Сім'я як фактор соціалізації особистості

 Соціально – реабілітаційна робота з сім'єю спрямована насамперед на відновлення виховного потенціалу сім'ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях та сімейного статусу окремих членів сім'ї.

 Основні форми роботи  з соціальної реабілітації сім'ї - це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації.

Соціально-профілактична робота з сім'єю спрямована на запобігання неконструктивній взаємодії між членами сім'ї, різним формам насильства, помилкам у сімейному вихованні, формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім'ї, на виявлення потенційно неблагополучних сімей. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

 Соціальний супровід сім'ї - це робота соціального педагога (працівника) з сім'єю, яка спрямована на підтримку сім'ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ї з метою розв'язання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім'ї, сім'ї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сім'ї. Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім'ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім'ї в органах державної влади.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничим інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Основними об'єктами соціального інспектування є сім'ї, де дорослі члени сім'ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім'я.

 У процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує такі функції: діагностичну (становлення порушень прав людини); запобіжно-профілактичну (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім'ї); інформаційну (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім'ї); наглядово-контрольну (облік і перевірка житлово-побутових умов у сім'ї, перевірка виконання членами сім'ї рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушенням прав людини в сім'ї); охоронно-захисну (клопотання про позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім'ї, направлення жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок і неповнолітніх); комунікативну (встановлення взаємодії соціального педагога з членами сім'ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині); координаційну (залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв'язання проблем у сім'ї).

Усі ці напрями роботи взаємодіють і доповнюють один одного.

Глава 2.3. Пропедевтично – виховна робота з молоддю як важлива умова підготовки її до сімейного виховання.

У сучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії спортивні секції тощо. І завдання соціалізації постають, зрозуміло, не тільки перед сім'єю, але й перед іншими соціальними інститутами виховання.

Та все ж таки, виховний вплив сім'ї дещо обмежений. Пояснюють це тим, що вплив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей членів сім'ї, їхнього власного рівня розвитку, інтелектуальної і культурної підготовленості, умов життя. І в цьому плані інші соціальні інститути знаходяться у більш сприятливому становищі.

Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важливим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту виховання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дитини на державу.

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних "знахідок", засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитний (не сформульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо).

За глибиною і прочністю зв'язку між членами сім'ї, їхні взаємини поділяють на:

• психофізіологічні — це стосунки біологічної спорідненості, а також статеві стосунки;
• психологічні — включають відкритість, довіру, піклування одне про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;
• соціальні — включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім'ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;
• культурні — це особливі внутрісімейні зв'язки і стосунки, що обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культури (національної, релігійної тощо) і де сім'я виникла та існує.

Якщо сім'ю розглядати як малу соціально-психологічну групу, слід визначити які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином вони обумовлюють формування її як особистості.

Як мала група сім'я має певну структуру і динаміку свого розвитку (іноді це називають життєвим циклом сім'ї). В.М. Дружинін висуває психологічну модель сім'ї, структура якої поєднується такими стосунками:

 — стосунки влади:

а)домінування — підкорення;

б)взаємовідповідальність.

 — емоційно-психологічна близькість.

Між цими видами стосунків існують певні зв'язки: домінування передбачає відповідальність за тих, хто підкоряється; відповідальність — це влада над людьми для реалізації відповідальних завдань; психологічна близькість звичайно негативно корегує із стосунками домінування — підкорення (чим більше влада однієї людини над іншою, тим менше між ними психологічної близькості, оскільки влада — це примус).

На становлення особистості дитини впливає — внутрішня і зовнішня діяльність сім'ї.

 Охоплюється здебільшого господарсько-економічна сфера сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов'язки членів сім'ї, розподіл домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім'ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно вирішити господарсько-економічні питання.

 Залучення дітей до сімейної праці слід здійснювати не через надання тимчасових доручень, а через постійні обов'язки. Низький ступінь включеності у сім'ю, невиконання побутових обов'язків, неприйняття участі в обговоренні загально сімейних справ і проблем, характеризує своєрідне відчуження і відсторонення від сім'ї, що у подальшому проявляється у втраті сім'єю впливу на поведінку, думки і почуття підростаючих дітей.

Також на дитину оказує дію— сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних впливів найближчого оточення.

Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взаємозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються неформальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом (тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу на дитину), ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах. Т. А.Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутня відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання, але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дитини, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили, і уподобання.

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч. Нас цікавить цілеспрямований вплив батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані:

Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки визначають її як особистість, але й справляють вирішальний вплив па її поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства значення цього аспекту виховних впливів підвищується і стає основним.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції — навпаки, перешкоджають здійсненню виховних впливів. Ось як Ф. Хорват характеризує почуття матері до дитини: "Психічна врівноваженість матері, її хороший настрій, лагідне слово викликають у дитини позитивні емоції. Всі негативні емоції матері, навіть якщо вони не стосуються дитини, сприймаються нею як покарання".

Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі впливи опосередковано впливають і на особистість. У даному випадку дитина спочатку здійснює вчинок і тільки потім усвідомлює його користь чи шкоду.

Батькам з самого народження дитини треба привівати, показуючи своїм хорошим прикладом, яка має бути сім'я: турботливою, люб'язною, доброю тощо, і тоді малюк виросте хорошим батьком чи матір'ю.

Висновок

Сім'я – соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально – психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я – це складова трьох частин кохання: подружнього, батьківського та дитячого.

Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Якщо взяти сім'ю прошлих століть, стосунки між чоловіком та дружиною, то дружину майже зовсім не вважали особистістю, яка має право на голос, на життя, на здоров'я тощо. Була повна дискримінація жінки. В наш час жінки добилися рівних прав, що чоловік, що дружина має право на голос, на життя тощо. Але проблеми в сім'ї, в стосунках між членами родини залишилися і навіть стали складнішими ніж тоді. Сім'я потребувала, потребує і потребуватиме буде в допомозі. Проблем з кожним роком стає все більше і більше. Розлучення і неформальні шлюби стали в звичним для суспільства. Народити другу дитини, в наш час, майже ніхто не наважується. Держава намагається поліпшити становище сім'ї. Державна політика спрямована на підтримку молодої сім'ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім'ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім'ї, її соціальний захист. Крім цього, сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень, підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян, забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю, підвищення виховного потенціалу сім'ї, адаптація сім'ї до ринкових умов життя. Та багато інших програм, декларацій, законів України та конвенцій, які спрямовані на покращення та захист дітей, сім'ї та молоді. Суспільство зацікавлене в сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток. Проблем в сім'ї виникає багато, це і безробіття, і житлові, і фінансово - економічні, але крім цих проблем є ще й не вміння підтримувати один одного, розуміти, допомагати, кохати, розмовляти, які ще більше ускладнюють життя сім'ї. Перелік проблем сучасної сім'ї можна було б продовжити. У практиці соціально-педагогічної роботи із сім'єю є як загальні соціальні проблеми, характерні для більшості сімей даного суспільства, так і власні проблеми конкретної сім'ї.

 В соціальній допомозі потребують не тільки благополучні сім'ї, де є батько і мати, а також своя рідна дитина, але й неповнолітні та одинокі матері, сім'ї з дітьми – інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім'ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін. Соціальний працівник намагається допомагати у вирішені різних проблем. Він проводить з сім'ями як індивідуальні так і групові роботи. В індивідуальні входить консультації, психотерапевтичні бесіди тощо. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами тощо. Крім цього соціальний працівник надає соціальну допомогу як екстрену так і термінову, тобто спрямовану на виживання сім'ї. Наприклад: допомога сім'ї алкоголіка, негайне вилучення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків. Приймає участь в сімейному посередництві у розв'язанні сімейних конфліктів. Наштовхує на правильні дії, з'ясовує причини конфліктів. Проводить соціальне інспектування з метою контроля за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявлення випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють. Соціальний працівник допомагає молодому подружжю, яке планує народити дитину, усвідомити себе в ролі не просто як соціального інституту виховання, а як того середовища, яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати батьківську відповідальність за майбутнє своєї дитини на держава. Треба, пам'ятати, що не соціальний педагог розв'язує сімейні проблеми клієнтів, а сім'я, за допомогою соціального педагога, усвідомлює свої проблеми й знаходить у собі сили вирішувати їх.