Шпаргалка по "Психологии"

Активізація та розвиток мислення. Активізація  мислення здійснюється через розвиток умінь управляти такими етапами  мислення, як постановка задачі, створення  оптимальної мотивації, регулювання спрямованості довільних асоціацій, максимальне включенні як образних, так і символічних компонентів, використання переваг понятійного мислення, зниження надмірної критичності при оцінці результату тощо. Активізують мислительний процес і уміння правильно формулювати проблему, ставити запитання, оскільки вони концентрують увагу, обмежують вибір гіпотез з пам’яті. Запитання дають поштовх мисленню, обмежуючи різноманітність довільних асоціацій і поле усвідомленого перебору гіпотез.

За  всіх обставин управління увагою, пам’яттю та мисленням - передумова ефективної діяльності.

 

 

87. Прийоми  активізації уваги, пам’яті, мислення.

Пропонують  кілька способів управління та активізації  уваги і пам’яті:

виклад  парадоксального випадку або  суперечливого факту;

використання  чинника новизни;

повтор  значущої інформації;

використання  неповного змісту;

систематизація  матеріалу;

періодичне  підсумовування;

структурування  інформації;

відповідність матеріалу особистим інтересам;

запитання на які неможливо дати відповідь типу: «так-так», «так», «ні»;

складні відповіді співрозмовника;

початок бесіди на його «полі інтересів»;

Управління увагою є особливо важливим при виконанні монотонних, шаблонних, стереотипних операцій. Виконання різноманітних  прийомів діяльності (заміна слухової інформації на зорову, зміна темпу роботи, зміна послідовності об’єктів уваги тощо) дозволяє підтримувати стійкість уваги. Використання викладачем фактора новизни підвищує ефективність сприйняття студентами навчальної інформації. Ефектна розповідь про неординарний випадок або висловлення суперечливого твердження ставлять слухачів перед проблемою, інтригують їх і примушують сконцентрувати увагу. Неповне подання змісту інформації також може використовуватися для привернення уваги. Все, що зображено неповно, незакінчено, натяком, штрихом, збуджує інтерес людей, які звикли спостерігати предмети і явища в їх нормальній цілісності.

Управління пам’яттю. Уміння організовувати матеріал, знання різноманітних прийомів запам’ятовування допомагають людині усвідомлено володіти безмежними можливостями своєї пам’яті. Для підвищення успішності і точності запам’ятовування необхідно враховувати темп надання нових відомостей і фон на якому відбувається сприйняття. Відомий цілий ряд способів управління пам’яттю, наприклад, способи локальної прив’язки, асоціації, опорних слів,  створення установки, переказу, структурування, емоційного забарвлення, недостатності аргументів. Запам’ятовується краще той матеріал, який викликає активну розумову діяльність. Це сприяє розвитку здібності укрупняти й оптимально організовувати одиниці, що запам’ятовуються.

Активізація та розвиток мислення. Активізація  мислення здійснюється через розвиток умінь управляти такими етапами  мислення, як постановка задачі, створення  оптимальної мотивації, регулювання спрямованості довільних асоціацій, максимальне включенні як образних, так і символічних компонентів, використання переваг понятійного мислення, зниження надмірної критичності при оцінці результату тощо. Активізують мислительний процес і уміння правильно формулювати проблему, ставити запитання, оскільки вони концентрують увагу, обмежують вибір гіпотез з пам’яті. Запитання дають поштовх мисленню, обмежуючи різноманітність довільних асоціацій і поле усвідомленого перебору гіпотез. 

88. Поняття  ефективності навчання. Навчання, освіта  і ринок праці.

Під поняттям ефективності навчання розуміють знання та навички, що придбає  учень в процесі навчання та можливість використання цих знань та навичок  на практиці. В наш час чітко  видно зв’язок між ринком праці та освітою. Адже досить пригадати, що після придбання незалежності України найпрестижнішими та найпопулярнішими професіями стали  професії економіста, менеджера, фахівця з реклами тощо. І вмить, наче гриби після дощу, стали з’являтися інститути, коледжі, курси, що закликали учнів до вступу і пропонували їм ці спеціальності, адже на ринку праці невистачало саме таких фахівців. Але ефективність навчання залежить не тільки від учбового закладу, кваліфікації та досвіду викладачів, наявності методичного та учбового матеріалу, але і від індивідуального типу учня та метода навчання. Можна зробити деякі пояснення:

        Пояснювально-ілюстративний  метод навчання здійснюється  як лекція, демонстрація дослідів, операцій, екскурсій. Діяльність  учня направлена на отримання інформації та пізнання. В результаті формується “знання-знайомство”.

Репродуктивний метод полягає  в тому, що викладач складає задачі для учнів на відтворювання ними способів дій, рішень задачі, так щоб  учень сам відтворював учбовий матеріал, відповідаючи на поставлені задачі та питання. В решті формується “знання-копія”.

Ці методи відносять до традиційних  методів навчання, котрі зводяться  до передачі вже існуючих та готових  знань учням. Також є методи проблемного  навчання, що широко використовуються за кордоном. Ці методи більш ефективно готують учнів до тих форм роботи, що можуть зустрітися в професійній діяльності (вміння знаходити необхідну інформацію для виробничих рішень, вміння знаходити самостійне творче рішення).

Отже, можна зробити висновок, що при традиційному навчанні спостерігається розрив між тими вимогами, що висуваються людині в процесі навчання та тими, що вимагає реальна професійна діяльність.

 

 

89. Сутність  поняття «спілкування». Форми  та рінві спілкування.

Спілкування – процес встановлення між людьми контактів, що породжені потребою в сумісній діяльності та вкл. в себе обмін інформацією (комунікацію), виробітку єдиної стратегії взаємодії (фнтеракцію), сприйняття і розуміння один одним (емпатія).

Функції спілкування:

контактна – встановлення контакту як стану готовності до прийому/передачі повідомлення і підтримка взаємозв”язку  в формі взаємної орієнтованості;

інформаційна – обмін повідомленнями, думками, рішеннями…

спонукальна – стимуляція активності партнера до спалкування, що спрямовує його на виконання конкретної дії;

координаційна – взаємне орієнтування і координація дій при організації  спільної діяльності;

розуміння – розуміння суті повідомлення, думки, рішення намірів паортнерів по спілкуванню;

емотивна – збудження, есоц.переживання, кмоц.стан, його зміни;

встановлення відносин – створення  свого місця в ділових, особистих  та ін відносинах суспільності;

впливу – зміна стану партнера, його поведінки, потреб, рішень…

Спілкування як комунікація передбачає обмін інформацією між людьми, що здійснюється за допомогою знаків (слів, жестів, ієрогфифів), які співвідносяться з речами, явищами дійсності.

Виділяють вербальну і невербальну  комунікацію.

В вербальній комун. – знакова система  – мова, структ.одиниця – слово. Спілкування за допомогою мови – мовлення.

Невербальна конун. – доповнює мову і передає емоційний стан, вкл.символи:

оптико-кинетичні (жести, міміка);

паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);

екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення);

просторово-часові – взаємне розташування, час спілкування, ситуаця спілкування. 

90. Психологічна  сутність поняття "конфлікт" та стратегії поведінки у конфлікті.

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрібен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти,зачіпаючи інтереси іншої. Якщо протилежна сторона відповідає такими самими діями, то конфлікт із потенційного перетворюється в актуальний.

Основна причина конфлікту —  незадоволення соціальних потреб людини в групі: низький статус, мало любові та поваги з боку оточуючих, відсутнє почуття захищеності в групі, немає умов самовираження, самоствердження. Ця причина породжена природою перебування людини в групі — вона завжди конфліктна: з одного боку — особистість мас бути її і руні для досягнення споїх жнттєпих цілей, для захисту, для задоволення соціалі.ііо-нсихолопчніїх потреб; з іншою — особистість намагається зберсггіі свою свободу, незалежність та індивідуальність, що стає джерелом тривоги, страху.

До ознак поведінки, які свідчать про потенційний конфлікт, можна  віднести,зокрема,такі: мовчання, відсутність захоплення, відсторонення; критиканство, лайка, демонстрація зверхності; несподівані запитання, відповіді, неадекватна поведінка;

формальна ввічливість, встановлення певних норм, буквоїдство. споглядання  за іншими;

кокетливість,капризи, дитинство; перетворення справи у жарт, розмови на сторонні теми;

пошук пинних, самокатування, удавана  скромність, звинувачення колективу  або його окремих членів.

Причин конфліктів—безліч, наприклад: неузгодженість цілей у групі, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість; невідповідність посади і компетентності; стиль керівництва; умови праці; невизначеність власних цілей і перспектив росту; психологічна несумісність членів групи; вичерпання особистих можливостей та інтересів.

Існує велика кількість порад щодо розв'язання конфліктних ситуацій. Наприклад, пропонується оригінальна методика вирішення більшості міжособистісних конфліктів поступовою реалізацією чотирьох кроків: опис (початок розмови з конкретного і максимально об'єктивного опису конфліктної ситуації), виявлення думок і почуттів у зв'язку з конфліктною поведінкою іншої людини; визначення, як пропозиція варіанту поведінки, що може усунути конфлікт; наслідки — інформування про те, які будуть переваги, якщо людина змінить свою поведінку (можливо, доцільно згадати і про негативні наслідки від незмінної поведінки).

Головне в стратегії розв"язання конфліктів -- уявлення про те, що лише кооперація ( увага до інтересів  іншогонамагання задовольнити його інтереси ) дає виграш обом сторонам конфлікту. Програш обох — цс джерело агресії, а виграш одного можливий лише за умов прояву або альтруїзму, або егоїзму.

Однак треба пам'ятати, що розв'язати  конфлікт, тобто створити безконфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії, неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея управління конфліктами виробленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.

Для досить повної характеристики поведінки  суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації розглянемо двомірну модель регулювання конфлікту, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та наполегливість (настирливість).

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби  партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів (формула: «наш інтерес—у тому, щоб якнайкраще забезпечити інтереси іншої сторони»).

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога або поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав'язати власну думку тощо.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від мінімального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях :

1. Уникнення — відсутність прагнення  до кооперації і відсутність  тенденцій прагнення досягти  власних цілей; психологічні ознаки  цього стилю поведінки: прагнення  не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вважати його безпечним; прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; бажання утриматися від суперечок, дискусій, заперечень опоненту, висловлювань своєї позиції.

2. Змагання — прагнення задовольнити  свої інтереси, не беручи до  уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом  відвертої боротьби за свої  інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної  позиції, застосування влади, тиску, використання залежності партнера; тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

3. Прпстосування — жертовність  щодо власних інтересів; цей  стиль поведінки характеризується  прагненням зберегти або налагодити  приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням суперечності; готовність до дії на шкоду власним інтересам, відсторонення від обговорення суперечливих питань, примирення з вимогами, претензіями; прагнення підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів, шляхом піднесення загальних інтересів, замовчуючи розбіжності.

4. Компроміс — бажання запобігти  конфлікту взаємними поступками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціатива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

Визначити індивідуальні характеристики поведінки у конфлікті можна за допомогою опитувальника К.Томаса.

Оптимального стратегією поведінки  суб'єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі п'ять стилів (кожен із них має значення в інтервалі 5-7 балів, за опитувальником К. Томаса). Отже. необхідно з'ясувати власні якості особистості щодо стратегії поведінки у конфліктній ситуації з метою її оптимізації. Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту. природа конфлікту, можливі наслідки тощо). 

90. Специфіка  людської комунікації. Її особливості(?) .