Родинне виховання в системі шкільної освіти

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав роботу над дуже потрібною книжкою — енциклопедією сімейного виховання — «Батьківською педагогікою»[114], в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Тільки після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

«Батьківська педагогіка»  — це захоплююча і хвилююча поетична розповідь про найважливіший, священний обов'язок батьків щодо своїх дітей, це пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю. Водночас це гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне зубожіння, міщанство та інші вади сімейного життя частини наших громадян призводять до трагічних наслідків — спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності.

У «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми родинної педагогіки.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси якості особистості зароджуються в сімейному, вихованні, що діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Вчений звертав увагу  на таку важливу особливість психіки  дитини— чим молодший її вік, тим  вразливіша, сприятливіша вона до виховного  впливу, тим легше» пробудити в  ній благородні почуття, виховати чи перевиховати.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання  В.О.Сухомлинський показує, як успішно  закладаються і міцніють основи моралі в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкільному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «заборонено», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.)

А кому не відомі надзвичайна  дитяча спостережливість, цікавість  і допитливість, скільки разів  малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес — потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задовольняючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розуміння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо розвитку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особистості. Та, на жаль, батьки не завжди усвідомлюють свою відповідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, поміркувати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу відповідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнавальної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сформувалися пізнавальні інтереси. От чому В.О.Сухомлинський звертається до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті — нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різноманітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя («Вашій дитині завтра йти до школи», «Розмова з молодим директором школи»).

У молодшому шкільному  віці порівняно легко формуються такі моральні цінності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьовитість  і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У підлітковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості — ідейні переконання, патріотичні ідеали, громадянська зрілість. В. О. Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світоглядним віком, періодом формування вольових якостей і характеру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу — запорука успіху у вихованні молодої людини.

В.О. Сухомлинський умів підмітити найтиповіші вади сімейного  виховання. Одною з найшкідливіших вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максимальний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і відповідальності. Радість споживання матеріальних і духовних благ — єдина діяльність багатьох дітей, пише В.О.Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків,— спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, паразитичного способу життя, до появи «маленьких негідників» і навіть злочинців. Бо чим інакше можна пояснити такий ганебний вчинок школярів, які заради розваги побили вітрові стекла в автомобілях, знищили одяг, взуття, яке їм видали в школі-інтернаті тощо? Споживацький підхід до суспільного добра перетворює дитину в маленького злочинця, маленького негідника, психологія якого формується вже з ранніх років, починається з сім'ї, з нескінченних розваг або дитячої бездіяльності.

Особливу увагу приділяв В.О.Сухомлинський трудовому вихованню  дітей у сім'ї, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей  праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. Водночас він відзначав, що марне витрачання часу, байдикування, ледарство проникає нині навіть у життя сільських дітей; та деякі батьки вважають, вказував В.О.Сухомлинський, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця — це обов'язок дорослих. Якщо підліток нудьгує від бездіяльності, то це страшне горе для суспільства,— пише В.О.Сухомлинський. Адже справа навіть не в тому, що діти не створюють матеріальних благ, не примножують людського багатства — праця облагороджує людину, формує характер, волю, найважливіші риси і якості особистості, вона містить у собі величезні виховні можливості. В праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодженості дій і вчинків тощо. «Дати дитині радість творення, радість праці,— зазначав В.О.Сухомлинський,— це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей».[114, 12]

Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому автор  «Батьківської педагогіки» дає практичні поради батькам розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця. Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. Тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і — це особливо тривожить — втрачають чутливість до правди, справедливості».[114, . 13]

В.О. Сухомлинський на яскравих прикладах показує, яке  значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому  дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання можна знайти у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.[114, 173]

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, а саме умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував неуцтво та примітивізм. У Павлишській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої  школи мінімум педагогічних знань, зокрема з галузі «Батьківської  педагогіки», виховувати майбутніх  батьків, морально готувати їх до великої відповідальної батьківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей  батьки є великим нещастям для суспільства.

Молоді батьки повинні  розуміти, що шлюб розпочинається з  готовності до великої і відповідальної соціальної ролі — виховання дітей, успіх якої залежить передусім від  духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. Своїх вихованців — юнаків і дівчат ми вчимо; моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє — за своїх дітей.  До речі, В. О. Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї — це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Автор відстоює право дітей активно втручатись у сімейні справи. Цікаві приклади, наведені у «Батьківській педагогіці», переконують нас у тому, що під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ — п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків,— можна змінити або позбутися цих явищ.

Серед кола дослідників сімейного і родинного виховання варто відзначити Мирослава Гнатовича Стельмаховича, який по суті наново увів у педагогічний обіг терміни даної теми.

М.Г. Стельмахович висвітлює  вироблені впродовж багатьох віків  знання, досвід, традиції і звичаї українського народу, зокрема ті, що пов'язані з родинним вихованням. Вчений впроваджує термін "українська фамілістика." Він пише: "українською фамілістикою (лат. ґатіїа — сім'я, рід, родина) називаємо набуті в процесі багатовікової історії розвитку родинного життя, знання і практичний досвід українського народу в галузі організації шлюбу та створення міцної, здорової та щасливої сім'ї."[109, 43-44.]

Педагогом досліджено національну  систему родинного виховання. Він  вказує на провідні завдання цього  виховання: "...завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення."[109, .92]

Дослідник відзначає, що ідеал родинного виховання —  здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. М.Г. Стельмахович досліджує процес виховання та його принципи. Він пише, що "Родинне виховання — процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків. Процес родинного виховання — це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей. "Вченим досліджені компоненти родинного виховання, до яких він відносить: мету, завдання, зміст, принципи, методи, прийми і організаційні форми виховання.

Надаючи виняткового  значення родині загалом, М.Г. Стельмахович розумів і згубність впливі на особистість тих батьків, які  не виконували своїх громадських  обов'язків, нехтували відповідальністю, яка покладає на них батьківство  і материнство., Розкриваючи негативні сторони побутування сучасних родин, педагог наголошував на важливості їх духовно-матеріального здоров'я, яке вважав запорукою здоров'я нації, міцності незалежної України.

Педагогічна спадщина М.Г. Стельмаховича про родинне виховання  включає в себе і поради: "Чим і як виховувати."

Сьогодні родинне виховання  перебуває на новій стадії розвитку. Так у Державній національній програмі "Освіта" одним із пунктів  основних шляхів реформування виховання  є організація родинного виховання  та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.[24, 8-19]

"Дошкільне виховання  є вихідною ланкою в системі  безперервної освіти, становлення  і розвитку особистості. Воно  здійснюється в родині, дитячих  дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання  спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання  ґрунтується на засадах родинного  виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші  педагоги, покликані створити умови  для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити  дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

1.3 Завдання, зміст і методика виховання  дітей в сім'ї

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями родинного виховання є:

• виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;
• засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;
• виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;
• залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і 
  вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток 
  рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної 
  творчої діяльності дітей;
• статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до 
  жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;
• розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки 
  і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.