Емпіричне дослідження професійно важливих якостей працівників міліції громадської безпеки

У нормативній базі, що визначає вимоги до кандидатів на службу в органи внутрішніх справ, та працях деяких дослідників (О. Бандурка, Є. Клімов, В. Соболєв, О. Столяренко, Г. Яворська та ін.) підкреслено необхідність наявності у структурі особистості правоохоронців таких якостей, як: здатність співчувати іншій людині; доброзичливість; чуйність; безкорисливість; терпимість щодо різних нестандартних проявів поведінки, зовнішнього вигляду і способу мислення будь-якої людини; принципова вимогливість до себе та інших; переконаність у необхідності служіння народу в цілому, а не окремим його прошаркам; творчий склад розуму та ін. [34].

Серед психологічних вимог до людини, що має професію цього типу, необхідна  наявність комунікативних умінь, а саме: уміння легко встановлювати контакти з незнайомими людьми; доброзичливість, чуйність; витримка та уміння стримувати емоційні прояви; здатність аналізувати поведінку інших та власну; здатність розуміти наміри та настрій інших людей; здатність розбиратися у відносинах людей та улагоджувати розбіжності;, організовувати взаємодію між людьми; здатність поставити себе на місце іншої людини; уміння слухати, враховувати думку іншої людини; володіти мовою, мімікою, жестами; уміння впливати на людей [15].

До професійно важливих рис відносять  професійну культуру на рівні суспільства, групи чи особистості. 

Розвиток професійно-важливих якостей  курсантів залежить від:

– мотиваційно-цільової та операційної структури навчальної діяльності курсанта (внутрішні суперечності);

– психолого-дидактичної характеристики навчальної інформації та характеристики психічних процесів і механізмів її засвоєння (зовнішньо-внутрішні  суперечності);

– вимог до особистості фахівця  та соціальних процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві та впливають на особистість (зовнішні суперечності) [18].

Спеціаліст повинен професійно володіти всіма фундаментальними та професійно орієнтованими дисциплінами, особливо в галузі права. Також він повинен мати такі якості, як прагнення до істини й перемоги справедливості; професійна гордість та етика. Щодо пізнавальної (когнітивної) діяльності, то він повинен мати високу швидкість сприйняття, добрі пам’ять, обсяг й стійкість уваги, вміти її концентрувати, володіти уявою, мисленням, загальним і спеціальним інтелектом, а у своїй організаційній діяльності бути зібраним та цілеспрямованим, володіти організаційними здібностями щодо спілкування з людьми. Працівник органів внутрішніх справ має бути комунікативним (контактність, відкритість, емоційний відклик, емпатія, вміння слухати, будувати розмову, культура спілкування тощо). До професійно важливих слід віднести такі якості: спостережливість, цікавість, висока орієнтація, оперативна готовність, відповідальність, дисциплінованість, саморегуляція, самоконтроль [24].

Більшість вітчизняних  і зарубіжних дослідників до професійно важливих якостей правоохоронців відносять також сукупність знань, умінь, навичок, що дають змогу виконувати відповідні професійні функції, а саме: 1) належний обсяг знань та інтелектуальний рівень; 2) досить довгий термін навчання та підготовки; 3) відповідність функцій, що виконуються, системні загально соціальних цінностей; 4) адекватну мотивацію, спрямовану на досягнення кінцевої мети; 5) бажання служити людям, охороняти та захищати їх життя та власність; 6) почуття корпоративної єдності [23].

Крім професійних знань, умінь, навичок велике значення при визначенні професійно важливих якостей мають ділові якості, а саме організаторські здібності, тобто вміння ефективно налагоджувати свою роботу та роботу колег і підлеглих. Важливими діловими якостями професіонала-правоохоронця є також здатність до самостійних нестандартних рішень, цілеспрямованість, ініціативність, енергійність, здатність до виправданого ризику.

Важливе місце серед  якостей, що визначають професіоналізм правоохоронця, посідають особистісні  якості. Треба підкреслити, що в науковій літературі не існує єдиного уніфікованого набору таких якостей, але більшість дослідників підкреслює необхідність наявності у структурі особистості правоохоронців таких особистісних рис та якостей, як: мотивація професійної діяльності: установка на надання допомоги людині, внутрішня потреба виконувати професійні обов’язки, сформованість системи ціннісних орієнтацій щодо професійної діяльності тощо; здатність співчувати іншій людині; доброзичливість, чуйність; вимогливість до себе та інших; переконаність у необхідності служіння народу в цілому, а не окремим його прошаркам, самовладання; здатність не виходити із себе в найскрутніших ситуаціях, співвідносити свою поведінку, спрямовану на інших людей, із суспільними моральними та правовими нормами. Основними джерелом формування цих якостей є система відомчої освіти з підготовки та перепідготовки кадрів. 

Таким чином, успішність виконання професійних обов’язків значною мірою залежить від сформованості  в майбутніх фахівців комплексу  професійно важливих якостей особистості (професійно-ділових, комунікативних, особистісних), а також відповідного типу професійної мотивації.

 

 

Висновки до І розділу 

В процесі теоретичного дослідження було виявлено, що професійне становлення працівника міліції громадського порядку, як і людини будь-якої іншої професії, потребує наявності професійно важливих якостей, під якими ми розуміємо сукупність якостей особистості, які визначають успішне виконання фахівцем своїх посадових обов’язків. Дані якості характеризуються ієрархічністю, яка визначається їх значущості для певного виду діяльності.

Також проаналізувавши літературні джерела, можемо сказати, що професійне становлення особистості працівника міліції громадського порядку – це цілісний, динамічно розгорнутий у часі процес, який починається з формування професійних намірів, і триває до повної реалізації себе в активній професійній діяльності, успішність виконання якої значною мірою залежить від сформованості в майбутніх фахівців комплексу професійно важливих якостей особистості (професійно-ділових, комунікативних, особистісних), а також відповідного типу професійної мотивації.

 

Розділ ІІ. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

У цій частині роботи здійснюється огляд та обґрунтування вибору методик психологічного дослідження професійно важливих якостей працівників міліції громадського порядку. Описуються та аналізуються окремі методики, обґрунтовується можливість і доцільність їх використання для дослідження обраної проблеми.

 

 

2.1 Огляд та  обґрунтування вибору методик

 

Психодіагностичний метод  – це дослідницький метод психологічної  науки, характерної особливістю  якого є  вимірювально-дослідницька спрямованість, що забезпечує якісну і  кількісну оцінку досліджуваного явища. Б.Г. Ананьєв виділив чотири класи психодіагностичних методів [3; 28]:

1. організаційні методи, пов’язані з пошуком стратегій дослідження людини (порівняльні, лонгітюдні, комплексні);
2. емпіричні методи (спостереження, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності, біографічний метод, тести, анкети, опитувальники,бесіда);
3. кількісні та якісні методи обробки даних;
4. інтерпретаційні методи.

Правильна кількісна  та якісна кваліфікація досліджуваного явища можлива за умови виконання  конкретних вимог до організації та проведення емпіричного дослідження. Відповідно до цього науково обґрунтованими вважаються психодіагностичні методи, що відповідають трьом основним вимогам:

• стандартизації вимірювального інструменту, в основі якого лежить поняття норми;
• надійності відображає точність психодіагностичних вимірів, та стійкість результатів дослідження до дії побічних випадкових факторів;
• валідності комплексної характеристики тесту, що включає інформацію про область досліджуваних явищ і репрезентативності діагностичних процедур по відношенню до них.

У відповідності до поставленої  мети та завдань дослідження нами обрано 16-факторинй опитувальник Р. Кеттела, методику дослідження стильових  особливостей саморегуляції ССП-98 (за В. Моросанової) та опитувальник «Оцінка нервово-психічного напруження» (за Т. Немчин).

Обрані нами методики відповідають вимогам стандартизації, валідності, надійності.

 

 

2.2 Методика  «Багатофакторний особистісний  опитувальник 16-РF» (за Р.Б. Кеттеллом )

 

Опитувальник P.Кеттелла [16] є одним з найбільш поширених методів обстеження  та оцінки психологічних характеристик особистості, як за кордоном, так і в нашій країні. Багатофакторний опитувальник особистості опублікований Р.Б. Кеттеллом в 1949р. і з тих пір широко використовується в психодіагностичній практиці. Цей тест універсальний, практичний, дає багатогранну інформацію про індивідуальність. Питання носять прожективний характер, відображають звичайні життєві ситуації.

В даний час різні  форми 16РF-оптувальника є найбільш популярним засобом експрес-діагностики особи. Вони використовуються у всіх ситуаціях, коли необхідним є знання індивідуально-психологічних особливостей людини. Опитувальник діагностує риси особи, які Р.Б. Кеттелл називає конституційними чинниками. Вивчення динамічних чинників – мотивів, потреб, цінностей – потребує застосування інших методів. Це необхідно враховувати при інтерпретації, оскільки реалізація в поведінці особистісних рис і установок залежить від потреб і характеристик ситуації.

Ми використовуємо скорочений варіант опитувальника, який варто використовувати в умовах дефіциту часу. Він містить 105 питань. Час обстеження варіює від 20 до 50 хв. Правила роботи з опитувальником пояснюються в інструкції для досліджуваного. Відповіді фіксуються на спеціальному бланку, а потім обраховуються за допомогою ключа. Збіг з ключем відповідей «А» і «С» оцінюється 2 балами, біг відповідей «В» - 1 бал. Сума балів по кожній виділеній групі питань дає в результаті значення чинника. Виключенням є чинник «В» - тут будь-який збіг відповіді з ключем дає 1 бал. Таким чином, максимальна оцінка по кожному чиннику – 12 балів, по чиннику В – 8 балів, мінімальна – 0 балів.

На основі якісного та кількісного аналізу змісту особистісних факторів та їх взаємозв’язків можна  виділити наступні блоки факторів:

1. Інтелектуальні особливості: фактори «В» (інтелект), «М» (мрійність-практичність), «Q1» (радикалізм-консерватизм);
2. Емоційно-вольові особливості: «С» (емоційна стійкість-нестійкість), «G» (свідомість-безвідповідальність), «І» (жорсткість-м’якість), «О» (врівноваженість-тривожність), «Q3» (низький-високий самоконтроль),  «Q4» (розслабленість-напруженість);
3. Комунікативні властивості та особливості міжособистісної взаємодії: фактори «А» (замкнутість-відкритість), «Н» (сором’язливість-сміливість), «F» (стриманість-експресивність), «Е» (підлеглість-домінантність), «Q2» (конформізм-нонконформізм), «N» (прямолінійність-дипломатичність), «L» (довірливість-замкнутість).

Дана методика може використовуватися  як в групі, так і індивідуально, як в блоці з іншими методиками, так і ізольовано.

 

2.3 Методика  «Дослідження стильових особливостей  саморегуляції особистості» ССП-98 (за В.І. Моросановою)

 

Стильовими особливостями  саморегуляції є типові для людини і найбільш суттєві індивідуальні  особливості саморегуляції і  управління зовнішньою і внутрішньою цілеспрямованою активністю, які стійко проявляються в різних її видах [33].

Перша редакція опитувальника  містила 56 тверджень згрупованих  в 5 шкал: планування, програмування, оцінка результатів, гнучкість і самостійність. Опитувальник дозволяв виміряти 5 показників відповідно до шкал опитувальника (Пл, Пр, Ор, Г, С), а також сумарний показник (ОУ), який характеризує загальний рівень розвитку саморегуляції. Основним його недоліком була відсутність в його структурі шкали і показника розвиненості процесів моделювання значимих умов досягання мети – важливої складової системи саморегуляції [34]. 

Після проведення ряду досліджень виявилося, що оптимальним є шести  факторне рішення, яке і було прийняте за остаточне Всі шість факторів гарно змістовно інтерпретуються и найбільш повно відображають структуру системи саморегуляції відповідно до шести шкал опитувальника

Опитувальник складається  із 46 тверджень, які входять до складу 6 шкал, які виділяються у відповідності  з основними регуляторними процесами (планування, моделювання, програмування, оцінки результатів) і регуляторно-особистісними властивостями (гнучкості і самостійності). В складі кожної шкали містяться по 9 тверджень. Структура опитувальника така, що ряд тверджень входять до складу одразу 2 шкал в зв’язку з тим, що їх можна віднести як до характеристики регуляторного процесу, так і до властивості регуляції.

Шкала «Планування» (Пл) характеризує індивідуальні особливості ціле покладання і утримання цілей, рівень сформованості у людини усвідомленого планування діяльності.

Шкала «Моделювання» (М) дозволяє діагностувати індивідуальну розвиненість уявлень про систему зовнішніх і внутрішніх значимих умов, ступінь їх деталізованості і адекватності.

Шкала «Програмування» (Пр) діагносту індивідуальну розвиненість усвідомленого програмування людиною своїх дій. 

Шкала «Оцінка результатів» (ОР) характеризується індивідуальною розвиненістю і адекватністю оцінки досліджуваним себе і результатів своєї діяльності і поведінки.

Шкала «Гнучкість» (Г) діагностує рівень сформованості регуляторної гнучкості, тобто здатності перебудовувати систему саморегуляції у зв’язку зі зміною зовнішніх і внутрішніх умов.