Кризові ситуації в житті дітей дошкільного віку і їх вплив на розвиток особистості

Передаючи соціально  корисний досвід, батьки, часом передають  і негативні його сторони, що є  дуже емоційно зарядженим “керівництвом  до дії”. Не маючи свого особистого досвіду, дитина не в змозі співвіднести правильність моделей поводження, що нав'язуються, з об'єктивною реальністю.

Самі ж батьки завжди задоволені, хоча можуть і не показувати виду, коли діти їх наслідують, нехай  навіть у самому суспільно - несхвалюваному відношенні.

Таким чином, спираючи на отримані дані, можна зробити такий  висновок, що на соціалізацію агресії впливають два основних фактори:

• зразок відносин і поведінки батьків;
• характер підкріплення агресивної поведінки з боку навколишніх.

Зокрема, був установлений зв'язок між батьківським покаранням і агресією у дітей. Батьки часто  по-різному реагують на агресивну поведінку дітей в залежності від того, чи спрямоване воно на них або однолітків.

Р.Берон, Д.Річардсон указують на залежність між практикою сімейного  керівництва й агресивною поведінки  у дітей, що зосередилася на характері  і строгості покарань, а також на контролі батьками поведінки дітей. Виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності в дітей, а недостатній контроль і догляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, що найчастіше супроводжується агресивною поведінкою [39;10].

Р.С.Сирс, Е.Е.Маккобі, К.Левін  у своєму дослідженні також виявили  два головних фактори, що визначають можливий розвиток агресивності в поведінці  дитини:

1. Поблажливість, тобто ступінь готовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;
2. Строгість покарання батьками агресивних проявів дитини.

Найменш агресивні ті діти, батьки яких не були схильні ні до поблажливості, ні до покарання. Їхня позиція – в осуді агресії  і доведенні цього до зведення дитини, але без строгих покарань у випадку провини. Батьки більш агресивних дітей поводилися так, начебто будь-яке поводження дітей пристойне, не роблячи своє відношення до агресії більш ясним. Однак, коли дитина робила провину, вона була суворо покарана. Строгість батьків, якщо вона послідовна та досить чутлива до дитини, може привести до придушення агресивних імпульсів в присутності батьків, але поза будинком дитина буде поводитися ще більш агресивно.

Крім того, схильний до тілесного покарання батько, хоча і ненавмисно, подає дитині приклад агресивної поведінки.

Дитина, у цьому випадку, робить висновок, що агресія стосовно навколишніх припустима, але жертву завжди потрібно вибирати меншу і  слабкішу себе. Вона дізнається, що фізична  агресія – засіб впливу на людей  і контролю над ними, і буде прибігати до нього при спілкуванні з іншими дітьми.

Якщо покарання занадто  збуджує і засмучує дітей, вони можуть забути причину, що породила подібні  дії батьків.

Фактично стратегія  соціалізації в цьому випадку  заважає засвоєнню правил прийнятної поведінки, тобто після суворого покарання дитина розсерджена або розстроєна. Вона через біль може забути, за що її покарали.

Діти, що змінили свою поведінку в результаті настільки  сильного впливу, швидше за все не зроблять норми, що їй намагаються прищепити, своїми внутрішніми цінностями. Тобто вони коряться тільки доти, поки за їхньою поведінкою спостерігають.

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітей безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідного поводження стосовно інших і навколишнього середовища.
2. Батьки карають дітей за прояв агресивності. З досліджень видно, що:
3. Батьки, що дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитині надмірну агресивність.
4. Батьки, що не карають своїх дітей за прояв агресивності, імовірніше всього, виховують у них надмірну агресивність.
5. Батькам, розумно гнітячи агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховати уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивне поводження.

Щоб подолати агресію  в цьому віці батьки повинні прислухатися до дитини, давати можливість їй щось зробити  самій, але постійно бути поруч, якщо дитині знадобиться допомога, не слід будувати життя дитини з одних  заборон.

Висновки до ІІІ розділу

Отже можна зробити  такі висновки:

Слово агресія походить від латинського “aggredi”, що означає  “нападати”. Воно здавна існує в  європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове.

Агресія відноситься  до:

- уродженим спонуканням і задаткам;

- потребам, що активізуються  зовнішніми стимулами;

- пізнавальним і емоційним  процесам;

- актуальним соціальним  умовам у поєднанні з попереднім  навчанням.

Агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

В психології виділяють  такі теорії, щодо походження агресії:

- теорія потягу;

- екологічний підхід;

- фрустраційна теорія;

- теорія соціального  навчання.

З вищезгаданих теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

- прояв агресії пояснюють  біологічні і соціальні фактори;

- агресивність може  бути не тільки жорстокою, але  і нормальною реакцією індивідуума  в ході боротьби за виживання;

- агресивні дії можуть  бути ослаблені або спрямовані  в соціально прийнятні рамки  за допомогою позитивного підкріплення  неагресивного поводження, орієнтації  людини на позитивну модель  поводження, зміна умов, що сприяють  проявові агресії.

Піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

На соціалізацію агресії  впливають два основних фактори:

- зразок відносин і поведінки батьків;

- характер підкріплення  агресивної поведінки з боку  навколишніх.

Огляд взаємозв'язку між стилем сімейного керівництва, відносин батьків до дитини й агресивним поводженням дозволяє прийти до висновку, що це фактори, що визначають агресивну поведінку дитини. Особливо це буде позначатися на дітях молодшого шкільного віку, тому що родина (до приходу дитини в дитячу установу) є першим етапом соціалізації дитини.

Роботу з корекції агресивної поведінки у дітей  молодшого дошкільного віку варто  починати не тільки із самою дитиною, але і з її батьками.

В даний час агресивне  поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивних стосовно навколишніх.

Загальні Висновки

Отже, можна зробити  такі висновки:

Вікові кризи — це надзвичайно важлива проблема , особливо в наш час. Також це неодмінна складова психологічного розвитку дитини, умова її переходу з однієї вікової сходинки на іншу. В кожному конкретному випадку вони протікають по-різному — гостріше чи м'якше — можуть викликати в дитячому організмі різні зміни, не завжди позитивні.

У дошкільному віці звичайно виділяють: кризу новонародженості, кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу шести—семи років. Вказані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Для періодів вікових криз в дитинстві характерні процеси переходу до нового типу взаємостосунків дітей з дорослими, при яких враховуються нові, збільшені можливості дитини, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості дитини. Процеси переходу дітей на новий віковий ступінь пов'язані з вирішенням гострих протиріч між формами взаємостосунків, що раніше склалися у них, з оточуючими і своїми збільшеними фізичними і психологічними можливостями і вимогами. Негативізм, впертість, примхливість, підвищена конфліктність і інші властиві віковим кризам негативні поведінкові прояви загострюються при ігноруванні дорослими нових потреб дитини у сфері спілкування і діяльності і пом’якшуються при правильному вихованні.

Дитячі вікові кризи вивчені достатньо добре,окрім кризи новонародженості. Про них написано немало робіт, оскільки саме в дитинстві відбувається становлення особистості.

 Особистісні кризи 1 року, 3 і 7 років мають дуже важливе значення для подальшого розвитку дитини. Тому дуже важливо, щоб дорослі з розумінням і терпінням відносилися до дитини в цей час. Для цього рекомендується уникати крайнощів в спілкуванні з дитиною (не можна все дозволяти малюку або все забороняти). Важливо погоджувати стиль поведінки зі всіма членами сім'ї. Не можна залишати без уваги те, що відбувається з дитиною, але при цьому треба постаратися пояснити їй, що у її батьків і інших родичів є інші справи окрім турботи про неї. І що в рішенні деяких проблем вона може допомогти. Важливо давати дитині виконувати самостійно завдання, щоб вона відчув свою автономність. Потрібно заохочувати її ініціативу, спонукати до неї (якщо її немає). Але при цьому дитина повинна завжди відчувати підтримку і схвалення значущого для неї дорослого. Потрібно пам'ятати, що заборона і підвищення голосу – не ефективні засоби виховання, і спробувати обходитися без них. Коли дитина стане трохи старшою, важливо розширювати коло знайомств дитини, частіше давати їй доручення, пов'язані із спілкуванням з іншими дорослими і однолітками. При цьому слід укріплювати впевненість дитини в своїх силах. Але треба пам'ятати, що дитина в своїй поведінці і вчинках наслідує дорослим, і надавати їй хороший особистий приклад. Проте все це можливе тільки в тому випадку, якщо у дитини з дорослою людиною встановлено тісний емоційний контакт.

Піддатливість до агресивних дій у дітей формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

На соціалізацію агресії у дитини впливають два основних фактори:

- зразок відносин і поведінки батьків;

- характер підкріплення  агресивної поведінки з боку навколишніх.

Огляд взаємозв'язку між  стилем сімейного керівництва, відносин батьків до дитини й агресивним поводженням  дозволяє прийти до висновку, що це фактори, що визначають агресивну поведінку  дитини. Особливо це буде позначатися  на дітях молодшого шкільного віку, тому що родина (до приходу дитини в дитячу установу) є першим етапом соціалізації дитини.

Роботу з корекції агресивної поведінки у дітей  молодшого дошкільного віку варто  починати не тільки із самою дитиною, але і з її батьками.

В даний час агресивне поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивних стосовно навколишніх.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Касвінов С.Г. Періодична система стадій розвитку дитини. // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. – Психологія. – Харків: ХДПУ, 2003. – Вип. 10. – с.60-68.

2. Касвінов С.Г. Структура стадій та типи фаз розвитку дитини. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Психологія. – №599. – Харків. – 2003. – с.139-145.

3. Михайленко Н.Я. Формирование совместных предметно-игровых действий (ранний возраст) // Дошкольное воспитание. 1987. № 6. с.46 — 48.

4. Леонтьев А.Н. Психическое развитие ребенка в дошкольном возрасте // Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста. М.; Л., 1948. с.4 — 15.

5. Выготский Л.С. Собрание сочинений. В 6-ти т. – Т.4, М., 1984.

6. Егорова Э.Н. Психология развития. Харьков, 2003.

7. Колечко В.В. Педагогические условия организации дидактических игр с детьми старшего дошкольного возраста: Автореф. канд. дис. М., 1990.

8. Михайленко Н., Кустова Н. Разновозрастные игровые объединения детей // Дошкольное воспитание. 1987. № 10. с.47 — 50.

9. Леонтьев А.Н. Актуальные проблемы развития психики ребенка // Известия АПН РСФСР. 1948. Вып. 14. с.3 — 11.

10. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. // Психология развития. Зб – М. – Харьков – Минск, 2001.

11. Выготский Л.С. Собрание сочинений. В 6-ти т. – Т.1, М., 1982.

12. Леонтьев А.Н. Актуальные проблемы развития психики ребенка // Известия АПН РСФСР. 1948. Вып. 14. с.3 — 11.

13. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. // Психология развития. Зб. – М. – Харьков – Минск, 2001.

14. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во. Ленинград. ун-та, 1968. – 339 с.

15. Життєві кризи особистості (у двох частинах). Част. 1. – К., 1998. – 358 с.

16. Життєві кризи особистості (у двох частинах). Част. 11. – К., 1998. – 365 с.

17. Виготский Л.С. Проблема возраста // Собрание сочинений : В 6 т. – М., 1984 (б) – Т.4 – С. 244 – 269.

18. Принцип развития в психологии. М., 1978. – 368 с.

19. Мухина В.С. Детская психология. - М., 1985.

20. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). - М., 1997.

21. Мир детства. Дошкольник / Под ред. А.Г.Хрипковой. – М., 1979.

22. Адлер А. Практика и теория индевидуальной психологии. – М., 1995. – 270 с.

23. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.М. Возрастная психология: полный жизненный цыкл развития человека. – М., 2001. – 292 с.

24. Ериксон Е. Детство и общество. – М., 1993. – 370 с.