Вивчення особливостей самооцінки та свідомості дітей молодшого шкільного віку

На основі знань і думок  про себе у дошкільника розвивається найскладніший компонент самосвідомості -самооцінка. Вона багато в чому залежить від того, як дитину оцінює дорослий. Чим точніша й аргументованіша оцінна дія дорослого, тим сприятливіші умови формування самооцінки. Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самого себе.  Самооцінка є складним по психологічній природі феноменом. Вона включена в безліч зв'язків і стосунків зі всіма психічними утвореннями особи і виступає у якості важливої детермінанти  всіх форм і видів її діяльності і спілкування. Витоки уміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і  вдосконалення його відбувається протягом всього життя людини[5].

 Оцінка дорослого дитини  повинна відігравати стимулюючу  роль, мобілізувати  зусилля дитини  на отримання результату. Занижені  оцінки дорослих мають найбільш  негативні наслідки, знижують самостійність  та ініціативність дитини. Згодом  сформоване уявлення про власні  дії допомагає дошкільнику критично  ставитись до оцінок дорослих  і певною мірою протистояти  їм у разі гальмівного їх  впливу на розвиток особистості.  Старші дошкільники самостійно  вміють аналізувати результати  своїх дій, відділяють себе  від оцінки іншого[18].

У ранньому віці дитина бачила у дорослому, насамперед, партнера, тепер - дитина орієнтується на дорослого  як на зразок, якого важко досягти. Позиція дорослого  не дозволяє дитині застосовувати щодо його діяльності оцінних дій. Водночас партнера діти починають бачити у своїх ровесниках, між ними виникає обмін оцінками, а на їх основі розвивається здатність  бачити себе ніби збоку, з позиції  іншого. Зростає значущість оцінок ровесників. Формування здатності до оцінки товаришів випереджує і стимулює формування самооцінки. До ровесника  дитина вимогливіша і оцінює його об'єктивніше, ніж себе. Вона знаходить  помилки й недоречності в роботі товариша в той час, як аналогічні помилки у себе не помічає. До кінця  дошкільного віку вміння оцінювати  роботу ровесника переносяться на власну діяльність[9].

Зростає орієнтація дитини на аналіз діяльності та її результатів  як основу оцінки ровесника. У молодших дошкільників оцінки більш суб'єктивні, визначаються емоційним ставленням один до одного. Діти майже не можуть узагальнювати дії товаришів у різних ситуаціях, не вміють розрізняти їх особистісні якості . Позитивні й негативні оцінки однолітків розподіляються рівномірно[21].У старших дошкільників переважають позитивні. Найбільш чутливі до оцінок одноліток діти 4,5-5,5 років. Високого рівня досягає вміння порівнювати себе з товаришами у дітей 5-7 років, багатий досвід індивідуальної діяльності допомагає їм критично оцінювати дії ровесників.

Оцінці ровесників підлягають, насамперед, ті сфери діяльності дітей, які виконуються ними спільно[32] . Найпершими діти навчаються вирізняти  ті властивості товаришів, від яких залежить успішність їх спілкування  й співпраці: ігрові вміння,  вміння продуктивних видів діяльності, винахідливість, вигадка, здатність брати до уваги пропозиції товаришів. В оцінках ровесників діти враховують, як вони виконують вимоги дорослих: не бити нікого, слухатись виховательку, маму.

На формування самооцінки впливає ставлення дошкільника  до ровесників. Вирізняють три позиції  дошкільника у ставленні до ровесників.

1. Егоїстична позиція  яка полягає в тому, що дитині  байдужі інші діти, а її інтереси  зосереджені на предметах, зокрема  іграшках, через які виникають  суперечки і конфлікти.

2. Конкурентна позиція  виявляється, коли однолітки цікавлять  дитину тільки як засіб самоутвердження.  Заради схвалення і заохочення  дорослого дошкільник намагається  бути слухняним, хорошим, нікого  не кривдити. Оцінка інших дітей  неадекватна , бо відіграє роль  своєрідного фону, на якому дитина  прагне показати свої переваги.

3. Дитина з гуманною  позицією позитивно ставиться  до товаришів, добре знає їх  інтереси, настрої та бажання,  охоче, за власною ініціативою  ділиться тим, що має, допомагає  іншим не з розрахунку на  похвалу, а тому що одержує від цього радість і задоволення. Гуманна позиція у ставленні до одноліток найбільш сприятлива для формування адекватної  самооцінки[41].

На основі досвіду оцінювання товаришів у дитини формується самооцінка. Характерною для дошкільника  є завищена самооцінка, супроводжувана позитивними емоціями. Переважання  позитивних самооцінок у дошкільників відіграє захисну функцію, оберігаючи незрілу особистість дитини від руйнівного впливу негативних емоцій.

Прагнення до схвалення з  боку дорослих породжує у дитини хвалькуватість, бажання підкреслити найбільш виграшні свої властивості, привернути увагу  до них. Молодші дошкільники оцінюють себе в абсолютних величинах: "найспритніший, "найкраще граюсь в різні ігри". Середні дошкільники приписують найвищі оцінки найбільш популярним ровесникам, або тим, до кого вони ставляться найкраще. При цьому такі оцінки даються з врахуванням ситуації: "сьогодні я найдобріший, бо найдобріші не прийшли у дитячий садок". У старших дошкільників уявлення про себе більш точне та диференційоване: "я старанний, але не дуже", "я  стараюсь, коли складаю будиночок  з кубиків, ліплю грибочок..." У  самооцінках виникають посилання на приклади з поведінки: "Я, напевне, не дуже розумна, найрозумніший Женя - він завжди перший на заняттях відповідає"[10].

Нерідко діти пишаються якостями, якими не володіють, розповідають про  вигадані досягнення. Приписуючи собі певну рису, дитина орієнтується, насамперед, на її узагальнене позитивне оцінне значення "хороший", а не на зміст  цієї якості. Крім того, дошкільник не може повною мірою розібратися в  своєму психічному житті й усвідомити свої властивості. Буває, що потреба  в емоційній підтримці та схваленні  з боку дорослого настільки загострена, що дитина приписує собі ті риси, за які  її похвалять[17].

Поступово у дошкільників зростає здатність мотивувати  самооцінку, змінюється зміст аргументів. У 4-5 р. аргументом самооцінки виступає оцінка оточуючих, насамперед, дорослих: "я хороший, тому що мене вихователька хвалить". У 5-7 р. позитивну самооцінку діти пояснюють з погляду наявності у себе етичних якостей : "я хороший, бо ділюся іграшками з іншими". Старші дошкільники намагаються осмислити мотиви своїх і чужих вчинків. Вони починають пояснювати власну поведінку, спираючись на свої знання і досвід. Водночас навіть у 6-7 р. не всі діти можуть мотивувати самооцінку. Спілкування  з однолітками починає відігравати чим далі вагомішу роль у процесі розвитку самосвідомості дошкільника[8].

Під самосвідомістю слід розуміти процес усвідомлення своєї особистості, свого «Я» як фізичної, духовної і суспільної істоти. Самосвідомість – це знання і в той же час  відношення до себе як до певної особи. Всі сторони особистості (фізична, духовна, суспільна) знаходяться в  що найтіснішій єдності, впливають  один на одного. Процес усвідомлення цих  сторін, є складний єдиний процес. Усвідомлення себе як фізичної істоти, є і відношення до себе як до певного живого організму, що володіє відомими фізичними якостями. Коли ми говоримо про усвідомлення себе як духовної істоти, то тут на перший план виступають знання і відношення до себе, як до особи що пізнає, переживає  і діє. Нарешті, усвідомлення себе як суспільної істоти, полягає в усвідомленні своєї суспільної ролі, свого місця  в колективі. Виникнення і розвиток самосвідомості дитини впродовж перших 7 років життя нерозривно пов'язано  з розвитком міжособових відносин з іншими. Спробуємо прослідкувати основні етапи цього розвитку. Усвідомлення себе як постійного джерела різноманітних бажань і дій, відокремленого від інших людей, відбувається до кінця третього року життя під впливом зростаючої практичної самостійності дитини. Дитина починає опановувати виконанням різноманітних наочних дій без допомоги батьків, засвоює прості навики самообслуговування . В неї виникають особливі відчуття, які в психології названі відчуттями самолюбності: відчуття гордості і відчуття сорому (первинні прояви емоційно - ціннісного компоненту самосвідомості). Закінчується цей період справді епохальною подією дитина починає вперше затверджуватися як особа. Він починає розуміти, що дію виконує саме він а не інша людина. Зовні це розуміння виражається в тому, що дитина починає говорити про себе не в третій, а першій особі: «Я сам», «Я буду», «Я хочу», «Дай мені», «Візьми мене з собою»

Висновок: Молодший школяр приступає до засвоєння людського досвіду, представленого у формі наукових знань. Також молодший шкільний період характеризується подальшим вдосконаленням вищої нервової діяльності, кістково-м'язового апарату, розвитком психічних функцій. Молодший шкільний період займає особливе місце в  психології ще й тому, що цей "період навчання в школі є якісно новим етапом психологічного розвитку людини. Також , що стосується свідомості та самооцінки,то можна виділити наступне:

- провідну роль у формуванні  самосвідомості дошкільника відіграє  спілкування з дорослим, а також  інтенсивний розвиток спілкування  з однолітками;

- передумовою виникнення  самооцінки є формування у  дитини уявлень про себе на  основі інформації, що надходить  від партнерів по спілкуванню;

- провідну роль у виникненні  самооцінки відіграє спільна  діяльність та спілкування з  ровесниками;

- самооцінка тісно пов'язана  із оцінкою дитини дорослим, оцінками  дитини щодо ровесника та ровесника  щодо дитини;

- змістом взаємооцінок та самооцінок виступають вміння, можливості, властивості дітей;

- протягом дошкільного  віку характерною є завищена  самооцінка, яка слугує захисним  фактором для незрілої особистості  дитини;

- зростає об'єктивність , аргументованість, диференційованість , мотивованість оцінок та самооцінок.

1.3.Форми та  методи корекції свідомості та самосвідомості дітей молодшого шкільного віку.

Особливостями дітей молодшого шкільного віку є низький рівень свідомості і самосвідомості. У процесі їх психодіагностування вимірюють довільність, внутрішній вольовий контроль та опосередкованість мовленням основних пізнавальних процесів - сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення. Ці показники в більшості дошкільнят невисокі, оскільки їх когнітивний розвиток незавершений. Пізнавальні процеси починають формуватися у дитини приблизно у 3-4 роки, а їх становлення завершується у підлітковому віці. Тому тестові завдання не повинні вимагати високорозвиненого вміння керувати пізнавальними процесами. Тестові психодіагностичні завдання підбирають так, щоб вони охоплювали як довільний, так і мимовільний рівні регуляції когнітивної сфери. Це дає змогу не лише адекватно оцінити ступінь довільності пізнавальних процесів, а й визначити рівень їх розвитку в тому разі, якщо вони не є довільними[22].

Чотирирічні діти мало усвідомлюють власні особистісні якості і неспроможні  правильно оцінити поведінку. Самооцінка і рівень домагань не дають їм сформувати чітке уявлення про себе, власні переваги і недоліки. Дитина 4-6 років може оцінювати себе як особистість, але недостатньо точно. Здебільшого вона оцінює ті риси особистості та особливості поведінки, на які її увагу неодноразово звертають дорослі. Методи особистісного і поведінкового психодіагностування дітей до чотирирічного віку не повинні містити зорієнтовані на самосвідомість завдання і питання дітей, що припускають усвідомлене оцінювання ними власних особистісних якостей. Для таких дітей можна створювати особистісні і поведінкові опитувальники, що ґрунтуються на адекватній самооцінці, хоч можливості дитини адекватно оцінити себе ще обмежені. Тому слід частіше звертатися до методу зовнішнього, експертного оцінювання, використовуючи у ролі експертів незалежних, професійно підготовлених людей старшого віку, які знають досліджувану дитину. У молодшому шкільному віці до експертних оцінок доцільно внести самооцінку дитини, важливими є судження дорослих про неї[18].

Під час психодіагностування молодших школярів необхідно враховувати мимовільність їхньої уваги. Діти демонструватимуть свої здібності, коли застосовувані методики і психодіагностичні завдання викликатимуть і підтримуватимуть інтерес протягом психодіагностування. Втративши його, дитина перестає виявляти здібності і задатки, якими реально володіє. Також слід зважати на особливості мимовільних пізнавальних процесів (мінливість мимовільної уваги, підвищену стомлюваність, спричинені насамперед психогенними факторами). Для виконання тестових завдань дітям дошкільного віку надають від однієї до п'яти хвилин. Чим менший вік дитини, тим коротшим повинен бути тест.

Психодіагностування дітей молодшого шкільного віку незначною мірою враховує самооцінку і самоаналіз. Ціннішим є психодіагностичний матеріал, пов'язаний з експертним оцінюванням їхніх дій і реакцій. Тому основним засобом збирання інформації є спостереження, а головним психодіагностичним методом - природний експеримент, який відтворює життєву, звичну для дитини ситуацію. Найдостовірніші психодіагностичні результати одержують, спостерігаючи за дітьми у процесі їх провідної діяльності - предметної гри.

При психодіагностуванні дітей молодшого шкільного віку варто враховувати зміну форми гри і виникнення нового виду соціальної активності, що зумовлює психологічний розвиток, - міжособистісного спілкування. Діти починають виявляти цікавість до однолітків як особистостей і включатися з ними у спільні ігри. Психодіагностування має не тільки забезпечувати спостереження за дітьми в індивідуальній предметній діяльності, а й у колективній сюжетно-рольовій грі. її учасниками можуть бути діти і дорослі. Наприклад, психолог може організувати гру з психодіагностичною метою. Крім того, він вже може враховувати дані самосвідомості дітей, їх оцінки однолітків і дорослих, зокрема прояви різних індивідуальних якостей у спілкуванні.

Висновок

Отже, молодший шкільний вік є одним із початкових етапів у цілісному ланцюжку онтогенезу людини. Для його діагностування можна застосовувати (з певними обмеженнями) об'єктивні, суб'єктивні, проективні діагностичні засоби. Найважливішими для розвитку дітей молодшого шкільного віку є моторна і пізнавальна сфери, мова і соціальна поведінка. У дослідженні їх слід дотримуватися принципу природності поведінки дитини, що передбачає мінімальне втручання експериментатора у звичні, повсякденні форми поведінки дітей.

Розділ ІІ Експериментальне дослідження корекції самооцінки дітей  молодшого шкільного віку.