Вплив низької успішності на самооцінку молодшого школяра

Таким чином, самооцінка дітей молодшого шкільного віку характеризується рядом особливостей, пов’язаних із тим, що разом із вступом до школи і зміною головного виду діяльності самосвідомість молодшого школяра розвивається, а її структура зміцнюється, наповнюючись новими ціннісними орієнтаціями відносно оточуючого світу і самого себе. Для формування самооцінки молодшого школяра важливим є рівень досягнень, що він набув їх на цьому віковому етапі. Емоційне ставлення до оцінок ззовні, особливо отриманих від значущих дорослих, накладає відбиток на характер сприйняття дитини себе як особистості, на характер її самооцінки. Сформована у дітей молодшого шкільного віку, самооцінка як продукт свідомості і самоактуалізації стає внутрішнім і органічним надбанням їх особистості.

Оцінюючи знання, вчитель одночасно оцінює особистість, її можливості і місце серед інших. Саме так сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, діти самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх, слабких, старанних або нестаранних і т.д. Можна виділити 3 групи дітей за ступенем сформованості у них уявлень про себе. У навчальній діяльності діти першої групи більше орієнтуються на знання про себе, ніж на оцінку дорослих і швидко набувають навички самоконтролю. Друга група учнів характеризується тим, що уявлення її членів про себе неадекватні і нестійкі. У них немає достатнього вміння виділяти суттєві якості у себе, аналізувати свої вчинки. Лише в деяких ситуаціях діти цієї групи можуть оцінювати себе адекватно. Такі діти вимагають особливого керівництва по формуванню навиків самоконтролю. Для дітей 3-ї групи характерно те, що їхні уявлення про себе містять характеристики, дані їм іншими, особливо дорослими. У них немає прагнення заглянути у свій внутрішній світ, їх уявлення про себе нестійкі, самооцінка неадекватна. Недостатні знання самих себе приводять цих дітей до невміння орієнтуватися в навчальній діяльності на свої об'єктивні можливості і сили.

Педагогічна практика показує, що деякі вчителі не завжди усвідомлюють роль своїх оцінних суджень у формуванні самооцінки молодших школярів - одного з найважливіших засобів впливу на розвиток особистості, тому вдосконалення оцінної діяльності вчителя, вивчення її механізмів є одним з резервів підвищення ефективності виховної роботи, підвищення громадської активності юних громадян.

Оціночна діяльність учителя зазвичай здійснюється у формі відміток в журналі і у вербальній формі. Між цими двома формами оцінок є істотна відмінність. Оцінка, яку вчитель ставить в журнал, є офіційним документом. Тому вчитель ставить її на основі спеціально розроблених критеріїв і вимог суспільства. До вербальних же оціночних суджень вчителя суспільство пред'являє лише загальні, принципові вимоги, що неконтрольовані певними показниками, - вони повинні відповідати гуманістичним тенденціям народної освіти, сприяти розвитку учнів. Тому вербальна оцінка не менше відповідальна для вчителя, ніж оцінка в журналі. Вона дозволяє педагогові враховувати ситуацію, що склалася, підкреслювати старанність учнів, яким важко дається навчання, і навпаки, виражати засудження здатних, але ледачих учнів.

Як правило, самооцінка молодшим школярем своєї навчальної діяльності орієнтована на оцінки, виставлені в журнал, оскільки вони є підставою для соціального контролю і санкцій. Однак вербальна оцінка може грати домінуючу роль у формуванні самооцінки учня, якщо педагог уміє правильно нею користуватися. Це пов'язано і з тим, що вона більш лабільна, емоційно забарвлена, а отже, більш дохідлива до розуму і серця школяра.

Зі вступом до школи, в житті дитини починається нова смуга; провідною формою його діяльності стає навчальна діяльність з її особливим режимом, особливими вимогами до його нервово-психічної організації і особистісним якостям. Результати цієї діяльності оцінюються особливими балами.

Тепер вже саме це визначає його обличчя і місце серед інших людей. Успіхи і невдачі в навчанні, оцінка вчителем результатів його навчальної праці починають визначати і ставлення дитини до самої себе, тобто його самооцінку. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини, тому що вона ще формується і тому більшою мірою, ніж у дорослого, піддається впливу, зміні.

Засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оціночних суджень інших (вчителів, однолітків) відноситися певним чином як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самого себе як до особистості. Так в учня у навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей - один з основних компонентів самооцінки, в якій відбивається те, що дитина дізнається про інших, і його зростаюча власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.

На практиці, організовуючи навчально-виховну роботу вчитель, зазвичай, співвідносить досягнуті дітьми результати з їх розумовими здібностями і відношенням до навчання, не беручи в розрахунок самооцінку дитини, його власні уявлення про свої здібності. Тим часом, від цих уявлень залежить більша або менша впевненість у своїх силах, відношення до помилок і ряд інших моментів навчальної діяльності.

Культивуванню цієї низької самооцінки у невстигаючих сприяють так само ще нижчі, ніж оцінки вчителя, сооцінкі учнів по класу, які переносять неуспіхи відстаючих дітей у навчанні на всі інші сфери їх діяльності. Вже у 2 класі у відмінно успішних дітей формується завищена самооцінка, зневажливе ставлення до всіх тих, хто не відмінник. У навчальній діяльності учнів є значна, з класу в клас зростаюча диспропорція між обсягом і складністю наукової інформації, яку їм належить засвоїти, і тими способами, які їм для цієї мети даються.

Обсяг і складність цієї інформації все більше і більше перевищують ті способи і прийоми, які учням даються для її засвоєння. Труднощі які вони відчувають внаслідок неволодіння раціональними способами засвоєння знижують їх інтерес до навчального предмета і суб'єктивно переживаються ними як "недоробки", "недоробки", пов'язані з власною неорганізованістю. Учні схильні вважати, що вони можуть добре вчитися, але не дуже цього хочуть, що у них є для цього всі інтелектуальні можливості, але не вистачає громадських, характеристичних, вольових якостей.

Співвіднесення власної оцінки своєї навчальної діяльності з оцінкою, яку ця діяльність отримує в інших, вміння враховувати точку зору інших, виникнення цього двостороннього підходу істотна віха на шляху формування в учнів критичної самооцінки досягнутих результатів навчальної діяльності. Важлива не тільки адекватна оцінка вчителем самого по собі об'єктивного результату навчальної діяльності, а й облік того, що вбачає і цінує в цьому результаті сам учень.

Організовуючи навчально-виховну роботу, вчитель зазвичай співвідносить досягнені дітьми результати з їх розумовими здібностями і ставленням до навчання, не беручи в розрахунок самооцінку дитини, її власні уявлення про свої здібності, свою особистість і про рівень реалізації цих можливостей і здібностей у навчальній діяльності. Від цих уявлень залежить більша або менша впевненість учня у своїх силах, усвідомлення отриманого результату як успіху чи неуспіху, ставлення до допущених помилок, вибір для вирішення завдання в залежності від ступеня його важкості і ряд інших моментів навчальної діяльності. Чим раніше зрозуміє молодший школяр необхідність постійного самоконтролю, тим краще. Дуже велику помилку роблять ті батьки, які беруть функцію контролю на себе і прагнуть якомога довше утримати її за собою.

Таким чином, допомогти дитині з перших днів навчання оволодіти контролем, показати, що це таке, як він здійснюється, і поступово привчити її саму контролювати і оцінювати свої дії - ось завдання, яке постає перед дорослими. Необхідно звернути особливу увагу на те, щоб у школяра постійно складалися досить міцні, стійкі і об'єктивні критерії оцінки самого себе і своїх знань.

Результати психологічних досліджень свідчать про те, що первісна оцінка дитиною своїх особистісних якостей, вчинків є простим віддзеркаленням тієї оцінки, яку дають цій діяльності і цим якостям вихователі, вчителі, батьки. Тому цю стадію в розвитку самооцінки вважають «передсамооцінкою».

Процес же формування справжньої самооцінки включає в себе, за даними цих досліджень, два етапи:

1) самооцінка піддається  зовнішнім діям;

2) у сферу самооцінки включається внутрішній стан дитини, особистісні її якості.

Матеріали психічних досліджень показують, що засвоєння учнями вимог, які повинні задовольняти їх навчальну діяльність, здійснюються опосередковано, через оцінку результатів цієї діяльності вчителем.

Психологічні дослідження і спостереження свідчать про те, що на процес формування самооцінки учня вирішальний вплив робить оцінка їх навчальної діяльності та поведінка вчителів.

Результати цих спостережень показують, що школярі ведуть оцінку своїх знань паралельно, але не погоджено з учителем.

Частина оцінок переноситься дитиною на саму себе - це оцінки поведінки і якостей особистості. Найбільш інтенсивно розвивається у дитини-першокласника оцінка у виконанні навчальних завдань. Це природно, оскільки йому щодня і стосовно до різних занять доводиться чути оцінки педагогів. При цьому виявляється така закономірність: спершу у дитини формуються критерії оцінки та їх застосування по відношенню до інших, а потім - далеко не в повній формі - по відношенню до себе.

В ході навчально-виховного процесу у школярів поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою навчальну діяльність, а невдачі пов'язують тільки з об'єктивними обставинами. Другокласники і, особливо, третьокласники ставляться до себе вже більш критично, роблячи предметом оцінки не тільки хороші, а й погані вчинки, не тільки успіхи, але й невдачі у навчанні.

Поступово зростає і самостійність самооцінок. Якщо самооцінки першокласників майже повністю залежать від оцінок їх поведінки і результатів діяльності вчителем, батьками, то учні других і третіх класів оцінюють досягнення більш самостійно, роблячи, на нашу думку, предметом критичної оцінки і оцінну діяльність самого вчителя (чи завжди він правий, об'єктивний, чи ні).

Протягом шкільного навчання, вже в межах початкових класів, сенс оцінки для дитини істотно змінюється; при цьому він знаходиться в прямому зв'язку з мотивами навчання, з вимогами, які сам школяр до себе ставить. Ставлення дитини до оцінки його досягнень все більше і більше пов'язується з потребою мати можливо більш достовірну уяву про самого себе.

Вплив оцінок вчителя на формування особистості дитини, на її ставлення до себе, до інших і інших до нього важко переоцінити.

Система оцінок, яка в навчально-виховному процесі служить головним засобом впливу вчителя на учнів, є, таким чином, набагато більш складним, потужним і тонким знаряддям, ніж це, зазвичай, передбачається.

Використовуючи ту чи іншу міру впливу, вихователь, за твердженням К.Д. Ушинського, повинен уявити собі її психологічну основу, тобто діяти не наосліп, а знати, на що вона розрахована і чого він від неї чекає.

Оціночні бали, які виставляє вчитель, повинні безумовно відповідати дійсним знанням дітей. Однак педагогічний досвід показує, що в оцінці знань учнів необхідний великий такт. Важливо не тільки, яку оцінку поставив вчитель учневі, але і те, що він при цьому сказав. Дитина повинна знати, чого чекає від неї вчитель наступного разу. Не слід захвалювати хороших учнів, особливо тих дітей, які досягають високих результатів, але без особливої ​​праці. Зате потрібно заохочувати в тій чи іншій формі найменше просування у навчанні, хоча і слабкої, але працелюбної, старанної дитини.

Головне, що повинно визначати ставлення кожного вчителя до кожного учня (незалежно від рівня його знань і індивідуальних психологічних особливостей), - це глибока віра в зростаючу людину, в її можливості.

1.3.Вплив соціальних  факторів на самооцінку учнів

Дошкільник стає школярем, змінюється його внутрішня позиція, самосприйняття, режим, устрій життя, погляди, цінності, мотиви. Це знаходить своє відображення в «Я – концепції» дитини. Поряд з цим на формування самооцінки школяра мають вплив такі фактори: позиція батьків, вчителів, однокласників, друзів, соціального оточення.

З самого народження, навіть до того, людина стає об’єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини оточуючих передує її самовідношенню, усвідомлення її іншими людьми - її самоусвідомленню.

В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших дюдей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.

Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.

Ставлення до дитини, що складається у батьків, передує розвиткові власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і ставлення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі - прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.

Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання - містифікації. Містифікація - це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації - приписування, які можуть бути позитивними і негативними.

Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний ґрунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.

Сприйнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.

В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання призводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок: