Родинне виховання в системі шкільної освіти

Оскільки мета виховання підростаючого  покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і  школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М.Стельмаховича "Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки". Тілесне  виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання  в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізовуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей  у сім'ї залежить від створення  в ній належних умов. Головна умова  сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні  е те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання  є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною  мірою залежить від організації  домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні  відіграє мати. Саме вона найсильніше  впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

"Ваша власна поведінка, —  писав А.Макаренко, звертаючись  до батьків, — вирішальна річ.  Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть"¹.

У своїй праці "Про батьківський авторитет" А.Макаренко наводить приклади таких видів негативного  авторитету батьків; "авторитет придушення", який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; "авторитет віддалі" — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства" коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні  в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів  і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають  вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО— 34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні  дітей й погані житлові умови  сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне  забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома— 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей  припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічне пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють  особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Висновки до розділу 1

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Отже, проблемі "Родинне  виховання" педагоги і літератори здавна надавали великого значення. Родина (батьки) покликані створити всі умови для повноцінного фізичного і психічного становлення дитини як особистості, сприяти повноцінному її розвитку, готовності до школи, набутті життєвого досвіду.

Родина є основою  держави. Родина, рід, родовід, народ, - такий шлях | розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя. Тому | своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

РОЗДІЛ 2. Психолого-педагогічні особливості  розвитку особистості в умовах сучасної сім’ї

2.1. Співдружність школи і сім'ї - настійна вимога сьогодення.

   Відомо, що  для успішного формування  особистості дитини необхідна  єдність школи і сім'ї. Високі  вимоги суспільства до освітнього  рівня молодого покоління, підготовки  його до життя і праці можуть бути задоволені тільки за умови зростаючої ролі батьків у цій справі. На необхідність посилити допомогу сім'ї і одночасно піднести її відповідальність за виховання підростаючого покоління наголошується, зокрема, в основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Істотно підвищується  значення  співдружності  батьків  з учителем шестилітніх учнів. У  передовій  статті журналу "Початкова  школа" підкреслюється: "Ті великі завдання, які стоять нині перед  школою і які вона не зможе розв'язати без постійної підтримки батьків, настійно вимагають гармонійної єдності в сімейному та шкільному вихованні. Проблеми взаємин батьків  і  вчителів  набувають особливого значення з першого дня дитини в школі. Ось чому має значно зрости увага до сім'ї. Знати все про дитину - про рівень її  підготовленості  до навчання, про її здоров'я, звички, схильності - не просто обов'язок педагога, а й необхідна умова успішного навчання маленьких школярів. турбота про те, щоб учитися було цікаво, необтяжливо, щоб дитина не відчувала себе занедбаною, має стати спільною і для батьків, і для вчителів" [12, 6].

На чому ж  ґрунтуються підвищені вимоги до  батьків  - шестирічного учня? Справа в тому, що дитина вступає в новий  етап життя: для тих, хто відвідував дитсадок, хоч і більш звичний, але досить ускладнений для дітей, які виховувалися лише вдома - незнайомий і дуже складний.

Шестирічні  учні засвоюють систему "шкільних" взаємин, правил поведінки, оволодівають  новою  по суті системою розумової  діяльності. Все це збільшує інтелектуальне навантаження і ставить підвищені вимоги до стану їх здоров'я. Без посилених турбот батьків учень-початківець не зможе відповідати даним вимогам (і не тільки тому, що у нього не сформована така важлива риса, як самостійність, а й через те, що між ним і батьками існує найінтимніший зв'язок, який є основою для розвитку і підтримання у дитини впевненості у власних силах).

Звичайно, в  першу чергу турбота батьків  повинна виявлятися у забезпеченні належних умов життєдіяльності  учня  -  режиму відпочинку, харчування, занять поза школою. Тільки в разі відповідності цих умов віковим, фізіологічним і психологічним особливостям шестирічної дитини можливе збереження та зміцнення її здоров'я, успішне засвоєння нею програмного матеріалу. Тут доречно  нагадати  зроблений  В.О.Сухомлинським  на  основі багаторічного досвіду роботи в школі висновок про те, що незадовільний  стан  здоров'я є причиною низької успішності багатьох дітей. У процесі навчальної роботи в ослаблених дітей швидко наступає втома, нервове виснаження, з'являється головний біль. Це в свою чергу, призводить до  зниження  розумової працездатності, ослаблення  пам'яті, спричиняє  погану зосередженість при виконанні навчальних завдань.