Загальна характеристика та особливості етапів навчання

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………..…..……….……..3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ РУХОВОЇ ДІЇ………………………………………….…………………………………….……..6

1.1. Короткий історичний шлях розвитку вчення про довільні рухи..……..6

1.2. Педагогічні основи навчання рухових дій………………………………..8

1.3. Фізіологічні основи управління руховими діями………………………11

1.4. Методологічний механізм процесу навчання руховим діям…….….…14

Висновки до першого розділу…………………………………………..……23

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЕТАПІВ НАВЧАННЯ РУХОВИХ ДІЙ……………………………………………………………………………….…….24

2.1. Початковий етап навчання руховим діям…………..……………………24

2.2. Етап поглибленого навчання………………………………..…………….32

2.3. Етап закріплення і подальшого розвитку рухової навички……..…..…38

Висновки до другого розділу…………………………………………….……43

ВИСНОВКИ…………………………………………………….………….....….…..45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….………….…..………46

ДОДАТКИ…………………………………………………….………….…..…..…..49

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена перш за все необхідністю подальшої теоретичної та практичної  розробки проблеми характеристики та особливості навчання руховим діям для врахування її у ефективній педагогічній роботі з учнями загальноосвітніх  та спортивних шкіл.

Зміцнення та збереження здоров´я підростаючого покоління є одними з актуальних державних завдань сьогодення. Відомо, що саме в дитинстві закладається фундамент здоров´я особистості.

Реформування освіти супроводжується інтенсифікацією навчального процесу, впровадженням нових технологій, значним потоком інформації, часто погіршенням гігієнічних норм і правил організації навчання. Це загострює суперечність між такою пріоритетною цінністю, як здоров´я молоді та відсутністю умов, потрібних для формування цієї цінності. Крім того у бульшості закладів освіти біднішає фізкультурно – спортивна база, зменшується кількість літніх баз відпочинку, спостерігаються недоліки в організації шкільного харчування тощо (Кочина Н. В. 2006, Матвіїшина Т. Ю. 2009).

Завданнями загальної середньої освіти є збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров´я учнів. З цією метою у школі необхідно використовувати цілий комплекс засобів та методичних прийомів. У результаті занять фізичними вправами в учнів формуються уміння і навички тієї чи іншої рухової дії.

Вчення про формування рухових умінь та навичок у фізичному вихованні постійно удосконалюється. Теорія і методика навчання руховим діям розвивається за своїми законами і обслуговує потреби розвитку окремого виду моторної діяльності. По відношенню до процесу навчання теорія рухової діяльності, біомеханіка, фізіологія вищої нервової системи, фізіологія активності виступають  як відображення об’єктивної реальності.

Завдяки специфіці засобів і методів фізичного виховання здійснюється суттєвий педагогічний вплив на учнів. Чітка організація занять, суворі вимоги до якості виконання вправ, формування уявлень про стиль виконання рухів, про красу людського тіла, прагнення до фізичного самовдосконалення, допомагають вихованню різноманітних якостей (Вільчковський Е. С., Козленко М. П., Цвек С. Ф.1998).

Гарна фізична підготовка, зумовлена рівнем розвитку основних рухових якостей, є базою високої працездатності у всіх видах навчальної, трудової й спортивної діяльності. У школярів одним з основних видів діяльності стає розумова праця, що вимагає постійної координації уваги, тривалого утримання тіла в сидячому положенні за столом, необхідних у зв´язку із цим вольових зусиль. Це вимагає досить високого розвитку сили й витривалості відповідних груп м´язів.

Високий  рівень розвитку координаційних здібностей – основа для оволодіння новими видами рухових дій, успішного пристосування до трудової і побутової діяльності (Лапутин А. Н. 1986).

В умовах науково – технічної революції значущість різних координаційних здібностей постійно зростає . Процес опанування будь – яких рухових дій (трудових, спортивних, виразних тощо) проходить значно успішніше, якщо учень має міцні й витривалі м´язи, гнучке тіло, високорозвинені здібності управляти собою, своїм тілом і рухами.

В процесі навчання дітей рухових дій, в єдності з формуванням рухових навичок, розвиваються рухові якості.

Рухові дії складаються із суми рухів, які людина виконує у процесі життєдіяльності.

Для виявлення особливостей етапів навчання руховим діям ми провели аналіз методичної та психолого-педагогічної літератури з даного питання .

Мета дослідження: виявити особливості етапів навчання руховим діям школярів та дати загальну характеристику навчання руховим діям.

Об´єкт дослідження – навчання рухових дій.

Предмет дослідження - початковий етап навчання руховим діям, етап поглибленого навчання та етап закріплення і подальшого розвитку рухової навички.

 

Завдання дослідження:

1. На основі теоретико - методологічного аналізу літератури обґрунтувати підходи до загальної характеристики навчання руховим діям.
2. Виявити та охарактеризувати особливості етапів навчання руховим діям.
3. Дати рекомендації щодо навчання і розвитку рухових навичок у дітей шкільного віку.

Для розв’язання поставленої мети і завдання застосовувався комплекс теоретичних методів дослідження:

• Виявлення та аналіз педагогічної, науково-методичної та психолого-педагогічної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження.
• Вивчення, аналіз і узагальнення  передового педагогічного досвіду з даного питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ РУХОВОЇ ДІЇ

 

1.1. Короткий історичний шлях розвитку вчення про довільні рухи

Теорія навчання рухових дій досліджує, пояснює та опосередковано вдосконалює свій обєкт навчання рухових дій . Щоб вирішити ці завдання на рівні потреб практики, теорія навчання рухових дій спирається на деякі положення, що виконують функції основи системи засобів і методів вмрішення окремих завдань наукового дослідження, аналізу та інтерпритації явищ і процесів, за якими спостерігають. Такого роду вихідні положення, що лежать поза сферою самої теорії, становлять її методологічну основу [12, 92].

Аналіз формування наукових елементів методологічної основи теорії навчання рухових дій в історичному аспекті цікавий тим, що дозволяє з´ясувати провідну роль вітчизняної науки на більшій частині шляху її формування.

У будь – якій діяльності людини умовно можна виділити як довільні так і мимовільні рухи. Довільні рухи, до яких практично відносяться всі види спортивних вправ, виконуються під контролем свідомості, а мимовільні – на рівні підсвідомості.

Різноманітність довільних рухів, від елементарних форм до складних поєднань різних за характером рухових дій, підкоряються загальним психофізіологічним закономірностям. Вчення про природу довільних рухів формувалося впродовж тривалого періоду часу.

Основоположником вчення про довільні реакції людини як системи рефлексів є І. М. Сеченов. У роботі ‘‘Рефлекси головного мозку’’ (1866) він описав природу психічних процесів і довільної рухової діяльності людини. І. М. Сеченов показав, що всі довільні рухи, психічні процеси і мислення є рефлекторними, тобто виникають як результат віддзеркалення об´єктивних явищ, що діють на людину. Діяльність мозку у відповідь на роздратування чинників зовнішнього середовища, за визначенням І. М. Сеченова - прояв вищої форми діяльності.

Ідеї І. М. Сеченова одержали подальший розвиток і експериментальне підтвердження в наукових працях І. П. Павлова та В. М. Бехтєрева. Умовно – рефлекторна теорія І. П. Павлова лягла в основу теорії навчання рухових дій, як одного з елементів методології.

Фізіологічне обгрунтування рухових навичок у світлі положень теорії умовних рефлексів було продовжено О. Крестовниковим. Він показав, що в результаті повторення формується динамічний стереотип у руховій зоні великих півкуль. Формування проходить три стадії:

• Стадія іррадіації – зовнішнє виявляється у наявності зайвих рухів і напруження;
• Стадія концентрації – процеси збудження і гальмування концентруються до оптимальних розмірів;
• Стадія стабілізації – стабільно існують та чергуються осередки збудження і гальмування в корі головного мозку.

Ця теорія проіснувала до 1970 – х років. Вона не могла пояснити багато особливостей побудови, регуляції та засвоєння рухів у процесі їх вивчення.

Наступний розвиток вчення отримало в роботах В. В. Беліновича, В.Д.Мазніченко. Також до цього часу відносяться роботи А. Н. Леонтьєва, А.В.Запорожця, П. Я. Гальперіна, що розкривають сутність механізмів формування умовних рефлексів, але які не отримали визнання в навчальній літературі і ставлять під сумнів повноту вчення про рухову навичку.

П. Анохін розвинув теорію І. Павлова, обгрунтував поняття ‘‘Акцептора дії та зворотної аферентації’’ ,що дозволило пояснити здатність передбачати результат дії та коректувати її за ходом виконання. Акцептор дії – апарат порівняння, як модель наступної дії.

Винятковий внесок у фізіологію рухової діяльності людини зробив академік Л.А.Орбелі, який розкрив універсальний характер адаптаційно-трофічних впливів симпатичної нервової системи на обмін речовин, фізіологічні механізми підтримки оптимального стану тканин і клітин організму залежно від поточних умов.

У 30 - 40 –х роках XX століття М. Бернштейн розробив вчення про побудову рухів, яке стало основою фізіології активності. За цією теорією, в основі управління рухами лежить не пристосування до умов зовнішнього середовища, не відповідь на зовнішні стимули, а усвідомлене підпорядкування середовища, його перебудова відповідно до потреб індивідуума. М. Бернштейн доходить висновку, що рух програмується розумінням, яке виступає як основа образу потрібного майбутнього. Він не тільки пояснив принцип управління рухом, а й показав механізм його формування [25, 151]. Формуючись, рух проходить три стадії, для яких характерні:

1. невисока швидкість руху;
2. поступове зникнення напруженості, становлення чіткої м´язової координації, підвищення швидкості та точності рухового акту;
3. зниження частки участі активних м´язових зусиль у здійсненні руху за рахунок використання сил тяжіння, інерції, відцентрових сил, що забезпечує економічність енерговитрат.

Значну роль у розумінні механізмів організації рухів зіграло відкриття активуючого впливу ретикулярної формації мозку на вищі відділи центральної нервової системи, зокрема на кору півкуль головного  мозку.

Сучасний науковий підхід передбачає, що методологічною основою теорії навчання рухових дій є закономірності та положення таких наук, як дидактика (у сфері педагогіки), теорія діяльності і теорія управління засвоєнням знань, формування дій та понять (у сфері психології), теорія побудови й управління рухів. Фізіологія активності, принципи та положення системного підходу[10, 135].

 

1.2. Педагогічні основи навчання рухових дій

Однією з основних сторін фізичного виховання, є навчання, адже навчання рухових дій – це процес взаємопов´язаної діяльності педагога та учня, спрямований на набуття нових знань, умінь і навичок, а також на розвиток розумових і духовних здібностей учнів.

Різноманітні рухові дії формуються протягом життя людини під дією багатьох факторів. І процес їх формування може набувати різного характеру. Оптимізація цього процесу досягається в умовах раціональної побудови навчання. Внутрішню логіку процесу формування і вдосконалення рухової дії прийнято схематично подавати як послідовний перехід від знань та уявлень про дії до вміння виконувати їх, а потім від уміння до навички.

Навчання рухових дій базується на дидактичних принципах – основоположних закономірностях навчання, які складають методичний базис педагогічного процесу, це принципи:

• свдомості та активності;
• наочності;
• доступності та індивідуалізації;
• систематичності;
• послідовності;
• міцності навчання.

Обов´язкові компоненти виховання довільних рухів людини неможливі без активної участі свідомості. Ефективність навчання і швидкість засвоєння рухової дії на рівні стійкої навички залежить від розуміння значення розучуваних рухових дій, від інтересу, відповідності методів і методик навчання, які враховують вікову і фізичну підготовленість.

Активна пізнавальна діяльність виражається у цілеспрямованому сприйнятті та усвідомленні інформації педагога, вивченні біохімічних особливостей рухових дій і т. д. В іншому випадку учні перетворюються у простих виконавців вказівок педагога, що значно ускладнює розвиток саморегуляції рухів. Активність учнів також пов´язана із розумінням ними ролі занять фізичними вправами для зміцнення здоров´я та всебічного розвитку особистості.