Сім'я як фактор соціалізації особистості

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З соціальної педагогіки

На тему: Сім'я як фактор соціалізації особистості.

 

 

 

 

Виконала

студентка IV курсу

42 групи

педагогічного факультету

 

 

 

 

Науковий керівник

Професор:

Кічук Н.В.

 

Робота захищена

з оцінкою ___________

«___» _________2008 р.

 

 

Ізмаїл – 2008

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

Глава I. Сім'я як об'єкт соціально – педагогічної діяльності………….....7

    1.1.Шлюб та сім'я в історичному ракурсі……………………………......7

    1.2Функції сучасної сім'ї…………………………………………….......17

    1.3Типологія та робота з різними типами сімей……………………….23

        Глава II. Приорітетні соціально – педагогічні напрями роботи фахівця з    проблемними сім'ями……………………………………………………………34

  2.1. Проблеми сучасної сім'ї…………………………………………….34

    2.2. Напрями соціальної роботи з сім'ями……………………………...39

    2.3. Пропедевтично – виховна робота з молоддю, як важлива умова підготовки її до сімейного виховання………………………………………….45

Висновок…………………………………………………………………….49

Використана література……………………………………………………52

Додатки……………………………………………………………………...54

 

Вступ

У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень сім`ї, наприклад, таких відомих авторів як А.І. Антонов, М. Я. Соловйов, А. Г. Харчев та інші. У філософському словнику сім`я визначається як «вид соціальної спільності, найважливіша форма організації особистого побуту, зоснована на подружніх відносинах між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть спільне господарство».

 Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім`ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім`ї, подане І. Трубавіною.

 Сім`я – це соціально – педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми ( членів сім`ї ); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв`язки між членами сім`ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім`ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім`ї ), прав сім`ї й прав членів сім`ї в родині, обов`язків членів сім`ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.

 На думку В.М. Дружиніна, сім`я є соціальним інститутом, а конкретна сім`я – «інституалізованою соціальною групою», функція якої полягає у первинній соціалізації дітей.

 Соціалізація – залучення людини до соціального довкілля, шляхом його прийняття і перетворення на власний життєвий світ, відповідно до своїх вимог і можливостей, індивідуальних рис, здобутків і соціального досвіду в найширшому його розумінні. Соціалізація відбувається через наслідування, навіювання, передачу досвіду і набуття різноманітних вражень у життєвих ситуаціях. Первинна соціалізація дитини відбувається у сім'ї. Щоденно спостерігаючи за батьками, іншими людьми, спілкуючись з ними, малюк набуває досвіду співжиття в суспільстві.

 Шлюб – історично обумовленна, санкціонована та регульована суспільством форма відносин між чоловіком та жінкою, що установлює їх права і обов`язки по відношенню один до одного, своєму потомству та батькам. Іншими словами шлюб – традиційний засіб формування сім`ї і суспільного контролю за нею, одне із знарядь, шляхів, способів самозбереження і розвитку суспільства.

 Кохання – фізичне і духовно-моральне єднання чоловіка та жінки, складний комплекс почуттів та думок.

 Кохання з точки зору Антона Макаренко, «це саме велике почуття, яке творить дива, яке творить нових людей, создає великі людські цінності».

Крім кохання, велике значення надавав А.С. Макаренко статевому вихованню і вихованню сім'янина. Багато своїх ідей він не тільки висловив у своїх роботах, але і втілив на практиці. Чимало зусиль докладав Антон Семенович до того, щоб уклад життя в створених ним комунах нагадував спосіб життя дружної родини.

Закоханість указує людині, яким він повинен бути. Антон Чехов говорить: «Коли кохаєш, то таке багатство відкриваєш у собі, стільки ніжності, ласки – навіть не віриш, що умієш так кохати…»

 Педагог Василій Сухомлинський відмітив, що « кохання – це велика праця».

Він був прихильником підготовки підростаючого покоління до сімейного життя. Сухомлинський вважав, що до материнського і батьківського обов'язку людину треба готувати чи ледве не з колиски, виховання гарної матері і гарного батька - це, власне кажучи, рішення доброї половини всіх завдань школи. Він підкреслював, що моральна підготовка до створення родини на основі справжньої дружби і любові, є найбільш тонкою сферою всебічного розвитку особистості, у якій тісно переплітаються глибоко особисте і суспільне.

 Лев Толстой казав: «Хто уміє кохати, той уміє жити».

 Створення сім`ї – це не тільки радісна подія, але й важке випробування: важко звикати до звичок свого партнера, виникає бажання його «переробити», «перевиховати», змусити догоджати нашим бажанням. Думка щоб «перевиховати» приходить після непорозумінь з коханою людиною, після розуміння, що кожна людина має право на свою індивідуальність. Самобутність людині дана від природи, у кожного свій характер, і немає смислу, наприклад, меланхоліку, перевиховувати під свій власний холерический темперамент.

 Проблема сучасної сім`ї – це цілий комплекс психологічних, соціологічних, економічних, юридичних проблем. Сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім`ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація. Сім`я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто життєдіяльність сім`ї. Вибір життєвого шляху, пошук хорошої роботи, безробіття, житлові проблеми, фінансові, проблема планування сім`ї, проблеми лідерства, жорстокість, розлучення, допомога соціального працівника у вирішенні сімейних проблем – це є актуальністю теми.

 В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім`я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них не перевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1 відсотка загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн.400 тис. молодих сімей, в яких 80 відсотків усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6 відсотка молодих і не встигає за кількістю розлучень, можна сказати, що 50 відсотків молоді перебуває в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання шлюбно – сімейних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім`ю, запобігти сімейних чварам, як виховати дітей та ін.

 Вміння переборювати життєві труднощі – важливий показник психологічної та соціальної зрілості людини.

 Ціль: розглянути виникнення проблем сучасної сім`ї та шляхи їх вирішення.

 Предмет: особливості соціальної роботи з сім`ями.

 Об'єктом являється сучасна сім`я.

 Завдання курсової роботи:

 - дати поняття розвитку сучасної сім`ї її функціям і типам;

 - охарактеризувати проблеми сім`ї;

 - напрямки та зміст соціально – педагогічної роботи з сім`ями.

 Гіпотеза: необхідне здійснення соціального, економічного, правового захисту та стабільності сімей, їх добробуту, можливість розвитку в усіх країнах, не тільки в економічно розвинутих. Допомога соціального працівника не в період, коли вже виникла проблема, а з моменту створення сім`ї, не зважаючи молода вона чи ні. І тоді сім`ї будуть крепче і відсоток розлучень буде менше.

База курсової роботи основана на Ізмаїльському центрі соціальних служб для сім'ї  дітей та молоді.

 

Глава I. Сім'я як об'єкт соціально – педагогічної діяльності.

Глава 1.1. Шлюб та сім'я в історичному ракурсі.

Сучасна моногамна сім'я здається нам найбільш природньою і єдино вірною формою шлюбних стосунків, але історичні дослідження показали, що у процесі розвитку суспільства вона далеко не завжди була такою і постійно змінювала свій характер.

Реконструкція найбільш раннього історичного етапу шлюбних стосунків пов'язана з великими труднощами, тому існуючі концепції з цього приводу мають дискусійний характер. Згідно з найбільш поширеною точкою зору, у первісному суспільстві довгі тисячоліття існували неупорядковані статеві стосунки, так званий статевий проміскуїтет, коли у статеві зв'язки могли вступати навіть найближчі родичі, а постійних сімей чи сімейних груп не існувало.

Краще дослідженою і достовірно доведеною первісною формою сім'ї є груповий шлюб, в якому була полігамія, але існували певні обмеження, табу на зв'язки близьких родичів.

Першим ступенем групового шлюбу поставала кровнородинна сім'я, в якій шлюбні групи складалися в межах одного покоління, тобто батьки не могли бути партнерами дітям або своїм батькам. В той же час в межах одного покоління кожен чоловік міг бути статевим партнером кожної жінки і індивідуального батьківства не існувало.

На пізнішому ступені сформувалася пуналуальна сім'я. Тут табуювались сексуальні зв'язки не тільки між поколіннями, але й між рідними братами та сестрами. Сім'ю утворювали брати з одного роду (вони називали один одного "пуналуа") і сестри з іншого роду. Кожен з братів був чоловіком кожної сестри. Діти виховувались і залишалися у материнському роді, і, поскільки відомою була тільки матір, родовід вівся по материнській лінії, тобто існувало материнське право, що було головною ознакою матріархату.

 Наступним і тривалим історичним етапом розвитку шлюбних стосунків постала парна сім'я, яка виникла на межі дикунства і варварства і вже складалася з двох шлюбних партнерів, що було її головною ознакою при всіх чисельних варіантах організації побуту і вирощування дітей. Ця сім'я ще не була справжньою моногамією, поскільки в ній існували різноманітні дозволені форми позашлюбних стосунків та елементи групового шлюбу. Парні шлюби досить легко розпадалися, причому діти, як і в груповому шлюбі, залишалися у материнському роді. Всі матеріальні здобутки парної сім'ї при розлученні, здебільшого, залишалися в роді жінки.

 Моногамна  сім'я, яка існує і в наш час, стала результатом значного розвитку виробничих сил суспільства і такого розподілу праці, за яким чоловіча виробнича роль набула вирішального значення. Розвиток знарядь праці та технологій дозволив мати певні майнові набутки і передавати їх у спадщину, яку чоловіки як основні здобувачі хотіли передавати власним дітям. Питання про батьківство, яке в епоху групового та парного шлюбу залишалось поза межами суспільної уваги, дедалі ставало більш актуальним. Все це поступово призвело до зміцнення вимог до жіночої подружньої вірності, тобто введення норм моногамії, яка стала досить суворою для жінок і більш поверховою для чоловіків.

В епоху цивілізації в більш розвинених суспільствах досить усталені форми моногамної сім'ї. Поскільки це були, здебільшого, багатопоколінні родини з головуванням батька - патріарха, така сім'я отримала назву патріархальної. Вона санкціонувалась і зміцнювалась релігією, державними законами і громадською думкою, тобто всіма основними нормотворчими силами суспільства. Сім'я попереднього етапу - матріархальна залишалася в історичний час лише окремими невеличкими острівцями серед найменш розвинених народів, які в силу різних причин затримались на доцивілізаційній стадії розвитку і зараз майже повністю зникли. Більш життєздатним варіантом, своєрідною перехідною формою від парної до моногамної сім'ї постала полігамна сім'я, яка є в наш час масовою у мусульманських суспільствах.

 Головною драмою патріархальної сім'ї стала нерівність прав подружніх партнерів та чоловіче головування у сімейних стосунках. Воно народилося, як зазначалося вище, з економічних обставин, але за законами розвитку ідеологічних концепцій почало обґрунтовуватися всіма можливими світоглядними та організаційними засобами. Особливу участь у цьому взяв найбільш авторитетний ідеологічний інститут суспільства тієї епохи - церква. Вона освятила своїми догматами і авторитетом другорядну суспільну роль жінки, витративши чимало зусиль на доведення її "неповноцінності" і "природності" її підкорення чоловіку. Жінка, - писав свого часу теолог Фома Аквінський, - це швидко зростаючий бур'ян, неповноцінна людина, тіло якої тільки тому швидше досягає повного розвитку, що воно має меншу цінність і що природа менш ним займається.

На рівні законодавчих актів моногамна сім'я також послідовно стверджувала пріоритет чоловічого права. Так, закони Римської імперії дозволяли чоловікові вбити жінку за подружню зраду, в той час, як жінка не мала жодного права якимсь чином покарати чоловіка за аналогічну поведінку. У багатьох країнах світу існував закон, згідно з яким все майно сім'ї у випадку розлучення вважалося власністю чоловіка, хоча в ньому більшу частину складало придане жінки.

Аби краще зрозуміти наслідки впливу патріархальної сім'ї на нашу, сучасну родину, треба ясніше уявляти, яку, власне, сім'ю ми маємо на увазі, поскільки сім'ї представників вищих соціальних верств: дворянства, духовенства; різночинної інтелігенції - істотньо відрізнялися характером стосунків від сімей селянсько-міщанського середовища. Тут треба зазначити, що на суспільну мораль і традиції впливали, звичайно, обидва чинники, але історичні умови XX століття визначили явну нерівномірність цих впливів. Серед визначальних історичних умов слід відзначити такі: