Вплив низької успішності на самооцінку молодшого школяра

В них вивчався вплив на особистість невідповідності між тим, як оцінює учня вчитель, і тим, як учень оцінює самого себе. В результаті набутого попереднього досвіду, під впливом оцінок оточуючих і результатів власної діяльності у дитини складається потреба у збереженні звичної для неї самооцінки.

Оскільки на певному етапі у дітей складається стійка самооцінка і заснований на ній рівень потреб, це призводить до виникнення нової потреби бути не стільки на рівні вимог оточуючих, скільки на рівні вимог до себе. «Засвоюючи вимоги оточуючих, виробляючи власну оцінку оточуючого середовища і самооцінку, діти поступово емансипуються від безпосереднього впливу ситуації. Головним стимулом їх психічного розвитку з віком стає  не тільки намагання отримувати позитивну оцінку оточуючих людей, але й потреба виконувати вимоги до самої себе і бути на рівні тих завдань, які дитина перед собою ставить»,- пише Л.І.Божкович[12].

1.2.Особливості  самооцінки дітей молодшого шкільного  віку

Молодший шкільний вік визначається дуже важливою обставиною в житті дитини – вступом до школи і дає можливість проявити себе в новій сфері людської діяльності – навчанні. Л.І.Божович зауважує, що це особливий вік, який забезпечує інтенсивний розвиток всіх якостей особистості. В цей період починається соціальний та особистісний розвиток дитини, її входження до життя суспільства. Дитина отримує певний соціальний статус, змінюються інтереси та цінності. [5, с.101].

Молодший шкільний вік має ряд специфічних ознак. Ці вікові особливості обумовлені рамками першого періоду навчання. Дитина в початковій школі засвоює спеціальні психофізичні та психічні дії, які повинні обслуговувати письмо, читання, малювання, фізкультурні заняття, ручну працю та інші види навчальної діяльності, на основі яких при сприятливих умовах навчання і достатньому рівні розумового розвитку дитини виникають передумови до формування теоретичної свідомості і самосвідомості як підґрунтя до самооцінки.

Г.М.Бреслаєв вказує, що в цьому віці дитина являє собою певну індивідуальність, яка підлягає соціальним впливам. Вона усвідомлює, що зобов’язана навчатись і в процесі навчання змінювати себе, засвоюючи загальноприйняті колективні знаки (мову, ноти, цифри тощо), поняття, знання, ідеї, які існують в суспільстві. Самосвідомість молодшого школяра розвивається, а її структура зміцнюється, наповнюючись новими ціннісними орієнтаціями відносно оточуючого світу і самого себе.[7,с.32].

Р.С.Нємов відмічає, що особливістю дітей молодшого шкільного віку, яка споріднює їх з дошкільнятами, але ще більше підсилюється з вступом до школи, є безмежна довіра до дорослих, головним чином вчителів, підпорядкування і наслідування їм. Діти цього віку повністю визнають авторитет дорослої людини, майже безоглядно сприймають її оцінки. Навіть характеризуючи себе як особистість, молодший школяр в основному лише повторює те, що говорить про нього доросла людина. Це напряму стосується такого важливого особистісного новоутворення, яке закріплюється в цьому віці, як самооцінка. Вона безпосередньо залежить від характеру оцінок, що їх дають  дорослі дитині та її успіхам. У молодших школярів вже зустрічаються самооцінки різних типів: адекватні, завищені чи занижені [31,с.172].

О.Л.Серебрякова помітила, що молодший шкільний вік – це період позитивних змін та перетворень, які найбільш яскраво виявляються в перших класах школи. Тому для формування самооцінки так важливий рівень досягнень, набутих кожною дитиною на даному віковому етапі. Якщо вже в першому класі дитина не відчує радість пізнання, не набуде вміння навчатись, не набуде впевненості в своїх силах і можливостях, зробити це в подальшому (за рамками сенситивного періоду) буде значно важче і потребуватиме невимірно більших високих духовних та фізичних затрат. Окрім того, це може негативно відбитись на рівні самооцінки дитини, виразитись в заниженні рівня самооцінки [36,с.76].

Найперші уявлення дитини молодшого шкільного віку про себе, Її «Я-концепція» тісно пов’язані з її емоціями, які і визначаються ставленням до неї дорослих, одноліток, старших дітей. Р.Бернс підкреслює – емоційне сприйняття оцінок ззовні, позитивні або негативні зовнішні оцінки, накладають відбиток на характер сприйняття дитиною себе як особистості, на характер її самооцінки [4,с.39].

Роль шкільного оцінювання у становленні рефлексивної самооцінки учня надзвичайно велика. Очікування педагога з приводу успішності своїх учнів здебільшого виправдовуються (так званий ефект Пігмаліона). Яскравим прикладом подібного ефекту може служити результат штучного поділу учнів на групи «за здібностями». Такий поділ нерідко призводить до того, що у дітей, які потрапили в «слабку» групу, знижується рівень розвитку їх здібностей. Пояснення цього феномену пов’язано з тим, що рефлексивна самооцінка визначає особливості мотивації учнів, в тому числі співвідношення мотивації досягнень і уникання невдач.

Широко розповсюджене в школах явище «вивченої безпорадності» полягає у впевненості учня в тому, що успіх та невдачі у навчанні не залежать від його цілеспрямованої діяльності і зусиль, і супроводжується переживанням власної безпорадності та безсилля, появою тривожності і безпричинним зниженням настрою. Виникнення цього негативного явища пов’язане з казуальною атрибуцією (причинами, якими учень пояснює свій неуспіх). Було досліджено вплив формування загально пізнавальних дій на пояснення учнями причин успіху.(М.М.Далгатов, 1994).

Під казуальною атрибуцією слід розуміти процес інтерпретації причин своєї і чужої поведінки. (Х.Хекхаузен). Б. Вайнер подає класифікацію чотирьох типів атрибуції, що впливають на мотивацію навчання і включають такі фактори: здібність, зусилля, важкість завдання та везіння. Іншими словами, учні початкової школи можуть пояснювати свій успіх чи неуспіх у навчанні або недостатністю здібностей, або низьким рівнем старання, або об’єктивною складністю завдання, або випадковістю (повезло, не повезло). Причини ж успіху розрізняються за локусом (спрямованістю) контролю (зовнішній, внутрішній), за стабільністю і за можливостями суб’єкту.

Отримуючи зовнішні оцінки, молодший школяр відчуває різноманітні відчуття: злість, вину, образу, переляк, радість тощо. На щось він не звертає уваги, щось із обуренням відкидає, але щось із цього набору зовнішніх оцінок працює і дає свої результати у формуванні особистісної самооцінки дитини. З огляду на сказане характер самооцінки дитини молодшого шкільного віку, що формується, багато в чому буде залежати від оцінки дорослих: батьків, вчителів. І.С.Кон підкреслює, що цей етап розвитку та становлення особистості – вирішальний в процес становлення фундаментальних новоутворень, «Я-концепції», включаючи само сприйняття себе у світі, самооцінку. Саме тут досгається оптимальний рівень самоусвідомлення особистості, максимально коректується дефіцит розвитку, що виник в період дошкільного дитинства.[19,с.72].

Як наголошувалось вище, провідною діяльністю молодшого школяра є навчання, у порівнянні з дошкільним дитинством змінюється устрій життя дитини, з’являються нові обов’язки, новими стають і взаємовідносини з оточуючими людьми. В.А.Крутецький звертає увагу на те, що становлення самооцінки молодшого школяра відбувається під впливом нових взаємовідносин з дорослими (вчителями) і однолітками (однокласниками) та нових видів діяльності (навчальної діяльності).В процесі цього сама дитина стає особистістю, з своїм світобаченням, з своїм розумінням добра і зла, зі своїми реакціями на вчинки інших і власну поведінку [22,с.102].

У молодшому шкільному віці активно формується не тільки самооцінка, але й починає активно проявлятись інтерес до внутрішнього світу іншої людини, до її почуттів, переживань, розвивається емпатія, без чого виховання гуманного ставлення до людей неможливе.

Цілим рядом авторів, що працюють в галузі дитячої психології виявлені психологічні особливості дітей даного віку, які необхідно враховувати при формуванні позитивних взаємовідносин з оточуючими. Так, у молодшому шкільному віці у дітей, що мають адекватну чи трохи завищену самооцінку значно активніше і більш наполегливо, ніж на попередніх вікових сходинках проявляється потреба у спілкуванні з однолітками.

М.Ф.Прокін зауважує, що процес власного особистісного розвитку дітей під впливом взаємовідносин, які складаються з оточуючими людьми, можна уявити наступним чином: в доступних для дітей (з врахуванням молодшого шкільного віку) видах діяльності, в основному навчальної діяльності, утворюються відповідні форми спілкування, в яких дитиною засвоюються правила і норми міжлюдських взаємовідносин, розвиваються потреби, формуються інтереси і мотиви, які стають  мотивуючою основою особистості, призводять до подальшого розширення сфери спілкування і, відповідно, до появи нових можливостей для розвитку особистості, формування її самооцінки.[11,с.70].

Л.І.Матвеєва, вивчаючи розвиток молодшого школяра як суб’єкта навчальної діяльності і моральної поведінки, підкреслює думку, що початкова школа являє собою перехідний період, коли діти поєднують в собі риси дошкільного дитинства з особливостями учня. Ці якості співіснують в їхній поведінці і у свідомості у вигляді складних, а часто і взаємовиключних поєднань. Як і будь-який перехідний стан, молодший шкільний вік багатий прихованими можливостями розвитку, в тому числі можливістю формування самооцінки, які важливо своєчасно виявляти і підтримувати. Основи багатьох якостей, включаючи здатність адекватно оцінити свої досягнення, свою поведінку тощо, закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особливу увагу вчених зараз спрямовують на виявлення резервів розвитку молодших школярів.[27,с.66].

Р.С.Нємов звертає увагу, що в молодшому шкільному віці на перший план виходять і набувають особливої цінності в очах дітей стимули, що пов’язані зі знаннями, які вони мають, вміннями та навичками, а також соціально-психологічні стимули. Домінування цих форм оціночної мотивації є одним із свідчень особистісної вікової зрілості дитини. Характерною рисою даного віку у стимулюванні навчальної діяльності стає те, що найбільш ефективними є педагогічні оцінки, що надаються не всіма, а значущими дорослими людьми, вчителями і батьками.[31,с.390].

Моральне виховання дітей починається задовго до школи. Але тільки в школі вони зустрічаються з такою чіткою і розгорнутою системою вимог, дотримання яких контролюється постійно і цілеспрямовано. Оцінюючи поведінку дітей, молодшим школярам вказують на досить широке зведення норм і правил, якими вони повинні керуватись у різних ситуаціях, під час перебування у громадських місцях і на вулиці. Діти шести-семи років вже перед вступом до школи психологічно підготовлені до чіткого розуміння сенсу цих норм і правил і до повсякденного їх дотримання, але часто ця готовність своєчасно не використовується педагогами і іншими дорослими, що відбивається на процесі формування самооцінки дітей, які мають труднощі через дотримання всього спектру норм і правил суспільного життя і тих, хто відчуває труднощі соціального характеру.

Формулюючи вимоги до дітей молодшого шкільного віку, дорослі не завжди послідовно перевіряють дійсне виконання своїх вказівок, тому у дітей може виникнути відчуття, що дотримання правил багато в чому залежить від настрою дорослих, від ситуації, що склалася, від їх власних бажань; уявлення, що правила мають формальний характер і повинні виконуватись не через їхню внутрішню необхідність, а під впливом зовнішніх обставин. Неконкретність формулювання вимог до дітей молодшого шкільного віку може віддзеркалитись на їхній самооцінці, оскільки вона формується під впливом, головним чином, оцінок значущих дорослих [11,с.74]. Ю.М.Григоренко звертає увагу, що дієве та органічне засвоєння дітьми молодшого шкільного віку норм і правил поведінки передбачає, насамперед, наявність у педагога добре розробленої системи прийомів та засобів контролю за їх виконанням. Чітке формулювання цих правил, обов’язкове заохочення виконання і не менш обов’язкова і відповідна реакція на невиконання – важливі умови формування самооцінки у молодших школярів. Будучи сформованою у дітей молодшого шкільного віку, самооцінка як продукт самосвідомості і самоактуалізації стає внутрішнім і органічним надбанням їх особистості [14,с.16].

У дослідженнях С.Г.Якобсона підкреслюється, що в процесі спільної навчальної діяльності у дітей встановлюються нові взаємовідносини. Через кілька тижнів, проведених у школі, більшість першокласників позбуваються боязкості та соромливості під дією маси нових вражень. Вони починають встановлювати контакти з однокласниками, які симпатизують їм чи виявляють подібність інтересів [42, с.79].

Свідомість молодших школярів ще не досягає того рівня, щоб думка однолітків слугувала для них критерієм справжньої оцінки самого себе, своєї поведінки. Звичайно, діти 9-10 років з більшою цікавістю ставляться до оцінки, яку дають їм однокласники, і гостро переживають, якщо ця оцінка не співпадає з бажаною; але такі переживання короткочасні і легко змінюються оцінкою з боку педагога.

С.Г.Якобсон стверджує, що думка педагога є для формування самооцінки молодших школярів найбільш суттєвою, оскільки діти цього віку беззаперечно визнають авторитет вчителя. Вони звертаються до нього з найрізноманітніших приводів – від випадкових і дрібних, до найбільш глибинних і особистісних. Діти відверто діляться з вчителем своїми переживаннями. Вчитель для дітей цього віку виступає загальним моральним арбітром, головним джерелом інформації для самооцінювання дітьми своєї діяльності, поведінки тощо.[42,с.85].

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Діти зберігають дуже багато дитячих якостей – легковажність, наївність, але вони вже починають втрачати дитячу імпульсивність в поведінці, у них з’являється інша логіка в мисленні, на основі порівняння результатів своєї навчальної діяльності з результатами однокласників розвивається рефлексія особистості, а на її основі – особистісна самооцінка. Ці новоутворення дозволяють ефективно проводити роботу з різних педагогічних напрямків, оскільки молодший шкільний вік відрізняється підвищеним сприйняттям до соціальних впливів, до зовнішніх оцінок, особливо з боку значущих дорослих.

В молодшому шкільному віці діти мають значні резерви розвитку. Їх виявлення та ефективне використання – одне з головних педагогічних завдань, але перед використанням резервів, що їх мають діти, необхідно розвинути дітей до потрібного рівня готовності до навчання.

 О.С.Богданова, В.І Петрова  відмічають, що з вступом до школи змінюється становище дитини в сім’ї, у неї з’являються перші серйозні обов’язки по дому, пов’язані з читанням і працею, що також не може не відбитись на формуванні самооцінки дитини. Дорослі починають виставляти до неї підвищені вимоги. Все це разом узяте утворює проблеми самооцінювання, рефлексування, які дитині необхідно  вирішувати за допомогою дорослих на початковому етапі навчання у школі. [8, с.92].