Соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді

50

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки

Ткач Оксани Володимирівни

Соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді

Дипломна робота

спеціальність: 7.010105 – соціальна педагогіка

Науковий керівник:

Архипова Світлана Петрівна,

кандидат педагогічних наук, професор

Черкаси – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ..........................................................................................................….    3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ

1.1.     Соціалізація як процес соціального становлення особистості .........    9

1.2.     Молодь як особлива соціально-демографічна група .........................   15

Висновки з розділу 1 ...................................................................................    23

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ В НОВИХ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

2.1. Соціально-педагогічні умови соціалізації молоді .............................    26

2.2. Професійне самовизначення як соціально-педагогічна

умова становлення особистості в умовах

нової соціальної перспективи............................................................      36

Висновки з розділу 2 ......................................................................................      48

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...............................................................................      50

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................      55

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема соціалізації української молоді є однією з найбільш важливих у процесі становлення молодого покоління країни. Особливо значуща ця проблема на сучасному етапі, коли спостерігається висока швидкість політичних, економічних і соціальних змін, які впливали (і впливають) на положення і розвиток української молоді.  До кожної соціальної групи в більшій або меншій мірі належить молодь. Саме тому фундаментальними критеріями соціальної  диференціації  юнацтва виступають соціальне походження і власний соціальний стан молодих людей.

Серед  молоді  виникає  необхідність  вивчення специфіки групових відносин,  особливості формування потреб і цілей, ролі і місця юнацтва в становленні нового суспільства. Знання специфіки – одна з важливих умов розробки наукового підходу до рішення соціально-педагогічних молодіжних проблем, проведенню соціальної і молодіжної політики.

Разом з тим був і залишається не менш актуальним ціннісний підхід до вивчення всього різноманіття загальних зв'язків  і  закономірностей молодого покоління, як органічного суб'єкта розвитку суспільства. Молодь розглядається як соціально-демократична група з  характерними   для   неї   соціальними, віковими, психологічними властивостями і соціальними  цінностями, що обумовлюються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями   соціалізації  в  українському  суспільстві. 

Значний інтерес до умов соціалізації української молоді останнім часом зумовлений тим, що відпрацьовані роками механізми традиційної соціалізації стали давати збій. У сучасному світі зростає масив десоціалізації людей. Особливо поширена ця тенденція в молодіжних колах. Саме тому в умовах реформування нашого суспільства слід говорити не просто про соціалізацію молоді, а про соціально-педагогічні умови соціалізації, які є сукупністю багатьох напрямів та векторів соціалізації (політичної, правової, трудової, естетичної та ін.) і сприяють формуванню справжніх громадян своєї країни – шануючих державу, освічених, цілеспрямованих і діяльних.

Необхідність дослідження й своєчасного розв’язання проблеми соціалізації української молоді акцентується також особливостями молодіжного віку, який являє собою період активного формування особистості.

Історичний досвід демонструє, що проблема самовизначення молоді турбувала багатьох мислителів усіх часів і народів. Умови соціалізації особистості вперше досліджувалися в працях таких західних соціологів та психологів, як З. Фрейд, Е. Фромм, Ф. Г. Гуддінгс, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Ж. Піаже, Р. Мертон, А. Парк,  Дж. Кольман, Д. Істон, Дж. Денніс та інші. Серед сучасних дослідників умов соціального становлення молоді, які продуктивно вивчали молодіжні проблеми, можна визначити й українських вчених та їх колег з країн, що утворилися на терені колишнього СРСР – Л. Виготський, М.Лукашевич, І.Кон, А.Мудрик, І.Бех, О.Савченко, В.Кащенко, І. Звєрєва, С. Хлебік,                    О. Раковська, П. Сорокін, Андреєва, Л. Орбан-Лембрик, Н. Абдюкова та багатьох інших.

Досить широко представлено в науковій літературі проблему соціалізації особистості. Ураховуючи міждисциплінарний статус соціалізації, акцентуємо увагу на тому, що в рамках цієї роботи особливий інтерес становить для нас проблема педагогічно та соціально орієнтованої соціалізації. Дослідження соціалізації з соціально-педагогічної точки зору представлено в роботах таких авторів: Б. Бім-Бад, В. Бочарова, О. Балакірєва, В. Москаленко, О. Вакуленко, М. Головатий, І. Звєрєва,  В. Зінченко, В. Вербець, Л. Коваль, Н. Лавриненко,                       А. Мудрик, Б. Круглов,В. Литвинович, В. Лисовськийта ін.

Тим не менше, проблема потребує подальшого глибокого аналізу, для чого необхідно здійснювати спеціальні експериментальні дослідження для вивчення соціально-педагогічних умов, факторів, механізмів та особливостей входження молоді в сучасне життя в умовах перехідного суспільства. Необхідність виокремити проблему молодіжної соціалізації як окремий предмет дослідження зумовлюється непростими процесами включення молоді до складної системи сучасних соціально-політичних відносин, залученням до активного життя України нового, незаангажованого покоління.

Тому, незважаючи на те, що в науці накопичено вагомий фонд наукових знань з досліджуваної проблеми, є ряд аспектів, що вивчені недостатньо з огляду на кардинальні зміни соціуму, а також появу й розвиток нових соціально-педагогічних ідей і теорій. І хоча проблема соціалізації української молоді перебуває у полі зору науковців, у сучасній педагогічній науці не існує єдиного, чітко відпрацьованого механізму соціалізації молоді, недостатньо вивчені глибинні особливості цього процесу. Дослідження цієї проблеми, як правило, обмежується або теоретичним аналізом окремих питань соціалізації, або розглядом окремих моментів освітнього процесу, у відриві від кінцевих соціальний функцій інститутів і агентів соціалізації (В. Бочарова, В.КабулО. Вакуленко, В. Москаленко, Б. Круглов та ін.).

Таким чином, недостатня наукова розробка обраної проблеми, необхідність її глибокого й послідовного рішення на рівні соціально-педагогічної теорії й практики зумовили вибір теми дослідження: „Соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді”.

Об’єкт дослідження – процес соціалізації молоді в сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити соціально-педагогічні умови, які сприяють соціалізації української молоді

Гіпотеза дослідження полягає в спробі розглянути соціалізацію не лише як стабілізуючий суспільний механізм, а й побачити в ній можливості розвитку суспільства через забезпечення належних соціально-педагогічних умов соціалізації молодого покоління.

Демократичні перетворення в українському суспільстві пов’язані, насамперед, з розгортанням економічних, політичних, соціокультурних процесів та формуванням принципово нових соціальних відносин. В цих умовах особливого значення набуває проблема зміни пріоритетів: на перший план виходить не держава чи певна соціальна спільнота, а людина. Трансформація традиційних структур соціального, психологічного і культурологічного характеру викликає серйозні зміни в орієнтаціях та установках молоді. В її середовищі відбуваються пошуки нового сенсу життя, формуються нові потреби, інтереси, змінюються мотиви інтелектуальної та соціально-професійної діяльності. Це складні процеси, до яких суспільство має проявляти щонайбільше уваги. Адже від рівня інтелектуального, духовно-творчого потенціалу молоді – майбутньої національної еліти – багато в чому залежать зміст і динаміка суспільного прогресу.

Ефективність соціалізації молоді може бути досягнута, якщо цей процес побудувати на основі вивчення та вирішення різнопланових проблем молоді шляхом аналізу особливостей її соціалізації.

Відповідно до мети й гіпотези дослідження було визначено такі завдання:

1.      Розкрити поняття соціалізації як процесу соціального становлення особистості.

2.      Дати сутнісну характеристику молоді як особливої соціально-демографічної спільноти.

3.      Проаналізувати сучасний стан дослідженості соціально-педагогічних умов соціалізації молоді.

4.      Дослідити особливості професійного самовизначення, що є необхідною соціально-педагогічною умовою соціалізації української молоді.

Методологічну основу дослідження складають положення про соціальну сутність особистості, принципи діяльнісного і особистісно-орієнтованого підходів до формування особистості, вчення про соціальне і педагогічне значення виховання й навчання підростаючого покоління.

Теоретичною основою дослідження стали теорії, висновки й концептуальні положення про:

–        соціалізацію особистості (Л. Виготський, М.Лукашевич, І.Кон, А.Мудрик, І.Бех, І. Звєрєва, С. Хлебік, В. Москаленко);

–        соціально-педагогічні закономірності й особливості формування особистості (П. Сорокін, В. Сухомлинський, В. Бочарова, Л. Виготський, І. Звєрєва, І.Бех, В. Вербець);

–        особистісно-орієнтований підхід (І.Бех, О. Лаврінко, В. Циба);

–        концептуальні положення загально-державих нормативних документів (Закон України “Про зайнятість населення” Закон України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України” із змінами від 23.03.2004., Постанови Кабінету Міністрів України “Про стан реалізації державної молодіжної політики”).

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні і подальшому розвитку наукових поглядів на соціально-педагогічні проблеми соціалізації молоді в Україні, що пов'язані з реалізацією тих вимог і завдань, які ставлять перед особистістю різні життєві ситуації; доведено доцільність застосування в процесі соціалізації комплексу соціально-педагогічних умов, які забезпечують високу ефективність входження молодої людини в суспільство.

Практичне значення дослідження заключається в тому, що  створення соціально-педагогічних умов для активного формування мотиваційного ядра і збагачення потреб та інтересів особи дозволить значно поліпшити процес взаємозв’язку та взаємної інтеграції ресурсів особи й соціокультурного середовища як важливих засад у взаємодії молоді з оточуючим світом і пошуком сенсу у процесах самовизначення та самореалізації.

У процесі роботи для розв’язання поставлених завдань та досягнення визначеної мети було використано комплекс методів дослідження. Теоретичні: аналіз педагогічної, соціологічної, психологічної, історичної літератури з метою визначення теоретико-методологічних основ дослідження, здійснення соціально-педагогічного аналізу проблеми, а також систематизація, класифікація, порівняння, аналогія для обґрунтування сутності й змісту процесу соціалізації; емпіричні: соціально-педагогічне спостереження, індивідуальні та колективні бесіди, інтерв'ювання, опитування, анкетування, рейтинг, узагальнення досвіду практичної роботи педагогів і працівників соціальних служб для вивчення ефективності втілення процесу соціалізації.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ

1.1. Соціалізація як процес соціального становлення особистості

Поняття “соціалізація” (від лат. socialis - суспільний) виникло в західній соціології наприкінці ХІХ століття з метою позначення основного механізму взаємодії людини із суспільством у цілому. Дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – педагогіки, психології, соціології, філософії та ін.[34,28].

Типовим є визначення соціалізації як прийняття індивідом групових норм. У процесі соціалізації людина готується до відповідності вимог і очікувань інших членів суспільства в широкому діапазоні можливих життєвих ситуацій. Соціалізація містить набір агентів і механізмів, завдяки яким забезпечуються соціально схвалювана поведінка та норми моралі. Нарівні з ідентифікацією, що розуміється як ототожнення себе з іншими, ключовим поняттям при описуванні соціалізації обирають імітацію. Остання розуміється як усвідомлене прагнення дітей копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для них взірцями.

Соціалізація як навчання соціальним ролям – одна з найважливіших ідей про нерозривний зв’язок процесів виховання, навчання і соціалізації, підсумком яких має стати засвоєння реквізиту орієнтацій для задовільного функціонування в ролі [35, 75].

У вітчизняній педагогічній літературі 1980-х років все частіше висловлювалися думки про уточнення предмета педагогіки, приведення її основних понять у відповідність з тими інноваційними процесами, які відбуваються в теорії і практиці. Такі віяння були пов’язані з потребою введення категорії „соціалізація” в педагогіку та необхідністю визначення її співвідношення з категорією „виховання”. На цьому тлі відбувалось, по-перше, формування нової галузі педагогіки – соціальної педагогіки, де категорія „соціалізація” посідає провідне місце у визначенні її предмета, а, по-друге, становлення нової парадигми педагогіки, в контексті якої соціалізація розглядається у взаємозв’язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб’єкта соціальних відносин [42,113].