Традиції українського дитинознавства та шляхи їх застосування в группах раннього віку

      Закріплення  одержаних дітьми знань про  елементи культури народу і  формування вміння відображати  їх у практичній діяльності  здійснюється в процесі ознайомлення  з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного мистецтва; зв’язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою; зв’язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються рослинні, геометричні орнаменти. Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять (музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів’я і приказки, про пісні і танці.

      Концепція  дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід  до патріотичного виховання дітей  дошкільного віку, актуалізує його  народознавчі, українознавчі та  краєзнавчі напрями. На це орієнтують  і різноманітні програми дошкільного  виховання.

            Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться  у думці, що кожен народ, у тому  числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх  людей. Пізнаючи традиції, народну  мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки  тощо), розширюючи уявлення про  народні промисли (вишивка, петриківський  розпис, яворівська іграшка), вони  поступово отримують більш-менш  цілісне уявлення про втілену  в художній і предметній творчості  своєрідність українського народу. При цьому вихователь повинен  не стільки піклуватися про  збагачення знань, скільки про  їх творче засвоєння, розвиток  почуттів дітей.  У ранньому віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії[18; 23].

       У дошкільному  закладі розкриття етнічної багатоманітності  світу доцільно починати з  ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей  з народами, які населяють країну  та сусідні держави, а також  із народами, що є носіями іноземної  мови, яку діти вивчають у дошкільному  закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших  народів; залюбки вони спілкуються  з представниками різних національностей.

   Засоби і методи  цієї роботи традиційні: розповіді  вихователя; використання творів  художньої літератури; показ народних  іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання  ілюстративного матеріалу (картин  природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують  знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн[15; 27].

      Вимоги до  вибору народних традицій в групах раннього віку визначаються віковими психологічними особливостями дітей раннього і становлять:

– сприйняття й переживання творів мистецтва, ґрунтом якого є вербальне спілкування;

– взаємозв’язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;

– відповідність особливостей сприйняття дітей ранього віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури; [12].

      Таким чином  вибір та використання у виховній  роботі з дошкільниками повинен  враховувати найрізноманітніші фактори:  вікові, психологічні, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ОСНОВНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО ДИТИНОЗНАВСТВА

ЗАКЛАДУ

2.1. Досвід використання  традицій українського дитинознавства у вихованні дітей до початку експерименту

У всі часи і у всіх народів основною метою виховання була турбота про збереження, зміцнення та розвиток добрих народних звичаїв і традицій, турбота про передачу підростаючим поколінням життєвого, виробничого, духовного, в тому числі і педагогічного, досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Національна культура стає для дитини першим кроком в освоєнні багатств світової культури, загальнолюдських цінностей, формуванні власної особистісної культури.  Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до Батьківщини, поваги до народних традицій звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

Сьогодні держава модернізує дошкільну освіту і визначає її як один з найбільших пріоритетів освітньої політики. Зазначимо, засадами оновленого Базового компоненту дошкільної освіти виступили: визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості; збереження дитячої субкультури, створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей, пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя; повага до дитини [1]. Ці наукові положення підтверджує і європейський досвід психолого-педагогічного супроводу дитини, допомога їй в інтеграції в суспільство, в соціум, в якому вона зростає. [6; 9].

Отже, сучасна дошкільна освіта має будуватися на традиціях народної етнопедагогіки, кращому досвіду виховання малят в інших країнах, досягненнях наукової педагогічної думки.

       У розділі  “Дитина і навколишній світ”  програми виховання “Малятко”[14] окреслено завдання ознайомлення  дітей з явищами суспільного  життя за напрямами, зміст яких  поглиблюється у кожній наступній  віковій групі. Вже у молодшій  групі діти мають знати назву  рідного міста (села), а в середній  повинні мати певні уявлення  про Батьківщину («Батьківщина - це  місце, де людина народилась і  живе, де народились і живуть  її батьки. Вона така ж рідна  для людини, як її батьки, тому  й називається Батьківщиною. Наша  Батьківщина – Україна»). Діти  повинні знати, що люди, які мають  спільну Батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть  в Україні - український народ. У  народі з роду в рід передаються  мова, пісні, повага до старших, любов  до дітей і рідного дому.    Програма передбачає формування  у дітей уявлень про історію  рідного міста (села), походження  його назви і назв вулиць, географічні  та історичні пам’ятки рідного краю[18; 29].

     Базовий компонент  дошкільної освіти в Україні [1]  орієнтує на опанування знань  про нашу державу, виховання поваги  до державних символів. [18; 25]. З метою визначення основних тенденцій використання народних традицій у вихованні дошкільників, ми проаналізували  педагогічний досвід роботи більшості вихователів ДНЗ №55 «Лелека» м.Слов’янська, Донецької обл.,

Загальновідомо, що педагогічний досвід – це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного, має діалектичну природу, і забезпечує високу результативність на основі сумлінного виконання відповідних обов’язків. З-поміж різних видів педагогічного досвіду мене цікавив масовий досвід з проблеми, який є характерний для основної маси педагогів дошкільних закладів.

  Дошкільний навчальний  заклад повинен виховувати майбутніх  громадян України на основі  культурно-історичного досвіду нашого  народу, його багатовікової мудрості  та духовності. Як уже було  доведено, ефективним засобом цієї  роботи виступають національні  традиції, які мають 

Вивчення мною педагогічного досвіду в ДНЗ № 55 «Лелека» дає підстави стверджувати, що ця робота здійснюється вихователями в різних напрямках: на тематичних заняттях, в процесі організації ігор, під час проведення занять з образотворчого мистецтва та інших видів прикладної творчості, у процесі суспільно корисної праці, під час проведення різноманітних заходів (тематичних свят, ранків, конкурсів та виставок),  організацією екскурсій, засобами наочного оформлення приміщень дитсадка.

Так, вихователі Галустян Г.Б та Пучкова Т.С (група раннього віку “Дзвіночок”), вихователі Лягуша Л.Ф., Гаврилова І.М. (молодша група “Сонечко”),  вихователі Робоча Л.В. і Букнакова Л.Г. (старша група “Теремок майстерно використовують на своїх заняттях українські народні звичаї, традиції, обряди та символіку.

     Педагоги переконані, дітей треба навчити не просто  споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому  народний календар. Беручи активну  участь у підготовці та відзначенні  свят, звичаїв і обрядів народного  календар, дошкільникм проймаються  глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям  господаря рідної землі. При цьому  вони успішно оволодівають трудовими  уміннями і навичками, народною  мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки.

Педагог   Лягуша Л.Ф.  активно використовує під час читання дітям оповідань тексти про різні пори року. На першому такому занятті вихователь ознайомлює дітей із народним звичаєм зустрічати весну величальними піснями – веснянками (гаївками, ягілками, маївками). Після розповіді про зустріч весни на Україні, педагог пропонує дітям провести зиму і зустріти весну

       Всі  заняття по розвитку мови тісно  пов’язані з народною творчістю, традиціями, уведеними в план  заняття – мандрівки. При проведенні  заняття «Стежками рідного краю», був складений такий план мандрівки:

• Поговоримо : «Що значить рідний край?»;
• Які традиції нашого краю;
• зустріч з новим місцем;
• заспіваємо;
• одвічні вкраїнські символи;
• слухання твору;
• переказ;
• сюрприз.

      Діти мали  змогу ознайомитися з одвічнмими  символами: калина, коровай, домовик, сопілка, калинова колиска, рушник, бо в  кожному з цих слів є вивчений  звук. Галина Василівна пропонує  дітям калинову пісню, що нагадує  про рідну матусю: Люлі, люлі, мій синочку,

Зроблю тобі колисочку,

Мальовані брильця

Срібні колокільця.

Та нову колисоньку

На занятті дівчатка прихорошують коровай колосками і калиною і співають пісню: А у нас в селі нова новина,

Зацвіла у лузі калина,

Не так так у лузі, як на селі,

А в молодої на столі.

Отже, аналіз масового педагогічного досвіду в ДНЗ №55 «Лелека» з проблеми дає підстави стверджувати, його що педагоги-вихователі активно використовують українські народні традиції у вихованні дітей.

Народні звичаї в Україні тісно переплітаються з традиціями, маючи при цьому спільні і відмінні риси. Звичай є невід’ємним компонентом традиції.

М.Стельмахович називає звичаї та традиції двома крилами одного птаха, які забезпечують кожній людині злет до досягнення духовності. Одне без одного бути не може. Тому ці поняття переважно вживають разом: „звичаї і традиції” [32].

Традиції народної педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу віками живуть, передаючись з покоління в покоління, такі благородні людські якості як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька і матері, світлої пам’яті своїх предків, до рідної мови, історії, відчуття приналежності до свого народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок і власним дітям, онукам, правнукам.

Природне входження дитини у духовний світ і в традиційне життя рідного народу, його культуру починається у дошкільному віці. І тут вирішального значення набуває використання дитячого фольклору, який узагальнює багатовіковий людський досвід і є втіленням народної мудрості, народного світогляду, його ідеалів.

З педагогічної точки зору важливо відмітити, що вплив звичаїв та традицій на дошкільнят рівний. Звичай формує звички, вчинки, а традиція виробляє спрямованість поведінки, зумовленої повною мотивацією дій.

Отже, завдання використання звичаїв і традицій носить спільний характер – стабілізувати повноцінні відносини в сім’ях, родинах, а також в самому суспільстві, відроджувати та примножувати, передавати із покоління в покоління на благо процвітання нашої української нації. І щасливим буде в майбутньому те суспільство, яке поважатиме свій родовід, кревно берегтиме святість сімейних та народних звичаїв і традицій, залучаючи до цього своїх нащадків.

2.2 Місце традицій  українського дитинознавства в  педагогічному процесі в групах  раннього віку

  З метою визначення  стану використання традицій українського дитинознавства у вихованні дошкільників, нами був проведений констатуючий експеримент, який в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: об’єктом дослідження була група раннього віку “Дзвіночок” (вихователі Галустян Г.Б та Пучкова Т.С.)  ДНЗ № 55 «Лелека» кількістю 23 чоловік.

Провідними методами дослідження виступали: