Організація режисерських ігор у дошкільному навчальному закладі

Режисерська гра вивчена  дослідниками менше, ніж усі   інші види дитячих ігор. Упродовж років  режисерська гра в умовах суспільного  виховання не була значимою, як, зрештою, й інші види індивідуальної діяльності дітей. Інтерес до неї виник в останні десятиліття. І лише тепер, коли наука  звернулася  до особистісно орієнтованої моделі виховання дошкільників, режисерську гру почали активно  вивчати науковці. Серед них такі  відомі постаті, як Олена Гаспарова, Олена Кравцова, Геннадій Кравцов.

Завдяки своєрідності режисерські  ігри становлять особливий інтерес  для психологів, бо в них дуже яскраво проявляються особистісні  якості дитини. Видатний радянський психолог Даніїл Ельконін називав режисерські ігри особливим типом індивідуальних ігор дитини. У них дитина сама вигадує сюжет, наділяє предмети або іграшки тими чи іншими характеристиками. За ходом сюжету дитина керує діями декількох іграшок, не беручи  на себе постійної ролі. Носіями ролей у такій грі виступають іграшки. Малюк  регулює відносини дійових осіб як режисер. «Озвучуючи» героїв  і коментуючи сюжет, дошкільник використовує різні засоби вербальної виразності. Тут дитина виконує функції й сценариста, й режисера, й акторів (рольові дії в реалізації  ігрового задуму). Усе це має неоціненне значення як для загального психічного розвитку дітей, так і для розвитку ігрової діяльності зокрема.

Малюк, який оволодів режисерською грою,  завжди зуміє підіграти реальному партнеру в сюжетно-рольовій грі. Окрім того, він зможе грати в одну й ту саму гру по-різному, вигадуючи нові події, обмірковуючи різні ситуації, які трапляються в його житті. Особливу   значимість  режисерська гра набуває у зв’язку з тим, що вона розвиває  у дитини здатність бачити ціле  раніше за його частини. А ця здатність, у свою чергу, є специфічною характеристикою уяви.

За певного рівня  розвитку уяви дитина здатна переносити накопичений  суспільний досвід у  свою гру. Найрізноманітніші сюжети виникають тоді, коли дитина починає гратися з декількома фігурками людей, конструюючи для них відповідну ігрову декорацію.

Режисерська гра, як правило, озвучується  дикторським текстом. Психологи називають його супроводжувальним  мовленням. З такого мовлення можна  отримати чимало інформації  про дитину: її соціальне оточення, обізнаність, мовленнєвий розвиток. З одного боку, мовлення розвивається й актуалізується в грі, а з іншого – сама режисерська гра ускладнюється під впливом розвитку мовлення. Спочатку дитина, позначаючи словом свої ігрові дії, намагається усвідомити їх, потім вона  використовує слово, щоб доповнити дії, пізніше  починає пояснювати за його допомогою свої думки та почуття. Мовлення стає більш зв’язним і орієнтованим на слухача  [22, с.38 ].

Як і інші ігри, режисерська гра  має соціальну природу й будується  за уявленнями дітей про життя дорослих. Поведінка дитини опосередковується образом  іншої людини: вона стає на позиції різних осіб, відображає в грі стосунки між ними, особливості поведінки в різних ситуаціях. Уявлення, якими живиться гра, діти отримують з розповідей дорослих, прочитаних книжок, казок, переглянутих фільмів і мультфільмів. Таким чином, перед дитиною розкриваються не лише правила поведінки, а й їх значення для встановлення та підтримки позитивних взаємовідносин з іншими людьми.

Режисерська гра має  важливе значення як для психічного, так і для соціального розвитку дитини дошкільного віку. В ній  у дитини формується вміння регулювати  свою поведінку, обмірковувати дії  і слова, стримувати рухи. Ігрові переживання залишають  глибокий відбиток у свідомості дитини. Багаторазове повторення дій дорослих, наслідування їхнім моральним якостям сприяють вихованню таких самих якостей і в дитини. Режисерська гра – засіб виховання гуманного ставлення до однолітків як частини соціального оточення дитини-дошкільника, що як у дзеркалі відображає досвід спілкування  дитини в реальному житті.

Отже, можна виділити  такі особливості режисерської гри:

• гра  завжди індивідуальна;
• дитина намагається  зберегти гру для себе, тому втручання дорослого  призводить  до її закінчення дитиною;
• для гри дитина обирає такі місця, куди дорослий не може потрапити непомітно, без її дозволу, а отже, не може спостерігати за грою.    

1.2. Роль та  значення режисерської гри   у розвитку творчих

здібностей  дитини

 Гра як основний вид діяльності   дітей дошкільного віку, розвиваючи психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам’ять, організованість, спритність), сприяючи  освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її  задатки, нахили, окреслити  програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі.

           Під час ігор, які діти самі придумують, їх  розвиток є  особливо активним. Такі ігри вважають творчими, оскільки  ігрова діяльність  у них має  яскраво виражений   самодіяльний і творчий характер. Творчі ігри – ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу.

          Головною ознакою творчої гри   є уявлювана ситуація, яку дитина  створює замість реальної, діє  в ній, виконуючи роль відповідно  до тих значень, які вона  надає предметам, що її оточують.

         Творчу гру  різнобічно характеризують такі особливості:

1.   Уявлювана ситуація. У творчій грі  все є умовним,  але в цьому створеному уявою  оточенні багато справжнього:  ігрові дії учасників завжди  реальні, їхні почуття, переживання  щирі. Завдяки уявлюваній ситуації  дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов’язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності.

2.     Творчий  характер. Дитина у грі  не  копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. При цьому емоційний та інтелектуальний аспекти її розвитку взаємообумовлені. Дошкільник по-справжньому переживає  те, що відображає в грі, і мислить про те, що раніше  емоційно сприйняв.

3.  Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається в процесі прийняття дитиною певної ролі. Однак вона наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги  реально здійснювати операції, як виконував її персонаж насправді. Тому у творчій грі   дошкільнята виконують  символічні дії,  замінюючи реальні предмети іграшками або якимись іншими предметами, приписуючи їм необхідні функції (кубик – «чашка», палиця – «коник» та ін.).

4.   Довільність  дій. Виконуючи  прийняті ролі, діти  неодноразово повертаються  до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю  творчої гри. Результати її  не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює  в навколишній дійсності. Однак її ігрова  діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ: фізичні якості, суспільно значущі функції предметів, людські взаємини тощо. У  дошкільному віці  формуються і розвиваються індивідуальні та спільні  ігрові інтереси, які  сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку, збагаченню і поглибленню знань, формуванню  моральних уявлень. Показниками  розвинутого  ігрового інтересу можна вважати  тривалу зацікавленість  малюка грою, бажання дитини приймати певну роль, наявність улюбленої ролі, небажання закінчувати гру, активне виконання всіх видів  робіт з виготовлення  іграшок і атрибутів, пов’язаних з темою гри, налаштованість ділитися з однолітками і дорослими  враженнями після закінчення гри.

5.   Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнення наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей тощо.  З віком їх мотиви змінюються, що впливає на зміст ігор. Якщо дитину  молодшого  дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими для неї  предметами, то для старшого дошкільника – відтворення стосунків дорослих, які зображуються у грі. Молодших дошкільників  приваблюють  більше зовнішні аспекти  ролі, діти старшого віку обирають  сюжет гри і роль, керуючись мріями про майбутню власну діяльність.

6.  Соціальні відносини.  Гра   є «арифметикою   соціальних                відносин» (Д.Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, породжує спільні переживання.

         Педагогічна цінність  творчої  гри  полягає і в тому, що  в її процесі, крім взаємин,  обумовлених змістом, ролями, правилами,  між дітьми виникають реальні  стосунки. У грі дошкільники легше  налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються одне одному. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру формою організації життя і діяльності дошкільнят.

         Самостійною групою в системі   творчих ігор є режисерські ігри.

         Режисерські ігри – ігри дитини  іграшками та їх замінниками за створеним нею сюжетом.

У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграшками до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також наявна  уявлювана ситуація, ролі, іграшки або предмети-замінники.

Режисерські ігри розвиваються  з предметно - відображувальних ігрових  дій дитини в процесі спілкування  з дорослими, засвоєння запропонованих ними простих сюжетних зразків. У  них дошкільник  виявляє свою здатність відображати в грі не  лише дії з предметами, а й відношення між двома або більшою кількістю персонажів. У нього з’являється уявлення про роль і обумовлені нею, підпорядковані  єдиному ігровому сюжету дії. Водночас збагачується і неігровий досвід дитини, розвивається мислення й уява. Головною умовою подальшого розвитку режисерської гри є формування  навичок спільних дій: уміння узгоджувати задум, підбирати іграшки і атрибути, розподіляти ролі, погоджувати дії [28, с.333 ].

Режисерські ігри дітей можуть бути індивідуальними і спільними.

Індивідуальні режисерські  ігри .   До них  вдаються діти молодшого дошкільного віку. Найчастіше  вони  розігрують прості явища зі свого життя (годування ляльки,  вкладання її спати), поступово насичуючи гру відображенням взаємин з дорослими (лагідне ставлення матері до малюка тощо). Збагачення соціального досвіду дитини розширює коло явищ, яке вона відображає в грі. Носіями  ролей є іграшки, а дитина організовує ігрові ситуації, регулює взаємини персонажів, мотивує їхні дії.

Спільні режисерські  ігри.  Цей тип поширений серед дітей середнього і старшого дошкільного віку, кожен учасник гри діє за одного-двох персонажів. Вона передбачає і активну мовленнєву діяльність дитини, яка паралельно з ігровими діями описує їх послідовність, оцінює їх. Основою спільних режисерських ігор є досвід, але не особистий, як у іграх дітей молодшого віку, а опосередкований. Діти об’єднують у своїй грі враження і знання, почерпнуті з різних джерел (казок, віршів, мультфільмів).  Сюжети цих ігор є більш складними і різноманітними.

Зміст, динаміка ігор залежить від загального досвіду дошкільника, а також від досвіду ігрової  діяльності, взаємин, якого він набуває  в спільній грі. За спостереженнями дослідників (О. Гаспарова ), під час індивідуальних режисерських ігор  виникає більше нестандартних ситуацій, ніж під час спільних.

Спільні режисерські  ігри  передбачають  ширші можливості для розвитку творчості, ніж індивідуальні  [28, с.335].

Важливе значення для організації режисерської діяльності дітей та керівництва   нею  має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки  мовленнєвих      завдань   у кожному  з    її    видів.   У    таблиці 1 (додаток № 1) відображено   основні   види режисерсько-ігрової діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в режисерсько-ігровій діяльності (РД), функціональне   призначення,   пріоритетні    мовленнєві    завдання, вибір матеріалу, що змінювалися в кожному з видів діяльності.

Так під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у режисерській   грі   вона   – творець,  актор,   режисер;   при   підготовці театральної вистави – глядач,  актор,  сценарист,  декоратор залежно від прийнятої ролі.

І   щоразу    режисерська  діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища – розвага; режисерська гра – власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових  і фізичних зусиль, пов’язаних з виконанням якихось обов’язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням [14, с.66 ].

Кожний  з  видів  режисерської діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки  правильного літературного   мовлення,    що    сприяє розвитку та вдосконаленню   її власного   зв’язного мовлення.   У   режисерській грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати,  створювати   власний   сюжет,   добирати належне мовленнєве оформлення  для реалізації задуму, ідеї.  Під  час підготовки   театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми  [25, с.4-5].

В багатьох дослідженнях, зокрема, за Л.В.Артемовою,  театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

     1. Непредметні   ігри (ігри-драматизації), в яких  діти самі знаходяться в образі  діючої особи і виконують взяту  на себе роль.

2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети ( іграшки,  ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).