Родинне виховання в системі шкільної освіти

К. Д. Ушинський звертає увагу батьків і на необхідність виховувати у дітей з раннього віку міцні, сталі навички. У творі «Людина як предмет виховання» підкреслюється велике практичне значення виховання добрих навичок. Педагог називає їх моральним капіталом, який безнастанно зростає і процентами від якого людина користується все своє життя. Він пише, як саме батьки можуть виховати в дітях добрі навички. На його думку це треба робити не механічно, а поступово, шляхом систематичних вправ, з урахуванням вікових особливостей дітей. Особливу увагу батьків К.Д.Ушинський звертав на виховання у дітей навичок культурної поведінки. Однак, виховуючи у дітей ці навички, педагог радив стежити за тим, щоб моральні правила, ставши звичною нормою поведінки дитини, не приглушували живої душі, щирості й безпосередності. К.Д.Ушинський давав батькам конкретні поради і з приводу того, як викорінювати погані звички. Для цього потрібно знати причини виникнення поганих звичок у дітей, а потім уже займатися їх усуненням.

Говорячи про перевиховання  дітей, К.Д.Ушинський був проти тілесних покарань. На його думку, фізичні покарання викликають одне з найогидніших почуттів — почуття страху, а страх від покарань ставить людину нарівні з твариною. Педагог гнівно засуджував тих батьків, які б'ють своїх дітей. Цих батьків він вважав безсилими перед дітьми і був переконаний, що їх самих треба карати. «Здебільшого дітей карають за те, за що слід карати їхніх батьків і вихователів...»[120] — писав К.Д. Ушинський і мріяв про той час, коли фізичні покарання взагалі зникнуть з вдосконаленням домашнього і громадського виховання. Проте Костянтин Дмитрович, засуджуючи биття дітей, залишав за педагогами право застосовувати інші види покарання, бо переконання інколи не завжди досягають своєї мети, особливо в молодшому шкільному віці.

Основою морального, розумового й фізичного вдосконалення, на думку  великого педагога, є праця. Дитину треба привчати до посильної праці  з раннього дитинства. І ось тут  у пригоді може стати, на думку  К.Д.Ушинського, гра, яка поступово  переходить у трудову діяльність. Перехідними до праці будуть також ігри з елементами праці, корисної для сім'ї, як, наприклад: копання грядок, шиття лялькам платтячок, плетіння кошиків, палітурна й столярна робота та ін. Від праці-гри Костянтин Дмитрович рекомендував переходити до справжньої праці. Це найрізноманітніші види побутового обслуговування — праця на городі, в квітнику, в полі. Дуже важливо, щоб дитина якнайшвидше навчилася обходитися без сторонніх послуг. Праця дитини в сім'ї, писав він, по можливості повинна бути різноманітною, а обираючи вид праці, необхідно врахувати нахили дитини, які визначилися ще в процесі гри і саме подальшому розвиткові цих нахилів треба сприяти. Але при цьому слід пам'ятати, підкреслював педагог, що дитина не завжди повинна займатися тією працею, яка подобається. Вже змалечку треба привчати дітей до різних видів праці. Якщо в процесі праці дитина навчиться долати перешкоди, якщо цей процес викличе в дитині певні позитивні емоції, то це буде найефективнішим засобом формування сильного характеру.

Важливі думки висловлював  К.Д.Ушинський і з приводу того, як треба здійснювати естетичне  виховання в сім'ї. Необхідно з  раннього дитинства пробуджувати в  дітях любов до прекрасного— читати їм дитячі книжки, виводити на природу, показувати різні картинки, навчати різноманітних пісеньок. Але для цього, підкреслював педагог, потрібно, щоб самі батьки були естетично освіченими людьми.

Великого значення надавав  родинному вихованню польський  вчений Мечислав Барановський, який, зокрема, писав: "Школа і дім повинні як нанчастїйше порозумівати ся і нараджувати ся над станом здоровля і питоменностями духа і успособлїнєм дітвори, над завданєм виховання домового і шкільного, над средствами виховавчими, над працею дітвори і т. д. До того послужать безпосередні зносини родичів з учителями, шкільні повідомленя і взагалі' кореспонденция межи домом і школою, шкільні торжества, порушуваня сеї справи в публичних письмах, відчити та дбалість учителів і про дім родинний. "[5]

Цікавими є погляди  О.Барвінського: "В першій мірі важний і трудний обов'язок виховуваня дітей спочиває на родичах. Найважнійша доба вахованя молодежи триває від уродженя аж до скінченя чотирнайцятого року житя. З того перших шість літ припадає, так сказати б, на час материнської школи, які дитина звичайно проводить в родинній хаті. Ся доба житя дитини є незвичайно важна; она є, так сказати б, приготовленєм до школа і кладе підвалини до цілого образованя, яке дитина в будучинї має собі присвоїти. Коли розважимо з психольогічного становища сю обставину, що вражіая і впливи ввїшного сьвіта та цілого окруженя дитини ділають на неї найспльнїаше, а навіть в рішаючі для цілого будучого житя, ти зрузуміємо велике значіяв того, яким способом анховув ся дитину на тім ступні вї житя. Дуже влучно порівняв одеа польскай письменник шіснаицятого столітя дїточі серця з незапасаними табличками. Що на такій табличці запишуть ті, що виховують дитину і що на ній запише ціле окруженв, остав на ціле житя. Можна отже в сій добі житя дитини богато помогти, але також і богато пошкодити. Через те можна значно улекшити і пособпти праці школи, котра переймав задачу виховувана дитина в шкільнім віці, але з другої сторони можна значно утруднити сю працю школа коло вихованя дитини. (Отже дальша судьба дитина залежить в першій мірі від духових і Фізичних прикмет або хиб в їх родичів. Від морального ставу родичів, іх склонностий і поглядів залежать в значній мірі будуче житя дітей. Вже лікарі доказали, що діти звичайно по родичах унаслїдують їх тілесні і духові хиби."

Олександр Барвінський підкреслював, що "Школа і родинний дім мають доповняти ся разом, бо школа без помочи родичів б безсильна, а навіть ваалїаший і найреваїйшвй учитель дуже мало миясе осягнуто, кола родичі не пособляють ему в его педагогічній праці, але відносять ся до него ворожо."

Особливого значення сімейному вихованню надавав  Василь Стефаник.[111]

Великий новеліст зумів  майстерно підняти завісу таємничості  сімейного життя, розкрити психоло-педагогічні  аспекти родинного виховання, як добрий, розумний учитель, помічник і порадник.

В. Стефаник був глибоко  переконаний, що кожна сім'я повинна  будуватись на злагоді й сердечній  дружбі між батьками та дітьми, взаєморозумінні, пошані і повазі до старших членів родини. Коли ж у сім'ї наставала  розлука, хтось змушений залишити рідну оселю — це було горе, трагедія для сім'ї («Виводили з села», «Стратився», «Новина»).

Майже у кожній новелі Стефаника визначальну роль відведено  матері, жінці. Вона — головний будівничий і хранителька домашнього вогнища, її роль у вихованні дітей, веденні домашнього господарства, збереженні сімейних традицій і устоїв —. особлива, і у більшості випадків вирішальна.

Мати у творах Стефаника  сердечна і добра («Кленові листки», «Діточа пригода», «Катруся»), щира і працьовита («Осінь», «Мати»), невтомна і згорьована («Лан», «Святий вечір»), сувора і справедлива («Лесева фамілія», «У корчмі»). Вона прекрасна якоюсь неземною любов'ю до своїх синів, коли проводжає їх до війська («Виводили з села», «Мати»), дає останні в житті поради своїм дітям («Кленові листки»), намагається з останніх сил допомогти хворій дочці («Катруся»).

Доброта аж до самопожертви — визначальна риса Стефаникових матерів. Споконвіку материнська любов  і ласка щиро проростали в дитячих  душах, щоб потім повернутись  до батьків (коли ті будуть старі й немічні) милосердям, підтримкою ї теплотою. Однак, окремі діти швидко забувають своїх батьків, кидають їх напризволяще. Про це з болем читаємо в новелах «Ангел», «Сама-саміська», «Засідання».

Стефаник вважає, що мати найбільше дбає про те, щоб сімейна нитка не рвалась, щоб діти, будучи далеко від рідної оселі пам'ятали про отчий дім. Мати — єдине, що тягне дітей до рідного порога в дитинстві, молодості, зрілому віці («Вечірня година»).

Мати — хранителька  сімейного вогнища, його морального обличчя. Батьки, які заплямували честь родини, не можуть бути прикладом для своїх дітей. Все їм можна вибачити, але зганьблену честь — ніколи («Пістунка», «Гріх», «Мати)». Справжні батьки повинні ставити до своїх дітей однакові вимоги, не шукати один в одного помилок та виставляти їх напоказ перед дітьми («Мамин синок»).

Найтяжче горе для  дитини, її майбутнього, коли у неї  немає батька і особливо — матері. Не можна без сліз читати рядки  новели «Шкільник». Хлопчина-сирота не має долі, майбутнього. Усі його б'ють, штовхають, ненавидять, відвертаються від нього. За хлопця ніхто не заступиться. «Б'ють мене, і добре б'ють, але я терплю. Як нема мами, то мус терпіти.,» — каже хлопчина, Трагедію Гриця Летючого прискорила смерть його дружини. Без неї він став зовсім безпорадним у житті. «Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради без жінки, ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки» («Новина»).

Мати-жінка не тільки сила моральна, але й політична. Стефаник вважає, що у вихованні мають спільно діяти сім'я і держава. Остання

повинна захищати інтереси сім'я, допомагати їй. На жаль, польській  владі були чужі інтереси народу, майбутнє дітей, молоді. Тому серед жінок зростає  соціальна свідомість, вони самі шукають  соціальне захисту, не миряться із свавіллям місцевих властей, відкрито виступають проти польської влади («Дурні баби», «У нас все свято»).

Образ матері у В.Стефаника  виходить з тісних селянських хат. У  нього мати — то рідна земля, то бідна і нещасна Україна яка  переживає тяжкі муки із своїм народом. Характерний у цьому плані лист Василя Стефаника до К. Гаморака від 8. 06. 1899 р., в якому він писав: «Цілий наш народ лежить тепер у муках, як жінка, що дитину плодить. Треба ті страждання і судороги при рожденню нових форм життя і нових ідеалів витесати на камінних хрестах, бо се наша теперішня доба є великою добою народин».

Однак, якою б гіркою не була доля галицької сім'ї, батьки вселяли  своїм дітям віру в кращу долю, привчали не втрачати людяність, доброту, милосердя до батьків, навчали любити працю, свій народ, рідну землю.

Проникливий знавець  родинно-побутової культури села, В.С.Стефаник у багатьох своїх новелах глибоко  розкриває соціальне становище  різних за структурою сімей. Особливе місце і них займають проблеми різних типів неповних сімей — осиротілої, позашлюбної, сімей, що розпались.

Зневажливе тогочасне  ставлення сільської громади  до матері і позашлюбної дитини майстерно  змальовує В.Стефаник у новелі «Гріх». У багатьох випадках, нерідний батько готовий взяти на себе батьківські обов'язки по утриманню дитини. Але чесна і сильна Касіяниха не може допустити, щоб чоловік зносив її ганьбу, тому покидає село, вирішує виховувати дитину сама.

Збереження сімейної честі — основа основ родинного  виховання за Стефаником. Образ матері глибинно віддзеркалює ідеал справедливості і честі, морально-етичні норми сімейних взаємин, що складалися віками.

Великого значення проблемі — сім'я і школа, вихованню  дітей у сім'ї надавав А. С. Макаренко. Він написав «Книгу для батьків»[70], прочитав по радіо багато лекцій про виховання дітей у сім'ї, які в 1940 році були опубліковані окремою книгою «Лекції про виховання дітей». Виховання, зазначав А. С. Макаренко, є процес соціальний в широкому розумінні цього слова; виховує дитину (добре або погано) все — природа, середовище, явища, речі, але насамперед люди — «з них на першому місці батьки і педагоги».[71, 20-21]

А. С. Макаренко стверджував, що сім'я повинна бути колективом, в якому діти отримують первинне виховання і який, нарівні з  установами суспільного виховання, впливає на правильний розвиток і формування особистості дитини. Він стверджував, що тільки в тій сім'ї діти отримають правильне виховання, яка усвідомлює себе частиною суспільства, в якій діяльність батьків розглядається як необхідна суспільству справа.

Надаючи великого значення у вихованні дітей розумному  батьківському авторитетові, А. С. Макаренко  гостро критикував його «фальшиві типи»: «авторитет придушення»—коли батьки б'ють і залякують дітей; «авторитет віддалі» — коли між дітьми і батьками немає нічого спільного; «авторитет чванства» — коли батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей; «авторитет педантизму» — коли батьки — бюрократи і формалісти — все забороняють дітям; «авторитет резонерства» — коли батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями; «авторитет любові» — коли батьки надмірно задобрюють дітей; «авторитет дружби»—коли між батьками і дітьми існує панібратство; «авторитет підкупу» — коли слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків. Усі ці типи «батьківського авторитету» А. С. Макаренко називав негідними, аморальними, шкідливими. Справжній батьківський авторитет, зазначав він, повинен мати в своїй основі: здорову радянську сім'ю, громадський обов'язок і честь батьків, їх трудову діяльність, усвідомлення батьками своїх обов'язків, правильне розуміння любові до дітей.

«Книга для батьків» і «Лекції про виховання дітей» А.С.Макаренка є своєрідною енциклопедією  сімейного виховання.

Видатний польський  вчений Януш Корчак пише: "Перше слово  маленької дитини — "мама"...саме древнє слово, яке придумали ще первісні люди..., а тому слово "мама" подібне у всіх мовах...

Вже маленька дитина знає свою маму. Ще ні говорити, ні ходити не вміє, а вже тягне руками до матері. Впізнає її на вулиці, коли вона підходить, ще здалека усміхається. Навіть вночі впізнає по голосу, диханню. Навіть сліпі від народження і осліплі діти, торкаючись рукою лиця матері, впізнають її і говорять: "Мама - мамуся..."[50, 446]

У своїх творах він  розкриває стосунки, які виникають  у сім'ї між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Дає поради, як впливати, сформувати дитину з точки зору педагогіки і медицини.

У книзі "Як любити дітей", зокрема, у розділі "Дитина в сім'ї" дає відповідь на запитання "Що собою являє дитина?" і досліджує поведінку батьків та дітей у таких ситуаціях:

- батьки говорять: "Він  повинен... Я хочу, щоб він..." "Чи  красива дитина? А мені все  рівно." "Чи розумна?" - як  поводитися батькам, коли виникає  страх перед смертю дитини, і  т. п.

Проблеми родинного  виховання все життя хвилювали і такого великого педагога, як Василь Олександрович Сухомлинський,— проблеми виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї та школи. «Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю».[114, 4] В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання — одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.