Кризові ситуації в житті дітей дошкільного віку і їх вплив на розвиток особистості

У психології і педагогіці прийнято описувати структуру дошкільного віку в термінах педагогічної періодизації, заснованої на хронологічному віці (роки життя): молодший дошкільний вік (до 4 років), середній (4-5 років) і старший (з 5 років). Початок шкільного навчання також визначається хронологічним віком, встановленим у його країні. Подібним же чином формулюються ідеї, пов'язані з наявною в даний час тенденцією до зниження хронологічного віку, у якому діти починають одержувати освіту: принаймні "двадцять три держави вже мають законопроекти про забезпечення освіти для 4-літніх дітей" [3].

Психологічні особливості  дошкільників кожного року життя  досліджуються вченими і враховуються при розробці педагогічних програм  і методів. Проте, існує проблема психологічної структури дошкільного  віку, оскільки педагогічна періодизація "не має належних теоретичних основ", "не в змозі відповісти на ряд істотних практичних питань" (наприклад, "коли треба починати навчання в школі"), не пов'язана "з вирішенням питання про рушійні сили розвитку дитини" [4]. Хронологічний, "паспортний вік дитини не може служити надійним критерієм для встановлення реального рівня його розвитку": цей рівень визначається стадією розвитку ("віком") і "фазою усередині даного віку, що зараз переживає дитина" [5].

Зовнішні межі дошкільного віку (із кризами 3 і 7 років) і його внутрішні границі (між фазами) у сукупності визначають психологічну структуру даного віку. Діагностичні ознаки цих границь потрібні для з'ясування реального рівня розвитку, установлення якого - "необхідна задача при вирішенні всякого практичного питання виховання і навчання дитини" [5, с.260-261]. "Визначення стадій психічного розвитку ... дитини, які мають свої специфічні особливості", входить у число "центральних теоретичних проблем, які вирішує вікова психологія" [6, с.5-6]. Однієї з пріоритетних задач зараз є "розробка теоретичних основ дошкільної освіти" [7, с.15], до яких, мабуть, належить і психологічна структура дошкільного віку.

У своїй "віковій періодизації" Л.С. Виготський розділив сукупність стадій дитячого розвитку на 2 групи - (стабільні) "періоди" і "кризи" [5],[1]. Для виявлення діагностичних ознак зовнішніх границь стабільного віку (у тому числі дошкільного) застосовні введені Л.С. Виготським поняття "соціальна ситуація розвитку", "відносна важковиховуваність", "психологічне знаряддя" [5; с.250, с.258-260], [11], [2].

Соціальна ситуація розвитку є "специфічне для даного віку ... відношення між дитиною і навколишньою його дійсністю, насамперед  соціальною", що "складається" уже "до початку кожного вікового періоду" [5, с.258], тобто віку. Соціальна ситуація розвитку "являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку протягом  даного періоду" [5, с.258], тобто аж до кінця віку, коли відбувається "анулювання соціальної ситуації розвитку, закінчення даної епохи розвитку" [5, с.260]. Таким чином, стабільний вік починається, коли соціальна ситуація розвитку вже склалася, і закінчується, коли вона анулюється.

Кризи ("критичні віки") не характеризуються визначеною соціальною ситуацією розвитку: "головний зміст" їх - "перебудова соціальної ситуації розвитку" [5, с.260], тобто перехід від однієї соціальної ситуації розвитку до іншої. Соціальна ситуація розвитку пов'язана саме зі стабільними віками, а виходить, з мінімумом "відносної важковиховуваності" [5, с.250], тобто з максимумом підпорядкування дитини дорослому.

Соціальна ситуація розвитку являє собою відношення між дитиною  і навколишнім середовищем. До цього  середовища належать і інші люди, і  створювані ними зовнішні ситуації, що регулюють поводження дитини. Тому мінімум "відносної важковиховуваності" [5, с.250] дитини під час стабільних віків можна розуміти як його підпорядкування навколишньому середовищу, а максимум "відносної важковиховуваності" під час "криз" - як його непокора навколишньому середовищу, тобто, відповідно, як його  підпорядкування чи непокора зовнішньої регуляції поводження.

Щоб перейти від підпорядкування  зовнішньої регуляції (під час стабільного  віку) до непокори їй (під час кризи), дитина повинна опанувати визначеним рівнем саморегуляції поводження. Для встановлення моменту закінчення віку треба з'ясувати, коли відбувається анулювання характерної для нього соціальної ситуації розвитку, тобто  коли дитина, опанувавши новим рівнем саморегуляції поводження, перестає мати потребу в зовнішній регуляції, і може відкидати її (більш-менш різко), створюючи тим самим труднощі для дорослого ("відносна важковиховуваність" [5, с.250]).

Діагностична  ознака дошкільного віку

Шляхом конкретизації  зазначених вище загальних положень сформульована наступна гіпотеза. Діагностичною ознакою дошкільного віку (на всьому його протязі) є підпорядкування дитини зовнішньої регуляції його поводження за допомогою гри (точніше, ігрової ситуації). Діагностична ознака початку дошкільного віку - сформоване підпорядкування зовнішньої регуляції поводження за допомогою ігрової ситуації, що виражається у відмовленні дитини порушувати задані сюжетом правила (включаючи послідовність дій). Діагностична ознака закінчення дошкільного віку - відкидання дитиною гри (як засобу зовнішньої регуляції його поводження).

Протягом  дошкільного  віку дорослий може порівняно легко керувати поведінкою дитини в різних періодах життя, в тому чисті і кризових, за допомогою гри. Прекрасним прикладом є спостереження Д.Б. Ельконіна: у реальній ситуації дівчинки-дошкільниці відповіли категоричним відмовленням на пропозицію дорослого з'їсти обридлу їм манну кашу, але після введення дорослим ігрової ситуації вони "без усякого протесту, навіть виражаючи задоволення, ... стали їсти" ту ж саму кашу "і навіть попросили ще" [12, с.4]. У дошкільному віці мова дорослих виконує інтерпсихічну сугестивну функцію найбільше ефективно, якщо впливає на дитину, будучи включена в ігрову ситуацію, що відтворює деякий сюжет [8, с.63]. Саме гра, - не єдиний і не переважний, але провідний вид діяльності дошкільників [5], - дає можливість дорослому ефективно регулювати їхнє поводження.

Гра - "форма розвитку дитини в дошкільному віці" [13, с.57], і це саме гра з муявною ситуацією і правилами, причому "усяка гра з уявною ситуацією є разом з тим гра з правилами, і всяка гра з правилами є гра з уявною ситуацією" [13, с.65]. Дошкільний вік - "період у розвитку дитини, що по праву може бути названий періодом рольових ігор" [9, с.72], невіддільних від ролі і, отже, обумовлених сюжетом (тією "стороною дійсності", тобто  частиною середовища, "яка відтворюється дітьми в грі" [9, с.34]). У свідомості граючої дитини сюжет представлений як уявна ситуація (узагальнений образ цієї частини середовища), що "вкладає в собі правила поведінки" [13, с.62]. Далі ми будемо називати гру з правилами і уявною ситуацією, заданими сюжетом, терміном "гра".

У грі визначають поводження дитини і при цьому доступні сприйняттю (тобто  є психологічними знаряддями) ігрові предмети (замінники), ігрові дії й ігрова мова, у сукупності складають (зовнішню) ігрову ситуацію. Вона, мабуть, і є характерним для даного "віку" (складним) психологічним знаряддям. Іноді систему простих психологічних знарядь зручніше розглядати як одне складне знаряддя.

Гра є "особливістю дошкільного віку" [13, с.79], а виходить, може служити для його психологічної діагностики. Діагностичною ознакою дошкільного віку (на всьому його протязі) є, видимо, підпорядкування дитини зовнішньої регуляції його поводження за допомогою гри (точніше, ігрової ситуації). Тут регуляція зовнішня й у тім змісті, що вона здійснюється іншою людиною (яка належить до зовнішнього середовища), і в тім, що правила і мнима ситуація залежать від сюжету, тобто  від зовнішнього середовища. Тобто можна сказати що гра є дуже хорошим і дієвим способом відволікти, зосередити на чомусь і зацікавити дитину в кризових періодах життя. Так батьки можуть дещо відпочити від вередування і психозів дитини в такі кризові періоди.

Висновки до І розділу

Дошкільне дитинство - великий відрізок життя дитини. Умови життя в цей час стрімко розширюються: рамки родини розсуваються до меж вулиці, міста, країни. Дитина відкриває для себе світ людських відносин, різних видів діяльності і суспільних функцій людей. Він відчуває сильне бажання включитися в це доросле життя, активно в ньому брати участь, що, звичайно, йому ще недоступно. Не менш сильно дитина прагне і до самостійності. 

У дошкільному віці пам'ять  включається в процес формування особистості. Третій і четвертий  роки життя стають роками перших дитячих спогадів.

Дошкільне дитинство - період пізнання світу людських відносин. Дитина моделює їх у сюжетно-рольовій грі, що стає для нього провідною  діяльністю. Граючи, він учиться  спілкуватися з однолітками. 

Дошкільне дитинство - період творчості. Дитина творчо оволодіває мовою, у нього з'являється творча уява. У дошкільника своя, особлива логіка мислення, що підкоряється динаміці образних уявлень.

Це також період первісного становлення особистості. Центральними новоутвореннями цього періоду можна вважати супідрядністю мотивів і самосвідомість.

У дошкільному дитинстві  в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілкування  і мислення дитини, а  також предметом  свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і писанню. Як вважають психологи, мова для дитини стає дійсно рідною.

Сприйняття в дошкільному  віці утрачає свій початковий афективний характер: перцептивні й емоційні процеси диференціюються. Сприймання стає осмисленим, цілеспрямованим. У ньому виділяються довільні дії - спостереження, розглядання, пошук. Значний вплив на розвиток сприймання має у цей час мова - те, що дитина починає активно використовувати назву якостей, ознак, станів різних об'єктів і відносин між ними. Називаючи ті чи інші властивості предметів і явищ, він тим самим і виділяє для себе ці властивості; називаючи предмети, вона відокремлює їх від інших, визначаючи їхній стан,  чи зв'язки дії з ними, - бачить і розуміє реальні відносини між ними.

Основна лінія розвитку мислення - перехід від наочно-дійового до наочно-образного і наприкінці  періоду - до словесного мислення. Основним видом мислення, є наочно-образне, що відповідає репрезентативному інтелекту (мисленню в образах) у термінології Жана Піаже. Дошкільник образно мислить, він  ще не набув дорослої логіки міркувань, але незважаючи на це він може правильно міркувати і вирішувати досить складні задачі. Правильні відповіді від них можна одержати за певних умов. Насамперед, дитині потрібно встигнути запам'ятати саму задачу. Крім того, умови задачі він повинний уявити собі, а для цього - зрозуміти їх. Тому важливо так сформулювати задачу, щоб вона була зрозуміла дітям.

Дошкільне дитинство - вік, найбільш сприятливий для розвитку пам'яті. Як вважав Л.С.Виготський, пам'ять стає домінуючою функцією і проходить великий шлях у процесі свого становлення. Ні до, ні після цього періоду дитина не запам'ятовує з такою легкістю найрізноманітніший  матеріал.

Розділ II. Психологічна структура  кризових періодів у дітей дошкільного віку

2.1 Виникнення, розвиток життєвих криз та їх класифікація

У сучасній психологічній літературі і в практиці все частіше використовуються поняття “життєва криза”, “критичні  життєві ситуації”, “вікова криза”.

Саме поняття “криза” (від гр. Сrisis — рішення, поворотний пункт) характеризує cnfy, що породжується проблемою, яка постала перед індивідом і якої він не може уникнути та не може розв'язати за короткий час і звичним способом”.[14, с. 339]

“Життєва криза” — феномен  внутрішнього світу людини, котрий виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху”. Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався. Результати досліджень різних авторів (Анциферова Л.І., Виготський Л.С., Василюк Ф.Є., Донченко Е.О., Титаренко Т.М.) і запропоновані ними класифікації життєвих криз можна об'єднати в одну більш менш повну:

вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;

за критерієм  тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі — до одного року;

 за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

 діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;

критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

за  критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини [15, с.358]

Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи. Одні вчені вважають, що життєва криза виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію, коли виникають суттєві перешкоди у процесі досягнення життєво важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним способом (Ліндеман, Каплан). Криза, на думку інших вчених, може виникнути і в умовах, котрі зовні_ виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини, визначаються як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз: безробіття, стихійного лиха, інвалідності, еміграції тощо Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.

 На думку психологів наслідки криз можуть бути різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту[15].