Шпаргалка по "Психологии"

 

 

 

 

70. ПОЛІТИКА  РЕФОРМ ОСВІТИ В УКР. СТАН  І ПЕРСПЕКІИВИ.

Бурхливо відбувається реформування змісту освіти з часу набуття Укр. статусу незалежної держави.

 З початку 90-х і до 1994 р.  було визначено пешорядним завданням реформування освти з її деполітизацією та набуттям націон-го хар-ру, закладались основи неперервної освіти. 3 листопада 1993 р. Президентом Укр. була підписана націон-на програма «Освіта», яка і визначила націон-ну спрямованість освіти, навчання і виховання та виступила найважливішим принципом реформування заг-освітньої, професійної та вищої школи. Однак цілісного реформ-ня не відбулося.

 Новий етап - 1996-99 р., коли після  ухвалення Закону У. «Про освіту»  (1996) розпочалася робота над держ. стандартами заг-освітньої підготовки учнів. У 1996 р. для забезпеч-ня еквівалентності сер. освіти в  різних типах навчальних закладів через поетапне введення держ. стандартів освітніх галузей, Колегія МО прийняла Концепцію держ. стандарту (куди входило 8 освітніх галузей). Зміст галузей повинен мати українознавчу основу, враховувати прогресивний вітчизняний та світовий досвід.

 У зв’язку з підготовкою  і ухваленням Закону про загальну  середню освіту (1998-99) відбулося принципово  нове осмислення усіх складових заг-ної сер. освіти, як соц-ної інституції, як цілісної сис-ми. Згідно Закону, з 2001р., має здійснюватись поступовий перехід до 12-річного терміну навчання у заг-освітніх навч-х закладах (І ступінь - 4 року; ІІ - 5 років і ІІІ - 3 роки). Також Закон регламентує наповнюваність новостворених класів та тривалість уроків в усіх класах з 1вересня 1999р.

Вища освіта - Укр. в 97р. підписала  Ліссабонську конвенцію про взаємовизнання кваліфікації в галузі вищої освіти, отже Укр. увійшла до європейського  освітянського простору. Впровадженню багатоступеневої сис-ми освіти сприяють зміни в мережі ВУЗів в 99р. Понад 100 навч-х закладів 1-2-го рівня акредитації ввійшли до складу ВУЗів 3-4-го рівнів. Це дало змогу створити інтегровані навч-ні плани і програми, залучити професуру до викладацького процесу на нижчих рівнях освіти, зміцнити матер. базу навч-го процесу. Перспективним є розширення можливості держ-х ВУЗів готувати фахівців на платній основі, причому набір на контрактній основі здійс-ся в межах ліцензованих обсягів після зарахування на місця держ. замовлення. Перспективною формою платного навч-ня є екстернат - дозволяє обдарованим студентам самостійно опанувати програму навчання, здобути освіту за коротший термін.

Перспективні напрямки розвитку освіти Укр: радикальна гуманітаризація освіти; демократизація освітянського процесу; створення єдиної комплексної сис-ми освіти; інтеграція в євро- і світовий освітянській простори.  

71. Поведінковий  портрет за даними спостереження.

Спостерігаючи за людьми, їх роботою, навчанням, спілкуванням, можна зробити висновок щодо відмінностей у їх поведінці. Поведінку людини неможливо відокремити від тієї ситуації, в якій вона розгортається, тому поведінковий портрет, який складається за даними польового, прихованого спостереження за певною людиною, повинен включати дані спостереження як за її поведінкою, так і за ситуацією в якій остання має місце    

 До основних параметрів поведінкового  портрету ососбистості належить:

†Окремі особливості зовнішнього вигляду, які мають значення для характеристики людини, за якою ведеться спостереження: стиль одягу, зачіска, байдужість до свого зовнішнього вигляду або надання йому особливого значення  тощо.

Пантоміміка: постава, хода, жестикуляція, особливості рухів, характерні пози.

Міміка: загальний вираз обличчя, ситуації. в яких міміка буває особливо активною або скутою.

Мовна поведінка: мовчазність або  говірливість, багатослів"я або  лаконізм, стилістичні особливості  мови, зміст і культура мовлення, інтонації, темп мови, наявність пауз.

Поведінка по відношенню до інших людей: становище у колективі і ставлення до цього, спосіб встановлення контактів і характер спілкування (ділове, особистісне, ситуативне, егоцентризм, співробітництво), стиль спілкування особистості (орієнтація на себе або на  співбесідника), позиція у спілкуванні (активна або пасивна, споглядальна, агресивна, прагнення до домінантності) , наявність суперечностей у поведінці.

Поведінкові прояви ставлення до самого себе: до власної зовнішності, особистих  речей, власних переваг та недоліків, можливостей та здібностей.

Поведінка у психологічно значущих ситуаціях: при виконанні важливих завдань, доручень; у конфліктах.

Поведінка у осн. діяльності ( ставлення  до навчання)

Приклади характерних індивідуальних вербальних (словесних ) штампів, а також висловлювань, які характеризують світогляд, інтереси і життєвий досвід особистості.

Провівши спостереження,  у поведінковому  портреті особистості виокремлюють головні та другорядні риси, найбільш  та найменш характерні  індивідуальні  риси, а також спостерігач висловлює власне ставлення до описаних ним подій і розуміння їх змісту. Далі відбувається ідентифікація поведінкового портрету  

72.Особливості  дослідження типів темпераменту  за методикою Айзенка

 Темперамент — це біологічний  фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. Темперамент успадковують, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Цс зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.

Генетично детерміновані властивості, що визначають атрибут структури особистості, зв'язав з темпераментом Г. Айзенк. В якості показників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію— інтроверсію і нейротпзм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депрссивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження — гальмування в центральній нервовій системі та рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації.

 емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживанням інших;

емоційна нестабільність — це постійне емоційне напруження, переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, самочвинувачсіііія, прагнення до самовдосконалення;

екстраверсія - спрямованість назовні, екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, прагнуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій;

їхня поведінка характеризується розкутістю, вони оптимістичні, веселі, запальні та агресивні, сприймають людей і явища поверхово;

інтроверсія — спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотоварнські, загальмовані, серйозні, витримані, люблять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей. Встановлено зв'язок між цими психічними властивостями і фізіологічними показниками. Так, відмінності між екстравертами та інтровертами корелюють з більш ніж 50 фізіологічними показниками.

 Для екстраверта (порівняно  з інтровертом) характерним є:

трудність щодо вироблення умовних  рефлексів; більша терпимість до болю; товариськість, імпульсивність, недостатній  самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо.

. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у себе; труднощі  щодо встановлення контактів  з людьми, адаптації до релігій;  висока оцінка етичних норм, планування  майбутнього, контроль своїх почуттів тощо.

На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних  процесів. емоційною нестійкістю, лабільністю (рухливістю) вегетативної нервової системи; збудженістю, змінністю настрою, чутливістю, загальмованістю, нерішучістю.

Другий полюс нейротизму— це емоційно стабільні люди, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.

Показники екстраверсії—інтроверсії і нестабільності—стабільності  взаємозалежні та біполярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистісних властивостей. Поєднання цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжіють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності відповідної властивості.

 

Зв'язок цих двох чинників опису  особистості з тинами темпераменту (холерик, сангнінік, флегматик, меланхолік) ілюструє «коло Айзснка» Показники рівнів екстраверсії та нейротизму визначаються затестом-опитувальником ЕРІ (Г. Айзенка).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-

 

   

 

              12

 

 

 

 

Інтроверсія                 Екстраверсія

73. Індивідуально-психологічні  риси особистості

Індивідуально-психологічними особливостями, які відрізняють одну людину від іншої  і є передумовою успішного виконання нею певної діяльності  є  її  здібності.

В психолог. науці під  терміном  здібності розуміють такі  психологічні особливості людини, від яких залежить успішність оволодіння нею знаннями, вміннями, навичками.

Передумовою для розвитку здібностей є задатки—вроджені анатомо-фізіологічні та ф-ціональні особливості людини, що є підгрунтям для р-ку здібностей. Поряд з цим поняттям вживається поняття «схильність», тобто вибіркова  спрямованість людини на певну д-ть, яка спонукає особу займатися  останньою. Основою ссильності є  глибока стійка потреба особистості в діяльності, прагнення вдосконалити вміння та навички, котрі пов¢язані з даною д-тю.

Виділяють такі рівні здібностей: середні, обдарованість, талант, геніальність.

Середні зд-ті – наслідувально - стереотипні, на основі яких проходить виконавча  д-ть.

Обдарованість – початок творчості  в якій– небудь сфері д-ті, яка  наближається до сер. рівня культури даного сусп-ва.

Талант – творчп д-ть в одному обмеженому напрямку.

Геніальність – синтез декількох  талантів із збільшеними на  основі деяких міжпредметних зв¢язків здібностями  до  більш високомасштабних узагальнень.

Рівні здіб-тей  розрізняються ступенем загальних якостей:

1 Від ступеню пасивного відображення до ступеню активної самостійної д-ті.

2 Від ступеню стереотипної активності  до рівня творчої д-ті.

3 Ступенем мотивації д-ті –  від сер. інтересу до пост. потреби. 

4 Ступенем працездатності

5 Результатами д-ті для самої  людини, для інших людей, для сусп-ва, науки, істор. прогресу. 

74 Особистісні  фактори ефективної д-ті.

Для успішного виконання особистістю  певної діяльності відіграють велику роль не тільки її здібності, але і  безліч особистісних факторів. Ось  деякі фактори, що обумовлюють ефективність д-ті: цілеспрямованість, імпульсивність, впевненість у спілкуванні, схильність до ризику, мотивація до успіху, ригідність, рівень домагань.

Важливою для планування різних видів д-ті, особливо навчальної та професійної, і прогнозу майбутньої життєдіяльності та самореалізації в сферах праці, сім¢ї, дозвілля  є  важливою цілеспрямованість  та  пртилежна до неї риса особистості – імпульсивність. Імпусивність обумовлює недостатність самоконтролю у спілкуванні та діяльності, нестійкість орієнтацій та інтересів.

Тенденція до ризику в умовах небезпеки  не є базовою рисою психічного складу людини, однак вона дає можливість прогнозувати ймовірність ризикованих  дій людини, виходячи за межі та загальноприйняті рамки. Ризик розуміється як дія  «на удачу» з надією на щасливий кінець або як можлива небезпека. Як правило, чим вищою є мотивація людини до успіху, тим нижчою є її готовність до ризику. Сильна мотивація до успіху і висока готовність до ризику призводять до того , що з такими людьми рідше трапляються всілякі негаразди.

Ригідність є рисою особистості, яка вважається психологами однією з головних. Вона являє собою складність (навіть до нездатності ) у зміні  наміченої людиною програмид-ті в умовах, що  об¢єктивнопотребують її перебудови. Виділяють когнітивну, афективну та мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляється у ттуднощах перебудови сприймання та уявлення у зміненій ситуації. Афективна  ригідність проявляється у  надзвичайно низькій рухливості афективних (емоційних) відгуків на об¢єкти емоцій, що змінюються. Мотиваційна  ригідність проявляється у слабко рухомій перебудові системи мотивів у обставинах, що потребують від суб¢єкта гнучкості та зміни характеру поведінки. Рівень ригідності, яка  проявляється суб¢єктом, обумовлюється взаємодієюйого особистісних особливостей із х-ром середовища, враховуючи ступінь складності завдання, яке стоїть перед ним, її привабливості для нього, наявність небезпеки, одноманітність стимуляцій  і т.і.

Під рівнем домагань  розуміють  прагнення особистості до досягнення цілей того ступеню складності , на який людина вважає себе здатною. Тобто це прагнення особи на основі усталеної в її досвіді певної оцінки власних можливостей посісти найкраще місце у шкалі цінностей.

 

 

75. Мотиви  діяльності.

Потреби людини суб'єктивно переживаються нею як бажання, потяг або прагнення. Сигналізуючи про виникнення потреб та про їхнє задоволення, ці переживання регулюють діяльність людини, стимулюючи або послаблюючи її. Наявність потреби та її безпосереднього, чуттєвого виразу (бажання, потягу тощо) ще не є достатньою умовою для того, щоб діяльність щодо її задоволення  могла здійснитися. Для нього необхідний об'єкт, який, відповідаючії потребі за змістом, став би збудником діяльності, надав би їй конкретної спрямованості. Людині притаманні вищі форми відображення дійсності, а тому об'єкти, які збуджують діяльність, можуть поставати у формі ідеї чи морального ідеалу. Саме цей усвідомлюваний образ, який збуджує діяльність, орієнтує її на задоволення певної потреби, називають мотивом діяльності, що реалізується.

Мотиви діяльності людини можуть поставати  в її свідомості як конкретні чуттєві  або розумові образи поряд з асоційованими  з даними образами уявленнями (наприклад, для мандрівника образ вогнища  асоціюється з теплом, світлом, відпочинком  тощо). Мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), з тим. що досягається в результаті виконання дії. В складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, досягнення численних часткових цілей. Іноді діяльність, що відповідає такому мотиву. може відбуватися протягом значного періоду часу —місяці, роки. Проте мотиви і цілі дій людини не збігаються за своїм суттєвим значенням; так, залежно від життєвих обставин один і той самий мотив може реалізуватися в різних за своїми цілями діях. а зовні однакові дії можуть мати різні мотиви.