Соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді

Аналіз одержаних результатів дослідження дає можливість зробити певні висновки.

Система професійного самовизначення та формування професійної спрямованості молоді вимагає термінового оновлення та реформування. Система професійної орієнтації у школах фактично не задіяна, особливо з боку вчителів предметників та й педагогічного колективу школи в цілому. Особливо треба звернути увагу на необхідність активного включення в цю роботу соціальних педагогів. Поле діяльності соціального педагога з молоддю багатоаспектне. Визначимо основні напрямки роботи соціального педагога з молоддю для забезпечення ефективності проходження процесу професійної орієнтації:

-         профорієнтаційна робота з молоддю;

-         працевлаштування молоді;

-         організація діяльності трудових об'єднань молоді України;

-         змістовне дозвілля молоді та ін.

Проблема працевлаштування комплексна й глобальна. Саме безробіття призводить до зростання криміналізації, кількості скоєних молоддю злочинів, люмпенізації населення, втрати молодою особою адаптаційних можливостей до життя, що викликає соціальну апатію, психологічну і політичну інертність молоді, спричиняє суїцид. Згідно з дослідженнями українських соціологів, підвищення лише на 1% рівня безробіття призводить до зростання числа самогубств на 4%, вбивств – на 5,75%, до збільшення числа пацієнтів психіатричних клінік на 4%. Виїзд працездатного населення за межі країни – ще один із негативних наслідків безробіття, що призводить до інтелектуального зубожіння нації [73].

Допомогою у вирішенні цих питань може стати, по-перше, надання соціально-психологічної та юридичної допомоги, яка ґрунтується на виконанні соціальними педагогами таких нормативно-законодавчих документів:

-         Закону України “Про зайнятість населення”;

-         Закону України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України”, “Державної програми зайнятості населення”;

-         Національної програми “Діти України”;

-         „Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”;

-         Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді”;

-         Конституції України (Ст. 53) [1; 2; 3; 4; 5].

Для забезпечення ефективності процесу професійного самовизначення соціальний педагог може користуватися такими формами та методами роботи:

1. Інформаційна допомога: формування, складання спеціальних банків даних про навчальні заклади, умови навчання в них, про пільгові категорії молоді, надання інформації про можливості підвищення кваліфікації, перекваліфікації; телефонне інформування (прямі лінії), співпраця із засобами масової інформації; видання рекламних інформаційно-довідкових матеріалів.

2. Профорієнтаційна робота: лекції, бесіди, індивідуальна, групова допомога в отриманні достатньої інформації про обрану професію (“Основи профорієнтації”, “Молодь на ринку праці”), тестування, анкетування, соціально-психологічні тренінги.

3. Сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді. Щорічно безробіття має тенденцію до зростання і містить в собі ряд соціально-педагогічних проблем. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що тільки в Україні протягом 2005 року рівень безробіття виріс з 3,5% до 4,3% і становить 1 204 597 чол. Армія незайнятих молодих людей, а чисельність таких у 2005 році складала 374 589 чол., що становить 31,1% від загальної чисельності безробітних, викликає, з одного боку, занепокоєння, а з іншого – пошук шляхів, вжиття заходів з метою забезпечення продуктивної зайнятості молоді, соціального захисту неповнолітніх, молоді, інвалідів, сиріт, випускників загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів [73].

Методи роботи соціального педагога із молоддю:

1.              Анкетування, тестування, опитування.

2.              Лекції, бесіди, диспути, зустрічі, конференції, семінари, телефонне інформування.

3.              Організації й проведення клубних об'єднань.

5.              Патронажне обслуговування, рейди-перевірки.

6.              Тимчасове працевлаштування.

7.              Волонтерський рух.

8.              Підготовка і розповсюдження інформаційних листівок, методичних розробок.

9.              Робота із засобами масової інформації.

У відповідності до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” [4] створено систему соціальних служб для молоді, яка протягом п'яти років виконує державні завдання в галузі молодіжної політики. Сукупність соціальних закладів, утворених відповідно до нормативних актів, становить трирівневу систему центрів соціальних служб для молоді – державного, регіонального, місцевого рівнів, що являють собою різні формування (методичні кабінети, експериментальні майданчики, школи передового досвіду); спеціалізовані служби (центри молоді, групи ризику, молодіжні біржі зайнятості, телефони довіри, недільні школи для дітей-інвалідів тощо). Така розгалужена система соціальної допомоги, захисту і підтримки молоді різних категорій діє в Україні сьогодні.

Піддаючи аналізові соціальний стан молоді та проблеми професійного вибору, ми вважаємо, що період молодості обтяжений такими специфічно віковими моментами, як довиробничий період, що потребує набуття знань і оволодіння професією, труднощі початкового етапу трудової діяльності (передусім – проблема працевлаштування). У зв’язку з цим молоді громадяни потребують кваліфікованої психолого-педагогічної підтримки, а також підтримки держави, політичних партій, громадських фондів тощо.

Висновок з розділу 2

Створення соціально-педагогічних умов для активного формування мотиваційного ядра і збагачення потреб та інтересів молодої особи дозволить значно поліпшити процес соціального становлення особистості.

Виникає необхідність створення соціально-педагогічного моніторингу як багатоцільової, поліфункціональної і багаторівневої діагностики процесів пізнання, виховання та спілкування молоді у системі діяльності соціальних інститутів. Водночас значний та нереалізований потенціал цих інститутів вимагає розробки технологій „резонансного” та скоординованого їх впливу на молодь за умов педагогічного стимулювання й регуляції самовиховних, самоосвітніх, самореалізаційних і самоорганізаційних процесів формування й реалізації інтелектуального, соціального, професійно-кваліфікаційного та духовно-творчого потенціалу [15, 159]. В. Сухомлинський наголошував, що „об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, – розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттями, волею, переконаністю, самосвідомістю” [71, 120]. Тому необхідно досліджувати навчально-виховний процес у цілісності й системності.

Набуває актуальності запровадження соціально-педагогічного моніторингу в діяльності соціальних інститутів виховання як потужного засобу випереджаючої тактики і стратегії соціальної роботи в молодіжному середовищі. Важливою умовою в науковому аналізі соціально-педагогічних проблем, є вивчення глибинних історико-ментальних, генетико-біологічних, інформаційно-культурологічних, соціоніко-енергетичних та інших характеристик потенціалу особистостей нової української формації в незалежній українській державі, а також проведення систематичних та широкомасштабних соціологічних, соціально-педагогічних та психологічних досліджень мотивації навчання, професійної спрямованості, психологічної готовності до ринкових перетворень [15, 136].

Частина молодих людей, закінчивши школу, реалізує на практиці свої особисті плани, інша частина – не досягає своїх цілей, і їх плани залишаються нереалізованими. Випускники стикаються  з необхідністю коректування життєвих планів. Це характеризує пошуковий період як серйозний етап трудового самовизначення молоді, який потрібно розглядати як об’єктивну реальність і сприймати упущення цього періоду як неминучі.

Проведене нами дослідження констатує,  що основою життєвого самовизначення є трудове самовизначення, яке тісно пов’язане з визначенням молодим поколінням свого місця у сфері трудової діяльності, питаннями вибору роду діяльності, професії, спеціальності. В трудовій мотивації пріоритет віддається не змістовній праці,  а праці, що спрямована на одержання  матеріальної  вигоди.  Це відбувається в  зв'язку  з тим, що молодь позбавлена стимулів до праці. Особистість, яка стоїть в процесі трудового самовизначення перед вибором, з однієї сторони, враховує сукупність об’єктивних суттєвих умов, які визначають можливості її вибору, а з іншої сторони, виходить із власних ціннісних орієнтацій.

Трудове самовизначення це – частина життєвого шляху людини, важлива ланка у безперервному ланцюгу актів її самореалізації. Тому проблема трудового самовизначення, діалектика його цілей і засобів – одна із основних соціально-педагогічних умов свідомої побудови життя. Трудове самовизначення являється, з одного боку, важливою складовою частиною цього процесу, умовою повноцінної самореалізації особистості, з другого – підсумком, який складає для індивіда і суспільства самостійну цінність.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало можливість сформулювати основні висновки:

1.      Соціалізація особистості – це не лише стабілізуючий суспільний механізм, а й безперечна можливість розвитку суспільства через забезпечення належних соціально-педагогічних умов соціалізації молодого покоління. Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не лише копіює уставлені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й вносить у них новий зміст – залежно від умов життя, що швидко змінюються. Молоді люди, в силу особливостей свого віку, вишукують зразки поведінки і готові йти за тими, хто пропонує їм певну систему цінностей, здатних виступити регуляторами їх поведінки і впливати на формування настановлень або атитюдів – ставлення особистості до самої себе і об’єктів зовнішнього світу, а також надати їм впевненості в собі й розібратися із реаліями сьогодення та спрогнозувати майбутнє.

2.      Життєвий шлях молодої людини може здійснюватися по-різному. Розглядаючи людину як систему, здатну не тільки самостворюватись, але й саморуйнуватися, слід мати на увазі, що в процесі соціалізації можуть спрацьовувати механізми, які спричиняють деструктивний розвиток, тобто десоціалізацію. Як свідчить досвід історії і наше сьогодення, в періоди суспільних криз таке явище буває досить поширеним. В періоди перетворення суспільства загострюється проблема життєвих цінностей людини, яка полягає в тім, що в соціальній стихії виникає небезпека втрати цінностей, якими жило до того суспільство, і перед людиною постає необхідність захищати одні цінності та руйнувати інші. І в цій ситуації проблема вибору життєвих цінностей може обернутись трагедією не тільки для окремої особистості, але й для великих мас людей: душевна смута може перерости в глибоку духовну кризу.

3.      Для того, щоб процес соціалізації молоді відбувався адекватно  суспільним процесам, необхідно визначити її роль та місце в суспільстві як особливої соціально-демографічної групи, з’ясувати труднощі, проблеми, які стоять перед нею. Серед них є традиційні – кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є проблеми здоров’я, освіти молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Педагогіка життєтворчості полягає в тому, щоб допомогти молодій людині в її індивідуальному житті втілити індивідуальний проект, життєву програму, створену за алгоритмом життєтворчості. Останнє означає здійснення такого життя, яке б одержало людський смисл і стало задоволенням самої людини.

4.      В процесі соціалізації підростаючої людини неодмінно виникають явища і ситуації, що потребують певного узгодженого соціального впливу і реальної педагогічної дії, конкретної педагогічної інструментовки. У зв’язку з цим актуальним стає дослідження механізмів соціально-педагогічної організації становлення соціального досвіду молоді. Щоб забезпечити особистості справжнє дорослішання, а не пристосування до випадкових обставин і сумнівних цінностей, потрібно дотримуватися обов’язкових соціально-педагогічних умов соціалізації: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності, можливостям, умовам даного соціуму, розумне розміщення в часі та просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. Вказані умови включають широкий спектр соціально-педагогічних проблем життєдіяльності молодшого покоління: учбова активність, спілкування з однолітками, взаємовідносини з батьками, родиною, здоровий спосіб життя, спрямованості підліткового дозвілля, ціннісні орієнтації, професійні орієнтації та ін.

5.      Ефективність діяльності певних соціально-педагогічних інститутів щодо соціалізації оцінюється не лише за оптимальністю технологій. Вона є узагальнюючим проявом і ряду інших характеристик, зокрема таких, як: універсальність (спроможність технології до ефективної дії у різних соціальних групах); оперативність (оптимальний термін застосування потрібних технологій); доступність (відносна сприятливість і застосовність у роботі різних категорій фахівців); надійність (обов'язковий вияв впливу більшою чи меншою мірою); гнучкість (можливість оперативної варіативності впливу на суб'єкт і пристосованість до змінюваних обставин); інтеграційність (оптимальне включення у вирішення поставленої цілі різних виховних інститутів); фахове забезпечення кадрами, здатними реалізувати розроблені проекти соціалізуючого впливу.

6.      Аналіз результатів проведеного дослідження показує, що професійне самовизначення є необхідною соціально-педагогічною умовою соціалізації української молоді. Суттєвим моментом у дослідженні було визначення поняття трудового самовизначення молоді та розгляд його структурних властивостей: час початку і завершення такого самовизначення, роль і місце в системі основних подій людського життя, його тривалість і послідовність, настільки тісно і як саме воно пов’язане із суттєвими подіями в житті. У дослідженні обґрунтовано необхідність визначення типовості основних труднощів і суперечностей трудового самовизначення, їх залежність від здібностей особистості, її професійної і групової приналежності.

7.      Необхідність аналізу положення молоді на українському ринку праці обумовлюється тією обставиною, що молоді люди – майбутнє країни, і від стартових умов їхньої діяльності залежить подальший розвиток. Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні і соціальні структури суспільства. Разом з тим вона у всьому світі є однією з особливо вразливих груп на ринку праці, особливо в нашій країні. Незважаючи на актуальність перерахованих проблем, їм приділяється мало уваги в наукових дослідженнях, засобах масової інформації, урядових документах.