегує порядок слів у реченні так, щоб дитина при  складанні речення не пропускала дієслово та вживала його в потрібній  формі, узгоджуючи в числі, особі, з  іменником.

Далі робота спрямована на складання простих речень за картинкою  та за допомогою запитань педагога (за моделлю Н. Жукової):

—      називний відмінок + узгоджене дієслово + прямий додаток у знахідному відмінку. Дівчинка п’є молоко. Діти збирають гриби.

—      іменник у називному відмінку + узгоджене дієслово + прямий додаток у знахідному відмінку із закінченням -у. Дідусь читає газету. Дівчинка годує козу. Хлопчик вішає шубу.

—      іменник у називному відмінку + узгоджене дієслово -і два залежних слова від дієслова у знахідному та давальному відмінках однини. Дівчинка кидає м’яч хлопчику. Собака дає лапу дівчинці.

—      іменник у називному відмінку + узгоджене дієслово + два залежних від дієслова слова у знахідному та орудному відмінках однини. Хлопчик малює квітку олівцем. Дівчинка їсть суп ложкою.

Далі, наступний етап —  самостійне складання речень за картинкою, демонстрацією дій. У процесі  утворення висловлювання синтаксична  конструкція майбутньої фрази вибудовується  раніше, ніж відбувається добір відповідних  лексем та їх граматичне оформлення. Розвиток синтаксису у дітей 5 років із ЗНМ  передбачає формування різних типів  синтаксичних конструкцій: на рівні  словосполучення: узгодження, керування, прилягання; на рівні речення: простого непоширеного, простого поширеного додатками, означеннями, обставинами тощо[29].

Важливо навчити дитину будувати речення з опорою на запитання, уточнення, висловлювати свої думки та відопвідати  на запитання педагога повними реченнями. Окрім того, слід формувати у дітей  уміння виконувати прості граматичні трансформації: упорядковувати деформовані  речення, розширювати синтаксичні  структури запропонованих речень [29].

При формування синтаксичних трансформацій трансформацій (звуження, розширення), що сприяє охопленню та утриманню дитиною основної смислової  ситуації, вираженої у реченні, та допомагає закріплювати навички  побудови речення. Операції звуження, розширення речення є критерієм  розуміння висловлювань і сприяють розумінню дитиною сприйнятого  мовлення та вживання логіко-граматичних  конструкцій

Розвиток розуміння та утворення логіко-граматичних конструкцій  ґрунтується на корекції вже зазначених функцій і операцій, організації  їх взаємодії у процесі сприймання і використання висловлювань з прямим і інвертованим (непрямим) порядком слів (Мишку наздоганяє кішка) й вимагає  її трансформації (перетворення) в конструкцію  з прямим порядком слів (Кішка наздоганяє мишку) у такій послідовності:

—      розуміння та утворення інвертованих синтаксичних конструкцій;

—      розуміння та утворення пасивних синтаксичних конструкцій;

—      розуміння та утворення речень з парадоксальним смислом.

Після цього уточнюється  синтаксичне значення кожного члена  речення шляхом відповіді на питання (Що робить кішка? Кого наздоганяє кішка? Хто наздоганяє мишку?). При виконанні  цього завдання дитина за допомогою  запитань педагога повинна скласти  речення того ж самого змісту, але  з прямим порядком слів. У результаті виконання цього завдання конструкція  з інвертованим порядком слів трансформується  дитиною у конструкцію з прямим порядком слів, що свідчить про розуміння  змісту висловлювання.

Для розвитку розуміння та утворення пасивних синтаксичних конструкцій  необхідно робити синтаксичне перетворення, тобто замінити дану конструкцію  конструкцією іншого типу, змінити  порядок слів (аналогічно з трансформаціями  інвертованого типу) (Тарілка розбита  дівчинкою. Дівчинка розбила тарілку). Після повторення речення дитиною, педагог ставить запитання: «Хто розбив тарілку?» (аналогічно: Земля  вкрита білим снігом. Що вкрило землю?).

При формуванні розуміння  та утворення речень з парадоксальним смислом, як одного із засобів залучення  уваги дітей до граматичного оформлення слів у реченні використовують конструкції  однакового лексичного складу, але  різного значення.(Дівчинка розбила  чашку. Дівчинку розбила чашка. Бабуся поливає квіти. Бабусю поливають  квіти. Хлопчик їсть яблуко. Хлопчика їсть яблуко.

Структура української граматики  в цілому дає змогу зрозуміти  зміст речення, навіть якщо у ньому  допущено окремі помилки. Щоб у дитини не склалася хибна думка, що граматичними зв’язками між словами можна  ігнорувати, дуже корисним є використання в корекційній роботі складних логіко-граматичних  конструкцій, що потребують урахування всіх без винятку компонентів  вислову: фонологічних, лексичних, морфологічних  та синтаксичних. Лише за такої умови  можливе їх правильне розуміння [29, c. 36].

З урахуванням провідної  діяльності дітей дошкільного віку засвоєння, закріплення і узагальнення лексичного і граматичного матеріалу  здійснюється, як правило, в грі. В  системі логопедичної роботи по формуванню лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ може бути використана  серія дидактичних ігор-занять.

Отже, основними напрямами  корекційно-розвиваючого процесу навчання і виховання дітей із ЗНМ старшого дошкільного віку по формуванню лексико-граматичної  сторони мовлення є: лексична та граматична складові мовлення, що створюють основний зміст логопедичної роботи. 

2.3 Методика обстеження сформованості лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ старшого дошкільного віку 

Правильно організоване корекційне навчання і виховання дітей дошкільного  віку в умовах логопедичної групи  потребує обстеження мовних та немовних процесів, сенсомоторної сфери, інтелектуальнго  розвитку. При вивченні мовлення дітей  дошкільного віку повинні бути враховані, визначені в логопедії, такі принципи: онтогенетичний, етіопатогенетичний (урахування симптоматики мовної аномалії), діяльнісний (врахування провідної діяльності), взаємозв’язок мовленнєвого та загальнопсихічного розвитку [29, c.36]. Оскільки, подолання  ЗНМ є комплексною медико-педагогічною проблемою, то знання логопедом психолого-педагогічних та лінгво-дидактичних основ подолання ЗНМ у поєднанні з медикаментозним лікуванням безсумнівно буде сприяти підвищенню ефективності логопедичної роботи. Завданнями логопеда є кваліфікована логопедична діагностика рівня мовленневого розвитку та його компонентів, зокрема словникового запасу і граматичної будови й розробка методики поетапного логопедичного впливу на подолання лексико-граматичної сторони. Однак, виявлення відхилень у мовленневому розвитку, їхня правильна діагностика й подолання у віці, коли мовленневий розвиток дитини далеко не завершено, є досить складним. В спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і систематизацій обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей. В 60-70-тих роках XX ст. методики обстеження мовлення дітей базувались на врахуванні сформованості всіх мовленнєвих засобів. На основі отриманих при обстеженні даних послідовно аналізувався фонетико-фонематичний, лексико-граматичний розвиток дитини та стан її зв’язного мовлення (Г. Каше. Р. Левіна. Н. Нікашина, О. Правдіна, Н. Сєреброва, А.Ястребова та ін.) [50].

В 70-90-ті роки в дослідженнях мовлення аномальних дітей провідну роль отримав напрямок, що передбачав урахування не лише сформованості мовленнєвих  засобів, але й зрілість функцій  мовлення. Логопедичні методики передбачали  проведення якісного і кількісного  аналізу мовленнєвих порушень, що давало можливість диференціювати мовленнєві вади за характером і ступенем вираженості. Зазначені методики можна використовувати  також і з метою оцінювання динаміки спонтанного або спрямованого, керованого мовленнєвого розвитку дитини (Г. Волкова, Н.Жукова, К. Мастюкова, Л. Спірова, Є. Соботович, В. Тарасун, О.Усанова, Т. Філічсва, Г. Чиркіна, Л. Цвєткова). В останні  роки при вивченні мовленнєвих порушень враховуються дані психології, нейро- і психолінгвістики про структуру  мовленнєвої діяльності. Цілеспрямовано розглядаються питання, пов’язані  з вивченням психічного розвитку дітей із патологією мовлення з позицій  системного аналізу психіки [41].

У зв’язку з цим, логопед  повинен знати і розуміти закономірності процесу становлення усного мовлення в нормі й патології. Щоб виявити  конкретні факти спільності й  розходжень нормального і порушеного мовленневого розвитку, необхідно простежити процес послідовного засвоєння лексико-граматичних  одиниць, їх форми, операцій з ними. Відомо, що діти не відразу й не раптово  опановують правильнє мовлення, що одні явища рідної мови (типи речень, довжина слів, звуки мовлення та ін.) засвоюються дитиною раніше, інші — набагато пізніше. Природна послідовність засвоєння мовленневих  елементів спрямовується різними  факторами. Чим простіше по звучанню й структурі слово, тим швидше і легше воно запам’ятовуються [9].

Логопедичне обстеження проводиться  в перші два тижні перебування  дитини в логопедичній групі ДНЗ. Основними завданнями обстеження є:

— вивчення умов виховання  й розвитку дитини (спілкування з  дорослими й однолітками) на основі бесіди з батьками й аналізу документів;

— виявлення рівня розвитку провідної діяльності (гри, малювання, конструювання, елементів праці) і  оцінити відповідно до вікових норм (разом з вихователем);

— виявлення характерних  рис емоційно-особистісної й пізнавальної сфери загального психічного розвитку дитини;

— оцінка стану зв’язного  мовлення з погляду лексико-синтаксичного  його оформлення;

— визначити ступінь оволодіння компонентами мовленнєвої системи.

При всіх порушеннях мовлення необхідно з’ясувати: чи знає дитина про свій дефект, як на нього реагує; чи переживає труднощі в спілкуванні  з оточуючими; як вступає в контакт  із близькими, знайомими й незнайомими  дорослими, з товаришами в дитячому садку, у дворі; поведінка дитини вдома. З’ясувати, у чому полягають  скарги самих батьків: чи турбує неправильна  вимова окремих звуків, граматичне оформлення мовлення, недостатність  словника, помилки в побудові речень, темп мовлення та ін. [21].

У процесі логопедичного  обстеження логопед виявляє об’єм  мовленнєвих навичок, порівнює його з віковими нормами, з рівнем психічного розвитку, виявляє співвідношення дефекту  та компенсаторних можливостей, мовленнєвої  та пізнавальної активності.

При виявленні мовленнєвих дефектів принципове значення має застосуваннясистемного підходу до аналізу мовленнєвих порушень. Саме цьому, при діагностиці мовленнєвих порушень необхідно з’ясувати не тільки, який компонент мовленнєвої діяльності виявляється порушенним, але і його взаємозв’язок з іншими компонентами мовлення. Це передбачає різнобічне обстеження всієї мовленнєвої системи: фонетики, лексики, граматики. Важливо виявити співвідношення розвитку імпресивного та експресивного мовлення дитини; виявити компенсуючу роль активних мовленнєвих можливостей; співвіднести рівень розвитку мовленнєвих засобів з актуальним їх використанням в мовленнєвому спілкуванні.

Визначають кілька етапів обстеження дитини:

І. Орієнтовний. Цілеспрямоване опитування батьків, вивчення спеціальної  документації та бесіда з дитиною. На підставі отриманих даних заздалегідь  визначається мовний дефект.

ІІ. Диференційний. Обстеження інтелекту і слуху з метою  відмежування дітей з первинною  мовленнєвою патологією від схожого  стану. Де основним є порушення слуху  та інтелекту.

ІІІ. Обстеження мовленнєвих  і немовленнєвих процесів, тісно  пов’язаних з мовленнєвим розвитком.

IV. Ретельне обстеження  компонентів (словника, граматичної  будови, вимови та ін.) мовленнєвої  системи на основі отриманих  даних заповнюється логопедична  картка та робиться логопедичний  висновок.

V. Заключний, уточнювальний.  Динамічне спостереження за дитиною  в умовах спеціального навчання  та виховання [40].

Під час бесіди з батьками з’ясовується анамнез розвитку мовлення, визначаються домовленнєві реакції  дитини на ранніх етапах розвитку, в  тому числі гуління, лепет (модульований лепет). Важливо виявити в якому  віці з’явилися перші слова та співвідношення пасивного і активного  словника у процесі розвитку мовлення. Важливо з’ясувати, коли з’явилися  двослівні та багатослівні речення, чи не переривався мовленнєвий розвиток (якщо переривався, то за яких причин), яка мовленнєва активність дитини, як вона йде на контакт, в якому  віці було виявлено відставання в  розвитку мовлення, яке мовленнєве оточення було на ранніх етапах розвитку дитини та до тепер. В процесі бесіди з дитиною логопед встановлює контакт з нею, націлює на спілкування. Дитині задаються питання які  виявляють її світогляд, інтереси, стосунки з оточуючими, чи орієнтується дитина в часі та просторі. Питання задаються  в такий спосіб, щоб відповіді  були розгорнутими. Ця бесіда дає перші  висновки про мовлення дитини, виявляє  напрямок подальшого обстеження різних сторін мовлення [50].

Особливо детально досліджується  словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення та ін. При обстеженні зв’язного мовлення досліджують як дитина самостійно може скласти розповідь за малюнком, серією сюжетних малюнків, переказ, розповідь-опис, розповідь з особистого досвіду, переказ. Складанню розповіді по картині й по серії картин передує вступна бесіда, у ході якої з’ясовується, чи зрозуміло дитині зміст картини, уточнюється значення окремих слів. Потім дитині дається невеличкий план за яким вона повинна скласти розповідь. Якщо дитині пропонується скласти розповідь по серії картин, то ведеться спостереження й за тим, як вона їх розкладає (самостійно, після пояснення й показу, за допомогою логопеда). При завданні скласти розповідь із особистого досвіду проводиться вступна бесіда й задається ряд питань: «Що тобі подарували на день народження? Як називається ця машина? Якого вона кольору і розміру?». При оцінці стану зв’язного мовлення варто мати на увазі, що в нормі до трьох років життя діти опановують простими поширеними реченнями. Досить рано, приблизно до трьох-чотирьох років, діти починають уживати складнопідрядні й складносурядні речення. На п’ятому році життя кількість складних речень, що зустрічаються в мовленні, уже становить 11% відносно загального числа речень. Після чотирьох років діти можуть переказати знайому казку, охоче розповідають вірша, до п’яти років переказують тільки що прочитані короткі тексти, прослухавши їхній два рази. Після п’яти років діти здатні досить докладно й послідовно розповісти про побачене або почуте, пояснити причину й наслідок, скласти розповідь по картині, відрізнити фантастичний зміст казки від розповіді [36].