Родинне виховання в системі шкільної освіти

 

 

 

 

2.3. Виховний  потенціал сучасної української  родини

Виховний ідеал української  сім'ї формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім'ї і праці, особливостях засвоєння, збереження й розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов'язку, захисту прав і свобод українського народу. Безперечно, досягнення цього ідеалу на практиці залежало від багатьох чинників - державного устрою, світогляду як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, моралі та релігії, рівня розвитку культури, національних властивостей тощо.

В сучасних умовах на виховний ідеал має орієнтуватися державна політика, сім'я, школа, суспільство. Виховний ідеал української нації знаходить своє відображення в традиціях і звичаях народу, фольклорі, художній літературі, а й у національних освітніх та виховних системах. У виховному ідеалі таїться дух нації. Адже нація зберігається там, де її дух, традиції, інтереси визнаються пріоритетними і захищається усіма засобами, аж до крайніх. Підтвердженням цьому є приклади усієї світової історії.

Виховний ідеал української родини творився віками і за традицією сьогодні має переходити від старших поколінь до молодших, що його доповнять і вдосконалять. Він знаходиться в одному ряду з досягненнями інших цивілізованих народів. Це підтверджує спільність розвитку української сім'ї, її педагогіки і загальноєвропейського процесу. Адже здобутки одного народу на великому європейському просторі швидко ставали надбанням інших народів. Свідченням цього є те, що педагогічні системи. Я.Коменського, Ж.Руссо, Й.Песталоцці, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського впевнено знаходили своїх прихильників і послідовників серед усіх народів Європи.

Зрозуміло, що значні зміни  в житті українського народу на початку XX ст. призвели до змін у системі виховних орієнтацій, моральних і духовних

Один з найважливіших  професійних обов'язків учителя  — організація співпраці з  батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої  співпраці, яка б не тільки йшла в  одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.

У систему відносин «вчитель - батьки учнів» вчитель залучається  об'єктивною необхідністю, самими умовами  здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.

Відносини в системі  «вчитель - батьки учнів» являють собою  важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму  навіть в тому випадку, коли останні  і не є нормальними.

Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель – батьки   учнів» не завжди виконує  свої функції. У цих відносинах нерідко  зустрічаються такі недоліки:

- відсутність яких-небудь  контактів в педагогічному впливі  на дитину;

- вчитель іноді має невизначене уявлення про батьків учня, а батьки знають про вчителя тільки зі слів дитини;

- взаємне або одностороннє  невдоволення один одним, мовчазне  або відкрите несхвалення дій  один одного, недовір'я і зневага  аж до яскраво вираженої неприязні,  часом перехідної у взаємні образи і приниження

людського гідності, в  гострий конфлікт, в який неминуче залучаються і діти, і який, внаслідок  цього, не може не надавати руйнівної  дії на педагогічний процес.

Відповідальність за моральні відносини, що складаються  в системі «вчитель - батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.

Природно, що здійснення ведучої ролі педагога в організації  оптимальних відносин з батьками учнів являє собою іноді значну трудність.

По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.

По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з  будь-якими батьками, незалежно від  їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають  цих контактів батьки чи ні.

Протиріччя між вчителем і батьками учнів породжуються різними причинами. Проте у демократичному суспільстві такі протиріччя практично виключені, бо мета і завдання школи, носієм яких виступає вчитель, співпадають з інтересами батьків учнів, що є соціальною передумовою для їх співпраці.

І все-таки протиріччя між  вчителем і батьками учнів мають  місце і в сучасній школі, хоч  вони і носять інший характер. Зупинимося на короткій характеристиці деяких з  них:

1. Протиріччя, зумовлені  труднощами і складностями процесу навчання і виховання, мають місце навіть тоді, коли використані, здавалося б, всі необхідні методи і засоби, а також значні зусилля сторін. Ці специфічні труднощі педагогічного процесу суб'єктивно сторонами можуть і не враховуватися, однак при несприятливому результаті сторони можуть перекладати провину один на одного за погане навчання і виховання дитини і нестачу уваги до неї.

Непомірність претензій, що пред'являються сторонами в  загальній формі один до одного без  урахування конкретної обстановки і  можливостей, внаслідок практичної їх нездійсненності викликає незадоволення, нерозуміння і невдячність, хоч сторони, можливо, і роблять все, що в їх силах.

Потрібно мати на увазі  і залежність процесу навчання і  виховання від безлічі інших  чинників, дія яких не пов'язана ні з впливом вчителя, ні з впливом батьків, в тому числі і природні завдатки, вплив яких не можна ні перебільшувати, ні зменшувати.

2. Причиною протиріч  між вчителем і батьками учнів,  зумовлених відмінністю в типі  відносин школи і сім'ї до  дитини, може бути також відмінність в типі відносин до дитини, які випливають з якісної відмінності таких інститутів, як школа і сім'я, що виступають абсолютно різними соціально-психологічними групами з різними функціями і відносинами. Протиріччя ці природні, оскільки представники цих різних груп починають взаємодіяти між собою, але зберігають відносно учня звичні для своєї групи зв'язки.

Вказані протиріччя особливо загострюються, якщо вчитель дивиться на свою діяльність тільки як на службу, і встановлює з батьками учнів лише офіційні, ділові відносини. Але офіційний підхід до навчання і виховання дітей (особливо в скрутних ситуаціях) безперечно вступить в суперечність з іншим до дитини з боку батьків — з людським підходом. І це — зрозуміло. Увага і турбота батьків про дитину — не служба, а — моральна потреба. Батьків хвилює все, що пов'язано з їх дитиною: її успіхи і невдачі це їх гордість і сором, радість і страждання, тобто важлива частина їх життя. Вони повні любові до дитини навіть в стані розгубленості і безсилля, коли у них «опускаються» руки, і тому внутрішньо не можуть погодитися з сухим відношенням вчителя до їх дитини.

Вчителеві ж, в свою чергу, ці переживання батьків і їх претензії  можуть здатися надмірними.

Так, через різний за своєю  природою підхід до учня може виникнути невдоволення сторін, якщо вчитель не зуміє зрозуміти переживання і побоювання батьків за долю своєї дитини і врахувати їх в своїй діяльності. Іншому вчителеві буває важко зрозуміти, що навіть звичайне запрошення в школу викликає в сім'ї цілий переполох — батьки хвилюються і уявно перебирають можливі варіанти розмови з вчителем частіше неприємні для них за змістом, живуть в очікуванні переживання болю і сорому.

3. Протиріччя, пов'язані  з різним рівнем педагогічної  підготовки сторін. Суперечність відносно вчителя з батьками учнів може виникнути як наслідок різного рівня їх педагогічної підготовки. Для однієї з сторін процес навчання і виховання професія, для іншої — ні. Різна компетентність у розумінні мети, завдань і методів навчання і виховання породжує часте розходження у поглядах, створює зі сторони більш обізнаного в питаннях педагогіки вчителя спокусу командувати, повчати, неуважно відноситися до думки батьків, прагнення бути безперечним авторитетом в справах навчання і виховання.

Звичайно таке «педагогічне чванство» вчителя поєднується  з відсутністю такту. Деяким вчителям навіть здається, що чим в більш  незручне положення вони поставлять батьків учня своїм зауваженням, тим краще для справи (вони, неначе б, сильніше відчують відповідальність за своїх дітей). Тому по відношенню до такого вчителя у батьків виникає неприязнь і небажання зустрічатися з ним.

4. Іноді протиріччя  виникають під впливом різної  інформованості

сторін про дитину, на основі якої вчитель і батьки по-різному судять про неї. І це зрозуміло: батькам більше відомо про життя дитини поза школою, вчителеві — шкільне життя, успішність і поведінка на уроках.

Природно, що інформація будь-кого з сторін, взята нарізно, є неповною, і тому недостатньою для справедливої, об'єктивної оцінки учня і його ставлення до навчання, до товаришів, до навколишнього світу загалом.

5. Неадекватне встановлення  вимог сторін. Батьки учнів ставлять  до вчителя іноді найвищі вимоги  і не пробачають йому навіть  тих помилок і проступків, які  можуть пробачити багатьом іншим, в тому числі і собі. Здається, що в цій підвищеній вимогливості до вчителя криється несправедливість — вчитель така ж людина, як і всі, і йому також є притаманним все людське. Це не зовсім так. Високий рівень вимог, що встановлюються батьками учнів до вчителя, свідчить про особливу, високу повагу до нього, про розуміння його незвичайного становища — становища Вчителя!

Є немало й інших обставин, що створюють труднощі у відносинах між вчителем і батьками учнів. До них, зокрема, відносяться: нестача часу у вчителя, внаслідок чого він не в змозі іноді підійти до кожного з батьків практично, врахувати всі його індивідуальні особливості і внесок в справу навчання і виховання своєї дитини. Іноді і у батьків дитини не вистачає часу, щоб проконтролювати всю роботу дитини і поговорити з вчителями. Не завжди буває легко зрозуміти і чітко розрізнити обов'язки сторін, що і породжує часом взаємні докори і претензії.

Як бачимо, протиріччя між вчителем і батьками учнів, які  перешкоджають встановленню педагогічно доцільних контактів між ними, мають як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Природно, що деякі з них можна пом'якшити, інші відповідним образом відрегулювати.

Одним із засобів такого регулювання є педагогічна мораль, яка передбачає виявлення і формулювання таких вимог до поведінки вчителя, які були б педагогічно доцільними і необхідними при встановленні контактів з батьками учнів. Всі ці вимоги витікають із завдань виховання підростаючого покоління і навчально-виховного процесу школи. Назвемо головні з них.

Принципом, що визначає основний напрям в діяльності і поведінці  вчителя, в його відносинах з батьками учнів, є вимога:

турбота про організацію  педагогічної співпраці з батьками учнів.

Зміст цього принципу розкривається  в сукупності моральних норм, а саме:

- відчувати моральну відповідальність  перед батьками учнів за навчання  і виховання їх дітей;

- активно і постійно шукати  педагогічні контакти з батьками (а не тільки тоді, коли необхідна  їх допомога);

- не ображати батьківських почуттів  недбалою і необгрунтованою оцінкою здібностей дітей і їх поведінки;

- сприяти підвищенню авторитету  батьків в очах дітей, уміти  бачити і показувати дітям  найбільш цінні якості їх батьків  і самому цінити ці якості;

- тактовно і обґрунтовано ставити  необхідні вимоги до батьків учнів, не перекладаючи при цьому на них своїх обов'язків;

- нести певну відповідальність  за педагогічні погляди батьків  учнів і прагнути до їх вдосконалення;

- терпляче вислухувати критичні  зауваження батьків на адресу  вчителя, рахуватися з ними.

Кожну з названих форм можна розкрити в ряді більш конкретних її вимог. Зупинимося на цьому детальніше.

Вчитель і батьки учня — дві  сторони, разом і взаємно відповідальні  за виховання дитини перед суспільством. Вчитель як професіонал зобов'язаний активно шукати педагогічні контакти з батьками учнів.

Навчально-виховний процес вимагає  всебічної інформації про дитину і обліку її в роботі вчителя. Так  само в житті учня є сторони, які  прямують, регулюються і контролюються  тільки батьками або переважно ними. Отже, без подолання різнобою у вимогах до дитини між сторонами оцінка поведінки учня не може бути справедливою.

Контакти вчителя з батьками повинні бути постійними і диктуватися  не надзвичайними випадками і  вимогами покарати дитину («вжити заходів»), а прагненням вчителя побільше дізнатися про дитину, порадитися про його навчання і виховання, навіть порадіти з батьками за нього, подумати про перспективи виховання.

На жаль, у деяких вчителів такого прагнення немає, немає і  розуміння необхідності цього. Тому багато хто з батьків насторозі, з побоюванням, : як

 «сигнал біди», сприймають  прихід до них в будинок  вчителя або запрошення їх  самих в школи. Звичайно вони  чекають від подібних І контактів  тільки  поганого, навіть якщо  для того ніяких основ і  немає.