Система роботи по ознайомленню дітей з народною іграшкою

 

План

 

 

Вступ.....................................................................................................................3-5

Розділ 1.  Українська народна керамічна іграшка та її вплив на розвиток технічних навичок в ліпленні та малюванні...................................................6-16

1.1.  Історія  створення народної іграшки на Україні....................................6-11  1.2.  Види народних іграшок, їх характеристика..........................................11-17

1.3.   Використання народної іграшки у роботі з дітьми дошкільного віку.....................................................................................................................17-24

1.3 .1. Особливості декоративного  ліплення, сенсорна основа ліплення..17-20

1.3.2.  Особливості організації занять з декоративного ліплення і малювання у дошкільному закладі........................................................................................21-27

Розділ 2. Система роботи по ознайомленню дітей з народною іграшкою...........................................................................................................28-38

2 .1. Виявлення  технічних навичок  у ліпленні та малюванні дітей  старшої групи під час констатуючого  етапу експерименту.......................................28-31

2.2.  Розробка, систематизація та  апробація системи роботи по ознайомленню дітей експериментальної групи з українською народною керамічною іграшкою...........................................................................................................31-35

2.3.  Виявлення ефективності розробленої  системи роботи по ознайомленню  з українською керамічною іграшкою  на рівень розвитку технічних  навичок дітей в ліпленні та  малюванні.........................................................................35-36

Висновки...........................................................................................................37-38

Література.........................................................................................................39-40

Додатки.............................................................................................................41-59

 

 

 

 

 

 

Вступ

        Змістовне буття слід розуміти як повноцінне проживання дитиною кожного дня, під час якого максимально задовольняються її фізіологічні, пізнавальні, духовні, естетичні, комунікативні та інші потреби, запити, інтереси з урахуванням її можливостей, здібностей і нахилів. Ось чому освітній процес має домірно містити різні види дитячої діяльності, адекватні віку вихованців і сприятливі для подальшого розвитку кожної маленької особистості в усіх сферах життєдіяльності, а насамперед ті, у межах яких виникають важливі вікові новоутворення. Від вихователів же вимагається вільне володіння широким арсеналом форм, засобів, методів і прийомів освітнього впливу на вихованців.

       У вирішенні проблем виховання підростаючого покоління непересічну роль відіграє звернення до народних традицій, до народної творчості, до витоків народного мистецтва, бо тільки на кращих зразках фольклору та народної творчості, які є генетично близьким українським дітям ще з самого народження, можливе моральне зростання, духовне мужніння, усвідомлення себе як частини українського народу. Крім того, такий підхід у вихованні підростаючого покоління продиктований потребою часу – сьогоденням, коли у минуле відходять, але залишаються актуальними кращі традиції народного національного виховання.

    Сьогоднішнє складне  і різноманітне життя передбачає  необхідність змін у традиційній  системі освітньо – виховної роботи з дітьми перших 6 – 7 років життя, її переорієнтації з навчально – дисциплінарної на особистісно – орієнтовану модель. Особливе значення при цьому надається здатності дитини самостійно організовувати себе, реалізовувати власний задум, виробити власне  судження з приводу чогось, виявляти вигадливість, фантазію. Саме у зв’язку з цим повернення до популярних у минулому керамічних іграшок не є випадковим: перенасичення електронними засобами та різними видами інформаційних систем життя призводить до втрати дітьми інтересу до практичних проблемних завдань, тривалих самостійних пошуків, смаку до конструктивних вправ, що потребують як розумових, так і вольових зусиль виконавця, стимулюють уміння аналізувати, порівнювати, передбачати, пригадувати, варіювати, комбінувати. 

   Одним із засобів естетичного  виховання є знайомство дітей  з народним прикладним мистецтвом, різними його видами, у тому  числі і народною керамічною  іграшкою.

   Тому одним з головних  завдань виховання підростаючого  покоління сьогодні є пробудження інтересу до української народної іграшки – розмаїтої, художньо довершеної, змістовно і образно багатої.

       У сучасний  період перебудови суспільства  і повернення до духовних цінностей  свого народу, до витоків його  культури з метою виховання підростаючого покоління у руслі  генетичної пам’яті, все більшої актуальності і популярності набуває питання використання декоративно – прикладного мистецтва як виховного засобу. У зв’язку з потребами часу і новими вимогами до виховання   досить цікавим для вивчення є питання застосування декоративно-прикладної творчості, зокрема, української народної керамічної іграшки у дошкільних закладах [12]. Перш за все, це знайомство з культурою і надбаннями свого народу, виховання естетичної культури; а якщо говорити про застосування керамічної іграшки з навчальною метою – то це розвиток технічних навичок у декоративному малюванні.

      Іграшка становить  суттєву частину дитячого середовища, є об’єктом гри і фактором  виховання. У значній своїй частині  іграшка  становить особливий вид художньої творчості, може бути оцінюваною з художньо – естетичної точки зору, як твір мистецтва[11]. Все це дає підставу для поглибленого вивчення іграшки в усіх її видах і проявах  - і як об’єкта антропології (обряди, ритуали, міфи), і як твору мистецтва, зокрема, народного, переважно селянського, і як значимого чинника дитячого середовища, зберігача національних традицій (змістовних і образних), носія досвіду виховання у дусі цих традицій багатьох поколінь.

    Отже, вимогою сьогодення є те, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об’єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини.  Народна керамічна  іграшка у сім’ї,  дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка.

   На основі сказаного вище  ми сформували наступні завдання  нашої курсової роботи:

• Визначити та схарактеризувати  основні осередки створення народної іграшки на Україні;
• Схарактеризувати  види народних іграшок;
• Визначити роль народних іграшок у роботі з дітьми;
• Розробити конспекти занять з ліплення народних іграшок та з малювання по розпису глиняних іграшок, іграшок із пап’є -  маше;
• Визначити  рівень сформованості технічних навичок у ліпленні та малюванні дітей старшої групи;
• Визначити вплив визначеної системи роботи по використанню народної керамічної іграшки на заняттях з образотворчої діяльності на рівень сформованості технічних навичок у ліпленні та малюванні;

   Предмет дослідження –  українська народна керамічна іграшка як засіб впливу на розвиток технічних навичок дошкільнят у ліпленні та малюванні.

   Об’єкт дослідження – процес елементарного ознайомлення дітей дошкільного віку з керамічною іграшкою, історією її виникнення, видами і різноманітними прийомами виготовлення, фарбування, оздоблення.

      Гіпотеза –цілеспрямована систематична робота по ознайомленню дітей з керамічною іграшкою позитивно впливає на розвиток творчих здібностей дошкільників та їх  технічних навичок у ліпленні та малюванні.

 

 

Розділ 1.   Українська народна керамічна іграшка та її вплив на розвиток технічних навичок у ліпленні та малюванні

 

1. Історія створення народної іграшки на Україні

    Українська народна іграшка – цілий загадковий емоційний світ, який на сьогоднішній день є об’єктом досліджень вчених, психологів, митців і, звичайно,  педагогів-практиків.

        Традиційна українська керамічна іграшка щодо своїх розмаїтих функцій та змістовно – формальних засад зберігає у собі пластичну і образну пам’ять про ті далекі часи., коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось позначали, а й щось символізували [13]. Виділення певної форми із маси матеріалу знаменує початок виділення і позначення меж людського предметно – духовного середовища із безмежжя природи. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно – духовного середовища.  У цьому розумінні традиційна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами і речами світі має бути інформативною і естетично доцільною.

   Народна іграшка – це  пам’ять етносу, нації, народу, людства  про своє історичне та доісторичне  минуле. Її форма є однією із  початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища. Недарма у творчості великих митців сучасності  - авангардистів Казиміра Малевича та Олександра Архипенка, які народились у Києві і провели в Україні дитинство і юнацькі роки, народна керамічна  іграшка посідає досить помітне місце. Малевич, наприклад,  у останній період своєї творчості використав образ та зовнішні прикмети української селянської ляльки – безликої або з хрестом на обличчі. Архипенко від іграшки взяв спосіб організації маси матеріалу – симетричні, компактні та слабо розчленовані форми.

   Між тим ставлення до  керамічної народної іграшки  у різних країнах неоднакове, а іноді й протилежне. Є національні  спільності, країни, які ніби не  помічають своєї народної іграшки, не вивчають її, не збирають, не репродукують. А є такі, які активно вивчають і репродукують, мають музеї іграшки, численні видання. У таких народів, як правило, немає проблем із сполученням національної ідеї з питаннями національного будівництва. Це – Німеччина, Чехія, Італія, Франція, Японія, Естонія та багато інших країн. На жаль, Україну годі шукати серед них. За всі роки існування – жодного окремого спеціального наукового монографічного, науково – популярного або просто популярного видання по народній традиційній іграшці.

       Але ж перше серйозне масштабне дослідження, присвячене народній іграшці, з’явилося в  Україні ще у 1904 році – в „Киевской старине” була надрукована солідна праці священика з Суботова Марка Грушевського (родича відомого історика і громадського діяча Михайла Грушевського )  „Дитячі забавки та гри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії”. Цю працю мало хто знає, до неї мало хто звертався, цитував, але в ній названо більше сотні різних іграшок, визначено їх місце у побуті, описано способи виготовлення.

   З сучасних досліджень  можна назвати видання „Українська  народна іграшка” Найдена О.С.(Київ,1999), „Народна кераміка Придніпров’я”  Данченко Лесі (Київ, 1974),  „Декоративно  – прикладне мистецтво” Антонович  Є.А., Станкевич М.Є.(Львів, 1992).

   Народна іграшка все більше знаходить своє місце в музейних експозиціях і приватних зібраннях, стає об’єктом споглядання, інтересу культурно – інтелігентських шарів суспільства.  Із послабленням функціональних (ігрових ) властивостей у народній іграшці посилюються ціннісні художньо – естетичні якості.

      Варто зазначити, що українська іграшкова культура  зберігає багатий досвід творчого  володіння різними природними  матеріалами. Традиції української  іграшкової культури значною  мірою є естетичні традиції, які  захищають іграшку від формальних надлишків, зайвої складності та інформативної переобтяженості.

       Т.Г.Шевченко у  поемі „Наймичка” (1845) згадує про  народні іграшки. Наймичка робить  там для свого сина „возики”, дарує йому „соловейка та коників  пару”. Це іграшки часів дитинства  самого Шевченка. „Возики”, „візки”  ще не так давно плели з  трави на Черкащині дівчата; соловейків і коників ще й досі ліплять з глини.

   Свідчення  Т.Г.Шевченка  про наявність в Україні початку  ХІХ ст. народної іграшки –  одне з небагатьох, які нам  відомі. Якщо іграшки були на  початку ХІХ ст., то вони були  і наприкінці ХVІІІ ст., і у середині цього ж століття, і на його початку, і далі – у ХVІІ, ХVІ століттях. Однак матеріальних доказів щодо цього досить мало. Народну іграшку на Україні фактично до початку 1920 років не збирали і до середини 1980 років фактично не вивчали. І нині багато наших мистецтвознавців, етнографів, культурологів не помічають іграшки як фактора мистецтва, явища культури.

   Українська народна глиняна  іграшка щодо сюжетики та формообразних  критеріїв перебуває посередині  між фігурним посудом і створюваною мочарами декоративною або настільною скульптурою однак видається, що іграшка є генетично найдавніша, має найглибші корені. О.С.Данченко, дослідниця та найбільш авторитетний знавець української народної кераміки, зазначає: „Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими і традиційними вони були. Головним у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб ( однаковий як для тварин, так і для птахів )... Глиняні іграшки кінця ХІХ – початку ХХ ст. мало чим відрізнялися від іграшок ... давніх, знайдених під час археологічних розкопок” [11, 77].