Особливості розвитку обдарованих дітей у дошкільному віці

2.2. Робота з обдарованими дітьми в дошкільному віці

Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років. За твердженням американських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього є розвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішому розвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинство слід використати для навчання дітей читання, математики, формування енциклопедичних знань за допомогою “бітів” — систематизованих смислових частин інформації.

   В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

   Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

   У вихованні обдарованих  дітей надзвичайно важлива роль  належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

   У дошкільних закладах  для виховання обдарованих дітей  необхідно використовувати індивідуальні  програми з урахуванням особливостей  дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.

   Не менш важливою є  спеціальна підготовка педагогів  до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати  динамічний характер і почуття  гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства.

Спеціальні дослідження  доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.

Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню).

Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.

Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.

Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями” (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу.

Виходячи із зазначених вище положень, зроблено спробу створення програми соціального (комунікативного) розвитку дошкільників. Програма містить три рівні розвитку.

Перший з них передбачає розвиток у дітей необхідного всім дошкільникам рівня спілкування. Цей рівень визначається базисною програмою виховання та навчання дошкільників. Другий рівень ставить завдання розвитку навичок спілкування для комунікативно-здібних дітей певної вікової групи.. Нарешті, завдання третього рівня спрямовані на дітей, які мають яскраво виражені ознаки комунікативної обдарованості, щоб дати їм можливість проявити свої потенційні вміння й розвивати їх.

Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.

Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

Здібності відчуття, механічній пам'яті, емоційній збудливості, психомоторики, темпераменту розвиваються на основі уроджених задатків. Задатки — це обумовлені спадкоємними генами можливості розвитку анатомо-фізіологічних і ними деяких психічних властивостей, що визначаються, дійсне розвиток яких залежить від їхньої взаємодії із середовищем.

Моральні якості особистості, як усі властивості спрямованості, не мають задатків зовсім і формуються тільки в процесі виховання. Але і здібності, що мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо. Із задатків гарного слуху можуть у процесі розвитку особистості в залежності від умов життя сформуватися і музичні здібності, і здібності радіоакустика. Задатки гарного зору можуть перетворитися в художні здібності й у здібності годинникаря чи радіоелектронщика.

Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.

2.3. Методи виявлення та діагностики обдарованості

Побудова правильної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості.

Існує диференційований підхід до виховання і навчання.  Психологами, педагогами проведено ряд досліджень. Мета дослідження - виявити вплив стимулювання уяви, як психологічного процесу, на розвиток творчої активності дітей старшого дошкільного віку. У силу проблем діагностики такі традиційні методи, як розмови, запитальники, виявляються неефективними. Дошкільнята відчувають труднощі, пов'язані з недостатнім умінням усвідомлювати, аналізувати, висловлювати словами свої проблеми. Тут слід встановлення тривалого довірчого контакту, під час якого стає можливим вільне, відверте обговорення конкретних переживань дитини. Таким чином, не маючи необхідних умов для тривалого контакту, доводиться використовувати графічні методи дослідження. Що в свою чергу дає хороші результати.

 Існують такі методи і  способи.

1. Вивчення оригінальності  рішення завдань на уяву. (Тест  Торренса)

 Тест Торренса призначений  для дослідження розвитку обдарованості дітей; виявлення дітей з прихованим творчим потенціалом, не що виявляється іншими методами.

Підготовка дослідження. Підібрати альбомні листи на кожну дитину з намальованими на них фігурами: контурне зображення частин предметів, наприклад, недомальовані прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник і т. д.). Підготувати кольорові олівці. Проведення дослідження. Дитину 5-6 років просять домалювати кожну з фігур так, щоб вийшла якась картинка. Попередньо можна провести вступну бесіду про вміння фантазувати (згадати на що бувають схожі хмари на небі і т. д.).

Обробка даних. Виявляють ступінь оригінальності, незвичайності зображення. Встановлюють тип рішення завдань на уяву. Нульовий тип. Характеризується тим, що дитина ще не приймає завдання на побудову образу уяви з використанням даного елемента. Перший тип. Дитина домальовує фігуру на картці так, що виходить зображення окремого об'єкта, але зображення контурне, схематичне, позбавлене деталей.

Другий тип. Зображуючи окремий об'єкт, дитина вже включає їх у який-небудь уявний сюжет.

Третій тип. Задана постать використовується якісно по-новому. Якщо у попередніх типах вона виступає як основна частина картинки, яку малював дитина (гурток - голова і т. д.), то тепер фігура включається як один з другорядних елементів для створення образу уяви (трикутник не дах будинку, а грифель олівця, яким хлопчик малює картину). [7]

  2. Робота з розвитку  уяви, розрахована на підключення  творчого потенціалу дитини.

Журнал небилиці в особах.

 Захід проводиться у вигляді  змагання. Група дітей ділиться  на дві команди. Кожна команда - це так звана редакція журналу. У кожного члена редакції свій  порядковий номер. Ведучий починає  казку:

 Жив-був маленький Гвинтик. Коли  він з'явився на світ, то був дуже гарний, блискучий, з новенькою різьбленням і вісьмома гранями. Всі говорили, що його чекає велике майбутнє. Він разом з деякими гвинтиками буде брати участь у польоті на космічному кораблі. І ось нарешті настав той день, коли Гвинтик опинився на борту величезного космічного космічного корабля ...

 На найцікавішому місці провідний  зупиняється зі словами: "Далі  буде в журналі "......." в номері ......." Дитина, у кого в руках  цей номер, повинен підхопити  нитку сюжету і продовжити  розповідь. Ведучий уважно стежить за оповіданням, в потрібному місці перериває. Дитина повинна сказати: "Далі буде в журналі "......." в номері ......." Перервати казку може провідний словами: "Закінчення у журналі "......." в номері ......."

 У результаті дитячої творчості головний герой побував на багатьох планетах, зустрівся з інопланетянами. Однак діти один раз склавши продовження про нову планету та її жителів, повторювали потім те ж саме, змінивши лише назву планети.

 Загалом цей вид діяльності  показав, що дітям важко ще підключити вільне фантазування. Вони краще справляються з роботою за готовими шаблонами.

Презентація світу.

 Предметне сприйняття навколишнього  світу, властиве дітям (ось кішка, місяць, лавка, людина, палиця і т. д.), з розвитком дитини перетвориться в соціально-ціннісне сприйняття, коли підростаючий людина виявляє за предметами відношення, бачить ціннісні зв'язки і взаємини. Таке перетворення протікає непомітно, воно не позначається якимось різким переходом, коли б раптом проста "лавка" перетворилася б на "місце для відпочинку старого, побачення для закоханих" і т. д. Воно здійснюється в силу соціалізації особистості, її духовного розвитку, інтелектуального та емоційного збагачення.

 Зміна предметного сприйняття, проте, не завжди відбувається  взагалі. Іноді ми бачимо людину, яка живе серед предметів, фактів, випадків, але він випадає з громадських відносин, культурних цінностей. Зовні - живе як всі, по суті - живе поза всіма, так як виключений із системи ціннісних відносин. "Презентація світу" спрямована насамперед на переклад предметного сприйняття світу в його ціннісне сприйняття. Пред'являється який-небудь предмет групі дітей і пропонується описати роль цього предмета в житті людини, навіщо він для людства, яку роль він відіграє у прагненні людини до щастя, які відносини несе в самому собі, коли включений в повсякденний побут. Таким чином, виявляється для дітей духовна цінність матеріального предмета, зміщує кордону духовного і матеріального, розвиває здатність до одухотворення і в остаточному підсумку допомагає дитині знайти свою особистість, піднятися над ситуацією, звільнитися від речове-предметної залежності.