Вплив низької успішності на самооцінку молодшого школяра

 

 

План:

1.В с т у  п

 

2.Розділ 1. Теоретична  частина. Огляд літератури і наукових  праць.

                1.1.Проблеми успішності навчання.

                1.2.Особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку. Взаємозв’язок оцінки вчителя і самооцінки молодшого школяра.

               1.3.Вплив соціальних факторів  на самооцінку учнів.

 

3.Розділ 2. Практична частина. Організація практичного дослідження впливу успішності у навчанні на самооцінку учнів.

               2.1.Опис методик дослідження

               2.2.Результати проведеного дослідження 

               2.3.Емпіричні підсумки дослідження

 

4.Розділ 3. Рекомендації  щодо формування самооцінки учнів, зниження впливу низької успішності  на самооцінку, які можуть застосовуватись  вчителями і батьками.

 

5.Висновки, пропозиції

 

6.Список використаних  джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

В С Т У П

 

В останні роки в Україні з’явилось дуже багато нових форм навчання дітей, нових видів навчальних закладів, абсолютно нових методик навчання і виховання. Не дивлячись на всю різноманітність форм навчання та педагогічних закладів, що виникають в наш час, основними завданнями системи освіти, як і раніше, залишаються завдання навчання та виховання дітей і контроль за цими процесами. В контексті ідеї особистісно-орієнтованої сфери освіти проблема оцінювання в учбово-виховному процесі набуває нових форм та змісту. Про це, наприклад, говорить і введення більш широкого спектру оцінок (дванадцятибальна система оцінювання), і те, що широке розповсюдження феномену оцінки в навчально-виховному процесі вчителем і самооцінка учнів призвела до появи нового спрямування досліджень, а в наступні роки стало окремим напрямком психологічної та педагогічної науки. Проблеми оцінки та самооцінки в різноманітних аспектах знайшли відображення в працях вітчизняних та зарубіжних психологів, педагогів, методистів.(Б.Г.Ананьєв, Ю.К.Бабанський, П.П.Блонський, Дж.Брунер, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Е.А.Голубєва, А.Н.Леонтьєв, І.Я.Лернер, А.Р.Лурія, М.Н.Скаткін, Д.Б.Ельконін, А.І.Липкина).

На жаль, як доводить практика шкільного навчання, в кожному класі існує певний прошарок дітей, які постійно виявляють лише початковий та середній рівень знань. Зараз таких дітей все частіше об`єднують в одному або двох класах, протиставляючи їх тим одноліткам, що успішно засвоюють програму. Отже, низька навчальна успішність і, відповідно, зменшення вимог з боку вчителів, а звідси й недостатній ступінь засвоєності шкільної програми стає вже не тимчасовою прикрістю для учня, а його постійною життєвою ситуацією. Як впливає така ситуація на розвиток учня взагалі та на становлення його самооцінки зокрема – поки що вивчено недостатньо.

Предметом оцінної діяльності є система знань і вмінь учня. Підсумком оцінювання вчителем результатів навчальної діяльності школяра є оцінка, яка може виражатися знаком, інтенсивністю емоційного переживання й оцінним судженням.

Актуальність теми дослідження пов’язана із тим, що, незважаючи на значну кількість досліджень оцінної діяльності роботи учнів, питання про роль оцінювання і самооцінки навчальної діяльності учня висвітлено недостатньо, особливо із психологічних позицій, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів у навчанні. Часто виникають проблеми психологічного характеру. Насамперед, це психологічні труднощі, з якими дитина стикається в процесі навчання. З одного боку, труднощі навчальної роботи учня залежать від особливостей навчального матеріалу, з іншого – від можливостей, індивідуальних і вікових особливостей дитини.

Фахівці різних галузей психолого-педагогічної науки в основному приділяли увагу окремим аспектам цієї проблеми. Так, дидакти вважають основним об’єктом вивчення педагогічні умови та особливості навчально-виховного процесу, які, на їхню думку, сприяють подоланню неуспішності. Психологи зосереджуються на вивченні особливостей особистості невстигаючих учнів, на виявлення своєрідності самого процесу їхньої навчальної діяльності.

Об’єктом дослідження даної роботи є особистість молодшого школяра, який виявляє початковий та середній рівень оволодіння навчальним матеріалом.

Предмет дослідження : виявлення психологічних факторів неуспішності в навчанні та їх вплив на становлення самооцінки учня, розкриття психологічних умов оптимізації розвитку особистості дитини з низькою навчальною успішністю.

Мета дослідження: виявити психологічні фактори неуспішності в навчанні та їх вплив на становлення самооцінки учня. Розкрити психологічні умови оптимізації розвитку особистості дитини з низькою навчальною успішністю.

Завдання дослідження:

1. Розглянути теоретичні  підходи до вивчення впливу низької та середньої навчальної успішності на становлення самооцінки школяра.

2.Виявити специфіку ставлення учнів до себе та до своєї навчальної успішності в залежності від причин, що заважають засвоювати знання на достатньому рівні.

3.Виявити специфіку ставлення  батьків до низької та середньої  успішності дітей.

4. Порівняти показники основних параметрів самооцінки, ставлення до своєї навчальної успішності та навчання взагалі в учнів з високою навчальною успішністю та низькою навчальною успішністю.

5. Розкрити психологічні умови оптимізації розвитку особистості в учнів з низькою навчальною успішністю.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні про те, що успішність навчання школяра визначає як особливість, так і рівень його самооцінки.

Методичні та теоретичні засади даного дослідження передбачають дотримання принципів детермінізму, єдності свідомості та діяльності, взаємозалежності зовнішніх та внутрішніх чинників становлення особистості.

Методи дослідження: аналіз наукових праць із даної проблеми: порівняння, узагальнення та систематизація теоретичних та емпіричних даних, порівняльний аналіз результатів, отриманих в ході дослідження.

Досліджуваний контингент: учні молодших класів __________________________________ школи

Актуальність теми цього дослідження полягає в недостаній висвітленості ролі оцінювання та самого оцінювання саме з психологічних позицій, не дивлячись на велику кількість праць з цього питання. А психологія, на нашу думку, має відігравати тут основну роль, адже труднощі, що їх відчуває учень під час навчальної роботи залежать не тільки і не стільки від особливостей навчального матеріалу, але, насамперед, від індивідуальних і вікових особливостей дитини.

Актуальна тема дослідження ще й тому, що боротьба за підвищення якості навчання та засвоєння знань продовжує залишатись актуальним завданням і на сьогодення, і в майбутньому.

Базою цього дослідження виступили молодші класи____________ школи, а саме дослідження ставило мету:

1)Аналіз доступної літератури  та наукових праць із даної  теми;

2)Висунення гіпотези експерименту;

3)Вибір і вивчення методів дослідження самооцінки дітей;

4)Встановлення кореляційних  зв’язків між самооцінкою дітей  та успішністю в навчанні;

5)Аналіз результатів дослідження  самооцінки;

6)Формулювання висновків  та розробка рекомендацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Теоретична частина. Огляд літератури і наукових праць

1. Проблеми успішності навчання

Практикою школи вже давно доведено, що кожен учень, що не має будь-яких органічних дефектів може засвоїти знання в обсязі шкільної програми, але не у всіх випадках вдається досягнути необхідного рівня засвоєння, а окремі учні з великими труднощами засвоюють навчальний матеріал.

           Взагалі проблема успішності багатогранна і складна, її дослідження передбачає велику різноманітність підходів, але всі вони можуть бути згруповані навколо двох основних аспектів проблеми:

1)Як вчитель навчає;

2)Як учень навчається, і як при цьому здійснюється  його розвиток.

Спеціалісти різних галузей педагогічної науки приділяли переважну увагу одному чи іншому боку проблеми. Так, дидакти головним об’єктом вивчення роблять педагогічні умови, особливості навчально-виховного процесу, що сприяють подоланню неуспішності. Психологи спрямовують увагу на вивчення особистості неуспішних учнів, на виявлення тільки їм притаманних особливостей, які і визначають неуспішність учня. На нашу думку, саме психологічні дослідження дають відповідь на питання: якими є типові особливості школярів, що визначають неуспішність учня. Дидактична основа для таких досліджень міститься, наприклад, в роботі А.М.Гельмонта[24]. В цій праці дано диференційований аналіз неуспішності школярів та її причин. Один з критеріїв, що покладений А.М.Гельмонтом в основу диференціювання неуспішності несе психологічний характер – це ступінь легкості (або важкості) переборювання негативного явища. Основного значення набувають причини, що цілком залежать від учня:

1)Погана підготовленість та значні недоліки в знаннях;

2)Негативне ставлення  до навчання;

3)Відсутність звички до  організованої праці, недостатній  рівень загального розвитку.

А.М.Гельмонт звертає увагу на те, як тісно переплетені причини, що залежать від вчителя та учня, наскільки є ефективним той педагогічний підхід, який спирається на знання індивідуальних особливостей учня, і як відсутність такого ставлення призводить до формування нових негативних якостей, що ще більше утруднюють процес навчання. Тривала неуспішність викликає у школяра моральну та психічну травму, породжує відсутність віри у власні сили.

В працях В.І.Самохвалової [66] підкреслюються три показника, ґрунтуючись на яких можуть бути розглянуті різниця в поведінці дітей та особливості їх особистості:

1)Ставлення до навчання;

2)Організація навчальної  роботи;

3)Засвоєння знань та  навичок.

Ці показники можуть по-різному виявлятись у дітей з однаковою успішністю, оскільки не виявлено однозначних зв’язків між ступенем успішності в навчанні і ставленням до навчання. Характеризуючи групи дітей з однаковою успішністю можна виділити якусь одну групу рис, яка визначає все інше. Ця думка знаходить своє підтвердження в одній з праць А.С.Славіної[65], де автор досить детально змальовує особливості розумової діяльності малоуспішних дітей, яку вона називає «інтелектуальною пасивністю». Така «пасивність» проявляється у небажанні думати, у намаганні уникнути розумових зусиль. Вона виявляється у школярів при здійсненні навчальної діяльності.

А.А.Бударний[14] використовує свої дослідження для обґрунтування необхідності введення на уроках диференційованих форм навчання. Вивчаючи дослідження психологів, він спостерігав, як учні одного класу сприймають і засвоюють матеріал уроку. Поділяючи учнів на групи, А.А.Бударний спирається на наступні психологічні особливості:

1)Здатність до навчання, яка виявляється в різному  ступені легкості та швидкості  засвоєння знань;

2)Працездатність.

А.А.Бударний вважає, що низький рівень навчаємості може бути компенсований високою працездатністю і, навпаки, високий ступінь готовності до навчання є безрезультатним при відсутності працездатності.

М.Н.Волокітіна в своїх дослідженнях спирається на ставлення учнів до навчання. Вона вважає, що учні з високорозвиненим відчуттям учнівського обов’язку компенсують працездатністю труднощі у навчанні. Учні, що формально ставляться до навчальних занять, переконані у неможливості вирішення проблем, які у них виникають у навчальному процесі.

Праці Н.А.Менчинської і З.І.Калмикової[46] показали, що учні не знають раціональних прийомів запам’ятовування навчального матеріалу і не вміють мислити, якщо вони не навчені цим умінням.

Поняття «здатність до навчання» використовував Б.Г.Ананьєв[3], трактуючи цей термін як вміння дитини навчатись.

Різниця в здатності до навчання виявляється у молодших школярів достатньо широко при засвоєнні різних навчальних предметів і в різних видах діяльності, а також характеризується відносною стійкістю.

Г.П.Антонова[6] в своїх дослідженнях дійшла висновку, що відносна «стійкість стилю» розумової діяльності, що виявляється у школярів в процесі вирішення різних навчальних завдань, свідчить про те, що у них сформувалася в тій чи іншій мірі якість або властивість розуму. Але це не означає, що діти, які виявили знижену здатність до навчання, приречені на постійні невдачі у навчанні. Це свідчить про те, що у них сформувались деякі негативні якості розуму, які і виявляються, коли виставляють вимоги до самостійної розумової діяльності. Саме тому необхідна постійна і наполеглива праця, спрямована не тільки на збагачення дітей знаннями, вміннями та навичками, але, і то насамперед, на зміну якостей їх розумової діяльності, на зміну сформованого у них підходу до процесу засвоєння знань і застосування їх до вирішення нових завдань. Таким чином, здатність до навчання є індивідуальною ї відносно досить стійкою властивістю особистості. Високий ступінь здатності до навчання сприяє більш інтенсивному розумовому розвитку. Але, разом з високим ступенем розумового розвитку може співіснувати відносно низька здатність до навчання, яка компенсується великою працездатністю. До таких самих висновків приходять в своїх напрацюваннях і А.А.Бударний [14], і Н.С.Лейтес[35].

Зберігає свою значущість і виведене Л.С.Виготським[21] поняття «зони найближчого розвитку», яке означає розумові здібності учнів, що реалізуються в умовах співпраці з дорослими і за їх допомогою.

У дослідженнях з психології навчання, спрямованих на аналіз особливостей здатності до навчання співіснують два завдання:

1)Виявлення того, як, якими  способами школярі самостійно  «добувають» нові знання;

2)Встановлення видів допомоги, що потрібні з тим, щоб школяр  успішно справився із завданням.

Інакше кажучи, процес навчання опосередкований індивідуальними психологічними особливостями учня, а також тим, чому і як навчають школяра.

Н.С.Лейтіс[35] вводить поняття «психологічних компонентів засвоєння», під якими він розуміє пов’язані між собою багатогранні сторони психіки учнів, без активізації і відповідної спрямованості яких навчальний процес не досягає мети. До таких компонентів він відносить: