Тренінг лідерства та його використання у бізнесі та політиці

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Нікопольська  філія

 

 

 

 

 

    Курсова  Робота

з дисципліни:  Теорія та практика психотренінгу

на тему: Тренінг лідерства  та його використання у бізнесі 

                                      та політиці

напрям: Психологія

спеціалізація : Практична  психологія 

група : Ф-20-9-06 БПс (4.0д)

                     Воробйової Марини Ігорівни

 

 

    Науковий керівник: старший викладач       

    кафедри психології Бабич  С.С.

    Захист КСР

    Оцінка _____/_______/____________

    ________________________________

                     (підпис наукового керівника)

    «______» ___________________2010 р.

   

                                        Нікополь - 2010

ЗМІСТ

      Вступ……………………………………………………………………………....3

1. Психологічний тренінг, як сучасний метод групової роботи..…………5
1. Загальне уявлення про психотренінг....……………………………5
2. Специфічні риси та напрями тренінгової роботи…………………6
3. Норми та правила тренінгової групи .……………………………..8
2. Тренінг лідерства та сфери його використання………......…………….11
1. Феномен лідерства…………………..……………………………..11
2. Основні завдання тренінгу лідерства …………………………….14
3. Тренінг лідерства у політичних та бізнесових структурах……...16
3. Программа проведення тренінгу лідерства у політичних та бізнесових структурах…………………………...…………………………………….21
1. Етапи проведення тренінгу лідерства…………………………….21
2. Психодіагностичні методики визначення лідерських якостей….25
3. Опис тренінгових вправ кожного етапу тренінгу………………..30

Висновок………………………………………………………………………….68

Список використаної літератури………………………………………………..70

Додатки…………………………………………………………………………...71

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Коли мова йде про необхідність вивчати процеси соціальної взаємодії в контексті змін, ситуація визначається з точки зору можливостей його організації для вирішення соціально значущих проблем. При цьому необхідною стає конструктивна участь і активність членів групи або організації у вирішенні цих ситуацій. Навички соціальної взаємодії в груповому середовищі освоюються людьми в процесі його реалізації в різних ситуаціях. Це необхідно, оскільки вони приходять до групи з різним культурним потенціалом. У цьому ж середовищі формуються лідерські позиції, які стають центрами організації як функціональної взаємодії, так і соціалізації нових учасників. Висування лідера пов'язане з механізмом екстерналізації (легітимізації права впливати на колективну поведінку), який виявляється в ініціативах, спрямованих на визначення ситуації і способів дії, які є значущими для учасників спільної діяльності.  
     Лідер - це член групи, авторитет, влада або повноваження якого в одній або кількох сферах діяльності беззастережно визнаються іншими членами малої групи. Лідерство - фактична поведінка одного або кількох членів малої групи; придбання або втрата суб'єктом лідерських повноважень; реалізація функції домінування по відношенню до решти членів групи, наступним за ним. Лідерський потенціал – це сукупність якостей, що забезпечують при певних умовах висування будь-якого члена групи на роль лідера.

     Таким чином мета курсової роботи – проаналізувати роль та значення тренінгу лідерства як сучасного методу розвитку лідерських якостей.

     Предмет  дослідження - тренінг лідерства як метод розвитку лідерських якостей та лідерського потенціалу особистості.

      Об’єкт дослідження – феномен лідерства

      Гіпотеза - тренінг лідерства являється дієвим методом розвитку лідерських якостей діячів політики та бізнесу.

      Виходячи з цього необхідно зазначити такі основні завдання курсової роботи:

• дослідити теоретичний матеріал з проблеми лідерства;
• вивчити роль та значення психологічного тренінгу як сучасного методу групової роботи;
• запропонувати програму тренінгу лідерства з поетапним описанням вправ та їх значення;
• на основі вивченого матеріалу, скласти методичні рекомендації до впровадження тренінгу в організації.

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Психологічний тренінг, як  сучасний метод групової роботи

1.1. Загальне  уявлення про психологічний тренінг

 

Груповий психологічний тренінг  являє собою сукупність активних методів практичної психології, які  використовуються:

1) у рамках клінічної психотерапії  при лікуванні неврозів, алкоголізму  й ряду соматичних захворювань; 

2) для роботи із психічно здоровими  людьми, що мають психологічні  проблеми, з метою надання їм  допомоги в саморозвитку.

В рамках даної роботи розглядається груповий тренінг в його другому значенні.

В "Словнику практичного психолога" [15] соціально-психологічний тренінг визначається як "область практичної психології, що орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні". Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширше, ніж в соціально-психологічного, і аж ніяк не обмежується розвитком навичок ефективного спілкування й підвищенням комунікативної компетентності.

Один із провідних спеціалістів по тренінгах Ю. Н. Ємельянов зазначає, що термін "тренінг" у структурі  психологічної мови повинен використовуватися  не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, зокрема спілкуванням [3]. Дотримуючись цього підходу, він пропонує чітко розмежовувати навчальний і тренувальний аспекти в роботі групи. Можна погодитися з подібним поглядом, додавши, що тренінг - це не тільки метод розвитку здатностей, але й метод розвитку різноманітних психічних структур і особистості в цілому.

У цей час у літературі й практичній роботі термін "тренінг" трактується  набагато ширше, ніж він розумівся всього лише кілька років назад. Так, відомий фахівець в області нейролінгвістичного програмування й акмеології А. П. Ситников дає таке визначення тренінгу: "Тренінги (навчальні ігри) є синтетичною антропотехнiкою, що поєднує у собі навчальну й ігрову діяльність, яка проходить в умовах моделювання різних ігрових ситуацій... ". При цьому під антропотехнiкою він розуміє таку складову акмеологичної практики, що спрямована на перетворення "природно даних людині здібностей" (М. К. Мамардашвiлi) і формування на їхній основі культурного феномена професійної майстерності.

Також заслуговує на увагу визначення тренінгу, запропоноване С.І. Макшановим: "Тренінг — це багатофункціональний метод цілеспрямованих змін психологічних феноменів людини, групи або організації з метою гармонізації професійного та особистісного буття людини" [7].

Слід зауважити, що в нинішній ситуації терміном "тренінг" охоплюється  настільки широка область практичної психології, яка перетинається із груповою психотерапією, психокорекцією і навчанням, що було б неправомірним звужувати діапазон застосування цього терміна, відмовляючи цілому ряду психологічних методів у праві називатися тренинговими.

1.2. Специфічні риси та основні напрями тренінгової роботи

 

Специфічними рисами тренінгів, сукупність яких дозволяє виділяти їх серед інших методів практичної психології, є:

• дотримання ряду принципів групової роботи;
• націленість на психологічну допомогу учасникам групи в саморозвитку, при цьому така допомога походить не тільки (а часом і не стільки) від ведучого, скільки від самих учасників;
• наявність більш-менш постійної групи (звичайно від 7 до 15 чоловік), що періодично збирається на зустрічі або працюючої безупинно протягом двох-п'яти днів (так звані групи-марафони);
• певна просторова організація (найчастіше – робота в зручному ізольованому приміщенні, учасники більшість часу сидять у колі);
• акцент на взаєминах між учасниками групи, які розвиваються й аналізуються в ситуації "тут і тепер";
• застосування активних методів групової роботи;
• об'єктивація суб'єктивних почуттів і емоцій учасників групи відносно один одного та тих процесів, що відбуваються в групі, вербалізована рефлексія;
• атмосфера розкутості та свободи спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки.

У рамках цих рис існує величезна кількість модифікацій конкретних форм тренінгів, що сильно відрізняються між собою за цілим рядом ознак. Особливо великий розбіг є в часі роботи груп: від двох днів до п'яти й більше років із щотижневими зустрічами (наприклад, у групі-аналізі). Важливою спільною рисою тренінгів є їх стадійність, обумовлена соціально-психологічними закономірностями розвитку малої групи. Як правило, у процесі будь-якого тренінгу можна виділити три основні стадії: початкову, робочу й кінцеву. Іноді ці стадії характеризують як етапи "відтавання", "зміни", "заморожування".

Тренінг, будучи формою практичної психологічної роботи, завжди відображає своїм змістом певну парадигму  того напрямку, поглядів якого дотримується психолог, що проводить тренингові заняття. Таких парадигм можна виділити декілька:

1. Тренінг як своєрідна форма дресури, при якій твердими манипулятивними прийомами за допомогою позитивного підкріплення формуються потрібні моделі поведінки, а за допомогою негативного підкріплення "стираються" шкідливі, непотрібні, на думку ведучого;
2. Тренінг як тренування, у результаті якої відбувається формування й відпрацьовування вмінь і навичок ефективної поведінки;
3. Тренінг як форма активного навчання, метою якого є насамперед передача психологічних знань, а також розвиток деяких умінь і навичок;
4. Тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів вирішення власних психологічних проблем.

Слід наголосити, що різне  розуміння психологічного змісту тренінгу знаходить своє відображення і у розмаїтності назв фахівця, що проводить тренінг: ведучий, керівник, директор групи, тренер, експерт та ін. Зрозуміло, що далеко не кожний проведений тренінг можна впевнено віднести до якого-небудь одного з виділених видів, оскільки звичайно перед тренінгом ставиться не одна, а декілька конкретних завдань, розв'язання яких може здійснюватися наскрізними методами різних напрямків. Крім того, у літературі не раз підкреслювалася значна роль особистості ведучого тренингової групи, індивідуальний стиль і особливості якого можуть часом іти врозріз із парадигмою того психологічного напрямку, у якому він працює, і мати більше значення, ніж застосовувані їм методики та прийоми [9].

Отже, вправи та прийоми, що характерні для тієї або іншої  психологічної школи тренінгу, є не більш ніж інструментом, результат застосування якого залежить не стільки від якості цього інструмента, скільки від особистості майстра, який працює з ним. Внаслідок цього слід зауважити, що навіть жорстко манипулятивні зовні прийоми нейролінгвістичного програмування можуть бути використані не з метою маніпуляції, а з метою полегшення процесів саморозкриття й самоактуалізації учасників групи.

1.3. Основні норми тренінгової  групи

 

Тренінгові групи мають  свої власні норми, причому в кожній конкретній групі вони можуть бути специфічні. Ведучий повинен усвідомлювати необхідність норм для ефективного розвитку групи й сприяти виробленню й прийняттю учасниками таких норм, які відповідали б цілям групи. Часто механічне перенесення до тренінгової групи норм, що прийняті у соціальних спільнотах зовнішнього світу, є не тільки непродуктивним, але й прямо шкідливим і антитерапевтичним. Втім, спроби перенести норми тренінгової групи в реальне життя в більшості випадків також безглузді й приречені на провал.

На самому початку  роботи ведучий інформує учасників  тренінгу про те, що вони можуть отримати в результаті навчання. Після цього  встановлюються основні принципи роботи в групі.

Вважаю за доцільне вказати  ті основні принципи, що характерні для переважної більшості тренінгових груп [3], а саме:

1. "Тут і тепер". Цей принцип орієнтує учасників тренінгу на те, щоб предметом їхнього аналізу постійно були процеси, що відбуваються в групі в цей момент, почуття, що пережиті в даний конкретний момент, думки, що з'являються в цей момент. Крім спеціально обговорених випадків забороняються проекції в минуле та у майбутнє. Принцип акцентування на сьогоденні сприяє глибокій рефлексії учасників, навчанню зосереджувати увагу на собі, своїх думках і почуттях, розвитку навичок самоаналізу.
2. Щирість і відкритість. Чим більш відвертими будуть розповіді про те, що дійсно хвилює й цікавить, чим більш щирим буде пред'явлення почуттів, тим більш успішною буде робота групи в цілому. Саморозкриття спрямоване на іншу людину, але дозволяє стати самим собою і зустрітися із справжнім собою. Щирість і відкритість сприяють одержанню та наданню іншим чесного зворотного зв'язка, тобто тієї інформації, що так важлива кожному учасникові і яка запускає не тільки механізми самосвідомості, але й механізми міжособистісної взаємодії в групі.
3. Принцип Я. Основна увага учасників повинна бути зосереджена на процесах самопізнання, на самоаналізі та рефлексії. Навіть оцінка поведінки іншого члена групи повинна здійснюватися через висловлення власних виникаючих почуттів і переживань. Забороняється використати міркування типу: "ми вважаємо...", "у нас думка інша..." і т.п., що перекладають відповідальність за почуття та думки конкретної людини на аморфне "ми". Всі висловлення повинні будуватися з використанням особистих займенників однини: "я почуваю...", "мені здається...". Це тим більше важливо, що прямо пов'язане з одним із завдань тренінгу - навчитися брати відповідальність на себе та приймати себе таким, який є.
4. Активність. У групі відсутня можливість пасивно "відсидітися". Оскільки психологічний тренінг належить до активних методів навчання і розвитку, така норма, як активна участь всіх у тому, що відбувається на тренінгу, є обов'язковою.
5. Конфіденційність. Все, про що говориться в групі щодо конкретних учасників, повинно залишитися всередині групи - природна етична вимога, що являється умовою створення атмосфери психологічної безпеки і саморозкриття. Зрозуміло, що психологічні знання та конкретні прийоми, психотехніки можуть і повинні використовуватися поза групою - у професійній діяльності, у навчанні, у повсякденному житті, з метою саморозвитку.