Організація режисерських ігор у дошкільному навчальному закладі

На думку  відомих науковців С.Рубінштейна та Г.Сорокіної, якщо  для дітей   трьох -  п’яти років    важливим   є переміщення     фігурок, тобто, маніпулювання   іграшками     та       предметами,     що     стимулює   їхню мовленнєвотворчу діяльність, то у старшому дошкільному віці  така  творча гра  переходить на вербальний рівень, коли   для  дітей стає суттєвою сама наявність персонажів, незалежно від їх рухів на  сюжетному полі. У старших дошкільників ігрові дії  часто носять  символічний узагальнений характер, зберігаючи лише загальні риси дій, що надає дитині можливість упродовж нетривалого  часу програвати довші  «часові  відрізки» подій.   Старших дошкільників більше цікавить  результат   ігрової діяльності.    Режисерські   ігри    характеризуються     колективізмом,    довго тривалістю, складеним сюжетом, виконанням правил, які містяться в ролі й обумовлені сюжетом гри [14, с.22].

Провідним   мотивом   гри   у   цьому   віці  стає пізнавальний інтерес, який проявляється у прагненні  впорядкувати власну уяву про довкілля.

До старшої групи діти приходять  уже з певним  запасом ігрових  умінь: будувати  план - сюжет,   розподіляти ролі, самостійно готувати атрибути та декорації, використовувати способи колективного спілкування.

Діти   старшого   дошкільного    віку  мають можливість  самостійно організовувати   й    здійснювати  театральну   ігрову     діяльність,    вони оволодівають  умінням  осмислено  вибирати    засоби      виразності    для  самостійної ігрової діяльності через художній аналіз літературного твору, образів героїв; узгоджувати  власні дії з діями  учасників гри; самостійно й справедливо   розв’язувати  суперечки;   допомагати товаришам; дбайливо ставитися до ігор; радіти  успіхам.

У старших дошкільників  з’являється  інше ставлення до режисерської гри.  Вони  прагнуть  глибше  передати  образ  героя  та    показати власне ставлення до нього. Іноді  діти  вражають виразністю міміки, жесту, слова. У дошкільників шести-семи років режисерська гра стає виставою, в якій вони грають  «для глядачів»,   а   не  «для   себе»,    вона є    ніби  переходом до драматичного мистецтва [22, с.38].

Залежно від віку дітей змінюється й керівництво режисерсько-ігровою діяльністю.   В   педагогіці є різні погляди на роль вихователя в організації дитячих ігор.   На думку більшості вчених, гра – єдиний вид діяльності  дитини, в якому вона проявляє   незалежність від дорослих.  Необережне втручання  дорослих  часто   призводить    до  того, що  гра згасає, перестає викликати інтерес у дітей.   Втручання   у   гру    дітей  перетворює  її   на  навчання, «паралізує» дитячу творчість і самостійну вигадливість [5, с.12 ].

У   старших     групах    більш    широко     застосовуються прийоми опореседкованого  педагогічного   впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка перед дітьми проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота.

Якщо проаналізувати  чинні програми, за якими працюють дошкільні навчальні заклади, то в них  передбачена і систематизована  робота по режисерсько-ігровій діяльності.

У програмі «Дитина»  в розділі «Граючись, зростаємо», де розкривається  зміст режисерських ігор, пропонується   їх орієнтовна тематика для кожної вікової групи. Аналізуючи  вимоги діючої програми, слід виходити, передусім, з порівняльної характеристики програм «Малятко» та «Дитина» (додаток № 4).

Серйозним недоліком  на наш час є те, що в театралізованих іграх не виділено в окремий підрозділ  режисерські ігри, завдання роботи мають дещо узагальнений  характер, що не дозволяє чітко усвідомити  специфіку роботи з такого виду, як режисерська діяльність.

Як  відомо, завершено  роботу над розробленням Державної базової програми розвитку особистості в дошкільному віці. Дана програма пройшла апробацію у   визначених     наказом Міністерства освіти і науки України дошкільних закладах. Ознайомившись з даною програмою, ми зрозуміли, що нова Програма не краща чи гірша за чинні,  вона   інша,  оскільки орієнтує педагога не на „озброєння” дошкільника знаннями, вміннями і навичками, а на розвиток його особистості. В цій програмі визначальними орієнтирами є не освітні галузі, а сфери життєдіяльності, заявлені базовим компонентом дошкільної    освіти,   у   ній   визначено основні лінії розвитку дитини та відповідні  форми    активності.   Дві з яких – нові: емоційно-ціннісний та креативний розвиток. Розділ „Театралізована діяльність” є окремим, чого не було в попередніх програмах і входить до сфери „Культура”, що має принципове значення в організації режисерських ігор.

Вважаємо,  доцільно  зупинитися на завданнях Базової  програми розвитку дитини  дошкільного  віку «Я у світі»:

-       виховувати     зацікавлене   та   відповідальне      ставлення старших дошкільників  до   підготовки,   проведення     та    оцінки   театралізованої   діяльності,    виконання     учасниками       своїх     ролей,     налагодження комунікативних зв’язків з партнерами;

-       вдосконалювати    уміння    характеризувати   особливості різноманітних персонажів гри, знаходити для них відповідну міміку, інтонацію, пантоміму;

-       формувати  в дитини виразне та дикційно  чисте сценічне мовлення;

-      заохочувати    бажання    підтримати     партнера,    допомогти    йому, доброзичливо з ним спілкуватися, вступати в діалог, ставати на його місце.

        Отже, головне завдання  дошкільної  освіти на сучасному етапі  – розкрити перед дитиною науку  життя в доступній формі;  розвивати вміння   використовувати  в   грі   предмети-замінники, уявні предмети, входити в образ, знаходитися в ньому до кінця театралізованого дійства; стимулювати  прагнення  дитини самореалізовуватися, самоствердитися, показати себе з кращого боку.

На думку  багатьох авторів, зокрема, Д.В. Менджерицької, Л.П. Усової, А.І. Сорокіної, Р.І.Жуковської, В.Г.Нечаєвої, Л.В.Артемової, організація режисерсько-ігрової  діяльності передбачає формування певних знань, умінь, уявлень про режисерську гру; створення сприятливих умов для ігрової діяльності; заохочення дітей до імпровізації; використання набутих  знань  у  грі;  формування  театральних   дій, елементів сценічної виразності.

Оцінюючи  викладене, доходими висновку, що  керівництво режисерсько-ігровою діяльністю дошкільнят  проходить у трьох напрямках:

-            пізнавальний – полягає в розширенні  та збагаченні знань дітей  про театр, ознайомленні з працею  діячів мистецтва, розвитку художньо-естетичного  сприймання у процесі перегляду  театральних вистав;

-        ігровий – це відтворення сюжету художнього твору або самостійно складеного  сюжету  в грі - драматизації чи імпровізаційній грі, виявлення особистісного ставлення до персонажу або вистави в цілому;

-         сценічний – підготовка та  показ вистав глядачам, передача  сценічних образів через спеціально організовану підготовчу роботу, що включає вправи та репетиції.

Для    правильної    організації   режисерської   гри   рекомендується враховувати  наступні принципи:

1.Принцип   гуманізації,  що передбачає вміння педагога  стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині   повноправного    партнера,   а    також       орієнтуватися    на  вищі загальнолюдські поняття.

2.Принцип диференціації,  який полягає в створенні оптимальних умов для самореалізації   кожної дитини в процесі режисерсько-ігрової діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери.

3.Принцип    інтегративності.      Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається    як    фактор  створення емоційного благополуччя дитини в дитячому  закладі, як    найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису,   поезії,   виходом  на    образотворення  в   різних видах творчої діяльності .

4.Принцип   змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів  роботи.

5.Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих вправ у всі форми    організації     педагогічного      процесу,      що   робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові.

6.Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну  активність дітей   на   всіх   етапах підготовки   і проведення ігор. При наявності такої активності  творча    діяльність  проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше  втомлюються,  так  як   вони    займаються   не    важкою працею, а захоплюючою діяльністю.

7.Принцип співпраці.  Співпраця дітей один з одним  та з дорослими.

8. Принцип професійної  компетентності. „Все, що ми робимо, – ми робимо професійно!” –  так можна визначити суть цього  принципу. Підготовленість та зацікавленість  педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином,   що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях   [22, с.37].

          Отже, організація режисерських ігор в різних вікових групах має певні особливості, які залежать від   різного рівня розвитку мовлення,  ігрової діяльності,  театральних дій,  сприймання літературних творів дошкільниками. Провідною діяльністю в дошкільному віці є гра, яка  розвивається в залежності від віку дитини та  послідовно змінюється.

2.3. Аналіз рівня   розвитку творчих здібностей

Аналіз психолого-педагогічної літератури (Д.С.Виготський, О.Г.Ковальов, О.В.Проскура, Б.М.Теплов) засвідчив, що  вчених та педагогів –практиків давно цікавило питання діагностики та розвитку загальних інтелектуальних та  спеціальних здібностей в дітей. На даному етапі  ця проблема загалом та питання діагностики  і розвитку  творчих (в тому числі сценічних) здібностей   в дошкільників досліджена  недостатньо. Саме тому  у своїй курсовій роботі ми  зосередили  свій  науковий інтерес на   теоретичному та експериментальному вивченні  проявів творчості дошкільників, зокрема, у режисерських іграх.

Театралізовано-ігрова діяльність  дає широкі можливості щодо  творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізичних станів» людини. Завдяки цій діяльності розвивається  фантазія дошкільнят,  в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв. Крім того, малюки  вдаються до  виразного втілення психологічних особливостей персонажів, самостійно добирають для них засоби мовленнєвої (інтонація) та зовнішньої виразності (виразні рухи: рук – жести, обличчя – міміка, всього тіла – пантоміміка).

У науково-методичній літературі  відсутнє чітке визначення поняття  «акторські» здібності дошкільників. Прийнято вважати, що акторські здібності дітей дошкільного віку – це такий рівень  прояву психологічних особливостей індивіду, який  забезпечує йому стійкий інтерес та успіх у художньо-мовленнєвій діяльності (виразна розповідь художніх творів) та успішне виконання ролей в театрально-ігровій діяльності.

Творчі здібності можуть  проявлятися в дошкільників по-різному.  Є діти, здібні до театралізовано-ігрової  діяльності, а є й такі, котрим властива обдарованість як  особливо високий якісний рівень прояву здібностей. Талановитість є наслідком свідомої сумлінної праці людини над розвитком своєї обдарованості і тому проявляється у більш зрілому віці.

О.П.Аматьєва  визначила  3 компоненти акторських здібностей: когнітивний, емоційно-мотиваційний та діяльнісний.

Когнітивний компонент виступає одним з найважливіших у акторських здібностях дітей. Він характеризується загальним   інтелектуальним рівнем, який виявляється  в особливостях розвитку пізнавальних психічних процесів: пам’яті, уяви, сприймання, волі та мислення. Важливу роль  у цьому структурному компоненті  педагоги-практики приділяють  мовленнєвим здібностям дітей. Це – високий рівень  розвитку моторної функції мовлення та його інтонаційної виразності. Емоційно - виразне мовлення  впливає на думку, уяву та почуття слухачів. Така особливість мовлення пов’язана з використанням засобів виразності, в тому числі й інтонаційних. Інтонаційна виразність мовлення забезпечується  окремими її елементами – просодемами. До них належать такі характеристики: сила голосу (модуляція) – вміння говорити голосно; висота тону – вміння говорити низьким та високим голосом; темп мовлення – вміння говорити  швидко, помірно, повільно; тембр мовлення – його  емоційне забарвлення, вміння голосом висловлювати почуття, різні психологічні стани образу (радість, горе, гнів тощо), ритм мовлення, його поетика – вміння переходити від повільного мелодійного мовлення до уривчастого немелодійного для відповідної мовленнєвої характеристики персонажу. До засобів  зовнішньої виразності  відносяться і виразні  рухи рук – жести, обличчя – міміку та всього тіла – пантоміміку. Високий рівень розвитку моторної  функції мовлення та  певний ступінь володіння означеними засобами становлять  необхідний рівень його виразності [3, с.2-6].

До емоційно-мотиваційного  компонента відносяться такі структурні  одиниці:  емоційна чутливість,  вразливість, емоційна пам’ять, експресивність зовнішнього прояву емоції.