Соціально-педагогічні умови соціалізації української молоді

ООН, ЮНЕСКО вважають молоддю юнаків і дівчат віком від 17 до 25 років. Соціологи деяких країн, США, наприклад, період молодості визначають з 12 до 24 років. При цьому, у тих же США поділяють молодь на „юнацтво” (12 – 18 років) і „ молодих дорослих” (18 – 24 роки) [66,35]. В колишньому СРСР, в Україні, зокрема, вікові межі молоді були визначені 14 – 29 роками. Традиційно вважалося, що межа молодіжного віку – від 16 до 30 років.

У багатьох монографіях доводиться, що у 1970 – 1980-х роках, завдяки акселерації, ускладненню процесу соціалізації, вікові межі молоді суттєво розширилися й нині є такими: нижня – між 14 і 16 роками; верхня – між 25 і 30 роками, а в окремих країнах і до 35 років. Такі міркування грунтуються на тому, що нині підготовка молоді до праці, досягнення економічної самостійності та незалежності від допомоги батьків потребує більше часу, ніж у попередні десятиліття. Це відображає об’єктивні процеси у житті і розвитку людства: з одного боку, актуалізується завдання ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на більш ранніх етапах, а з другого – зростають межі середнього і старшого віку, тривалості життя в цілому, продовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу тощо. У Законі України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді” із змінами, внесеними згідно з Законом від 23 березня 2004 року, говориться: „Молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років” [4].

Поняття „молодь” значною мірою базується на врахуванні особливостей психологічного розвитку людини. Як вважають вчені, приблизно з 14 років особа починає усвідомлювати свої соціальні зв’язки і своє місце в суспільстві. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 років закінчуються процеси росту в людському організмі і формується соціальний статус особи, що, зокрема, в умовах України пов’язано із отриманням на цей час освіти, демобілізації з армії і набуттям фахових знань [24, 14].

Як специфічна соціально-демографічна група, молодь характеризується не лише віковими межами, але й місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення і розвитку. Це, з одного боку, відрізняє молодь від інших вікових соціальних груп суспільства, а з іншого – дає їй змогу об’єктивно посідати цілком своєрідне місце і відігравати певну роль в усіх сферах життєдіяльності. Отже, стосовно молодого покоління можна вести мову як про первинні, так і вторинні його особливості. До первинних (або основних) належать фізіологічні, психологічні, вікові та соціальні характеристики. Що стосується вторинних (другорядних), то вони випливають з первинних і виявляються залежно від виду громадсько-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу.

У кожного покоління – своя місія, своє покликання і тільки йому притаманні світосприйняття і світорозуміння. Кожне молоде покоління вирішує свої завдання, проходить через певні випробування. Сьогодні виявляється велика автономія підлітка в процесі соціалізації. Як продукт суспільства він може обирати ті чи інші цінності й установки, орієнтуючись не лише на загальні регулятивні принципи середовища, а й на власні прихильності. Соціалізація включає виховання. Цілеспрямований вплив на молоду людину з метою прищеплення їй певних навичок, понять доповнюється практикою соціальної діяльності, її участю в різних неформальних групах тощо [13, 235].

Важливим для дослідження соціалізації молодої людини є вивчення впливу групи на індивіда й індивіда на групу з метою з’ясування, що при цьому передається від індивіда до групи і в зворотному напрямку Плідною є поглиблена увага до дослідження умов соціального середовища з відокремленням соціально-економічних і соціальних умов, а також сім’ї, школи і неформальних груп одноліток. Диференціація умов на групи перемінних дає змогу уточнити стадії соціального визрівання, особливості пристосування індивіда до різних елементів середовища [28, 21].

Велике значення має вплив субкультур на формування світогляду майбутнього члена суспільства. Під культурою розуміють переконання, цінності і виразні засоби, що є загальними для якоїсь групи людей і служать для упорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення і передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації – засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурною. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури впливають на формування особистості члена групи. Вони не означають відмовлення від національної культури, прийнятої більшістю, але виявляють лише деякі відхилення від неї. Однак більшість, як правило, відноситься до субкультури з несхваленням або недовірою.

Субкультура молоді формується під безпосереднім впливом культури “дорослих” і обумовлена нею навіть у своїх контркультурних проявах. Формальна молодіжна культура базується на цінностях масової культури, цілях державної соціальної політики й офіційній ідеології.

Молоді люди вибирають демократичну форму правління, з огляду навіть на негативні сторони сучасного соціального розвитку суспільства. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління в хворому суспільстві не доводиться, тим більше, що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також поступово знижується [58, 71].

Усі люди міняються з часом, але особливо ці зміни помітні на молоді. Кожне наступне покоління не відрізнялося б від попереднього, якби не було розвитку, прогресу.  За рахунок перебігу часу, між двома поколіннями молоді велика різниця, тому що за час підростання нового покоління молоді, навколишній світ помітно змінюється, і їхні юнацькі роки протікають вже в іншій атмосфері, ніж у попереднього покоління молоді. Але з часом сутність проблем у молоді не міняється. Це такі проблеми, як: відносини один з одним, відносини з батьками, проведення дозвілля, вибір місця навчання і багато інших проблем.

Давайте подивимося, у якій атмосфері живе підліток нового століття. На підлітка нового століття дуже сильно впливає вуличне виховання, і, мабуть,  його частка  перевищує частку домашнього. Також він переживає велику кількість стресів. Частина підлітків страждає від депресії. За останні роки виріс відсоток смертності серед молоді, а також відсоток самогубств. Виросла кількість злочинів вчинених підлітками [26. 13].

“Втрата сенсу життя, руйнування ідеалів, подвійна мораль, бездуховність, цинізм, пияцтво, корисливість, розгубленість перед життям – основні причини звернення молодих, освічених людей до релігії” [39, 110]. Приблизно так, за винятком деяких поправок на час, буде виглядати короткий перелік причин, які змушують молодь усіх віків і національностей йти у “неформали”.

Загальна причина утворення молодіжних субкультур – невдоволення життям, а в соціологічному аспекті – криза суспільства, нездатність його відповісти базовим потребам молоді в процесі її соціалізації. В останньому полягає причина сугубо молодіжного складу неформальних об'єднань.

Виражаючись коротко, "неформали" - це офіційно не зареєстрована група людей, що виникла з чиєїсь ініціативи або спонтанно для досягнення якої-небудь мети людьми з загальними інтересами і потребами.

До таких об'єднань ми відносимо стихійно утворені компанії (головним чином підлітків і молодих людей) на основі суспільного інтересу, захоплення, наслідування обраному типові поведінки (“фанати”, “хіппі”, “панки”, “рокери”, “металісти” і т.д.).

Проблема молоді, і зокрема, молодіжної контркультури сьогодні носить глобальний характер і породжений у першу чергу кризою всіх існуючих моделей соціалізації: у 60-і роки ця криза вперше виплеснулася на паризькі бруківки (студентська революція 1968 року), потім ще в більш різких формах з’явилася в країнах, що розвиваються, а наприкінці 70-х “лавина” наздогнала і нас. Але не можна забувати і про національну специфіку: на Заході, хоч і присутні всі ті елементи, що у нас утворять самодіяльний рух, але немає феномена "неформалітету" [62, 212].

Формування життєвих планів молодої особистості залежить від багатьох обставин, де духовність є досить важливим чинником. Духовність безпосередньо пов’язана із світоглядом, прагненнями, ідеалами; вона зумовлює життєвий вибір молодої людини. Проблема в тому, що нині в Україні храми будуються, але ніхто не прагне допомогти молоді знайти дорогу до храму моральності, громадянськості, до чесної політики і практики державотворення. Але ж від спрямованості ціннісних орієнтацій сучасної молоді залежить формування зразків і норм суспільної поведінки, що визначатимуть характер соціального розвитку в найближчому майбутньому.

В нинішніх умовах процеси соціалізації молодої особистості об’єктивно ослаблені, що викликає тривогу, оскільки внаслідок цього зростає кількість проявів антигромадської поведінки, порушень правопорядку, законності; одне слово – девіантності [56].

Висновки з розділу 1

Соціалізація як процес становлення особистості займає значне місце у сучасній педагогіці. Якщо нинішня система освіти звертається до завдання соціалізації молоді, то вона неминуче постане перед проблемою пошуку можливостей забезпечити кожній молодій людині позицію учасника різноманітної діяльності в усіх сферах суспільного життя, бо соціалізація охоплює різні сфери життєдіяльності.

Відбулися зрушення в суспільстві протягом останніх десятиліть ХХ століття, що змінили теоретичну модель педагогічної діяльності, змусили звернути увагу не тільки на навчання і виховання, але й на соціалізацію особистості. Ці зрушення стосуються, по-перше, процесів, котрі відбуваються в системі суспільних відносин, по-друге, створення нових теоретико-методологічних підходів до аналізу процесу соціалізації. Нові параметри перебігу соціалізації і парадигми освіти неминуче задаються трансформацією соціальних ідеалів і цінностей, висуваючи до суб’єкта соціалізації певні вимоги у формуванні моделей соціальної поведінки, конструювання персональної системи цінностей та ідентифікаційних структур особистості [31,318-330].

Завдяки соціалізації відбувається складний процес входження молодої людини в активне суспільне життя, що супроводжується великою різноманітністю проблем молодого покоління. Тож окремої уваги заслуговує з’ясування такого важливого поняття, як молодіжні проблеми. Побутує думка, що соціальні проблеми молоді – це не будь-які суперечності її життєдіяльності, а лише ті, що поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а, отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі „суспільство – молодь”. Молодіжні проблеми поділяються на два типи: щодо першого, то йдеться про зрослі вимоги суспільства до молоді, щодо другого – про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та труднощі їх реалізації.

В ринкових умовах перед молоддю постало багато нових проблем. Однак вона, порівняно з іншими соціальними групами, завдяки віковому статусу має найбільшу соціальну, професійну та життєву перспективу. Завдяки своїм психологічним особливостям молодь здатна швидше, ніж інші соціальні групи, оволодівати новими знаннями, уміннями, необхідними в період переходу до ринкових відносин та інших процесів державотворення.

Молодь – не тільки суб’єкт, спадкоємець матеріальних і духовних багатств суспільства, а й творець нових, прогресивніших політико-демократичних суспільних відносин. Щоб іти далі, ніж попередники (старше покоління), вона має бути готовою до відтворення і розвитку не тільки матеріальних, а й політичних, духовних цінностей, культури своєї нації, народу. А для цього необхідно забезпечити належні умови для реалізації потенційних можливостей підростаючого покоління, гармонізації відносин між суспільством і молоддю.

У процесі розвитку наук про людину сформулювалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об’єднує такі ідеї: про нерозривний зв’язок з освітою та вихованням; про зв’язок соціалізації з адаптивними процесами, про соціальні контакти як одну із змістовних сторін соціалізації; про значення самосвідомості, соціальної орієнтації для успішної соціалізації. У контексті цих ідей соціалізація розглядається як набуття молодими людьми соціального досвіду та ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей.

Для свого самозбереження суспільство прагне наділити нове покоління необхідними для даного суспільства навичками групового виживання, сформувати такий механізм соціальної адаптації молоді, який би перетворював нове покоління в органічну частину вже існуючого соціуму. Відомі слова Е.Дюркгейма: якщо пристосувати індивіда до конкретних соціальних умов і сформувати індивідуальний характер у відповідності з основними рисами домінуючого соціального характеру, то людина буде діяти з найбільшою продуктивністю, необхідною і корисною суспільст­ву, тобто буде сформовано “продуктивний характер” [21, 114]. Саме тому метою і призначенням соціалізації є формування індивіда, який має ознаки і діє як елемент саме цього співтовариства, який буде в змозі забезпечити збереження і виживання себе як члена цього суспільства і суспільства як свого другого, колективного “Я” у взаємовідносинах з іншими групами.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

В НОВИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

2.1. Соціально-педагогічні умови соціалізації молоді

Соціально-педагогічні проблеми в Україні пов'язані з реалізацією тих вимог і завдань, які ставлять перед особистістю різні життєві ситуації. Соціально-виховна діяльність пов'язана з можливостями стимулювання й розвитку позитивних процесів, подоланням або послабленням негативних явищ у дитячому, підлітковому й молодіжному середовищі, розвитком власних сил особистості, прийняттям самостійних рішень тощо.