Методика використання дидактичних ігор у вихованні звукової культури дітей старшого дошкільного віку

Отже, ми розглянули сутність наукових понять, якими будемо оперувати  в процесі експериментального дослідження, що, на наш погляд, допоможе виявити в подальшому специфічні особливості засвоєння дітьми дошкільного віку чинників звукової культури мовлення.

1.2. Закономірності становлення  звукової культури мовлення у  дітей.

Проблема становлення, розвитку та виховання звукової культури мовлення була предметом дослідження вчених різних галузей: фі-зіологів /О.Г.Іванов-Смоленський, М.І.Красногорський, І.П.Павлов/, психологів /Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, Р.Є.Левіна, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, М.Х.Швачкін/, педагогів /М.М.Кольцова, Г.М.Ляміна, О.І.Максаков, М.Ф.Фомічова та ін./, лінгвістів /В.І.Бельтюков, О.М.Гвоздєв/, методистів /В.І.Городілова, О.Л.Жильцова, Є.І.Радіна/. Центральним питанням загальної проблеми дитячої звуковимови є становлення і розвиток звукової системи мови та оволодіння дітьми дошкільного віку звуками рідної мови.

Вченими /В.І.Бельтюков, О.М.Гвоздєв, А.Д.Салахова, М.Х.Швачкін/ накреслено послідовні періоди і стадії становлення звукової культури мовлення у дітей. Так, М.Х.Швачкін поділив увесь процес оволодіння дітьми звуками рідної мови на два періоди - дофонемний /підготовчий/ і фонемний. Розглянемо докладно підготовчий, дофонемний період. У середині цього періоду виділяють декілька стадій.

Перша стадія - крик. За О.

Г.Івановим-Смоленським, крик ново-народженої дитини - це простий  рефлекс охоронної реакції на охо-лодження шкіри. Пізніше в поведінці  дитини, за спостереженням автора, "замість  хаотичного барахтання всього тіла, що супроводять перші голосові рефлекси малюка, спостерігається поступова  концентрація пантомімічних рефлексів  у верхній половині тіла і диференціювання  голосових рефлексів /повертання очей, голови, "міміка уваги"/ на подразнення від оточуючого середовища і на мовленнєві рефлекси дорослого".

На другому місяці життя  під час активного неспання малюк починає вимовляти перші приголосні звуки: г...к...кх.., які переростають у нескладні звукові сполучення: агу, ау, гу, що становить стадію гукання це збудження приємного характеру і виникає воно у відповідь на ніжні, ласкаві слова дорослого.

На четвертому місяці життя  з'являється гуління - поєднання складних, переважно приголосних звуків /фрр, тіль, кхи, ррр.../, які нагадують спів пташок, булькання, фиркання. Доросла людина не завжди може повторити ці звуки за дитиною, пізніше вони також зникають і в дітей.

Не можна обминути й  погляди окремих учених /М.М.Кольцова, І.М.Кононова/ щодо виділення ще однієї проміжної стадії між гулінням і лепетом, а саме - стадії треллів /М.М.Кольцова/. Впродовж цієї стадії дитина постійно промовляє голосні звуки, неначе „співає”, привертаючи цим увагу дорослого. Це дало підставу І.М.Кононовій назвати цю стадію "співуче гуління" /„о-о-о-е”, „а-е-е-а”/, оскільки складається враження, що дитина "наспівує" якісь мелодії.

Отже, зазначимо, що гукання  та гуління сприяють розвитку органів  мовлення, вони готують артикуляційний апарат дитини до вимови звуків, розвивають фонематичний слух, мовне дихання, тренують мовний апарат.

Наступна вагома стадія становлення  звуків у дитини - лепет. Це ритмічне повторення складів /сполучення приголосного з голосним/, що виникає під контролем слуху.

Слушною є думка М.Х.Швачкіна відносно того, що фонематичний розвиток мовлення не можна пояснити тільки розвитком слуху та артикуляції. Фонематичне сприйняття виникає  в зв'язку з розвитком семантики  мовлення дитини, яка перебудовує  і сприйняття звуків мови, і їх артикуляцію. Розвиток слуху й артикуляції, в  свою чергу, впливає на послідовність виникнення сприйняття окремих фонем.

Дослідження семантики мовлення дитини здебільшого вчені пов'язують із появою перших слів, які дитина сприймає із мовлення дорослих.

"Перші слова" дитини  позначають переживання у зв'язку  із сприйняттям предмета, вони ще не мають константного значення.

За М.Х.Швачкіним, "не фонема, а інтонація, ритм, а надалі загальний  звуковий малюнок слів одержують  уданому періоді семантичне навантаження".

На факт раннього сприйняття дитиною інтонації дорослих вка-зували низка авторів /М.І.Кольцова, Н.О.Менчинська, Є.Ф.Рау, Г.Л.Розенгарт-Пупко, Р.В.Тонкова-Ямпольська, М.Х.Швачкін/. За М.І.Жинкіним, інтонація  є елементарним засобом вираження  емоцій-ного стану, саме тому дитина потребує насамперед оволодіння за-собами емоційного спілкування з дорослими.

Отже, процес розвитку інтонаційної виразності мовлення сприяє Удосконаленню  слухового та мовнорухового аналізаторів на першому році життя до того рівня, що необхідний для артикулювання звуків рідної мови.

У віці шести місяців особливого семантичного навантаження набуває  ритм /Б.Кітерман, Н.А.Рау, М.Х.Швачкін/. У кінці першого року життя  семантичну значущість одержує і  звуковий малюнок слова.

На восьмому-дев'ятому  місяцях дитина вже вимовляє звуки  за взірцем, хоча відчуває при цьому  ще значні труднощі. Г.Л.Розенгарт-Пупко  вбачає причину цих труднощів  передусім у переході дитини від  мимовільної до довільної вимови звуків. Автор наголошує на тому, що дитина, вимовляючи звуки довільно, користується не тільки слухом, а й зором, дивлячись на вуста дорослого. Такої ж думки й інші вчені /Є.К.Кавєріна, М.Кольцова, В.Штерн/.

М.П.Денисова і Н.Л.Фігурін  дійшли висновку, що, маніпулюючи зі звуками, дитина оволодіває фонетичною системою рідної мови. За словами Г.

Л.Розенгарт-Пупко, гра звуками  заполоняє весь вільний час дитини. Вона супроводить словами та звуками  свої дії з іграшками, ходьбу, біг, стрибання і лазіння. Діти повторюють один за одним слова та звуки,... "навіть якщо лягають спати, вони продовжують тихо шепотіти, доки не засинають".

Задля того, щоб перейти  від дофонематичної мови до фонематич-ної, дитині потрібно, на погляд М.Х.Швачкіна, виділити з усього звукового розмаїття  живого мовлення ті звукові відношення, які відіграють у мові смислорозрізнювальну функцію, тобто дитина повин-на не тільки виділити, але й узагальнити вимовно-слухові ознаки звукової мови. Основою узагальнення може стати тільки семантика, мови. Завдяки тому, що спілкування опосередковано словом, дитина, поступово оволодіваючи значенням слова., починає узагальнювати звуки, які утворюють слово. Через слово дитина переходить до фонематичного сприйняття мови. За М.Х.Швачкіним, з переходом дитячої мови до словесно-семантичного ряду змінюється фонетична структура мовлення. Звук, що раніше був безпосереднім носієм смислу, починає виконувати смислорозрізнювальну функцію. Виникає фонема, фонемна мова. Отже, ми розглянули закономірності опанування дитиною звуковою будовою мовлення в підготовчий, дофонемний період.

Звернемося до аналізу  наукових праць щодо наступного періоду  становлення звуків у дітей - фонемного /за визначенням М.Х.Швачкіна/. В ньому  вчені розрізнюють лише одну стадію - стадію промовляння /артикулювання/ фонем  та диференціювання їх на слух, тобто  розвиток і вдосконалення фонематичного  слуху. Характерною особливістю цієї стадії є формування зв'язку між слуховим і мовноруховим аналізаторами.

Найбільш повно питання  щодо становлення фонем у дітей  висвіт-лено в працях М.Х.Швачкіна. Автор насамперед дає психологічну характеристику фонеми. Він визначає чотири її особливості: фонема виникає у зв'язку зі становленням слова. Фонема включає в себе низку фонетичних уявлень і, конкретизуючись у процесі мовлення, сама стає, уявленням, образом. Водночас, фонема є узагальненням фонетичних уявлень, що є подібними за своєю смислорозрізнювальною функцією. Саме тому фонема є своєрідною єдністю загального і одиничного. Отже, "фонема є узагальненістю фонетичних уявлень..." - це перша і основна психологічна особливість фонеми. Серед інших психологічних особливостей фонеми М.Х.Швачкін називає розрізнювальну функцію, константність і довільність або навмисність. Фонема, за М.Х.Швачкіним, звук, який навмисно чи довільно вимовляється.

Як бачимо, узагальненість фонеми, її розрізнювальна функція, константність  і навмисність - це такі психологічні особливості фонеми, які дозволяють дитині усвідомлювати ці фонетичні  ознаки.

М.Х.Швачкін визначив дві. основні стадії фонематичного розвитку дитини: стадія розрізнювання голосних і стадія диференціювання приголосних. На першій стадії, за визначенням учених /В.І.Бельтюков, Д.Б.Ельконін, С.Л.Рубінштейн, М.Х.Швачкін/, серед голосних. звуків першими з'являються звуки [а], [е], оскільки їх найлегше вимовляти /досить відкрити вуста і вібрувати голосовими зв'язками без інших рухів голосового апарату/. Окремі дослідження /В.О.Богородицький, І.А.Сікорський/ засвідчили, що наприкінці другого року життя серед голосних у дітей виникає звук [й], що до цього вимовлявся як [і], дещо пізніше спостерігаються голосні [е], [о]. Слід відзначити, що вчені звертають увагу на особливі труднощі, у розрізнюванні вимови голосних [о-у] та [е-і]. Так, І.А.Сікорський зазначав, що "голосні [о] і [у] так мало диференційовані у знайомих словах, що важко відповісти, який з них промовляє дитина. Теж саме повинно відбуватися із [е] та [і] [160,с.140].

Спостерігаючи за вимовою  дитини, В.О.Богородицький дійшов висновку, що дитина на початку другого року життя із двадцяти основних приголосних /ураховуючи тверду і м'яку різновидність  за один звук/ оволодіває вимовою восьми [п];[б],[м],[т],[д],[н],[к],[і] звуків. Насамперед з'являються глухі, а потім дзвінкі, оскільки дитині легше вимовляти "язикові приголосні при відкритій голосовій щілині, ніж при звуженій".

Серед вибухових і фрикативних  приголосних у мовленні дітей  раніше з'являються вибухові. В.О.Богородицький  пояснює цей факт тим, що вимова фрикативних  завдає більше труднощів для оволодіння порівняно із проривними, "проривні потребують простішого грубого притиснення  органу, тоді як для фрикативних  орган вимови повинен бути наближуваним чи почасти торкаючим, але не натиснутим, чому, очевидно, трудніше навчитися".

У відділі губних з'являються  фрикативні [в] і [ф], хоча спочатку з  губно-губною вимовою. Шиплячі приголосні виникають у мовленні дітей пізніше, ніж свистячі.

Слушним, на наш погляд, є  вчення В.І.Бельтюкова відносно того, що послідовність розрізнення дітьми звуків на слух не збігається з послідовністю становлення звуків у дитячому мовленні:

Диференціація Послідовність

звуків на слух становлення  звуків

шиплячі - свистячі сонорні - шумні

тверді - м'які глухі - дзвінкі

сонорні - шумні проривні - фрикативні

глухі - дзвінкі тверді - м'які

проривні - фрикативні шиплячі - свистячі

Як бачимо, становлення  звуків у дитини не відповідає тим  розрізнювальним ознакам, за якими  вони розпізнаються на слух. Так, на слух розпізнаються передусім шиплячі та свистячі приголосні звуки. Далі дитина розрізнює тверді та м'які звуки. В.І.Бельтюков зазначає, що тверді диференціюються краще, :ніж м'які. Пізніше дитина розрізнює на слух сонорні та шумні звуки, за ними відбувається диференціювання глухих і дзвінких і останніми - проривних і фрикативних.

Не можна обминути ще одне вагоме питання щодо розвитку в дитини фонематичного слуху. Послідовність розвитку фонематичного слуху в малят була досліджена М.Х.Швачкіним. За даними вченого, фонематичний розвиток відбувається в такому порядку: го-лосні звуки фонематичне розрізнюються раніше приголосних; розріз-нення між наявністю чи відсутністю приголосних передує розрізненню приголосних звуків; диференціювання сонорних і шумних; пізніше розрізнюються між собою сонорні; виникає розрізнення проривних і фрикативних звуків; диференціювання твердих і м'яких приголосних передує розрізненню сонорних; пізно з'являється розрізнення глухих і дзвінких приголосних звуків; диференціювання шиплячих і свистячих і в останню чергу діти розрізнюють плавні приголосні та йот.

За В.І.Бельтюковим, розрізнювальні ознаки, за допомогою яких диференціюються  фонеми, здебільшого виявляються  досить тонкими. У зв'язку з цим  іноді виникають труднощі у сприйнятті мови. Якщо дитині важко вимовляти  певний звук, вона замінює його іншим. Автор пише, що заміна звуків трапляється в таких групах: проривні та фрикативні; дзвінкі та глухі; губні та задньоязикові; передньоязикові задньоязикові; сонорні та шумні; змішування сонорних, а також заміна звуків спостерігається, якщо ті чи інші слова запозичені з мови народів інших національностей.

Далі опишемо особливості  звуковимови дітей дошкільного  віку.

Так, на третьому році життя  значно покращується рухомість артикуляційного  апарату, але вимова дітей все  ще далека від норми.

Артикуляційні утруднення продовжують  гальмувати засвоєння звуків. Усе  це пояснюється особливостями будови мовного апарату: голосові зв'язки та гортань дитини коротші, ніж у  дорослого /гортань у новонародженого  дорівнює 2см., у сім років - 2,4см., у шістнадцять років - 3,3см.; голосові зв'язки у новонародженого - 0,45мм., у  дорослої жінки - 1,5см., у чоловіка - 1,9см./. Язик у дитини менш рухомий і гнучкий і займає більшу частину ротової порожнини. Саме тому діти цього віку пом'якшують приголосні звуки, наближують один звук до іншого, що призводить до спотворення слова. Досить часто зустрічається міжзубна вимова звуків: с,з,ц,ж,ш,ч,щ,т,н,д,л; бокова вимова: з,с,ц,ш,ж,щ,р; носова вимова: с,з,ц,ш,ж,ч,л,р. Діти замінюють одні звуки іншими, подекуди замінюють - тверді приголосні, що є простими за артикуляцією, м'якими. У цьому віці діти правильно та чітко вимовляють голосні звуки [а,у,і,о], приголосні [м,п,б,т,д,н,в,ф,к,г,х], опановують вимову м'яких приголосних [с,з], тверді приголосні більшість дітей починає правильно вимовляти наприкінці року.

Звук [ц] відсутній і замінюється  звуками [т,с,с']. Діти молодшої групи опановують .правильну вимову звука [л], замінюючи ним звуки [р,р']. Під час вимови багатоскладових слів діти продовжують відчувати утруднення, не завжди можуть зберегти складову структуру слова, переставляють склади, замінюють чи випускають окремі звуки.

Діти цього віку мають  короткий слабкий видих /1,5-2сек./, оскільки в них невеликий об'єм легенів, слабкі дихальні м'язи, мовне дихання  неглибоке, часте, вдих поривчастий  з різким підніманням плечей, він відбувається майже перед кожним словом. Більшість дітей відтворюють різні інтонації, правильно користуються ними в своєму мовленні, проте голосовий апарат дітей третього року життя ще не достатньо міцний. Малюки назавжди правильно ним користуються, не вміють говорити пошепки. У дітей поступово вдосконалюється мовний слух. Вони помічають особливості вимови своїх друзів і дорослих, занадто цікавляться фонетичною стороною слова.