Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Дітям притаманні наступні синдроми:

1. Гіпертензійно-гідроцефальний  синдром, який характеризується  збільшеним внутрішньочерепним  тиском, збільшеним розміром голови, розширенням венозної сітки у  скроневих ділянках голови. У  дітей з даним синдромом спостерігається  швидка виснажуваність, підвищена  збудливість, розгальмованість, дратівливість,  частий головний біль, запаморочення.

2. Церебрастенічний синдром,  що характеризується підвищеною  нервово-психічною виснажливістю,  емоційною нестійкістю, порушенням  уваги, пам’яті. Церебрастенічний  синдром в одних випадках проявляється  на фоні емоційного і рухового  неспокою, в інших супроводжується  в’ялістю, загальмованістю, пасивністю.

3. Синдроми рухових розладів  проявляються у зміні м’язового  тонусу, в порушенні координації  рухів, в несформованості загальної,  дрібної, а також артикуляційної  моторики, що проявляється у вигляді  тремору, синкінезій, насильницьких  рухів, легких парезів, спастичності, що притаманні стертій формі  дизартрії [69, 70, 71, 72, 74, 39].

В цілому для дітей ІІ-ї  групи характерна недостатність  гнозису, праксису. Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється у цих дітей  в емоційній лабільності, у поверховості емоцій, недостатності вольових процесів. Зустрічаються також діти із ЗНМ, які мають такі особливості:

—              виражений негативізм (протидія проханням та інструкціям всіх оточуючих або окремих осіб);

—              агресивність, конфліктність;

—              підвищена вразливість, застрявання, нерідко супроводжувані нав’язливими страхами;

—              почуття дискомфорту, які іноді супроводжуються невротичною рвотою, зниженням апетиту;

—              енурез;

—              онанізм;

—              схильність до хворобливого фантазування.

Наявність цих хворобливих  рис у дітей із ЗНМ пояснюється  тим, що недорозвинення мовлення, як правило  є наслідком резидуально-органічного  ураження центральної нервової системи [71, 72, 39].

До ІІІ-ї групи дітей  із ЗНМ відносяться діти з алалією.

На сьогодні етіологія  алалії супроводжується ураженням  мовленнєвих зон як лівої, так  і правої півкуль. У дітей з  моторною алалією мають місце  складні дизонтогенетично-енцефалопатичні  порушення. Клінічні і енцефалографічні дослідження показують, що у дітей  з моторною алалією мають місце  не лише локальні ураження кори головного  мозку, але й ураження підкоркових  структур мозку.

Однією із провідних ознак  є більш пізній початок мовлення: перші слова з’являються до 3-4, а іноді у 5 років. Мовлення аграматичне, недостатньо фонетично оформлене, малозрозуміле, спостерігається недостатня мовленнєва активність. Відстає експресивне  мовлення при відносно благополучному розумінні зверненого мовлення. Неповноцінна мовленнева діяльність накладає відбиток на формування у дітей сенсорної, інтелектуальної і афективно-вольової сфери. Спостерігається недостатня стійкість уваги, обмежені можливості її розподілу. При відносно збереженій смисловій та логічній пам’яті у  дітей знижена вербальна пам’ять, страждає продуктивність запам’ятовування. Вони забувають складні інструкції, елементи і послідовність завдань. Зв’язок між мовленневими порушеннями  й іншими сторонами психічного розвитку зумовлює специфічні особливості мислення. Діти відстають в розвитку словесно-логічного  мислення. Без спеціального навчання діти із ЗНМ з труднощами опановують навичками аналізу і синтезу, порівнянням і узагальненням. Разом  із загальною соматичною ослабленістю їм властиво і деяке відставання  в розвитку рухової сфери, яка  характеризується поганою координацією рухів, зниженням швидкості і  спритності виконання. Найбільші труднощі виявляються при виконанні рухів  за словесною інструкцією. Для дітей  із ЗНМ характерне порушення послідовності  елементів дії та пропуски його складових  частин, спостерігається недостатність  координації пальців рук, недорозвинення дрібної моторики, сповільненість [73].

У дітей дошкільного віку із ЗНМ формування форм спілкування  відбувається з запізненням, спостерігаються  стійкі труднощі у взаємозв’язку  і взаємодії з оточуючими. У  дітей не формуєтся, характерне віку, розуміння емоцій, станів, відношень  і дій оточуючих та самого себе [6, с.37-41].

Отже, варіативність клінічних  характеристик дітей з порушеннями  мовлення, зокрема із ЗНМ виявляє  спільні для них ознаки, а саме: загальне недорозвинення складових  компонентів або фонетико-фонематичної та лексико-граматичної сторін мовлення, що є складними і стійкими розладами, особливо лексична й граматична.

1.2 Рівні ЗНМ  та їх загальна характеристика  у дітей дошкільного віку з  порушеннями мовлення

Порушення мовлення у дітей  із ЗНМ зумовлені несформованістю  або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих, психологічних  і нейрофізіологічних механізмів при  первинно збереженому слухові й  інтелекті. Дослідницею Р. Левіною  та співробітниками її лабораторії  логопедії була розроблена класифікація проявів ЗНМ: від повної відсутності  мовних засобів спілкування до розгорнутих  форм зв’язного мовлення з елементами фонетико-фонематичного та лексико-граматичного недорозвинення. Виділяють чотири рівня  мовленнєвого недорозвитку при ЗНМ, що відображають типовий стан компонентів  мовлення, кожен рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують формування мовленнєвих  і не мовленнєвих компонентів  в цілому. Перехід з одного рівня  на інший визначається появою нових  мовленнєвих можливостей, підвищенням  мовленнєвої активності, зміною мотиваційноної основи мовлення та її наочно-смислового змісту, мобілізацією компенсаторних функцій. Індивідуальний темп просування дитини визначається тяжкістю первинного дефекту і його формою [36, с. 32-35].

У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне розглянути загальну характеристику рівнів ЗНМ у дітей дошкільного  віку з порушеннями мовлення. Перший рівень недорозвитку мовлення характеризується повною або майже повною відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей, що розвиваються нормально, мовлення в основному сформоване. Діти 4-5 років, а іноді й старші, мають дуже обмежений активний словник, який складається з звуконаслідувань та звукових комплексів, що не зрозумілі оточуючим. Звукові комплекси часто супроводжуються відповідними жестами, що дає можливість зрозуміти дитину. (Наприклад: “бі” з жестом крутіння керма автомобіля — замість “машина їде”). За своїм звучанням лепетне мовлення складається як з подібних до слів елементів (наприклад, “тіта” — киця, “сиса” — лисиця), так і з зовсім несхожих на правильне слово звукосполучень (наприклад, “гадуд” — горщик, “кі” — горобчик, “бю” — верблюд, “капус” — борсук). Діти можуть користуватись окремими загальновживаними словами, але, як правило, ці слова мають спотворену складову структуру і звукове оформлення.

Одним і тим самим за звучанням словом діти позначають різні  предмети (наприклад: “мак” — це всі різновиди квітів, вазони з  квітами, клумби; “зима” — це пора року, санчата, зимові розваги дітей  зимовий одяг).

Назви дій замінюються  назвами предметів (наприклад: грати  м’ячем — “м’яч”; відкривати, закривати  двері — “древ” (двері) ); назви  предметів можуть замінюватись назвами  дій (наприклад: “диван” — “пати” (спати) ).

Діти не користуються морфологічними елементами для вираження граматичних  значень. Домінують “кореневі” слова, в яких відсутні флексії, майже повністю відсутнє розуміння значень граматичних  змін слів за одниною, множиною, родовою  приналежністю тощо [37, с. 3-11].

Діти з І-м рівнем ЗНМ  практично не володіють фразою. Іноді  спостерігається використання лепетних речень (наприклад: тато туту (тато поїхав); Вова ода (Вова п’є воду. Вова хоче води) ). Пасивний словник дітей значно ширший за активний. Саме цьому складається  хибне враження, що діти все розуміють, але самі нічого не можуть сказати. Треба зазначити, що діти розуміють  звернене до них мовлення лише в  контексті ситуації. Вони не розуміють  значень багатьох слів, значень граматичних  змін слів. В імпресивному мовленні дітей суттєву роль відіграє лексичне значення слів, граматичні форми не враховуються.

Звукова сторона мовлення у дітей не сформована. Неможливо  визначити точно стан звуковимовляння. Вимовляння окремих звуків часто  не має постійної артикуляції. У  дітей не сформована здібність до сприймання і відтворення складової  структури слова. В активному  мовленні переважають одно і двоскладові  утворення. Діти не можуть оволодіти  звуковим аналізом слів. Саме по собі завдання по виділенню звуків із слів незрозуміле  дітям. Тому намагання навчити грамоті  без відповідної мовленнєвої  підготовки виявляються марними [37, с. 3-11].

Отже, І-й рівень ЗНМ характеризується такими особливостями:

—              активний словник у зародковому стані, він складається із звуконаслідувань, лепетних слів і лише невеликої кількості загальновживаних слів. Значення слів нестійкі, недиференційовані;

—              пасивний словник ширший, ніж активний, проте розуміння мовлення поза ситуацією досить обмежене;

—              фразове мовлення практично відсутнє;

—              здатність відтворювати звукову і складову структуру слова не сформована.

Другий рівень загального недорозвинення мовлення характеризується більш високою мовленнєвою активністю дітей. У дітей з’являється фразове мовлення. Але воно вельми спотворене в фонетичному і граматичному відношенні. Діти можуть більш менш розгорнуто розповісти про знайомі події, про себе, сім’ю, відповідати на запитання, складати примітивну розповідь за малюнком.

На ІІ-му рівні ЗНМ словниковий  запас ще дуже відстає від вікової  норми. У словнику переважають іменники, пізніше з’являються дієслова. Кількість  прикметників вкрай обмежена (для  порівняння: у дітей із нормальним мовленнєвим розвитком в словнику у віці 2,5-3 років налічується приблизно 40 прикметників), а загальна кількість  слів становить до 1000-1200 слів. Діти не знають слів, що позначають найменування різних частин тіла (тулуб, лікоть, коліно, плече та ін.); назви тварин та їх дитинчат; назви різних професій; назви  кольорів, форми, розміру; замінюють  слова іншими, близькими за значенням. (Наприклад: мама шиє шапку, замість плете; вода — замість фонтан); навички словотворення у дітей відсутні [37, с. 3-11].

Граматична сторона експресивного  мовлення значно порушена. Спостерігаються  грубі помилки в використанні ряду граматичних конструкцій: неправильне  використання відмінкових форм (їде  машину); помилки у використанні іменників чоловічого і жіночого роду (ді тої — 2 столи); відсутність узгодження прикметників і числівників з іменниками (пат матина — 5 машин; синь ліве — синій олівець; синь відо — синє відро). Спроби дітей змінювати іменники та прикметники за родами, числами, відмінками, а дієслова за часом, в більшості виявляються невдалими. У дітей виникають труднощі в процесі використання прийменників: прийменники пропускаються (книга лизит той — книга лежить на столі; їхати гора — їхати з гори), замінюються (глиб ляте на девелі — гриб росте під деревом; розповідати на кота — розповідати про кота). Сполучники і частки використовуються в мовленні дуже рідко.

Фонетична сторона мовлення має характерні особливості. Порушене вимовляння приголосних: шиплячих, сонорів, свистячих, дзвінких та глухих, твердих  та м’яких. Кількість порушених  звуків сягає 16-20 і більше. Голосні  звуки артикулюються нечітко. Страждає звуконаповнюваність слів, спостерігаються пропуски приголосних на злитті (вок — вовк; бака — банка); додавання зайвих голосних (тарава, тирава — трава; дирова — дрова). Спеціальні дослідження виявляють у дітей недостатність фонематичного сприймання, несформованість фонематичних уявлень. Діти не підготовлені до оволодіння звуковим аналізом і синтезом слів. Діагностичним показником мовлення дітей з ІІ-м рівнем ЗНМ є порушення складової структури. При відтворенні слів різної складової будови спостерігаються грубі порушення:

—              елізії — скорочення кількості складів (бабан — барабан; паміда — піраміда; ліве — олівець);

—              персеверація — перестановка складів (состафол — світлофор; ядиги — ягоди; кабажан — баклажан);

—              персеверації звуків у словах (фкаш — шкаф; ловк — вовк);

—              додавання складів (шубака — шуба; телеля — теля);

—              контамінації — об’єднання складових систем двох слів (ріжом — ріже ножем; капатом — копає лопатою; совіник — совок, віник);

—              антиципації — уподібнення складів (лалабан — барабан; лелебус — троллейбус) [54].

Характер помилок складової  будови зумовлений низьким рівнем фонематичних (сенсорних) та артикуляційних (моторних) можливостей дитини. Помилки, що проявляються в перестановці, додаванні, уподібненні  складів свідчать про несформованість  фонематичного сприймання. Перевага помилок типу скорочення кількості  складів, скорочення звуків на злитті приголосних вказує на порушення  в артикуляторній сфері.

Отже, ІІ-й рівень ЗНМ характеризується такими особливостями:

—              активний словник поширюється за рахунок іменників, дієслів, деяких (здебільшого якісних) прикметників, прислівників, але залишається ще вкрай обмеженим;

—              поліпшується розуміння мовлення, поширюється пасивний словник, виникає розуміння простих граматичних форм;

—              порушена вимова значної кількості звуків;

—              спостерігається грубе порушення складової будови слів, характер помилок при відтворення складової структури слова свідчить про низький рівень фонематичних і артикуляторних можливостей, не готові до оволодіння звуковим аналізом і синтезом;

—              зв’язне мовлення в зародковому стані, діти користуються простими, непоширеними реченнями;

—              яскраво виражений експресивний аграматизм [74].

Третій рівень загального недорозвинення мовлення характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення зі значним лексико-граматичним і фонетико-фонематичним недорозвиненням. Звукова сторона мовлення більш сформована, але ще спостерігаються такі типові помилки:

—              недиференційована вимова свистячих, шиплячих звуків, африкатів і сонорів. Треба зазначити, що один звук може замінювати одночасно 2 і більше звуків даної або близької фонематичної групи. Наприклад: звуком [c’] (який може ще не мати чіткої вимови) замінюються звуки [c, ш, ж, ц, щ, ч] (сюмка — сумка, сюба — шуба, сюк — жук, молодесь — молодець, сітка — щітка, клюсь — ключ);

—              заміна звуків більш простими за артикуляцією. Наприклад: ука —– рука; дук — жук; тотна — сосна;

—              нестійке використання звуку, коли в різних словах він вимовляється по-різному;

—              змішування звуків, коли ізольовано дитина вимовляє звуки правильно, а в словах і реченнях припускається взаємозаміни;

—              спотворення артикуляції деяких звуків (міжзубна вимова свистячих, велярний або увулярний ротацизм тощо );