Система роботи по ознайомленню дітей з народною іграшкою

Ой не дзвоніте, не голосіте!

   Знайомство з творчим  надбанням автора М.Піщенка переконує, що дуже вдалим і цікавим видом народної керамічної іграшки є коні з вершниками – скульптурки іграшкового характеру.  Визначальною тут можна вважати і іграшку, створену Ф Олексієнком – „Чорт – вершник”. Такі образи іграшок пов’язані, перш за все, із пісенно – поетичним фольклором [22].

      На початку ХХ  ст. виготовляли жіночі фігурки із птахами під пахвою -  у святковому одязі, сукня розширена донизу, на шиї намисто, на голові – модна зачіска, очі і рот позначені умовно, крапками і рисками.

  Українська керамічна іграшка  має певні особливості розпису.  Вона, як правило, розписується певною  системою елементів та мотивів  орнаменту. Для цього використовуються  різні прийоми і способи, різні  технічні засоби, матеріали –  фарби, ангоби, глазур, ритування, тиснення тощо. Розписи, як і пластична форма, зважаючи на характер і якість глини, відображають особливості місцевого етнічного існування людини у природі із явищами, стихіями та ритміко – пластичними ландшафтними акцентами. Все це, а ще кольорово – колористичні уподобання, творить загалом певний образ світоустрою, що в різних ареалах і місцевостях має специфічні риси, особливий вигляд. Майстри Косова, Бубнівки, Адамівки, Громів, Дубинців, Опішні в розписах на іграшках та інших виробах демонструють варіанти місцевого бачення образу світоустрою, власне, образу світового дерева у мотивно – семантичних фрагментах. У цьому  - одне із значень народної керамічної іграшки щодо формування у дитини культурних світоглядних критеріїв.

   У додатках наведено орнаментальні мотиви і елементи розписів на керамічних іграшках (свищиках, дитячому посуді, настільних скульптурах тощо), найбільш характерні для таких двох відомих в Україні центрів, як Косів і Опішня. Розписи двох центрів різняться за колоритом та основними кольоровими сполученнями.

   Косовські орнаменти здебільшого  робляться на білому тлі  - „побілці”; виконуються технікою гравірування  по „сирому побіленому черепку” [9]. Цей орнамент загалом має графічний характер. Серед його мотивів та елементів переважають геометричні та рослинні геометризовані: „кривулька”, „капанки”, „зубці”, „кучері”, „трояки” тощо.  Рослинний орнамент характеризується ускладненою графічною структурою – додатковими деталями, контурними обведеннями, наявністю дрібних елементів розробки тощо.

   Орнаменти опішнянських  іграшок мають більш довільний  і імпровізований характер, ніж  косовські. Опішнянські орнаменти  майже не мають загострених  та зубчастих елементів, вони  плавно закруглені, мають не стільки  графічний, скільки живописно – декоративний характер. Виконуються опішнянські орнаменти ангобами – світлим на темних і темним на світлих тонах, які мають здебільшого різні вохристі та червоно – брунатні відтінки ( значно менше зелених, синіх ). Колорит цих орнаментів визначають насичені теплі, навіть гарячі кольори – вохристий, червоний, брунатний, сірий з жовтуватим відтінком.

   Отже, як бачимо, українська  народна іграшка володіє певним  колоритом, певними особливостями  техніки виготовлення і розпису  в залежності від місцевості, де вона була виготовлена.  

1.3.  Використання народної  іграшки у роботі з дітьми  дошкільного віку

1.3.1. Особливості декоративного  ліплення, сенсорна основа ліплення

    Образотворче мистецтво взагалі і народна керамічна іграшка зокрема має величезну силу емоційного впливу і є твердою основою для формування духовного світу людини. Народне мистецтво образне, барвисте, оригінальне у своєму задумі, а тому доступне для дитячого сприймання, несе у собі зрозумілий дітям зміст, який конкретно, у простих, лаконічних і доступних формах розкриває дитині красу і принадність навколишнього світу.

    Українська народна керамічна  іграшка як атрибут декоративно  – вжиткового мистецтва і етнопедагогіки  - результат довготривалого розвитку  культури нашого народу, а тому має величезний  емоційний вплив на особистість і є благодатною основою для формування духовного світу дитини [22,12 ]. Вона привертає увагу маляти, зрозуміла йому і психологічно близька. Ця привабливість зумовлена тим, що творчість майстрів і дітей має багато спільного. Йдеться про безпосереднє бачення світу, жвавість і багатство уяви, радість, святковість, наївність у трактуванні образу.

   Орнаменти, використовувані  народними умільцями для розпису  іграшок, містять у собі квіти, ягоди, листки, елементи геометричних фігур: кілець, смужок, хвилястих ліній , - вони також доступні для дитячого сприйняття.

   Дитячі дошкільні заклади  повинні мати у своєму розпорядженні  достатню кількість предметів  народної творчості, зокрема, керамічні  іграшки і керамічний посуд. Це дає можливість не тільки прикрасити інтер’єр, час від часу замінюючи одні предмети іншими, але і демонструвати надбання народної творчості дітям під час проведення занять (розповідей про народних умільців, декоративного розпису та малювання, ліплення ).

   Декоративне ліплення у  дошкільній установі – це створення  дітьми посуду, декоративних пластин, різних нескладних фігурок на  тему народних іграшок.

   Навички, отримані дітьми  в процесі занять з декоративного  ліплення, використовуються ними  при створенні інших видів  ліпних робіт, від чого вироби  стають більш виразними і за  задумом, і за оформленням. Виразність  дитячого ліплення залежить не  тільки від того, наскільки дитині вдалося передати форму і пропорції іграшки, але і від того, як вона зуміла прикрасити свою роботу або виліпити відповідні елементи оформлення фігурки.

   Заняття декоративним ліпленням  пов’язані з малюванням, розписом. Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення вихователь використовує предмети декоративно -  прикладного мистецтва і, зокрема, художні вироби народних умільців. І чим раніше відбудеться знайомство дитини з народною творчістю, тим вільніше вона зможе застосовувати елементи декоративного оформлення у своїх роботах .

   Дітей захоплює простота  форми, цікавість змісту іграшки, яскравість оформлення, а іноді  – і динамічність. Народні іграшки  своєю багатою тематикою впливають  на задум дитини під час  ліплення, збагачують уяву про навколишній світ. Крім того, поглиблюються можливості дітей у сюжетному ліпленні.

   Заняття з використанням  предметів народної творчості  сприяють розвитку розумової  діяльності дитини.

   Однак це можливо лише  в тому випадку, якщо здійснюється планомірне, систематичне, заздалегідь продумане і сплановане, детальне ознайомлення дітей із предметами народної творчості, у результаті чого діти створюють свої декоративні роботи: іграшки, посуд, пластини, прикрашені орнаментом по типу кахлів.

  У молодшій групі дітей знайомлять із предметами народної творчості, але безпосереднього зв’язку з заняттями по ліпленню ще мало. Діти прикрашають свої вироби заглибленим рельєфом, (паличкою наносять візерунок), потім задача ускладнюється і дітям пропонують високий рельєф ( невеликі на ліплення на фігурку). Як правили. Подібною технікою діти прикрашають частування для ляльок: печиво, тістечко, торт.

  Уже ця первісна діяльність  підводить малят до розуміння  того, що виконану роботу можна  прикрасити, вона стане цікавішою і гарнішою. З віком знайомство дітей з народним мистецтвом розширюється, у зв’язку з чим і задачі по оздобленню предметів стають більш складними. Діти починають ліпити і прикрашати орнаментом посуд, ляльок, тварин по типу народних іграшок. Поступово вони навчаються відбирати і сполучати декоративні елементи, складати з них візерунок, поміщати його спочатку на плоский, а потім на об’ємний предмет. Усе це в свою чергу розвиває в дітях потребу до створення гарних виробів, розвиває їхній художній смак.

   Виховувати в дітях потребу  до створення красивих речей  – справа важлива. Якщо їх привчати  до цього з раннього віку, то  згодом, ставши дорослими, вони завжди  будуть прагнути до краси.

   Займаючись декоративним  ліпленням, діти починають розумітися  у сполученні декоративних елементів у візерунку і розташуванні їх на поверхні предметів.

   Дитина 3-4 років швидко засвоює  ритмічне нанесення кольорових  плям на папір . Їй нескладно  стекою ритмічно прикрасити виліплені  з глини фігурки: намітити розташування пір’їнок на крилах півника. У результаті іграшка набуває більш ефектного і привабливого вигляду. Вироби народних майстрів впливають на композиційну побудову сюжетів, створюваних дітьми. Звичайно, при виконанні сюжетних робіт дитина знаходиться під впливом казкових ілюстрацій, розповідей. Таким чином, дитячі скульптури мало підкоряються правилам композиційного вирішення скульптури. Однак, якщо дитячі сюжетні роботи порівнювати з роботами народних майстрів, то можна відзначити спільні  риси.

     Для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки особливо потрібні. Вони допомагають знаходити образні відповідники між реально – конкретним  та умовно – узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично – комфортні форми.

         Спілкуючись з народною іграшкою через дотик і зір, дитина збагачується загальнолюдським, національним та місцевим досвідом художньо – естетичної та доцільної організації матеріалу, а через нього – і організації навколишнього життєвого простору. Щодо цього цінним є досвід Японії, де вчасно зрозуміли, що сучасна іграшка ( технічна, механічна, електронна тощо ) попри її складність та вельми розвинуті ігрові функції, не дає дитині такого обсягу інформації, не сягає такої  глибини проникнення в її генетичні сфери. Конфлікт між традиційною іграшкою та іграшкою сучасною призводить до посилення ігрових функцій останньої та поступової втрати ігрових функцій першої.

   Ліплення є одним із  видів декоративно – прикладного  мистецтва, яке впливає на естетичне виховання дитини, допомагає формувати естетичний смак, вчить бачити і розуміти прекрасне, здатне активно впливати на духовний розвиток дитини.

   Отже, народне мистецтво, зокрема, ліплення та малювання, сприяє  художньому вихованню, тому що в його основі закладено всі специфічні закономірності декоративного мистецтва – симетрія і ритм.

   Важливе місце у справі  залучення дітей до народного  мистецтва займають заняття з  декоративного ліплення та розпису.

1.3.2.  Особливості організації  занять з декоративного ліплення і малювання у дошкільному закладі

      Організовуючи життєдіяльність дітей у контексті реалізації завдань Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», необхідно передбачити педагогічне виважене поєднання організованої та самостійної, вільної діяльності дошкільників[3].

     Під організованою діяльністю розуміють ті форми освітньої роботи з дітьми, які здійснюються під безпосереднім керівництвом педагога, за його участю. Педагог заздалегідь продумує мету, час, місце, умови, хід проведення тієї чи тієї форми роботи, її зв'язок з іншими формами організації життєдіяльності, а також передбачає можливі дії та результати дитячої діяльності.

             Сучасне трактування зазначених форм організованої діяльності дітей ґрунтується на засадах партнерства, співпраці педагога з колективом та окремою дитиною, дітей одне з одним з урахуванням їхніх вікових можливостей та потреб розвитку. Ці форми роботи не повинні бути жорстко регламентовані в часі: допустимо пересунути їх у розпорядку дня, поміняти місцями, перенести на інший день, скоротити чи відвести більше часу на проведення - залежно від конкретної ситуації. Причинами таких змін можуть стати: погодні умови; затримка у харчуванні; настрій та інтерес дітей, їхні бажання; непередбачені події тощо[3].

    Використовуючи  організовані форми спільної діяльності з дітьми, слід уникати зайвого дидактичного навантаження, приділяти увагу розв'язанню розвивальних і виховних завдань не менше, ніж навчальних.

        Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки України «Організація освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році» від 10 червня 2009 р. №1/9-393 застерігає від зведення буття дітей до участі в організованій навчальній діяльності та націлює на наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж кожного дня.

     Займаючись образотворчою діяльністю, діти використовують як готові форми, так і створюють власні композиції, самостійно вирізують елементи візерунків, обирають сюжетні зображення. У процесі виконання різних видів художньої діяльності   діти знайомляться з різними техніками виконання, вчаться планувати роботу, накреслювати послідовність дій, передбачати результат діяльності, цілеспрямовано його досягати.

      На сьогоднішній  день більшість дошкільних закладів  України працює за новою програмою  розвитку дитини дошкільного  віку – «Я у Світі» [3].  Вона орієнтує на впровадження цивілізованої системи дошкільної освіти, центром і метою якої є розвиток компетентної особистості, здатної жити у правовому, демократичному, гуманістичному суспільстві. Як зазначається у самій програмі, «навчально – виховний процес дошкільного закладу спрямовується на забезпечення балансу: прагнень дитини до самореалізації та самозбереження; її фондів «можу» (знань, умінь, навичок, здібностей) і «хочу» (інтересів, бажань, планів, намірів, почуттів); запрограмованого та спонтанного у житті дошкільника; колективного та особистісного; проявів компетентності у різних сферах життєдіяльності, напрямів виховної діяльності, форм організації життєдіяльності (спеціально організованих дорослими занять та самостійної діяльності дітей); виховних та навчальних технологій, форм організації педагогічної роботи [3,284].

     Види діяльності, якими займається дошкільник, ще не є для нього обов’язковими (саме на цьому наголошують автори і упорядники нової програми «Я у Світі»), він виконує їх за власним бажанням та на пропозицію дорослого. Гра, малювання, конструювання тощо характеризуються емоційною насиченістю, надають дитині простір для творчої уяви, а також дають можливість дитині вільно виявляти свої життєві враження та ставлення до навколишнього світу. Взаємини дитини з дорослими та іншими дітьми за таких умов будуються здебільшого на основі інтимно – особистих контактів -  симпатії, прихильності, любові.

     Не все, що розвивається  у дошкільному віці, рівноцінне  з погляду значення для сьогодення  і майбуття дитини. Першим здобутком  є «образні форми пізнання  навколишнього світу, розквіт яких  припадає саме на дошкільний період» [3,106]. Предметна діяльність, гра, різні види художньої діяльності будуються на основі  сприймання, наочно – образного мислення, уяви та потребують постійного вдосконалення. Саме тут непересічна роль належить народній іграшці як засобу виховання, зокрема, керамічній.