Переживание кризиса среднего возраста мужчинами и женщинами, их особенности и способы преодоления

Криза переміщає людину в маргінальне  положення або нейтральну зону; положення, коли звичні стереотипи мислення і  поведінки вже не працюють, а нових - ще немає. Цей стан "між небом  і землею", "проміжний період", про який Е. Йоманс пише, що це "час питань, а не відповідей на них, це час вчитися любити питання, любити те, що поки не має рішення" [42, с. 127].

Про знаходження в цій прикордонній області свідчить  опір, що переживається  як страх змін, як страх бути іншим, відірватися від звичних і  тому безпечних стереотипів і  відправитися на пошуки незвіданого  в собі і в навколишньому світі.

Будь-яка людина, що перебуває у  критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами з допомогою  особливої внутрішньої діяльності, яку Ф.Ю.Василюк назвав переживанням, і яка, на його думку, є особливою  формою реалізації життя. “Те, що на рівні буття є можливістю реалізації життєвих необхідностей, можливістю життєтворення, те на рівні свідомості є осмисленістю життя. В ситуації неможливості перед людиною постає завдання смислу, завдання здобути осмисленість, знайти джерела смислу, тобто створити смисл. Саме ця загальна ідея виробництва смислу дозволяє говорити про переживання як про продуктивний процес, як про особливу роботу” [14;27].

На думку психологів, наслідки криз можуть бути різними, як негативні, так  і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту.

Загалом криза - це складний феномен  індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, серед яких найважливішими, на наш погляд такі:

• у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції);
• влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості [7].

Для критичних періодів характерні такі особливості:

а) Криза виникає непомітно, дуже важко визначити момент його настання і закінчення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається в  середині кризи. В цей час криза  досягає максимальної сили і стає помітним з боку.

б) Спостерігається асоціальність, яка проявляється в норовистість, падінні працездатності, зростає  кількість конфліктів з оточуючими. Внутрішнє життя людини в цей  час пов'язана з болісними переживаннями.

в) Під час криз, на відміну від  стабільних періодів, відбувається, скоріше, руйнівна, ніж творча робота. Людина не стільки здобуває, скільки втрачає  з набутого раніше. Але це тільки здається, що в критичні періоди  відбуваються тільки руйнівні процеси. Виникнення нового в розвитку неодмінно  означає відмирання старого. І те, що в побуті, власне, і називають  кризою, це, насправді, друга, кульмінаційна  фаза кризи.

Критичні періоди складаються  з трьох етапів:

• Передкритична фаза.
• Критична (кульмінаційна) фаза.
• Посткритична фаза.

У процесі проходження всіх критичних  життєвих ситуацій можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації; рівень оволодіння ситуацією.

Найбільший внесок у дослідженні  критичних вікових періодів зробив відомий вітчизняний психолог Л. С. Виготський, який ввів поняття про два типи вікових періодів (віку) - критичний і стабільний. У відносно стабільному періоді дитина розвивається, в основному, в результаті мікроскопічних змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті стрибка з'являється певне вікове новоутворення.

Стабільні періоди вивчені значно повніше, ніж критичні. У період кризи  розвиток набирає стрімкого, іноді  катастрофічного характеру, який дослідник  порівнює з революційними змінами. Стабільний період характеризується гармонією  між середовищем і ставленням дитини до нього, критичний - дисгармонією, суперечністю. Розвиток у стабільний період сприяє розвитку нової структури  особистості - новоутворення. Це порушує  гармонію між дитиною і оточуючим  середовищем. Виникає суперечність, яка свідчить, що підростаюча особистість  переростає спосіб свого існування. Вона прагне перейти на наступну вікову сходинку, а соціальні умови утримують  її на попередній стадії.

На думку дослідника переломні, критичні періоди в житті дитини обумовлені внутрішньою логікою  самого процесу розвитку. Л. С. Виготський виділив п'ять періодів, а саме - криза:

• новонародженості відокремлює ембріональний період розвитку дитини від періоду немовляти;
• одного року відокремлює період немовляти від раннього віку;
• трьох років є перехідним періодом від раннього до дошкільного віку;
• семи років є з'єднуючою ланкою між дошкільним і шкільним віком;
• тринадцяти років співпадає з переломом розвитку при переході від шкільного до пубертатного віку [17].

За Л. С. Виготським, у критичні періоди  виникають такі новоутворення, які  не зберігаються у наступному віці, а лише беруть участь у розвитку, що приводить у стабільні періоди  до більш стійких новоутворень.

Розвиток у критичних періодах часто супроводжується більш  або менш гострими конфліктами дитини з оточуючими. Дитина стає відносно важко- виховуваною, тобто, іншою по відношенню до самої себе попередньої. Останнє означає, що особливості  поведінки не можуть виступати ознакою  кризи. Лише при виявленні змін у  поведінці (як правило в сторону  її погіршення) можна ставити лише як гіпотезу, діагноз - криза. Криза  не є одномоментним актом.

Л. С. Виготський ввів поділ критичного віку на передкритичну, власне критичну і посткритичну фази. У першій фазі виникає суперечність, у другій - суперечність загострюється і досягає кульмінації, а в третій фазі відбувається розв'язання суперечності через виникнення нової соціальної ситуації розвитку, тобто через налагодження нової гармонії між дитиною і середовищем [17].

Щодо характеристики вікових криз, то криза першого року життя - це криза, яка обумовлена руйнуванням  необхідності емоційної взаємодії  дитини з дорослим і виявляється  в плаксивості, похмурості, інколи в  порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого  року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються  переживання, чутливість до різноманітних  впливів. Протягом цього періоду  розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами  сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється.

Криза трьох років - криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і виявляється  в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Найважливішими ознаками цієї кризи  є негативізм. Виявляється він  як негативна реакція дитини, передусім  як відмова підкорятися вимогам  до неї. Негативізм не слід плутати  з неслухняністю, яка буває і  в більш ранньому віці. Впертість  є реакцією дитини на власне рішення  і виявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з  наполегливістю - завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети. За своїми зовнішніми ознаками вона є  близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізо- ваний  і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест  проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома. Свавілля виявляється  як прагнення звільнитися від  опіки дорослого, намагання діяти  самостійно. Частково воно нагадує  кризу першого року, але тоді немовля  прагнуло фізичної самостійності, а  тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів. Знецінення дорослих виявляється у тому, що дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів. Формами протесту є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними. Також дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною. Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі.

Семирічна криза - криза розставання  з дитинством. Соціалізація, узагальнення всього, що можна узагальнити (і чого не можна), вибір між комплексом неповноцінності  й відчуттям власної винятковості.

Перехідний вік звичайно спостерігається  у віці з 12 до 14 років. Хоча може початися й у 9 років, а закінчитися в 21. Це вік настання сексуальної самоіденти- фікації й, як наслідок, підвищення агресивності, гормональний сплеск і  різкі перепади настрою. Боротьба за самостійність, перші ластівки наступних  психічних проблем. З 18 до 20 років  звичайно відбувається остаточне розставання  з дитинством, вибір професії.

Щодо кризи середини життя, то період з 20 до 27 років справедливо вважається порівняно безхмарним. Іншими словами  потрясіння, що відбуваються в цій  віковій групі, носять індивідуальний характер. Багато з людей ці роки згадують як кращі у своєму житті. Це вік створення родини й дітородіння, який в останні десятиліття наблизився до 35 років.

Класичним початком зрілості вважається вік 27-29 років, що передує кризі тридцятиріччя. У цьому віці докорінно міняють  рід діяльності й спосіб життя. Жінки  присвячують себе створенню родини й народженню потомства. А матері сімейств, навпроти, починають займатися  кар'єрою. Частково це пов'язане з  міцно вбитим у свідомість міфом "народити потрібно до 30". Починаючи  з 30-літнього, усі наступні кризи  в людини відбуваються під знаком переоцінки цінностей і постановки під сумнів усього раніше досягнутого  в житті. Саме в цей період виникають  думки: "мені вже, а я ще" і "і  це все, чого я заслуговую?".

За тридцятирічною кризою настає криза  середини життя, яка має суттєвий вплив на особистісний, кар'єрний, і, головне, сімейний статус людини. 40-45 років - вік розлучень і повторних  шлюбів. Саме сорокалітні найчастіше звертаються до психоаналітиків. І  у випадку негативного виходу із кризи, саме вони найчастіше вступають  у всілякі секти. Етап "середини життя" часто з'являється перед  нами кривим дзеркалом, у якому наші помилки відбиваються перебільшеними, а досягнень не видно зовсім.

Приблизно з 55 до 75 років людина проходить  через кризу старіння. У цьому  періоді спостерігається кілька етапів, точна їхня кількість і  тривалість залежить від стану здоров'я, досягнутого в трудовій і соціальній сферах. А також від інтелектуального й духовного рівня людини. Багато хто боїться, що їх "виживуть" на пенсію й починають працювати  краще, ніж молодь. Деякі, між іншим, одружуються. Одним з етапів кризи  старіння вважається "вузловий період" (7080 років), коли людина ніби збирає у  вузлик все досягнуте, отримане в  процесі життя. Люди, яким вдається дожити до 100 років, зіштовхуються з "футурологічною кризою". Серед  столітніх досить імовірні вдалі  спроби самогубства. Однак й "просвітління" у цьому віці цілком реально. Таких  літніх людей не даремно за всіх часів і у всіх культурах вважають мудрецями.

Застрахуватися від вікових  криз у психічному розвитку людини неможливо. Однак криза, як і все  в цьому житті, має своє закінчення. А яким воно буде - залежить лише від  самої людини. Це закінчення може бути як причиною нескінченних депресій, так  і дивним новим етапом у житті.

В основу характеристики внутрішньої  діяльності людини по подоланню критичної  ситуації автор поклав дві ознаки: рівень інтелектуального розвитку особистості  і її ставлення до оточуючого світу, згідно яких було виділено чотири типи переживання:

• Гедоністичне переживання ігнорує наявну реальність, заперечує її, формує і підтримує ілюзію благополуччя.
• Реалістичне переживання підкоряється принципу реальності, воснові якого лежить механізм терпіння. Людина приймає реальність, підкоряє свої потреби та інтереси новому смислу життя. Попередній смисл життя втрачається назавжди внаслідок чого людина має минуле, але втрачає історію.
• Ціннісне  переживання визнає наявну критичну ситуацію, яка руйнує смисл життя, і намагається активно протистояти цьому.
• Творче переживання – це переживання творчої особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо шукати вихід ізскрутного становища. Вона або відновлює перерваний кризою попередній спосіб життяабо формує, створює нове життя. В будь– якому випадку – це деяке самоформування, самотворення, тобто творчість[14].

Потрібно зазначити, що реальний процес подолання критичних ситуацій включає декілька типів переживання. Від того, який тип переживання домінує, залежить ступінь збереженості особистості після виходу із кризи. Якщо домінантним був принцип задоволення, то це, навіть у випадку успіху, може призвести до регресу особистості, принцип реальності може хіба що утримати її від деформації. Тільки принципи цінності та творчості мають можливість перетворити потенційно руйнівні події життя в джерела духовного зросту та удосконалення особистості [3].

Таким чином, криза - це своєрідна реакція  особистості на ситуації, що вимагають  від неї зміни способу буття - життєвого стилю, образу мислення, ставлення до себе, навколишнього  світу і основним екзистенціальним проблемам. Можна сказати, що якщо подолання  вікових криз сприяє розвитку людини, то екзистенціальних - становленню  особистості.

Отже, проблема переживання кризових ситуацій актуальна для будь–якого віку, кожен віковий проміжок має не лише “підводні рифи”, але і свої переваги щодо засобів подолання складних життєвих обставин. Зрілий вік - це період високої життєвої активності, продуктивності людини. Крім того, переживаючи кризу ”середини життя”, у будь-якому разі, людина ще має час змінити свій життєвий шлях, реалізувати свої потенції, здійснити свій головний вчинок, який надасть смисл всьому її існуванню.