Шпаргалка по "Психологии"

В процесі спілкування люди обмінюються  не лише інформацією, а й різними  діями.

Вплив, як аспект спілкування, проявляється в організації спільних дій, що напрвлені на досягнення визначеної цілі в процесі спільної діяльності.

Взаємодії поділяються на дві групи:

дії, що підвищують ефективність спільної діяльності (кооперація)

дії, що, що знижують ефективність (конкуренція)

Спілкування, як взаємодія (інтеракція) певним чином координує дії окремих  учасників спільної діяльності, визначая об»єднання індивідів в окремивй вид спільності -  групу.

В групах виникаютьфеномени:

конформізм (панування суджень, думок)

нонконформізм (протиріччя точці зору більшості)

феномен лідерства

зсув ризику (почуття меньшої  відповідальності)

В процесі розуміння однією людиною  іншої є 2 рівня:

розуміння цілей, мотивів…

здатність приймати цілі, мотиви.

До способів розуміння відн.: ідентифікацію, емпатію, релаксацію.

На сприйняття впливають стереотипи.

 

92. Бар’єри  взаєморозуміння. Трудноші в процесі  спілкування у викладацький діяльності.

В процесі передачі/прийому інформації відбувається її суттєва втрата, що викликана бар”єрами спілкування. До них відносяться, перш за все, бар”єри пов”язані з кодуванням/декодуванням інформації. При кодуванні думка – мова губиться 30%; з внутрішнього в зовнішньє мовлення 80% тієї інформації, що перекодована у внутнєнню мову. В залежності від словарного запасу людини, що слухає, сприймається до 70%. Потальше гублення відбувається при перекладі в образи уяви і пам”яті.

В педагогічній діяльності в ході монологічного спілкування (лекція, урок), коли слухачі, як правило, не мають  можливості вточнювати інфу, в пам”яті залишається всього 20% сприйнятого. Коли людина сприймає інформацію, що підкріплена наглядним матеріалом, вона запам”ятовує 50-70%. Якщо людина сама ососбисто виконує якусь вправу, то % запам”ятовування піднімається до 90. 

91. Що дають  Вам знання про спілкування для майбутньої професійної діял-ті та особистого життя.

     Спілкування(С) - міжособистісна  і мфжгроупова взаємодія, основу  якої становить пізнання одне  одного і обмін певними результатами  психіч.дія-ти, а саме інф-ю, думками,  почуттями, оцінками. Інакше, С- взаємодія 2 або більше людей, яка спрямована на узгодження та об”єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Без С неможливе людське сус-во. С - є потреба людини як соц., розумної істоти, носія свідомості. Таким чином, С -потреба людини, необхідне для взаємодії з людьми, необхідне для самоствердження в сусп-ві, для впорядкування своїх думок, відносин. С властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно приймає найбільш досконалі форми, стає усвідомленим та опосередкованим мовою.

     Знання про С дають  можливість людям в процесі  своєї діяльності уникати непорозумінь, досягати швидше мети своєї  діяльності, активно розвиватися.  Значення знань про С можна  прослідкувати проаналізувавши  функції самого С. Їх виділяють 8:

контактна, мета якої - встановити контакт  як стан загальної готовності до прийнятт та передачі повідомлення і підтримки  взаємозв”язку в формі постійної  взаємноїорієнтованості.

інформаційний обмін повідомленнями, тб прийом-передача будь-яких відомостей у відповідь на запит, а також обмін думками, задумами,...

координаційна - взаємне орєнтування  і узгодження дій при організації  спільної діяльності.

емотивне збудження в партнері потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою власних переживань та станів.

розуміння - не лише адекватне сприйняття смислу повідомлення, але й розуміння  партнерами один одного (їх намірів, переживань, станів,...).

встановлення відносин - усвідомлення і форсування свого місця в  си-мі рольових, статусних, ділових, міжособистісних і інших зв”язків сусп-ва, в якому буде діяти індивід.

здійснення впливу -зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера, в тому числі його намірів, установок, думок, уяв, потреб,...

спонукальна стимуляція активності партнера по С, яка спрямовує його на виконання тих чи інших дій.

 

93. Які комунікативні  навички необхідно мати викладачу  та економісту?

Навички -опанування до автоматизму  способами використання певних засобів  діяльн-ті, або це спосіб виконання  дій, який в результаті вправлення став автоматизованим. До основних комунікативних навичок можна віднести:

мовленеве (вербальне) спілкування, до якої відносять впливовість, логіко-стилістична  естетичність, лексична категоричність, емоційність, енергійність, орієнтованітсь, ідентифікованість. Мовленнєва діял-ть має відповідати таким вимогам, основними з яких є розбірливість, дохідливість, змістовність, упорядкованість, мотивованість, спрямованість на співрозмовника, переконливість, впливовість, щвидкість мовленнєвих реакцій, енергійність, емоційність.

невербалне С: володіння мімікою  та пантомімікою, використання жестів, встановлення “контакту очей”, використання інтонації, відповідно підібрані сила, тембр, діапазон, тональність голосу, дикція, паузи, сміх, темп мовлення

орієнтування в ситуації- час, простір  С, процес створення ситуації С з  конкретними партнерами, і так  званий вхід у цю ситуацію (розуміння  і врахування актуалних соц.взаємовідносин, знаходження тем для С у  кожному конкретному випаку).

сприймання і розуміння людини людиною( соц.перцепція):

створення творчого самопочуття (аспект дія-ті, об”єкт та суб”єкти починають  активно взаємодіяти між собою)

володіння увагою

встановлення професійно-педагогічного  контакту

самопрезентація

використання си-ми пристосувань

 

 

94. критерії  ефективності комунікацій в умовах  ринкової економіки.

Критеріями ефективності комунікацій  в умовах ринкової економіки є  ступінь володіння деякими уміннями. Людина-спеціаліст має уміти комунікативно спілкуватися. Володіння иакими уміннями:

володіння мовленнєвими засобами (вербальне  спілкування);

володіння невербальними засобами (жести, міміка, пантоміміка, рухи по аудиторії, уміння враховувати особливості  приміщення іт.д.)

соціальна перцепція – уміння сприймати  і розуіти іншу людину.

Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксемічні (простір і час організації комунік-ко процесу) підструктури неврбального спілкування.

Реалізація невербального компонента спілкування потребує оволодіння всіма  його підструктурами.

Вербальне (мовленнєве)  включає 3 взаємопов-ні елементи (зв”язок, інфор-я, вплив). Функції  мовлення можна звести до 3 їх узагальнюючих: комунікативної (зв”язку), інформативної (передачі інф-ї), регулятивної (впливу).

Мовленнєва д-ть педагога, крім відповідності  нормативним вимогам, основними  з яких є розбірливість (відповідність  закономірностям порогів відчуттів  та сприймань), дохідливість (підбір засобів спілкування відповідно до закономіпностей сприймання, пам”яті, мислення, мовлення, уяви), змістовність (наявність нової інформації в порівнянні з тією, що є у співрозмовника), упорядкованість (структурна організованість, послідовність), повинна характеризуватись мотивованістю, спрямованістю на співрозмовника, швидкістю мовленнєвих реакцій, переконливістю, впливовістю, енергійністю, емоційністю, процесами ідентифікації.

Соціальна перцепція – здатність  педагога на основі міміки, пози, рухів, мовленнєвих реакцій, поведінки визначати психічний настрій, емоційний стан, рівень знань. 

95. Етапи процесу  спілкування, їх особливості.

Необхідність визначення стадіальності  спілкування зумовила дослідження  в цій області. У вченні театрального педагога про сценічне спілкування визначені стадії цього процесу: орієнтування в умовах, що оточують, вибір об”єкта, підхід до об”єкта, привернення на себе його уваги, “зондування ” душі об”єкта, передача своїх бачень, зворотній зв”язок. Спираючись на дані положення можна вирізнити основні стадії педагогічного спілкування.

Перша стадія – орієнтування в  умовах спілкування. На цій стадії проходить  складний процес пристосування загального стилю спілкування до сьогоднішніх умов (лекції, уроку), що базуєтьмя на важливих моментах:

усвідомлення педагогом свого  особистого стилю спілкування з  учнями;

відновлення в комунікативній пам”яті  попередніх особливостей спіл-ня з  даною аудиторією;

уточнення стилю спілкування в  нових комун-х умовах д-ті.

Якщо ж педагог  вперше зустрічається з даною ауд=ю, то реалізація даної стадії спіл-ня зумовлюється також покомунік-ю атмосферою, яка складається на основі початкової інформації про учнів і учнів про педагога.

Іншими словами, стадія буде визначатись як орієнтування в ситуації спілкування, що включає три аспекти: 1.-орієнтування в просторових умовах, в обставинах, що піддаються зоровому та кинетичному сприйманню; 2.- орієн-ня в часових умовах (наявність чи відсутність дефіциту часу); 3.- оріен-ня в соціальній ситуації, тобто в актуальних соціальних взаємовідносинах, між тими, хто спілкується.

Друга стадія – привернення до себе уваги об”єкта спілкування.

Третя стадія – “зондування душі”  об”єкта. Цю стадію треба розглядати як своєрідний пошуковий етап, на якому  відбувається коригування раніше придуманих прийомів спілкування. Ця стадія має своєрідний предстартовий характер, бо на ній педагог уточнює свої уявлення про ситуацію спілкування, про рівень готовності до нього аудиторії.

Четверта стадія – передача свої “бачень ” ою”єкту за допомогою  променевипускання. Це явище полягає у вмінні педагога використовувати міміку, мікроміміку, голос інтонаційну виразність мовлення, системи “пристосувань” з метою примусити об”єкт не тільки почути, але й побачити те, про що йде мова. У педагогічному спілкування цей етап буде розглядатися як етап вербального спілкування педагога із аудиторією.

П”ята стадія – зворотній зв”язок, який здійснюється в двох основних напрямках – змістовному і  емоційному. Першочергова роль емоційного ефекту звор-го зв”язку, що сприймається через емоційний настрій аудиторії і виражається у її поведінці.

Паузи у мовленні визначаються як тимчасові зупинки його звучання. Розподіляють мовленнєвий поток  на складові частини і відіграють значну роль в організації сприймання-засвоєння. Мовлення педагога без пауз сприймається аудиторією приблизно так, як мовлення у швидкому темпі. Характерною особливістю иакого мовлення є монотонність. Треба звернути увагу на те, що велика к-ть пауз уповілбнює його темп, негативно впливає на еф-ть сприймання. Потрібне використання логічних і організаційних пауз

 

 

96. Загальна  характеристика засобів спілкування.  Особливості їх використання  у професійній діяльності.

Взагалі, засоби спілкування поділяються на вербальні  і невербальні.

Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксемічні (простір і час організації комунік-ко процесу) підструктури неврбального спілкування.

Кінетика включає жести, міміку, поставу, погляд, манеру одягатися, рух очей, який називають “контактом очей”.

Паралінгвістика включає силу голосу, дикцію.

Екстралінгвістика – темп мовлення повинен поєднуватися з тоном  мелодикою мовлення, логічними наголосами, а також паузи, інтонація.

Проксеміка – просторові умови  спілкування треба рогзглядати  з точки зору місця розміщення і взаємного положення в просторі партнерів спілкування, включаючи  відстань між ними. Як просторовий  ел-т спілкування повинен вивчатись  так званий персональний простір. Мірою персонального простору є відстань, на яку до даної людини може наблизитись інша.

Часові характеристики спілкування  повинні мати такі показники: наявний  об”єм часу, міра його достатності  для спілкування, час проведення спілкування.

Реалізація невербального компонента спілкування потребує оволодіння всіма  його підструктурами.

Вербальне (мовленнєве) спілкування.

Вивчаючи спілкування учнів  і педагога можна визначити функції  мовлення як встановлення взаєморозуміння, передача інформації, експресія та психологічна взаємодія. Іншими словами можна назвати отганізуючу, стимулюючу, контролюючу та реагуючу функції.

Оскільки в структурі спілкування  виявляється наявність трьох  взаємопов”яз-х елементів (зв”язок, інфор-я, вплив), то виділені функції мовлення можна звести до3 їх узагальнюючих: комунікативної (зв”язку), інформативної (передачі інф-ї), регулятивної (впливу).

Реалізація цих функцій можлива  за умови, коли мовленнєвій діяльності педагога будуть притаманні певні істотні  хар-ки. Однією із них є мовленнєва активність. До її ознак належать доцільність (комун-на необхідність даної акт-ті), важливість і актуальність змісту мовлення, швидкість мовленнєвих реакцій, точність вибору мовленнєвих засобів.

Основними харак-ми мовленнєвого компонента цієї д-ті є впливовість, логіко-стилістична естетичність, лексична катнгоричність, емоційність, енергійність, ідентифікованість.

Спілкування забезпечується мотивованістю  мовлення, спрямованістю його на співрозмовника, ситуативною зумовленістю, емоційною забарвленістю. Передумови експресивності мовлення – чіткість дикції, чистота звучання голосу, лексичне багатство мовлення, вільне і точне вираження думок і почуттів.