Проблема формування готовності дитини до шкільного навчання

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в  дошкільному віці, звичайно є недолік  уваги дорослих до дітей, що почувають себе в родині «закинутими», «недолюбленими». Буває, що дитині виявляється достатня увага, а воно його не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах.

Завищені вимоги пред'являються, як правило, розпещеними дітьми.

Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, домагаються необхідного їм уваги. Це може бути навіть недоброзичлива увага, усе рівно воно служить підкріпленням демонстративності. Дитина, діючи за принципом: «нехай краще лають, чим не зауважують», – так реагує на увагу і продовжує робити те за що його карають.

Таким дітям бажано знайти можливість самореалізації. Краще місце  для прояву демонстративності –  сцена. Крім участі в ранках, концертах, спектаклях, дітям походять інші види художньої діяльності в тому числі й образотворча.

Але саме головне –  зняти чи хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поводження. Задача дорослих – обходитися без нотацій  і повчань, не звертати, як можна  менш емоційно робити зауваження і  карати.

3. «Відхід від реальності» - це ще один варіант несприятливого розвитку. Він виявляється, коли в дітей демонстративність сполучається з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізовувати її в різкій театралізованій формі не можуть через свою тривожність. Вони малопомітні, побоюються викликати несхвалення, прагнуть до виконання вимог дорослих.

Незадоволена потреба  в увазі приводить до наростання тривожності і ще більшої пасивності, непомітності, що звичайно сполучаються з інфантильністю, відсутністю самоконтролю.

Не досягаючи істотних успіхів у навчанні, такі діти так  само, як і чисто демонстративні, «випадають» із процесу навчання на уроці. Але виглядає це інакше; не порушував дисципліни, не заважав  працювати вчителю й однокласникам, вони «витають у хмарах».

Діти люблять фантазувати. У мріях, різноманітних фантазіях  дитина одержує можливість стати  головним діючим обличчям, домогтися  відсутнього йому визнання. У деяких випадках фантазія виявляється в  художній і літературній творчості. Але завжди у фантазуванні, в відстороненості від навчальної роботи відбивається прагнення до успіху й уваги. У цьому ж полягає і відхід від не задовольняючої дитини реальності. При заохоченні дорослими активності дітей, прояв до результатів їхньої навчальної діяльності і пошуках шляхів творчої самореалізації досягається відносно легка корекція їхнього розвитку [23, с. 43].

Ще однією актуальною проблемою соціально-психологічної  готовності дитини є проблема формування в дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми, учителем. Дитина приходить у школу, клас, у яких діти зайняті загальною справою і йому необхідно володіти досить гнучкими способами установлення взаємин з іншими дітьми, необхідне уміння ввійти в дитяче суспільство, діяти разом з іншими, уміння відступати і захищатися.

Таким чином, соціально-психологічна готовність до навчання припускає розвиток у дітей потреби в спілкуванні  з іншими, умінням підкорятися  інтересам і звичаям дитячої  групи здібності, що розвиваються, справлятися  з роллю школяра в ситуації шкільного навчання [7, с. 23].

Психологічна готовність до школи – цілісне утворення. Відставання в розвитку одного компонента чи рано пізно спричиняє чи відставання  перекручування в розвитку інших. Комплексні відхилення спостерігаються в тих випадках, вихідна психологічна готовність до шкільного навчання може бути досить високої, але в силу деяких особистісних особливостей діти випробують значних труднощів у навчанні. Переважна інтелектуальна неготовність до навчання приводить до не успішності навчальних дій, неможливості зрозуміти і виконати вимоги вчителя і, отже, низьким оцінкам. При інтелектуальній неготовності можливі різні варіанти розвитку дітей. Своєрідним варіантом є вербалізм [17, с. 98].

Вербалізм зв'язаний з  високим рівнем мовного розвитку, гарним розвитком пам'яті на тлі не достатнього розвитку сприйняття і мислення. У таких дітей мова розвивається рано й інтенсивно. Вони володіють складними граматичними конструкціями, багатим словниковим запасом. У той же час, надаючи перевагу чисто вербальному спілкуванню з дорослими, діти не досить включаються в практичну діяльність, ділове співробітництво з батьками і гри з іншими дітьми. Вербалізм приводить до однобічності в розвитку мислення, невмінню працювати за зразком, співвідносити свої дії з заданими способами і деякими іншими особливостями, що не дозволяє успішно учитися в школі. Корекційна робота з цими дітьми полягає в навчанні видам діяльності, характерним дошкільному віку – грі, конструюванню, малюванню, тобто тим, що відповідають розвитку мислення.

У навчальну готовність входить і визначений рівень розвитку мотиваційної сфери. Готовим до шкільного  навчання є дитина, який школа залучає  не зовнішньою стороною (атрибути шкільного  життя – портфель, підручники, зошити), а можливістю одержувати нові знання, що припускає розвиток підготовчих процесів. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своїм поводженням, пізнавальною діяльністю, що стає можливим при сформованій ієрархічній системі мотивів. Таким чином, дитина повинна володіти розвитий навчальною мотивацією.

Мотиваційна незрілість часто спричиняє проблеми в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності [30, с. 121].

Надходження дитини в  школу зв'язано з виникненням  найважливішого особистісного новотвору  – внутрішньої позиції. Це той мотиваційний центр, що забезпечує спрямованість дитини на навчання., його емоційно-позитивне відношення до школи, прагнення відповідати зразку гарного учня.

У тих випадках, коли внутрішня  позиція школяра не задоволена, він  може переживати стійке емоційне неблагополуччя: чекання успіху в школі, поганого ставлення до себе, острах школи, небажання відвідувати її.

У такий спосіб у дитини виникає почуття занепокоєння, це є початком для появи страху і  тривоги. Страхи бувають вікові і  невротичні.

Вікові страхи відзначаються  в емоційних, чуттєвих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного  розвитку. Виникають вони по дією наступних  факторів: наявність страхів у  батьків (тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон і погроз з боку дорослих) [22, с. 67].

Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю  і спрямованістю, тривалим чи плином сталістю. Соціальна позиція школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, боргу, обов'язку може спровокувати появу страху «бути не тим». Дитина боїться не встигнути, спізнитися, зробити не те, бути засудженим, покараним.

Першокласники, що по різних причинах не можуть справитися з навчальним навантаженням, згодом попадають у ряд невстигаючих, що, у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до школобоязні. Діти, що не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими й однолітками, не упевнені в собі, бояться не виправдати чекання дорослих, випробують труднощі в адаптації в шкільному колективі і страх перед учителькою.

Виявити страхи молодших школярів можна за допомогою методів  незакінчених пропозицій і малювання  страхів.

Шкільна тривожність  – це порівняно м'яка форма прояву емоційного неблагополуччя дитини. Вона виражається в хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в навчальних ситуаціях, у класі, чеканні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку педагогів, однолітків. Дитина почуває власну неповноцінність. Однак це як правило не викликає сильного занепокоєння з боку дорослих. Однак тривожність – це один із провісників неврозу і робота з його подолання – це робота з психопрофілактикою неврозу [22, с. 68].

Після адаптаційного  періоду, що продовжується звичайно від одного до трьох місяців положення міняється: емоційне самопочуття і самооцінка стабілізується. Саме після цього можна виділити дітей зі справжньою шкільною тривожністю. Зробити це можна за допомогою спеціального тесту тривожності (Р. Теммл, М. Доркі, У, Амен).

Робота вчителя чи психолога по зняттю шкільної тривожності і страхів може проводитися безпосередньо в ході навчальних занять, коли використовуються окремі методи і прийоми, а також у спеціальній групі. Вона буде мати ефект тільки при створенні умов, що щадять, у родині і школі, що підтримує дитини позитивному відношенні до нього з боку навколишніх.

З усього вище сказаного  можна зробити висновок, що несформованість одного компонента шкільної готовності приводить дитину до психологічних труднощів і проблем в адаптації до школи.

Це робить необхідним психологічну допомогу на етапі підготовки дитини до школи, щоб усунути можливі  відхилення.

1.3. Задачі виховання у дітей позитивного ставлення до школи в програмах та практиці роботи дошкільних закладах

Одним із обов'язків сім'ї  і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший  розвиток. Як правило, діти, які у  старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють  необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

Підготовка дітей до школи як цілеспрямований процес здійснюється в дошкільних установах відповідно з їхньою програмою, а також у родині, де вона реалізується по-різному.

Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний зв’язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться з майбутніми учнями, значно менше часу потрібно для взаємної адаптації, вища успішність у першому півріччі. Такі показники досягаються за рахунок більш досконалого знання педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй роботі [14, с. 6].

У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У разі неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може, потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Завдання дитячого садка – розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру своїх можливостей знайомить дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому залежить успіх майбутнього навчання.

Батьки, що хочуть навчитися організовувати керівництво розвитком свого сина або доньки, позитивно відгукуються на пропозиції й зауваження вихователів, враховують їх у родинному вихованні. У таких родинах вдається правильно організувати спілкування, добре підготувати дитину до шкільного життя [14, с. 9].

Для формування в дошкільників правильного уявлення про школу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і доступних засобів: читання книг про школу, ознайомлення з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє життя, коли зони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними.

Застосовується і прийом аналізу дитячих робіт. Не слід обмежуватися загальною оцінкою «добре» – «недобре». Особливу увагу потрібно приділяти тому, як виконане завдання, діти повинні знати, за якими критеріями дорослий оцінює їх. Наприклад: акуратність, своєчасність, творчий підхід, засвоєння необхідних технічних навичок, умінь; старанність, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уважність тощо. Будь-яке досягнення чи промах дитини не повинні залишатися непоміченими.

Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисциплінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкреслити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня.

Таким чином, вихователь або батьки під час роботи з дітьми, у спілкуванні з ними проводять аналогію між школою та дитячим садком, добиваючись при цьому, щоб знання дітей були пронизані світлим почуттям очікування зустрічі зі школою [6, с. 234].

Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя, учнів. За домовленістю з учителем можна побувати на шкільному уроці, познайомитися з черговими, класним куточком, газетою.

Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри «У школу». Аналіз гри «У школу» – надійний засіб прояву дитячих уявлень. Як показали дослідження психологів, центральним моментом гри у дітей дошкільного віку завжди стає те, що є для них найбільш важливим, найбільш істотним у події, яка розігрується. Найважливіші моменти зображаються дітьми найбільш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для гравців як другорядний, зображується скупо, згорнено, іноді може набувати умовної форми.