Переживание кризиса среднего возраста мужчинами и женщинами, их особенности и способы преодоления

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

 

РОЗДІЛ .1. ЖИТТЄВА КРИЗА ОСОБИСТОСТІ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, ТИПОЛОГІЯ, ФОРМИ ПЕРЕЖИВАННЯ 8

1.1.  Визначення поняття вікової  кризи 8

1.2. Типологія кризових ситуацій Форми переживання людиною життєвих криз 17

1.3 Криза середини життя 26

Висновки до першого розділу 36

 

РОЗДІЛ 2.  ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕБІГУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ  КРИЗИ СЕРЕДИНИ ЖИТТЯ 37

2.1. Методика та організація дослідження 37

1.2. Аналіз результатів дослідження 41

1.3. Соціально-демографічні та індивідуально-психологічні чинники 48

Висновки до другого  розділу 53

 

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ 54

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 59

ДОДАТКИ 63

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Одна з актуальних і недостатньо досліджених проблем психології особистості є проблема життєвого шляху особистості - його структури, психологічних циклів, фаз, критичних періодів.

У психологічній літературі особистість розглядається з  різних точок зору, включаючись відповідно до контексту вивчення у певну  систему проблем, понять та операцій дослідження. Цікавим є погляд на особистість, згідно якого необхідною умовою її існування впродовж життєвого  шляху є її постійний розвиток. Багато дослідників при вивченні закономірностей особистісного  розвитку першочергового значення надають  вивченню ціннісно-смислової сфери, при цьому загальний смисл  життя людини розглядається як такий, що визначає весь хід життя людини, її минуле, теперішнє та майбутнє [1,14,18].

Оптимальні варіанти особистісного розвитку передбачають відносну спадкоємність минулого, теперішнього і майбутнього в поєднанні  з продуктивними змінами, в результаті яких індивід стає здатним ставити  різноманітні і все більш складні  життєві завдання, що відповідають смислу його життя. При цьому, як зазначає Л.І.Анциферова “соціальне та психологічне становлення особистості не обмежене певним проміжком часу, воно триває на всіх етапах життєвого шляху людини. Період зрілості не може розглядатись як кінцевий стан, до якого спрямований  розвиток і яким він завершується. Навпаки, чим більш зрілою у соціальному  і психологічному смислі стає особистість, тим більше можливостей вона набуває для подальшого розвитку” [6;8-9].

Проблема дослідження  кризи в процесі формування зрілості особистості може бути поставлена в  іншій площині: які основні лінії  розвитку особистості в аспекті  переходу від незрілих форм психічного життя до її зрілих форм? Тут мова йде вже не про послідовну фіксацію окремих «зрізів» особистісного  розвитку, а про зіставлення деяких досить контрастних характеристик  психічного формування зростаючого  людини. Такий спосіб аналізу дозволяє більш чітко побачити те нове, що характеризує зрілу особистість, її істотні риси і особливості переживання життєвих криз.

В ракурсі проблеми особистісного  розвитку доречним видається аналіз найгострішої критичної ситуації –  кризи, та шляхів її подолання. В загальному контексті життєві кризи досліджувались у зв’язку з віковими аспектами  і пов’язувались з динамічними  особливостями розвитку в різноманітні періоди життя людини. Останнім часом  з аналізу дитячих вікових  криз інтереси дослідників поступово  переключаються і на кризи зрілого  періоду розвитку. У вітчизняній психології окремі автори визнають наявність кризи 40 років. Саме в цей час вважають В.C Братусь, В.І. Слободчиков і Г.А. Цукерман змінюється система відносин і образ-Я, Г.С. Абрамова, B.C. Братусь, Б. Лівехуд, Г. Шихі відзначають появу нового відчуття часу і відбуваються серйозні зміни в сімейній, соціальній та професійних сферах. Однак, як вважає К.Н. Поліванова, «достовірних експериментальних даних на цей рахунок не існує» [37, с.249]. Проте, не викликає сумніву, що соціальна дійсність здатна визначити специфіку переживання людиною кризи середини життя.

Значний внесок у розробку даної проблеми був зроблений  К. Левіним, Дж. Аткинсоном, Д. МакКлелландом та ін Зокрема Дж. Аткінсон запропонував уточнити роль мотиву в створенні оригінальної моделі дії або вчинку, що дозволило його послідовникам запропонувати зовнішню і внутрішню домінанту. Зважаючи на багатозначність терміну «мотив», який може бути асоційований з усім набором детермінант, як зовнішніх, так і внутрішніх, Дж. Аткінсон ввів поняття стан мотивації [42]. Дана позиція перегукується з дослідженнями О.М.Леонтьєва, який запропонував розглядати провідний мотив як особливу функцію, яка надає діяльності, діям, цілям та умовам діяльності певний особистісний смисл. Особистість здатна не тільки усвідомлювати провідні мотиви, а й формувати їх в контексті певної ситуації і діяльності.

Критичні періоди зазвичай описуються як періоди підвищеної уразливості, переоцінки цінностей, нерідко внутрішнього метання. У той же час багато досліджень показують, що саме після успішного  вирішення криз в індивіда спостерігається приплив сил, стрімке оволодіння новими областями діяльності, підвищується мотивація до досягнення, змінюються цілі і цінності.

У дослідженнях життєвого  шляху виявлені особливі фази, пов'язані  з виникненням криз. Однією з них  є період середини життя, який визначається багатьма дослідниками в інтервалі  від 35 до 45 років. Криза, пережита особистістю в даний період, іменується кризою середини життя.

Даний період займає особливе місце в структурі життєвого  шляху людини, так як саме в цей  час відбувається переосмислення і  переоцінка життя (Р. Гаулд, Д. Левінсон, Д. Венлайт, Г. Крайг, П. Ніемеля, Г. Шихі,), змінюється система відносин і образ-Я (BC Братусь, В.І. Слободчиков, Г.А. Цукерман), з'являється нове відчуття часу (Г.С. Абрамова, BC Братусь, Б. Лівехуд, Г. Шихі), відбуваються серйозні зміни в сімейній, соціальній та професійній сферах (Г.С.Абрамова, Г. Крайг, Б. Лівехуд, Г. Шихі).

Розуміння психологічної  кризи, в тому числі і кризи  середини життя, як органічної частини  процесу становлення особистості  чітко простежується в роботах  видатних психіатрів і психотерапевтів  екзистенційно-гуманістичного і трансперсонального напрямку: К. Ясперса, Р. Ассаджиоли, К.Г. Юнга, В. Франкла, А. Маслоу, Е. Еріксона, С. Грофа.

Самореалізація, будучи базовою потребою особистості, охоплює  весь її життєвий шлях. Однією зі сфер, що дозволяють людині розкрити і проявити свої здібності, особистісні якості, є професійна самореалізація. Процес самоактуалізації особистості (А.Маслоу) пов'язаний з цілою низкою проблем, що ускладнюють вільне досягнення особистістю  «стану плідності» (Е. Фромм), істинної «его-ідентичності» (Е. Еріксон). Важливе  місце в професійній самореалізації особистості належить кризам.

Вирішальною ознакою особистісної зрілості є усвідомлення себе суб'єктом життя, коли зовнішня наповненістьі, внутрішні суперечності і перетворення, а також досягнення пов'язуються зі стратегіями самовизначення і самореалізації та особистісними смислами. Кризи, пережиті особистістю, забезпечують можливість здобуття нею нової цілісності і життєвих сенсів, які є необхідною умовою для самореалізації особистості. Знання психологічних механізмів, закономірностей і особливостей кризових явищ, що виникають в процесі розгортання життєвої кризи, дозволяє їх враховувати і конструктивно долати.

Актуальність дослідження  обумовлена тим, що вирішення багатьох проблем практичної психології неможливо без осмислення психологічних особливостей криз особистості, своєрідності їх змісту.

Тема дослідження була визначена на основі аналізу протиріччя між потребою в розумінні своєрідності кризи середини життя, її зв'язку з особливостями професійної самореалізації особистості та нерозробленістю цієї проблеми у вітчизняній психології.

У той же час ми маємо  надзвичайно мало як теоретичних, так  і практичних розробок, присвячених  періоду кризи середини життя. У  західній психології дана проблема кризи  активно розробляється, але основним об'єктом дослідження є чоловіки з їх специфічними особливостями  проживання цього життєвого етапу. Виникла необхідність вивчення феномена кризи середини життя.

Мета дослідження — виявити специфічні характеристики кризи середини життя.

Об'єктом дослідження є особистість, яка переживає психологічну кризу середини життя.

Предмет дослідження — особистісно-психологічні і індивідуально-демографічні особливості прояву вікової кризи середини життя.

Гіпотези дослідження.

1. Характер проживання кризи періоду середини життя задається вираженістю протиріч, способами вирішення особистістю типових вікових проблем, що виявляється в її емоційно-афективній сфері, а саме  в синдромі «емоційного вигорання»,  наявності невротизації і депресивності, зниженні творчого потенціалу.

2.  Симптоматика кризи  середини життя має по-різному виявляється залежно від сімейного статусу особистості, її статі та індивідуально-типологічних властивостяей.

Завдання дослідження.

1. Проаналізувати теоретичні  і емпіричні підходи до проблеми  вікових криз.

2. Виявити та описати   особливості перебігу кризи середини життя.

3. Підібрати адекватний меті роботи діагностичний інструментарій та провести емпіричне дослідження змісту та особливостей кризи середини життя .

4. Виявити чинники,  які впливають на перебіг кризи середини життя.

Методи дослідження. Теоретичний аналіз; емпіричні; методи математичної статистики. У дослідженні були використані такі методики:

• Методика діагностики рівня емоційного вигорання» В. В. Бойка;
• Шкала депресії Зунга;
• Опитувальник невротизації Вассермана;
• Тести креативності Торранса;
• Опитувальник типу темпераменту Г. Айзенка.

 

РОЗДІЛ .1. ЖИТТЄВА КРИЗА ОСОБИСТОСТІ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, ТИПОЛОГІЯ, ФОРМИ  ПЕРЕЖИВАННЯ

1.1. Визначення поняття вікової  кризи

Людина розвивається дуже нерівномірно. Особливо ця нерівномірність відчутна в дитячому віці. Давно помічено, що є періоди відносно спокійні, або стабільні, а є так звані  критичні.

У перекладі з грецької криза  означає «результат, поворотний пункт». У сучасному словнику дається  наступна інтерпретація терміну  «криза» - стан душевного розладу, викликане  тривалою незадоволеністю собою  й взаєминами із зовнішнім світом. Він буває пов'язаний з найбільш глобальними потрясіннями і з  самими глибокими змінами в людині. Криза часто знаменує кінець одного відрізка життєвого шляху і початок  іншого, він відбувається як би на стику  двох біографічних епох.

Про важливість цієї теми ще на початку  століття писав великий російський психолог Л.С. Виготський [17]. Ним був уведений термін «кризи вікові» і визначений як цілісна зміна особистості людини, що регулярно виникає при зміні стабільних періодів.

Критичні періоди супроводжують  людину протягом всього життя. За час  критичних періодів людина за дуже короткий термін змінюється в основних рисах особистості. Це революційні, бурхливі зміни як за швидкістю, так  і за змістом змін. Кризи у дорослих протікають менш бурхливо, але це не означає, що вони менш важливі і безболісні.

Існують різні погляди щодо самої  природи виникнення і перебігу життєвої кризи. Одні вчені вважають, що життєва  криза виникає як емоційна реакція  людини на загрозливу ситуацію, коли виникають  суттєві перешкоди у процесі  досягнення життєво важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним  способом [2]. Криза, на думку інших вчених, може виникнути і в умовах, котрі зовні виглядають ніби цілком мирно [3]. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім'ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини, визначаються як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз: безробіття, стихійного лиха, інвалідності, еміграції тощо.

- особливі, відносно нетривалі  (до року) періоди онтогенезу, характерні  різкими психологічними змінами.  На відміну від криз невротичного  або травматичного характеру,  вікові відносяться до нормативних  процесів, необхідних для нормального,  поступального ходу особистісного  розвитку. Критичні періоди в  житті дитини обумовлені внутрішньою  логікою самого процесу розвитку. У межах періоду відбуваються  кількісні та якісні зміни  психіки. Наслідки криз можуть  бути різними, як негативні,  так і позитивні. Зрештою криза  постає водночас і як загроза  для особистості, і як можливість  для росту.

Проте природа кризи така, що серед  пускових механізмів можуть бути не тільки сумні або травматичні переживання.

Іноді за кризами закріплюються певні назви - наприклад, "прощання з батьківським домом", "криза середини життя", "криза виходу на пенсію". Проте багато подібних криз залишається безіменним і не прив'язується до яких-небудь зовнішніх подій, хоча і є серйозними особистісними зсувами, що відображаються на всіх сторонах життя людини.

Зовнішні характеристики кризи  можуть відрізнятися один від одного: пускові механізми можуть мати абсолютно  різний характер, та і реакції на кризові ситуації будуть специфічними для кожної людини. Тому для розуміння  кризи важливо знати її внутрішню  суть, тобто психологічний механізм виникнення.

Як вважає Т.М. Титаренко, криза  виникає якщо життєві події створюють  потенційну загрозу задоволенню  фундаментальних потреб і при  цьому вони ставлять перед індивідом  проблему, від якої він не може піти і яку не може вирішити в короткий час звичними способами" [39]. Отже, суть особистісної  кризи - це конфлікт між старим і новим, між звичним минулим і можливим майбутнім, тим часом, хто ти є зараз і тим, ким би ти міг стати.