Традиції українського дитинознавства та шляхи їх застосування в группах раннього віку

- вивчення масового педагогічного досвіду;

- аналіз навчальної літератури;

- спостереження;

- бесіда;

- інтерв’ю;

- анкетування.

Такий підхід давав нам можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед мене цікавило питання, наскільки вихователі використовують національні традиції у вихованні дошкільників, який виховний потенціал містять методичні розробки педагогів з цього питання  та як впливає використання народознавчого матеріалу на вихованість школярів.

Задля цього мною була розроблена система роботи, що дозволила з’ясувати коло цікавлячи мене запитань. Мною було проведено бесіди з вихователями експериментальної групи Струцькою Г.В. та Шуряк Л.М. З матеріалів інтерв’ювання випливає, що вихователі  стверджують доцільність використання у вихованні дошкільників народних традицій, вони оптимально використовують їх, значно підвищуючи цим ефективність виховного процесу.

Крім того нам вдалося з’ясувати причини, що утруднюють даний процес. Це в першу чергу сьогоднішня відірваність урбанізованого населення від народних традицій, характерних в першу чергу для сільського середовища.

Цілком логічно, що наступним кроком нашої експериментальної роботи був аналіз індивідуальних навчально-виховних програм та методичних розробок.

Ознайомившись з програмою розвитку мови,  зауважу теми, які цікавлять мене в аспекті досліджуваної проблеми. Це – усна народна творчість. Малі фольклорні жанри: народні дитячі пісеньки, ігри, забави, лічильки, загадки, скоромовки, приказки, притчі, прислів’я, народні усмішки, казки, легенди, байки, народні пісні. Важливе місце приділяється народним казкам про тварин, персонажам цих казок, їх вдачі. Народні соціально – побутові казки, які представляються дітям відображають народний побут, події із життя українського народу, його традиції.

Програма «Основи здоров’я для дошкільників» представлена темами: «Народні традиції і здоров’я», «Народні традиції і харчування», «Літні, зимові, весняні та осінні ігри та розваги».

У програмі: «Трудове виховання» відзначу теми: «Різдвяні свята у творчості дітям», «Самостійне виготовлення макетів предметів хатнього інтер’єру», «Писанкарство як мистецтво художнього розпису», «Українські витинанки», «Художня вишивка в українському побуті», «Вишивання і в’язання як види української народної творчості», «Традиційні весняні свята з використанням рослинних декорацій», «Українська народна іграшка»

У програмі «Я і Україна» відзначено теми: «Забавки, ігри, повчальні казки», «Сімейні свята», «Рослини», «Значення води для рослин, тварин, людини», «Жива і мертва вода в казанах», «Як хліб на стіл прийшов». «Бережливе ставлення до хліба», «Як виник одяг», «Стародавні дитячі іграшки, ігри та забави». «Державні, народні і релігійні свята»: День незалежності, Свято Миколая, Новий Рік, Різдво Христове, Великдень. «Календарно - обрядові свята», «Про родовід», «Використання народної іграшки під час театрально-ігрової діяльності», «Народна мудрість про природу, пори року», «Український побут, та звичаї у рідному краї», «Особливості народного костюму», «Народний календар», участь дітей в обрядових святах.

У програмі  «Образотворче мистецтво» приділяється увага таким темам: «Ознайомлення з народним мистецтвом  розпису, народним іменним посудом, народними традиціями писанкарства на Україні», «Ознайомлення з українським народним вбранням», «Зображення птахів, тварин та людей в ілюстраціях до казок», «Народне мистецтво витинанки», «Світ народної іграшки».

Програма «Музика» реалізується наступними темами: «Уукраїнські народні пісні, музичні інструменти». «Українські народні танці». Серед пісень розглядаються: колискові, календарно – обрядові, жниварські, (зажинкові, власне жниварські, обжинкові), колядки, щедрівки, коломийки, жартівливо – танцювальні пісні».

Отже, у вище назначених навчальних програмах та методичних розробках передбачений народознавчий матеріал, що виступає суттєвою опорою для  поглиблення та логічного продовження виховної роботи .

Під час вивчення й дослідження педагогічної діяльності у дитячому садку особлива увага приділялась методиці включення народних традицій, згаданих у вищеназваних програмах, у виховну роботу з дітьми.

Важливе місце в дослідженні даної проблеми мали спостереження виховних заходів. Наведемо приклад спостереження окремих виховних заходів та прослідкую як використовується народознавчий матеріал у вихованні дітей раннього віку.

Метою проведення свята «Прийди, прийди, весна красна» було розширення знань дітей про весну, про народні свята, народні прикмети. Свято проводилось у ігровій кімнаті, прикрашеній вербою з котиками, весняними квітами. Свято супроводжувалося використанням приказок, прислів’їв, загадок, пісень про весну та її явище. Педагог звернувся до дітей: «Був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням люди чекали весну і вважали, що це птахи на свої крилах приносять весну, проганяють люту зиму з її морозами. Люди випікали з тіста пташок, вибігали на подвір’я, весело стрибаючи, співали пісні:

«Вилети, люлю, горою,

Винеси літо з собою».

Цим випеченим пташкам люди давали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю хлібороба». Свято закінчилося народною грою «Довга лоза».

Аналізуючи даний виховний захід зазначу, що вихователь намагався оптимально використати українські народні традиції у вихованні.

Цікавою була етична бесіда «Гостинність в нашому дому». Мета бесіди: розширити і поглибити знання дітей про хліб і картоплю, виховувати повагу до хліба і картоплі, гостинність. Бесіда характеризувалася динамічністю, яскравістю і логічністю. Вона проводилась у світлиці, яка представляла макет української хати. Серед народознавчих засобів – загадки:

Виріс у полі

На добрій землі,

Місце найкраще

Знайшов на столі.

Місили, місили,

Ліпили, ліпили,

А потім в окріп помістили.

 

приказки та прислів’я: без солі, без хліба немає обіда, коли хліб на возі, нема біди в дорозі, їмо бараболі і не знаємо долі; бувальщину:

«Їхали одного разу мандрівники та й застала їх ніч. Голодні, замерзлі, вони почали рвати сухий бур’ян, щоб розпалити вогнище. Але одні кущі почали вириватися з маленькими грудочками. Не звернули увагу на них мандрівники. Кинули у вогонь. А зранку на попелищі вони побачили невеликі вуглики, які перетворилися в грудочки. Попробували. Смачно. Навибирали сирих грудочок, привезли додому і почали вирощувати. Так до нас на стіл прийшла картопля».

Звертається увага на страви з борошна та картоплі, які є традиційними для української кухні. Бесіда закінчилась частування хліба, калачів, вареників, печеної картоплі.

У результаті ознайомлення дітей раннього віку з зазначеними традиціями в дітей мають сформуватися знання, які сприятимуть розвитку позитивного ставлення до традицій, поваги до старшого покоління, до своєї малої Батьківщини. На тлі цих емоцій необхідно розширювати знання дитини, пов’язуючи близьке з далеким: квіти коло хати – з народними традиціями їх використання, улюблені вироби (речі) рідних людей з народними ремеслами краю, пейзажі – з історичним минулим. На основі цього ми визначили такі напрями роботи: традиційні ремесла рідного краю; символи та обереги рідного краю.

У вихованні справжнього громадянина велике значення має виховання таких якостей, як працелюбство та повага до праці інших людей. Саме з метою виховання цих якостей необхідно знайомити дітей з особливостями традиційних ремесел рідного краю. Як зазначає Л. Калуська, народні ремесла «свідчать про високу духовну культуру українського народу, про споконвічне прагнення до краси, розповідають про багатство рідного краю, традиції місцевого населення» [4; 12].

У роботі з дітьми раннього віку необхідно звертати увагу на своєрідність та неповторну красу кожного ремісничого виробу, надавати можливість застосовувати набуті знання у практичній та творчій діяльності. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню позитивного ставлення до народного мистецтва, поваги до праці інших, до рідного краю тощо.

Яскраво відображають самобутність рідного краю писанки. Традиція розмальовувати навесні яйця у слов’янських народів сягає епохи язичництва. Писанки в слов’ян були пов’язані з комплексом весняної обрядовості. Назва «писанки» походить від слова «писати», у розумінні «прикрашати орнаментом». Оригінальні орнаменти писанок не тільки чарують своєю витонченістю та гармонійністю, а й несуть прадавні символи природи, єднають з традиціями минулого. У кожному регіоні й навіть майже у кожному селі були неповторні, самобутні орнаменти.

Розмальовуючи писанки, діти дістають уявлення про народну символіку, традиції розписування писанок як оберегу, виховується інтерес до декоративно-прикладного мистецтва України, зосередженість, бажання вкласти частину своєї праці в українські традиції.

Відтак ми можемо сказати, що традиційні ремесла та промисли мають великий виховний потенціал. Але, як доводить практика, вироби народних ремесел сприймаються дошкільниками неоднозначно: одні викликають зацікавлення, інші – захоплення, а окремі – байдужість. Перед педагогом постає завдання не тільки збагатити уявлення та знання дошкільників про ремесла рідного краю та все, що з ними пов’язане, але й виявити емоційно-ціннісне ставлення до праці.

Одним із засобів громадянського виховання дітей ми визначили народні свята. Ознайомлення з народними святами сприяє поглибленню емоційних зв’язків дитини з життям, працею та красою рідного народу.

Залучення дітей старшого дошкільного віку до національних традицій та звичаїв, підготовки і відзначання свят народного календаря пробуджує у них любов до рідної землі, повагу до людей праці, формує вміння плідно працювати, шанувати історію, збагачувати культуру свого народу. Участь дітей раннього віку у святах народного календаря сприятиме тому, що вони глибше відчуватимуть нерозривність з рідною природою, намагатимуться власною працею примножувати багатства рідного краю, прагнутимуть зберігати та розвивати трудові та святкові традиції.

Любов дитини до рідної землі починається з найближчого. Тривалі спогади дитини залишають її знання і враження про близьких людей, свою малу батьківщину. Формування інтересу до народів, які мешкають на території рідного краю, його традицій, звичаїв сприяє вихованню свідомого юного громадянина, який шанобливо ставиться до духовних і матеріальних надбань свого народу.

 

2.3. Вплив традицій  українського дитинознавства на  виховання почуттів та різних  якостей особистості 

Вивчення науково-теоретичних матеріалів з досліджуваної проблеми, аналіз масового педагогічного досвіду та спостереження дали можливість визначити критерії та рівні вихованості на основі використання традицій українського дитинознавства. До критеріїв вихованості відносяться:

1. Любов до Батьківщини. Знання традицій свого народу, дбайливе ставлення до народних надбань.
2. Гуманність. Доброзичливе ставлення до ровесників, старших людей, турбота про них, допомога, чуйність.

           3. Чесність. Правдивість, щирість, виконання обов’язків.

           4. Ставлення до праці. Потреба і звичка до праці, сумлінність і старанність у праці, зацікавленість у позитивних результатах праці.

           5. Любов до прекрасного. Властивість помічати красу, бажання творити красу.

Відповідно до показників, було визначено рівні вихованості:

Високий рівень – наявність усіх критеріїв.

Середній рівень – половина чи більша половина показників.

Низький – майже повна відсутність ознак.

Для того, щоб визначити рівень сформованості вихованості у дітей в групах раннього віку експериментальної групи з використанням традицій українського дитинознавства, було застосовано спостереження,  інтерв’ювання,  бесіду.

Результати дослідження представлені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Рівні вихованості

Всього  опитано дітей	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
23	19%	58%	23%

Дані таблиці засвідчують про досить середній рівень обізнаності дітей з традиціями. Крім того, вищеподані результати вказують на те, що переважають діти з середнім та високим рівнем вихованості у досліджуваному аспекті.

Результати проведеного констатуючого експерименту дозволили зробити наступні висновки:

• Діти раннього віку обізнані достатньо з народознавчим матеріалом;
• вихователі враховують педагогічні умови використання традицій українського дитинознавства у вихованні дітей;
• педагоги достатньо знайомі з методами та формами цієї роботи;
• високий рівень вихованості дошкільнят визначається поєднанням виховання з основними народознавчим матеріалом, та врахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

 З метою підвищення  якості виховання дошкільників  засобами народних традицій нами проводився формувальний експеримент, як уже зазначалося вище у групі раннього віку «Дзвіночок» та як контрольна бралась старша група «Колосок»   ДНЗ №55 «Лелека» м.Словянська.

Експериментальне дослідження базувалося на дотриманні основних педагогічних умінь виховання з використанням традицій українського дитинознавства.