Переживание кризиса среднего возраста мужчинами и женщинами, их особенности и способы преодоления

1.2. Типологія  кризових ситуацій Форми переживання  людиною життєвих криз

У процесі онтогенезу людина долає  ряд вікових періодів, під час  яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною  ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється  як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи.

Вікова періодизація є умовним  поділом цілісного життєвого  циклу на вікові періоди, що вимірюються  роками. Відомо, що розвиток людини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є  обов'язковим і передбачуваним.

Віковий період - відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня  розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості. У межах  періоду відбуваються кількісні  та якісні зміни психіки, що дає змогу  виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний  і стадійний характер. У межах  стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку - фази.

Важливе значення має розуміння  зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і  навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в  нових, складніших взаємовідносинах особистості  із суспільним середовищем.

У сучасній психологічній літературі і в практиці все частіше використовуються поняття "життєва криза", "критичні життєві ситуації", "вікова криза". Криза породжується проблемою, яка  постала перед індивідом і  якої він не може уникнути та не може розв'язати за короткий час і звичним  способом".

"Життєва криза" - феномен внутрішнього  світу людини, котрий виявляється  в різних формах переживання  непродуктивності свого життєвого  шляху".

Життєва криза є поворотним пунктом  життєвого шляху, який виникає в  ситуації неможливості реалізації життєвого  замислу, що склався [3].

Кризи становлення особистості  характерні не лише для дитинства, підлітковості  та юності. На думку багатьох авторів, усе життя людини закономірно  супроводжується чергуванням певних періодів. Так, ще давні мислителі  ділили життя людини на віки чи цикли (у Гіппократа, наприклад, по 7 років, у інших по 9), що починаються і  закінчуються переломними, критичними фазами [3, с. 32-34].

Важливе місце у психології вікових  криз займають праці Л. С. Виготського [17], Д. Б. Ельконіна [45], К. М. Поливанової [37]. Результати досліджень різних авторів (Анциферова Л. І., Виготський Л. С., Василюк Ф. Є., Донченко Е. О., Титаренко Т. М.) і запропоновані ними класифікації життєвих криз можна об'єднати в одну більш менш повну класифікацію:

• вікові (нормативні кризи) - криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза "середини" життя тощо;
• за критерієм тривалості: мікрокризи - кілька хвилин; короткочасні - близько чотирьох - шести тижнів; довготривалі - до одного року;
• за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;
• діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: "не знаю, як жити далі"; криза мотиваційно-цільового аспекту: "не знаю, для чого жити далі"; криза смислового аспекту: "не знаю, навіщо взагалі жити далі";
• критерієм детермінованості: кризи, викликані ін- трапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;
• за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини [21].

Т.М. Титаренко зазначає, що загострення  внутрішніх суперечностей, що супроводжують  кризу, стосується і загострення  суперечностей у життєвих ролях  особистості. Зміни, що відбуваються з  людиною, яка переживає кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей [18]. Але рольовий аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєві закономірності перебігу \життєвої кризи і дає конкретні засоби психологічної допомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза - це внутрішній рольовий конфлікт, що переживається людиною в переломні моменти життя, коли необхідність зміни життєвих ролей наражається на труднощі, які людина не здатна подолати сама [4].

Вікова  криза - це переломний етап у житті особистості, рубіж між старим і новим досвідом, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приводять до якісного стрибка, і зовнішню, обумовлену обставинами життя, складностями міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями і та ін.

Внутрішня детермінація пов'язана  зі змінами в особистості людини, коли формуються уявлення про себе як носія нових психологічних  ролей, коли формується потреба стати  суб'єктом нової ролі, для якої ще не створилися об'єктивні умови. Якщо нова життєва роль не може реалізуватись  у рольовій поведінці, це може стати  причиною досить істотної життєвої кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.

Зовнішня детермінація пов'язана  зі змінами обставин життя людини, коли існуючі життєві ролі людини вступають у суперечність з соціальними  рольовими очікуваннями, коли ці ролі втрачають значення в житті людини і мають замінитися іншими.. Ситуація, коли виникає необхідність міняти життєві  ролі, які ще не віджили, також стає причиною життєвої кризи, що полягає  у труднощах народження нових  життєвих ролей людини.

Якщо рольовий конфлікт є важливою складовою життєвої кризи, то істотним чинником психологічної допомоги людині, що переживає кризу, можуть стати  методи, спрямовані на відбудову, корекцію чи відтворення її психологічних  ролей. Методи рольової психотерапії (серед яких найвідомішою є психодрама) спрямовані на допомогу людині в розв'язанні численних життєвих проблем [3].

З точки зору змісту і характеру  психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають, А. Лібіна [18] виділяє кілька типів життєвих криз:

1. Кризи становлення особистості.  Найхарактернішими кризами становлення  є вікові кризи, що вважаються  нормативними, тобто необхідними  для нормального процесу становлення  особистості. Для вікових криз  властиві чималі якісні зміни,  що відбуваються у психології  людини: формування психологічних  новоутворень, зміна провідної діяльності  і т.д. Але ці зміни завжди  супроводжуються зміною ролей,  оскільки певна діяльність (гра,  спілкування, навчання і т.д.) передбачає  і відповідну особистісну роль  людини.

Дуже цікавою є точка зору на становлення особистості дорослої людини сучасного американського автора Гейл Шихі, що розглядає такі кризи  дорослішання (і тут прослідковується 7-річна періодичність): 16 років - "виривання  коренів"; 23 роки - "план на все  життя"; 30 років - "корекція"; 37 років - "усвідомлення середини життя" [51]. Неважко помітити, що ці кризи пов'язані зі змінами життєвих ролей людини.

Кризи становлення у дорослому  віці можуть супроводжуватися важливими  життєвими подіями: зміною фаху, місця  роботи, втечею з сім'ї, переїздом  в інше місто і т.д. (а інколи і більш драматичними, аж до самогубства), що обов'язково передбачає зміну важливих соціальних ролей людини: професійних, сімейних, міжособистісних та інших. Г.Шихі пов'язує спосіб переживання кризи людиною зі "стилем проживання життя", що становить своєрідні життєві ролі людини: "вічна дитина", "клозет", "транзит", "інтегратор", "квочка", "кар'єристка з відлагодженим сімейним життям" [51].

2. Кризи здоров'я. Часто людина  переживає серйозну кризу у  зв'язку з втратою здоров'я,  каліцтвом чи іншими серйозними  проблемами, що докорінно змінюють  життя. Найбільш фруструючими  кризовими чинниками є втрата  у зв'язку зі зміною здоров'я якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а отже і важливих психологічних ролей), відмова від важливих життєвих планів у зв'язку з неможливістю їх втілити (тобто відмова від майбутніх ролей). 

3. Термінальні кризи. Дуже серйозними  є кризи, пов'язані з термінальними  цінностями людини, зокрема з  імовірним чи неминучим близьким  кінцем її життя. Приклади: звістка  про невиліковне захворювання; які-небудь  обставини, що загрожують життю  і яких неможливо позбутися;  смертний вирок суду і т.д. 

4. Кризи значущих стосунків.  Надзвичайно важливою є сфера  взаємовідносин людини з іншими, а отже, значні зміни в структурі  цих взаємовідносин часто супроводжуються  кризами і змінами міжособистісних  ролей. Найбільш значущими причинами  подібних криз можуть виступати:  смерть близької людини, вимушена  розлука, зрада інших людей,  розлучення (що пов'язане з втратою  міжособистісних ролей). До кризових  явищ може призводити і поява  нових міжособистісних ролей.  Так, народження дитини для  сім'ї може стати причиною кризи.  Як окрему категорію криз значущих  стосунків можна розглядати кризи  кохання (нерозділене кохання,  втрата кохання, розчарування  в коханні).

5. Кризи особистісної автономії.  Причиною кризи можуть бути  обставини, пов'язані з втратою  чи обмеженням особистісної автономії  чи свободи: попадання у фатальну  залежність від людей чи обставин, позбавлення волі. Якщо криза  значущих стосунків полягає у  втраті значущих міжособистісних  ролей, то криза особистісної  автономії (що становить різновид  попередньої) пов'язана з попаданням  у нову небажану міжособистісну  роль.

6. Кризи самореалізації. Життєва  криза може настати внаслідок  обставин, пов'язаних з неможливістю  нормальної, звичної чи такої,  що планується, самореалізації людини: втрата роботи, значущої соціальної  ролі (програш на виборах, втрата  високого соціального статусу  і т.п.), вихід на пенсію, банкрутство,  крах життєвих планів, усвідомлення  помилковості життєвого шляху,  змушене вигнання (наприклад, внаслідок  соціальних конфліктів).

7. Кризи життєвих помилок. Часто  кризові явища розвиваються внаслідок  яких-небудь здійснених фатальних  вчинків (криза, що переживається  людиною внаслідок скоєної нею  зради, злочину, навіть якщо  це не пов'язане з відбуванням  покарання), втрата коштовної речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди  можна віднести і злигодні  внаслідок стихійного лиха), кризи  гріха. Кризи життєвих помилок  можуть бути наслідком і нездійснених  вчинків, якщо це мало фатальні  наслідки.

Однією з форм життєвої кризи  є екзистенціальна фрустрація, що пов'язана з втратою смислу життя [33]. Розуміння часу життя як цінності в системі особистісних смислів і ціннісних орієнтацій людини займає центральне місце, а інколи і асоціюється з цінністю самого життя. Цінність часу залежить від емоційного ставлення до події. Відтинки діяльності, пов'язані з творчим підйомом, натхненням, (у будь-якій діяльності, спілкуванні, коханні тощо), завжди переоцінюються нами. Цінність часу життя на початку життєвого шляху не така, як у його кінці. Коли людина знає, що приречена, миті життя, що залишилися, перетворюються у надцінність, що часто стає причиною серйозних психологічних змін.

Ціннісне ставлення людини до часу може визначатись ступенем самоактуалізації особистості. Однією з характеристик  самоактуалізованої особистості (за А.Маслоу) є компетентність особистості в  часі [31]. Самореалізована людина більш гармонійно ставиться не тільки до цінності часу, а й до проблеми життя і смерті. Гармонійність, розвинутість або, навпаки, ущербність ціннісно-смислового ставлення до життєвого шляху і особистісного часу говорить про відсутність або наявність серйозних життєвих проблем: конфліктів, драм, криз, у тому числі вікових.

Якщо ціннісно-часові орієнтації умовно поділити на три групи: цінності минулого, теперішнього і майбутнього, то і  екзистенціальні фрустрації як порушення  ціннісно-смислового ставлення до життя  можна також поділити на три типи за часовою спрямованістю. Відповідно до цього можна і класифікувати  перелічені вище види життєвих криз.

Фрустрації минулого - це розлад часових  ретроспектив особистості, руйнування тих цінностей, що складали смисл  життя людини в минулому. Характерною  особливістю такої кризи є  те, що зміна життєвих орієнтацій (як на індивідуальному, так і на соціальному  рівні) відбувається вже після того, як прожито відповідний відтинок історії, котрий належить тільки до минулого, що створює відчуття втрати смислу прожитого життя.

Фрустрація минулого не обов'язково виникає внаслідок знецінення минулої  діяльності. Будь-який поворотний момент у розвитку суспільства призводить до того, що діячі старшого покоління (особливо ті, що внесли значний вклад  на попередніх етапах), відчувають себе відсталими від епохи, застарілими.

Фрустрації теперішнього - це руйнування зв'язку між часовими ретроспективами  і перспективами. Як правило, такий  стан пов'язаний з переживанням поточної психологічної кризи, що супроводжується відчуттям безвихідності становища. Воно може бути викликано різними причинами: війна, катастрофа, нерозділене кохання, зрада, наклеп, позбавлення волі і т.д. Такі ситуації не обов'язково перекреслюють життя людини, а часто лише змушують переносити реалізацію життєвих планів і завдань із теперішнього в невизначене майбутнє. Проте, невміння знайти вихід, неможливість через депресію, що виникла, пережити ситуацію, часто призводять навіть до суїцидних спроб.