Загальна характеристика та особливості етапів навчання

Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом послідовного вирішення конкретних завдань:

• Осмислення завдання навчання;
• Перевірка правильності створеного уявлення;
• Коректування створеного уявлення;
• Засвоєння елементів і частин рухової дії;
• Виконання рухової дії в цілому;
• Виправлення помилок.

Попереднє ознайомлення з новим елементом здійснюється шляхом показу вправи і короткого пояснення основ техніки, що доповнюється демонстрацією наочних приладів. Після цього учневі зазвичай пропонують спробувати виконати вправу. Показ, пояснення і практичне виконання повинні вміло поєднуватися (ці поєднання можуть бути різноманітними) і, доповнюючи один одного. Сприяти формуванню уявлення про рухову дію.

У створенні уявлення про рух доцільно умовно виділити такі етапи

1. Осмислення вправи.

На цьому етапі іде ознайомлення з вправою, розуміння її суті і можливе її осмислення.

2. Пояснення вправи .

Пояснення основ техніки вправи, що розучується, повинно бути образним і коротким, без деталізації. При поясненні треба прагнути дати учневі додаткову інформацію до тих відомостей,яку він одержав при зоровому сприйнятті вправи. Насамперед, необхідно розкрити внутрішній зміст рухової задачі, доповнити і поглибити уявлення про значення і взаємозв’язок окремих фаз рухової дії. Про динаміку м’язових зусиль у процесі її виконання, виділити об’єкти спрямованої уваги та ін.. при поясненні потрібно широко використовувати відповідну фахову термінологію. Застосування термінів робить пояснення більш коротким і полегшує запам’ятовування основних відомостей про техніку вправ. Пояснення більш зрозумілі, якщо вправа може демонструватися повільно по частинах із зупинкою на окремих елементах техніки. Із застосуванням технічних засобів навчання.

Вправа називається і описується по аналогії з подібними рухами. Вчитель повинен при цьому поєднувати пояснення вправи з поясненням закономірностей, які знаходяться в основі його виконання.

3. Показ вправи.

Показ вправи в натуральному вигляді має на меті дати уявлення про просторово – часові параметри рухів. На цьому етапі також можуть використовуватися технічні засоби навчання з метою показу еталонних виконань цілісної вправи, індивідуальних варіантів техніки, характерних частин рухів, типових помилок тощо. Живий показ може здійснюватися як вчителем, так і демонстратором (гарно підготовленим учнем, старшокласником). При цьому не завжди вимагається ідеальна демонстрація вправи; в решті  важлива вірна інтерпретація побаченого виконання і висновки, які необхідні для виконання для оволодіння руховою дією.

Самостійне теоретичне вивчення рухів можливе лише за наявності повноцінних методичних матеріалів.

На підставі досвіду і порівняння в учня формується поняття, уявлення, судження про наступну вправу у вигляді майбутньої моделі дії. На цьому етапі  відбувається створення ідеомоторних уявлень про вправу. Його  можна відокремити від попереднього лише умовно. Як тільки учень починає розуміти суть нової вправи і сенс поставленого завдання, виникають і визначені ідеомоторні уявлення. Відновлюючи рух в уявленні і мимовільно супроводжуючи цей процес початковими м’язовими імпульсами. Учень відпрацьовує всі основні дії в повній координації, часовому і ритмічному зв’язку.

4. Практичне ознайомлення з рухом.

Перші спроби виконання вправ відіграють велику роль у засвоєнні рухової дії. Вони можуть істотно впливати на подальший хід становлення рухової навички. Учень отримує перші відчуття у процесі формування уявлення про рухи, що розучуються безпосередньо включається руховий аналізатор), тому важливо, щоб цими відчуттями і утвореними раніше за допомогою показу і поясненнями асоціаціями не було великих неузгодженостей.

До засвоєння рухової дії можна приступати, тільки переконавшись у тому, що учні зрозуміли пояснення і в них склалося правильне уявлення. Для цього рекомендується застосовувати опитування учнів, а також індивідуальні бесіди, доцільно також давати завдання зобразити на папері циклограму або окремий фрагмент рухової дії. що вивчається.

У тих випадках, коли перевірка виявить у створеному уявленні відхилення від еталону, педагог повинен прийняти необхідні заходи для їх уточнення та внесення необхідних коректив до моделі майбутньої дії, що формується. З цією метою у ряді випадків достатньо повторити пояснення та знову показати вправу, акцентуючи увагу на тих елементах техніки, про які склалося невірне уявлення. Якщо цього виявиться недостатньо, то педагог може демонструвати вправу у сповільненому темпі, із зупинками, а також використовувати різні технічні засоби. Після цього під час простих вправ, а також тих, які не можна розподілити на частини, слід спробувати її в цілому, як вона є.

Перші спроби виконати вправу дозволяють судити про те, як учень зрозумів рухову задачу і, в залежності від результатів практичного випробування, намітити подальший шлях навчання. При розучуванні нескладних вправ початковий етап навчання може закінчитися вже після перших виконань, якщо, звичайно вони виявляться вдалими. У тих випадках коли ці спроби виявляться невдалими, або вправи хоча і виконуються, але з помилками, педагог повинен визначити причини виникнення помилок та вжити заходів щодо їх ліквідування.

Досить часто помилки учнів обумовлюються відсутністю у них достатнього рухового досвіду, з якого вони могли б черпати готові координації, необхідні для побудови програми дії нового руху або їхніх комбінацій. Частіше за все це спостерігається при розучуванні складно координаційних вправ (стрибок із жердиною, спортивні способи плавання і т. п.). для цього рекомендується користуватися методом навчання по частинах. Цілісна вправа поділяється на її складові елементи або частини (такти), які розучуються окремо і після засвоєння поступово складаються в ціле. Застосування методу по частинах при розучуванні складної вправи:

• Полегшує вирішення тим, хто займається, рухового завдання, що стоїть перед ними (як з боку фізичної, так і психічної підготовленості;
• Дозволяє запобігти появі помилкових дій, що виникають у процесі початкового розучування;
• Дозволяє економити витрати фізичних і психічних сил.

Розчленування цілісної дії на складові частини може супроводжуватися порушеннями його кінематичної. Ритмічної і динамічної структур, тому розчленування складної рухової дії повинне проводитись на основі аналізу її техніки так, щоб при виконанні виділених частин не порушувалися кількісні характеристики дії в цілому.

Шляхи об´єднання частин у ціле можуть бути різними.

У процесі розучування вільних вправ або комбінацій на гімнастичних снарядах можна йти шляхом послідовного приєднання однієї частини до іншої (перший такт до другого і т. д.), або при навчанні складних рухових дій засвоюється основна ланка техніки, а вже до неї приєднуються розучувані окремі дії, що належать до підготовчої і заключної фаз.

На початковому етапі навчання широко використовується пояснювальна розповідь і натуральна демонстрація руху. Ці методи повинні забезпечити усвідомлення мети і викликати цікавість до виконання руху. Пояснювальні дії з техніки виконання повинні бути в єдності з натуральним показом або демонстрацією наочних посібників. Натуральна демонстрація вправи може чергуватися з адаптованим показом, тобто з виділенням окремих фаз, або з повільними рухами. При складних вправах їх спрощують, розчленовують, використовують допоміжне або полегшене знаряддя, а також надають фізичну допомогу або страховку.

У зв'язку з великою втомою на першому етапі, недоцільно давати велике за обсягом навантаження. Кількість повторень визначається, насамперед, можливістю з кожною спробою поліпшити дію. Коли якість рухів погіршується, то навчання треба припинити, бо в даному випадку втома погіршує якість виконання вправи. Відпочинок між пробами повинен бути до повного відновлення організму, щоб втома не сприяла погіршенню якості виконання.

На початковому етапі навчання багато чого залежить від того, наскільки вміло і вчасно попереджаються і усуваються помилки.

Помилками називають неправильні або малоефективні рухи.

Причинами виникнення різноманітних помилок можуть бути:

1) невірне розуміння учнями запропонованого рухового завдання;

2) невміння учнями розумово проаналізувати дану вправу;

3) невідповідність розумового проекту виконання рухової дії м'язовим відчуттям;

4) недостатня загальна фізична підготовленість;

5) відсутність гармонії в розвитку фізичних якостей;

6) невпевненість у своїх силах, відсутність рішучості;

7) при втомі учнів;

8) через невідповідність технічних засобів[26,51].

Помилки можуть бути головними і другорядними.

Головні помилки – помилки, що спотворюють основний механізм руху наприклад: низький старт – швидке піднімання голови, плавання кролем – сильний поворот тулуба при вході тягне за собою аритмію рухів ногами.

Другорядні помилки – спотворені деталі техніки, наприклад: розведення ніг, згинання ніг при виконанні вправ на снарядах.

Помилки поділяються на технічні, тактичні та фонові. Технічні пов’язані зі структурою рухової дії, тактичні – за смисловою стороною дії, фонові помилки, як правило, мають естетичне значення: помилки пози, помилки ритму, помилки пересувань.

Помилки можуть бути звичайні і випадкові; в окремих рухових діях та загальні. В окремих рухових діях – це згинання рук при виконанні підйому розгином, загальні – погана постава при ходьбі, при виконанні вільних вправ і т. п.

У процесі тренування спочатку слід позбутися технічних помилок, потім тактичних і лише потім займатися фоновими. У таблиці подана систематизація рухових помилок і шляхи їх усунення (таб. 2.1.) [25, 163].                                                                                                                

                                                                                                              Таблиця 2.1.

№ з/п	Причина	Шлях усунення
1.   2.     3.         4.     5.     6.         7. 8.	Неправильне уявлення   Недоліки загальної і спеціальної фізичної підготовленості Недоліки вольової підготовленості (нерішучість. Боязнь, невпевненість у своїх силах) Порушення послідовності навчання   Негативне перенесення навичок   Створення неправильної домінанти, котра спрямовує увагу на дію учня   Стомлення Несприятливі умови виконання вправи	Пояснити, повторити, намалювати, показати, продемонструвати наочні посібники Виділити, якої якості не вистачає для підвищення функціональних можливостей, розробити програму З´ясувати причину, полегшити виконання, забезпечити безпеку, покращити страхування, більш ретельніше підбирати спаринг – партнерів, збільшити кількість змагань   Змінити послідовність навчання, повернутися до попереднього матеріалу, тобто відновити методику навчання Тимчасове припинення – відпочинок. Засвоїти більш складну вправу за подібною структурою. Використати орієнтири. Дати відпочинок. Переключити увагу на суть завдання або на зовсім інше завдання. Усунути подразник, який створює неправильну домінанту за допомогою більш сильного подразника Дати відпочинок Усунути недоліки змінити інвентар, підігріти воду, поступове привчання до несприятливих умов)

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПОМИЛОК І ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ

Завдання попередження помилок:

1) домогтися, щоб учні правильно зрозуміли загальну мету вправи;

2) правильно зрозуміли техніку вправи;

3) учням треба пропонувати лише доступний навчальний матеріал;

4) наполягати на ретельному виконанні вправи;

5) додержуватися    співвідношення   між   швидкістю    виконання та правильністю виконання вправи.

Причина та характер помилки повинні бути зрозумілими для учнів. Важливо при виправленні помилок не виправляти їх усі за раз, а по черзі, починаючи з головних.

При навчанні елементам, виконання яких пов’язане з ризиком, необхідні спеціальні заходи.,що попереджають появу захисних реакцій. Один з найбільш діючих заходів – постійна страховка, яка переконує учнів у безпеці виконання вправи.

У процесі початкового розучування вправи учні швидко стомлюються, процес засвоєння нового потребує від них гостроти сприйняття, підвищеного прояву рухових якостей. Тому у цей період недоцільно планувати велике навантаження. Кількість повторень визначається можливістю покращувати техніку виконання у черговій спробі. Погіршення координації рухів, повторення зі стереотипними помилками є сигналом до припинення виконання вправ або до збільшення тривалості інтервалів відпочинку.

Короткочасні ациклічні вправи ( що складаються з 1 – 2 елементів), а також відносно легкі за умовами, можуть в одній спробі повторитися кілька разів (перекид, стійка на лопатках і т. п.).

Вправи з циклічною структурою ( біг, плавання, веслування) повторюються в одному підході багаторазово.

Інтервали відпочинку між підходами (серіями) повинні мати достатню тривалість, щоб в учнів відновилися фізичні та психічні сили і вони відчували готовність до повторення вправи. О. М. Крестовніков на підставі проведення досліджень рекомендував тривалість перерв у процесі навчання гімнастичним вправам у діапазоні 2 - 3 хвилини при частоті серцевих скорочень, що дорівнює 90 – 100 ударів за хвилину.

Інтервали між заняттями у процесі навчання не повинні бути великими, щоб збереглися сліди від попереднього заняття, щоб не згасли ще нестійкі нові умовні рефлекси, в той же час інтервали між окремими заняттями в період навчання на цьому етапі повинні бути короткими, щоб не згасали умовно-рефлекторні зв'язки, що виникли в центральній нервовій системі. В. Д. Мазниченко у своїх дослідженнях встановив, що тривалі перерви між заняттями затримують процес навчання.

Оптимальні інтервали такі, при яких учень може в достатній мірі відновити сили, осмислити попереднє виконання вправи з урахуванням зауважень тренера і зосередитися на черговій спробі. На початку навчання вправу, що розучується, потрібно частіше включати в урок.