Проблема формування готовності дитини до шкільного навчання

Зміст

ВСТУП.......………………………………………………………………...3-6

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1.1. Основні підходи до вивчення готовності дитини до школи в психолого-педагогічних дослідженнях………………………………………6-16

1.2. Основні причини непідготовленості дітей до шкільного навчання...........................................................................................................16-22

1.3. Задачі виховання у дітей позитивного ставлення до школи в програмах та практиці роботи дошкільних закладах……………………..22-29

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТОВНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

2.1. Методика вивчення готовності дитини до шкільного навчання……………………………….……………………………………...29-33

2.2. Добірка практичних матеріалів для успішної підготовки дітей до школи………….......………………………………………………………….33-40

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………..40-42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………42-44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження: Сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень у поведінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів, педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини до навчання в школі.

Дитинство, яке є найважливішим  етапом у житті кожної людини, її розвитку й особистісному становленні, значною мірою пов’язане з  освітою. Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному та світовому освітньому просторі, і потребують зниження віку дітей, що починають систематичне навчання в школі з 6-ти років, зумовлюють нагальність комплексного вирішення  низки соціально-педагогічних проблем. Серед них найбільш гостро постає проблема збереження самоцінності й унікальності дошкільного дитинства. 

Готовність до навчання – це система показників фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що забезпечать успішність навчання у школі [22, с. 178].

Проблема готовності дітей до школи знайшла широке відображення у світовому й вітчизняному історико-педагогічному досвіді. Її вивчення започатковано класиками психології і педагогіки (Л. Виготський, О. Запорожець, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Ж. Піаже, К. Ушинський, Ф. Фребель). У працях розкрито окремі психологічні, педагогічні і методичні аспекти зазначеної проблеми (Т. Кондратенко, В. Котирло, Г. Кравцов, Н. Пушкін, Є. Сапогова, К. Щербакова); обґрунтовано систему організованих занять у дитячому садку (О. Усова, Ф. Сохін); розроблено методику розвитку компонентів навчальної діяльності на спеціальних заняттях із дошкільниками (Л. Артемова, Л. Венгер, А. Давидчук, Т. Доронова, П. Лучанська); досліджено різні аспекти готовності дитини до школи (М. Безруких, І. Дубровіна, Я. Коломінський, Р. Нємов, Є. Панько); з’ясовано роль сім’ї в цьому процесі (О. Докукіна, В. Тостовий а ін.). Особливу увагу приділено наступності в навчанні та вихованні дітей старшого Особливу увагу приділено наступності в навчанні та вихованні дітей старшого

дошкільного та молодшого шкільного віку (Л. Артемова, В. Кузь, Л. Калмикова, О. Проскура, О. Савченко, Д. Струннікова, Т. Назаренко, Л. Федорович та ін.).

Про гостроту проблеми готовності дитини до школи свідчать праці А. Богуш, Н. Бібік, Л. Іщенко, М. Вашуленка, О. Кононко, С. Лаврентьєвої, Т. Піроженко, З. Плохій, К. Прищепи, Н. Шиліної. У них звернено увагу не тільки на можливості дошкільників у засвоєнні предметних знань, але й на те, що надмірне і раннє перевантаження дитини негативно впливає на її здоров’я, загальний розвиток, змінює сенс і зміст дошкільного дитинства.

Дослідники до цих  пір не дійшли єдиної думки про  готовність дитини до школи. Вони по-різному  трактують цю проблему. Отже, проблема готовності дітей дошкільного віку до навчання в школі залишається  на сьогоднішній день не цілком вирішеною.

Об'єкт дослідження: психологічна готовність дітей до навчання в школі.

Предмет дослідження: формування готовності дитини до шкільного навчання

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати проблему формування готовності дитини до шкільного навчання підібрати практичні матеріали для успішної підготовки дітей до школи

Завдання дослідження:

1) проаналізувати психолого-педагогічну літературу щодо готовності дітей до навчання у школі;

2) уточнити сутність  поняття «готовність до школи» та структуру розвитку його компонентів у дітей дошкільного віку;

3) підібрати практичні матеріали для успішної підготовки дітей до школи.

Методи дослідження:

• вивчення та аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури з даної проблеми;
• аналіз передового досвіду;
• узагальнення матеріалів дослідження;

Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ  ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1.1.Основні підходи до вивчення готовності дитини до школи в психолого-педагогічних дослідженнях

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя і діяльності дитини. Школа з її класно-урочною  системою і чинними програмами ставить  дитину-першокласника в певні умови. Дитина, що йде до школи, має бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, вона повинна досягти певного рівня розумового і емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність вимагає певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, уміти узагальнювати і диференціювати предмети і явища навколишнього світу, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов’язані з початком навчання у школі, труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації [8, с. 78].

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють кращому входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Готовність до школи  у сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальної діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку Е.Е. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності [16, с. 345]. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

Л. І Божович [10, с.134] ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав    А.В. Запорожець [20, с. 250-257], відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентне  утворення, що вимагає комплексних  психологічних досліджень.

Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мері відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

Так Л.І. Божович (1968) виділяє  кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання в школі. Серед них – визначений рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатня розвиток довільного поводження й інтелектуальність сфери. Найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи є мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1. Широкі соціальні  мотиви навчання, чи мотиви, зв'язані  «з потребами дитини в спілкуванні  з іншими людьми, у їхній оцінці  і схваленні, з бажаннями учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин»;

2. Мотиви, зв'язані безпосередньо  з навчальною діяльністю, чи «пізнавальні  інтереси дітей, потреба в інтелектуальній  активності й в оволодінні  новими уміннями, навичками і знаннями» (Л.І. Божович, 1972 р. с. 23-24). Дитина, готова до школи, хоче навчатися тому, що їй хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що в нього є пізнавальна потреба, що не можуть задовольнити будинку. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович «внутрішньою позицією школяра» (1968). Цьому новотвору Л.І. Божович додавала дуже велике значення, вважаючи, що «внутрішня позиція школяра», і широкі соціальні мотиви навчання – явища сугубо історичні [10, с.145].

Новотвір «внутрішня позиція школяра», що виникає на рубежі дошкільного і молодшого  шкільного віку і представляючий собою сплав двох потреб – пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес як суб'єкта діяльності, що виражається в соціальному формуванні і виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.

Майже всі автори, що досліджують психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в досліджуваній проблемі. Є точка зору, що слабкий розвиток довільності – головний камінь спотикання психологічної готовності до школи. Але на якому рівні повинна бути розвита довільність до початку навчання в школі – питання, дуже слабко пророблений у літературі. Труднощі полягають у тім, що з одного боку, довільне поводження вважається новотвором молодшого шкільного віку, що розвивається усередині навчальної (ведучої) діяльності цього віку, а з іншого боку – слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.

Д.Б. Ельконін (1978) вважав, що довільне поводження народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на більш високу ступінь розвитку, він це не може зробити в грі поодинці тому що колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному образу, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.

У роботах Е.Е. Кравцової (1991) при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний удар робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяється три сфери – відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певними чином співвідноситься з основними структурними компонентами навчальної діяльності [25, с. 37].

Н.Г. Салліна (1988) як показник психологічної готовності також виділила інтелектуальний розвиток дитини.

Необхідно підкреслити, що у вітчизняній психології при  вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних знань, хоча це теж не маловажний фактор, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. «…дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, уміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинний навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки» [10, с. 210]. Для успішного навчання дитина повинна уміти виділяти предмет свого пізнання.

Крім зазначених складових  психологічної готовності до школи виділяють додатково ще одну – розвиток мови. Мова тісно зв'язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень його логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто в нього повинен бути розвинутий фонематичний слух.

Підводячи підсумок усьому сказаному, перелічимо психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність до школи: афектно-потребна, довільна, інтелектуальна і мовна.

Ці сфери ми постараємося розглянути більш детально.

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання зв'язана з  розвитком розумових процесів. Від  рішення задач, що вимагають установлення зв'язків і відносин між предметами і явищами за допомогою зовнішніх  орієнтованих дій діти переходять до рішення їхній у розумі за допомогою елементарних розумових дій, використовуючи образи. Іншими словами, на основі наочно-діючої форми мислення починає складатися наочно-образна форма мислення. Разом з тим, діти стають здатні до перших узагальнень, заснованим на досвіді їхньої першої практичної предметної діяльності і закріплюється в слові. Дитині в цьому віці приходиться дозволяти усе більш складні і різноманітні задачі, що вимагають виділення і використання зв'язків і відносин між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань він не просто використовує заучені дії, але постійно видозмінює їх, одержуючи нові результати.