Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Програма “Перспективне  планування роботи логопеда в старшій  групі дошкільного навчального  закладу (ЗНМ, ФФНМ)” Н. Серебрякової включає: дослідження стану мовлення та немовленневих психічних процесів; виявлення структури та механізмів мовленнєвих порушень; заповнення мовленнєвих  карток на кожну дитину. Ця програма передбачає вирішення завдань: розвиток загальних мовленнєвих навичок, звуковимови, робота над складовою  структурою слова, розвиток фонематичного  аналізу та синтезу, лексико-граматичної  сторони мовлення, зв’язного мовлення, дрібної моторики. Програма передбачає розділення терміну навчання на три  періоди, кожен період включає в  себе по три місяця [46].

Програма “Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ IІ-III рівня” Л. Трофименко, розроблена у 2007 році, включає основні напрями формування і розвитку мовлення дітей:

— Формування лексичної  сторони мовлення;

— Формування граматичної  сторони мовлення;

— Формування зв’язного  мовлення;

— Формування фонетико-фонематичної сторони мовлення [60].

Вона містить дидактичний  матеріал для формування лексико-граматичної  сторони мовлення дітей середнього дошкільного віку із ЗНМ ІІ –  ІІІ рівня.

Отже, охарактеризовані нами програми є науково-методичною основою  організації корекційно-попереджувального  і розвиваючого навчання дітей із ЗНМ в умовах ДНЗ й розраховані  на логопедів дошкільних закладів компенсуючого  типу та надають педагогам можливість більш гнучко підійти до організації  корекційної роботи у підгрупах  й на індивідуальних заняттях з дітьми, реалізувати циклічність у вивченні матеріалу.

2.2 Напрями та  зміст поетапного подолання ЗНМ  ІІІ рівня у дітей старшого  дошкільного віку

Якщо розглядати Базисний компонент дошкільної освіти як теоретичну концептуальну основу державних  вимог до мінімально необхідного  і водночас достатнього рівня  освіченості та вихованості випускника дошкільного закладу освіти і  дитини 6 років загалом, то саме під  цим кутом зору ми повинні розкрити і мовленнєвий розвиток, зокрема  лексико-граматичну сторону мовлення [1]. Базовий компонент мовленнєвого розвитку знань, умінь і навичок  дитини, є комплексною характеристикою  мовленнєвої поведінки дитини, як аспекту діяльності, що виявляється  в загальній культурі мовленнєвого спілкування. Культура мовленнєвого спілкування  — це дотримання в мовленнєвій  практиці сукупності вимог до правильного  мовлення, тобто з практичного  погляду — це бездоганно правильне  використання лексичних, граматичних, орфоепічних, стилістичних, фразеологічних норм літературної мови. Все це є  кінцевою метою всієї роботи з  розвитку мовлення в дошкільному  закладі освіти й передбачає формування мовленнєвої компетентності [32].

Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як повні, так позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення. Вона вважається багатокомпонентним утвором, чинниками якого виступають фонетична, граматична, діамонологічна компетенції і повноцінне засвоєння яких є основою формування загальної культури спілкування, тобто комунікативної компетенції.

Лексична компетенція — наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.

Граматична компетенція — неусвідомлене вживання граматичних норм рідної мови згідно із законами й нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм [32].

Кожний вид компетенції: діалогічна, монологічна, лексична, фонетична, граматична, мовленнєва, когнітивно-мовленнєва та ін. мають свій зміст та базисні  вікові характеристики. Засвоєння означених  видів компетенції відбувається в навчально-мовленнєвій діяльності. Оскільки, у сучасній гуманістичній  парадигмі освіти головною цінністю визнана особистість, то проблема формування кожного виду мовленнєвої компетентності у дитини, і мовленнєвої діяльності в цілому, є однією з актуальніших, проте відповідно визначеному об’єкту  дипломної роботи значущим для нашого дослідження є процес формування лексичної і граматичної компетентності [32, с.25].

Отже, ще до школи дитина повинна засвоїти відповідні мовленнєві знання, уміння та навички, що необхідні  їй для спілкування. Задля цього  потрібно лише дібрати адекватні  методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови, перш за все для формування словникового запасу, граматичної будови мовлення, зв’язного мовлення та ін. Детальніше розглянемо лексичну і граматичну компетенцію.

Наведемо зміст навчання лексичної й граматичної компетентності відповідно Базового компоненту мовленнєвого розвитку дитини старшого дошкільного  віку — випусника дошкільного  закладу (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1

Обов’язковий  рівень мінімального розвитку лексиичної і граматичної компетентності дітей  старшого дошкільного віку

Крім того, базова програма не може обійти увагою дітей, які мають  різні порушення мовленнєвого розвитку, тому має на меті визначити напрями  та зміст формування лексико-граматичної  компетентності дітей старшого дошкільного  віку із ЗНМ ІІІ рівня.

Оскільки, мовлення є одним  із найскладніших вищих психічних  функцій людини, то достатній рівень розвитку мовлення дитини не тільки забезпечує її спілкування з людьми, а є  основою її повноцінного психічного розвитку. При побудові системи логопедичної роботи, спрямованої на формування правильного мовлення в умовах глибокого  його недорозвинення, принципове значення має врахування закономірностей  розвитку мовлення дітей, які нормально  говорять, що дозволяє визначити вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на різних етапах її формування. Необхідно також враховувати  структуру й механізми патологічного  мовлення, його особливості й потенційні динамічні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі корекційного впливу [2].

Навчання та виховання  дітей із ЗНМ дошкільного віку здійснюється в спеціальних логопедичних групах для дітей із ЗНМ. Корекційно-виховна  робота з дітьми, що мають різний рівень мовленнєвого розвитку, проводиться  згідно “Типовому положенню про  дошкільні установи, для дітей  з порушеннями мови” у ці групи  зараховуються: діти з I рівнем мовленнєвого недорозвитку з 3-х років зі строком  навчання на 3-4 роки; діти з II-м рівнем недорозвитку мовлення з 4-х років  строком навчання на 3 роки; діти з III-м  рівнем недорозвитку мовлення з 4-5-річного  віку, строком навчання на 2 роки, заняття  проводяться з підгрупами та індивідуально [58].

Завдання й зміст логопедичної роботи випливають із аналізу структури  мовного порушення, а також збережених і компенсаторних можливостей дітей. Послідовність логопедичної роботи над лексико-граматичною стороною мовлення, зокрема засвоєння конструкцій  речень, граматичних форм визначається тим, як відбувається розвиток мовлення в нормі. Навчальний матеріал, методичні  прийоми кожного етапу роботи передбачають поступове ускладнення, але з обов’язковою опорою на те, що в дитини вже сформувалося спонтанно  або в результаті попередньої  логопедичної роботи[58].

З огляду на вікові, характерні особливості дітей з порушеннями  мовлення, зокрема виражений мовленневий  негативізм, знижену емоційну активність, необхідно з перших же занять створювати в дитини гарний настрій, бажання “грати” (займатися) з логопедом, активно контактувати з ним та ін. Успіх перших кроків багато в чому визначається тим, наскільки логопед зможе встановити контакт, зацікавити дитини, організувати захоплюючу для нього ситуацію, створити стимул для наслідування. З найперших занять використаються варіанти різних вправ, спрямованих насамперед, на розвиток у дитини активної уваги, уміння вслухуватися у звернене до нього мовлення, виконувати завдання на основі словесних конструкцій. При цьому уточнюються значення ряду слів-назв предметів, дій, ознак. Важливо, щоб предметний словник носив конкретний характер, а дії були наочними, що легко піддаються демонстрації. Основна мета роботи з усунення недоліків у розвитку лексико-граматичних засобів мовлення у дітей із ЗНМ полягає у формуванні передумов повноцінного засвоєння знань про системність семантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв’язки слів, контекстуальні значення слів[4].

Сучасний рівень наукових знань про мову, мовлення та мовленнєву діяльність потребує переоцінки й уточнення  основних підходів, принципів і засобів  організації та проведення корекційної  роботи з розвитку мовлення дітей  дошкільного віку. Традиційні моделі, що й досі найуживаніші в масових  і спеціальних дошкільних закладах для дітей із ЗНМ, націлені переважно  на розвиток мовлення дитини шляхом нарощення  обсягу лінгвістичних одиниць, що використовуються дитиною в мовленні. Але нарощення  обсягу лінгвістичних одиниць в  умовах дезонтогенезу супроводжується  значними труднощами, потрубеє значної  затрати часу. Більше того, орієнтовність  корекції лише на зовнішній бік мовлення та недостатнє врахування внутрішніх патологічних механізмів, що зумовлюють мовленнєвий дефект, досить часто  лише маскують ваду та привчають дітей  до постійного логопедичного супроводу. Саме це зумовлює необхідність перегляду  змісту і напрямів навчання дітей  із ЗНМ. Нарощування обсягу лінгвістичних  одиниць, якими володіє дитина, не має стати самоціллю. Основним завданням  логопедичної корекції є формування у дітей порушених психологічних  механізмів, які забезпечують розвиток мовлення[5]. На нашу думку, саме це має  створити умови для збагачення мовленнєвого досвіду дитини, засвоєння нею  мовних знань та якісного їх використання в мовленнєвій комунікації. Окрім  того, формування зазначених механізмів розкриває можливості для перетворення мовлення дитини в повноцінну систему, здатну до саморозвитку та саморегуляції, максимально наближаючи її до рівня  вікової норми. [4].

Одним з провідних напрямків  корекційно-логопедичного впливу та корекції ЗНМ у дошкільників є  формування лексико-граматичних засобів мовлення. Предметно-розвивальне середовище і комплекс медико-психолого-педагогічного впливу спрямовані на розвиток у дитини уявлень про оточуючий її світ, на формування всебічнорозвиненої особистості. На логопедичних заняттях формується комплекс немовленнєвих і мовленнєвих психологічних функцій, що забезпечують досить високу ефективність корекції наявних недоліків становлення мовлення відповідно онтогенезу. Пріоритетними завданнями є: 1) розширення запасу конкретних уявлень, 2) розвиток розуміння і вживання словозмінних форм [2, c. 40]. Вирішення цих завдань передбачає формування і ровиток словника і граматично правильного оформлення мовленнєвого висловлювання.

Словник — це слова (основні одиниці мовлення), що означають предмети, явища, дії і ознаки оточуючої дійсності. Розрізняють словник пасивний і активний. Під пасивним словником розуміють частину словникового складу мови, зрозумілу дитині; під активним — частину словникового складу мови, яка вільно вживається в повсякденному житті конкретною дитиною. Рівень розвитку словника визначається кількісними і якісними показниками [33].

Граматична будова — система взаємодії слів поміж собою в словосполученнях і реченнях. Розрізняють морфологічний і синтаксичний рівні граматичної системи. Морфологічний рівень передбачає вміння володіти прийомами словозміни і словотворення, синтаксичний — вміння будувати речення, граматично правильно поєднувати слова в реченні [33].

Принципово важливою є  думка О. Грибової про те, що методика повинна бути спрямована на формування бази або основи мовленнєвої системи. В основі корекції мають бути види робіт, які сприяють формуванню пізнавальної сфери і семантичної сторони  мовлення. З цією метою необхідно, передусім, розвивати мовленнєво-мисленнєві здібності дитини, що лежать в основі переходу від загального до окремого і від окремого до загального, а  також протиставлення вербальних елементів  за змістоутворюючими ознаками. Вся  система вправ має бути націлена не на заучування окремих вербальних одиниць, а на побудову цілісної системи [17]. Багато дослідників висловлюють  думки щодо побудови системи за тематичним принципом, що сприяє його засвоєнню  і запам’ятовуванню, в той час  як багаторазове повторення слова дозволяє швидше вводити його в активне  мовлення. Для підвищення ефективності словникової роботи рекомендується знайомити дитину зі словом у контексті  її практичної діяльності — при  ліпленні, малюванні, ручній праці [16]. Діти із ЗНМ потребують особливо продуманої системи подання нового матеріалу. Розробка змісту та методів навчання ґрунтується на вивченні закономірностей  мовленнєвого розвитку дітей із ЗНМ (Р. Левіна, Н. Нікашина, Г. Каше, Л.Спірова  та ін.). Програма по розвитку мовлення дітей із ЗНМ має спеціальні підрозділи, перш за все, робота над словом, робота над реченням, робота над зв’язним мовленням тощо. Розроблений нами зміст корекційного навчання з розвитку мовлення дітей дошкільного віку із ЗНМ містить наступні напрями.

І напрям — Формування лексичної складової мовлення. Цей напрям — один із найголовніших, оскільки забезпечує розвиток активного і пасивного словника дитини й повноцінне розуміня інформації, що надходить ззовні й утворює власні мовленнєві вислови, якими дошкільник може повідомити свої думки, прохання, переживання тощо та передбачає певну послідовність.

1. Формування різних рівнів лексичних узагальнень на матеріалі лексичних тем має декілька етапів. Розвиток цього механізму забезпечує оволодіння дитиною різною за складністю лексичною семантикою. Цей механізм тісно пов’язаний з рівнем розвитку пізнавальної діяльності дитини та зокрема мислення. Для дітей п’яти років найбільш характерним є процес засвоєння узагальнювальної функції слова у такій послідовності: категоральні (відображають властивість слова позначати не окремі предмети, а цілі ряди однотипних предметів та явищ), контекстуально зумовлені (що забезпечують розуміння значень нових слів з контексту та ситуації, в яких вживається це слово), кумуляція (накопичення) варіативних значень одного і того самого слова, перенос засвоєного значення на схожу, але не ідентичну ситуацію, і на цій основі засвоєння узагальненого лексичного значення. Зважаючи на це, поетапне формування узагальнювальної функції слова выдбувається так: