Загальна характеристика та особливості етапів навчання

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі часткові завдання:

а)Добитися надійного і варіативного виконання рухової дії в умовах, які змінюються, максимальних фізичних і психічних напружень;

б)Завершити роботу над індивідуалізацією і перебудовою техніки дії з тим, щоб максимально використовувати особливості статури та фізичної підготовленості тих, хто займається.

Основним методом виконання на цьому етапі навчання є цілісний метод, з ускладненням  умов (вище, скоріше, тяжче, далі і т. д.), у нових поєднаннях з елементами боротьби за перемогу або першість, які були раніше засвоєні (ігри, єдиноборства і т. д.), й у стані крайнього ступеня стомлення або стресового стану, з якими учні стикаються на змаганнях.

Повторення засвоєних вправ супроводжується поступовим збільшенням їхньої тривалості та скороченням інтервалів для відпочинку.

Варіативність рухової дії на цьому етапі досягається:

1. При ускладненні зовнішніх умов (різні місця занять, мете реологічні умови, зовнішні перешкоди та ін.).
2. Зміною фізичного і психічного стану тих, хто займається (стомлення, хвилювання, відвертання уваги).
3. Різними поєднаннями елементів, що є характерним для гімнастики, акробатики, фігурного катання.
4. Зростаючими фізичними навантаженнями (біг по піску, похилій площині та ін.).

Застосовуються методи ідеомоторного тренування, сенсорного орієнтування, слова, показу, імітації.

На цьому етапі можуть виниклим помилки внаслідок порушення окремих закономірностей процесу навчання:

1.Тривале виконання рухової дії з акцентом на окремі деталі. Це гальмує досягнення автоматизованого управління рухом, заважає переключенню уваги на загальний цільовий результат.

Виправляється це шляхом використання необхідних прийомів з установкою на досягнення результату, застосування ігрових і змагальних ситуацій.

2. Порушення співвідношення стандартного і варіативного методу повторення вправи. Слід з´ясувати, питома вага якого методу доцільна у кожному конкретному випадку та віддати їй перевагу.

3. Порушення відповідності між  відпрацюванням рухової навички  та розвитком рухових якостей. Це може призвести до передчасного  закріплення рухової навички  без достатнього рівня розвитку  рухових якостей,що значною мірою гальмує процес удосконалення техніки рухової дії (індивідуальної техніки).

Необхідно забезпечити гармонійне поєднання вдосконалення техніки та розвитку рухових якостей, що визначають його ефективність.

У ряді випадків на цьому етапі навчання виникає необхідність внесення коректив у техніку, здавалося б, добре засвоєних рухових дій. Це виникає у результаті появи більш раціональних форм техніки рухової дії, коли сформована навичка не відповідає фізичним спроможностям, які зросли, або засвоєна техніка виявилася недосконалою внаслідок некваліфікованого навчання.

Часткова перебудова техніки здійснюється поступово, по мірі покращення фізичної підготовленості. Така перебудова не супроводжується докорінним його ламанням і не порушує основ техніки.

Перебудова навички при недосконалій техніці являє собою складне завдання, оскільки у цьому випадку необхідно зламати динамічний стереотип, який створився, та сформувати новий або навчити новій техніці. Необхідно заново пройти усі етапи структури навчання рухових дій. Така перебудова часто супроводжується негативним перенесенням навичок, особливо в ускладнених зовнішніх умовах та при різних труднощах суб’єктивного характеру (стресовий стан, стомлення).

Кількість і тривалість інтервалів для відпочинку на етапі вдосконалення залежить від завдання, що стоїть, ступеня володіння технікою рухової дії, рівня фізичної і психічної готовності тих, кого навчають.

Визначаючи кількість повторень та їх розподіл у часі, слід спиратися на відоме педагогічне положення, що процес забування починається одразу ж після припинення систематичних повторень.

На етапі вдосконалення доцільне концентроване повторення, коли обсяг навчального матеріалу вкладається у відносно стиснуті терміни.

При перебудові рухових навичок на перших етапах доцільно користуватися розтягнутим повторенням з тим, щоб до кінця інтервалу для відпочинку працездатність тих, хто займається, не тільки відновлювалася, а й зверх відновлювалася.

Визначаючи кількість повторень, слід пам’ятати, що на перших етапах навчання частота і кількість повторень повинні бути максимально припустимі, а на етапі вдосконалення може поступово знижуватися. Оскільки при формуванні рухової навички утворюються нервові зв’язки, то вимагаються більш часті повторення.

Коли ці зв’язки стають достатньо міцними, для їх збереження вимагається менше повторень. Періодичних повторень у цьому випадку буде цілком достатньо для збереження чіткості навички та для внесення до неї часткових необхідних змін, завдяки рівню фізичної підготовленості, що зріс. До того ж ці повторення скоріше бувають необхідними принаймні для збереження навички, а здебільшого – для підтримання рівня розвитку відповідних рухових якостей.

Особливу увагу треба приділяти виробленню здатності впевнено виконувати рухові дії на фоні стомлення . Для цього варто включати закріплений елемент наприкінці різних за тривалістю комбінацій, виконувати його наприкінці різних за тривалістю комбінацій, виконувати його наприкінці основної частини занять тощо.

Досить важливо, щоб гімнаст міг упевнено виконувати вправи перебуваючи у піднесеному стані. Цьому сприяє досить часте застосування у процесі тренування змагального методу.

У міру закріплення рухової навички створюються умови подальшого розвитку, під яким розуміється навчання різним варіантам техніки виконання вправи. Тривалість процесу розвитку рухової навички може бути різною. Вона залежить від координаційної складності основного варіанту вправи, кількості варіантів техніки виконання даного елемента, ступеня і характеру відмінності цих варіантів один від одного.

Межа удосконалення і розвитку рухової навички значною мірою зумовлена рівнем фізичної підготовки учня. При недостатньому розвитку необхідних рухових якостей техніка виконання вправи може стабілізуватися не досягши бажаного рівня. Тому навчаючи учнів потрібно враховувати їх фізичну підготовку.

У процесі поглибленого розучування і вдосконалення значення терміновості і точності інформації про якість руху, що виконується, зростає, тому що по-перше, можливості викладача в оцінюванні техніки рухів ‘‘на око’’ обмежені, причому його почуття й уявлення часто розходяться з відчуттями учнів. По-друге, відбиття відчуттів у свідомості учня відбувається не одразу і не повністю. При цьому може мати місце розходження відчуттів учня з фактичними кінематичними і динамічними характеристиками. Тому на цьому етапі навчання повинні широко застосовуватися засоби термінової інформації про параметри рухів і орієнтири, що дозволяють отримувати об’єктивну оцінку якості виконання руху. На заключному етапі навчання провідною стає цілісна оцінка усіх якісних сторін дії у реальних умовах її застосування.

Основним завданням контролю та самоконтролю є цілісна оцінка навички в різних умовах його застосування. Тут оцінюється: ступінь автоматизації руху, стійкість навички до втоми або емоціонального зрушення, ефективність та варіативність дії.

Оцінюються такі показники:

1. Ступінь автоматизму управління рухом (при зосередженні уваги на виконанні та при її відвернені);
2. Стійкість навички до стомлення – кількість повторень у кінці занять;
3. Стійкість навички до емоційних зрушень, варіативність дії – незвичайні умови, змагання;
4. Ефективність техніки дії – попадання, результати, точність ударів, уколів.

 

Висновки до другого розділу

У другому  розділі ми з´ясували передумови успішного засвоєння рухових дій, а саме фізична підготовленість учня, наявність рухового досвіду, психічна готовність.

Охарактиризували етапи навчання руховим діям. Зокрема на початковому етапі відбувається осмислення, пояснення показ і практичне ознайомлення з рухом. Для полегшення навчання руховим діям доцільно застосовувати  метод ₺по частинах₺. Також дана характеристика помилок початкового етапу та рекомендації щодо їх усунення.

На другому етапі – етапі поглибленого  навчання відбувається уточнення, поглиблення і розширення уявлення про рух. Формується стабільність і передумова застосування рухів у нових умовах.

На третьому етапі –етапі закріплення і подальшого розвитку іде формування вміння вищого порядку, тобто застосування в інших умовах (змаганнях, побуті, виробничій і військовій діяльності).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. Навчання рухових дій базується на дидактичних принципах: свідомості та активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності, послідовності, міцності навчання.

Провідна роль в управлінні рухами належить руховому аналізатору, а в цьому процесі беруть участь зорова, вестибулярна, слухова, тактильна та інші сенсорні системи.

2. Процес навчання руховим діям умовно поділяють на три етапи:

1. Початковий етап навчання руховій дії, на якому відбувається осмислення, пояснення, показ та практичне ознайомлення з рухом.
2. Етап поглибленого вивчення. На ньому проходить уточнення, поглиблення і розширення уявлення про рухи, фактично відбувається формування рухової навички.
3. Етап закріплення і подальшого розвитку рухової навички.

На цьому етапі відбувається формування рухового вміння вищого порядку, тобто реалізація рухової навички в умовах, які змінюються (змагання, побут, виробнича і військова діяльність).

3. З метою покращення навчання і розвитку рухових навичок у дітей шкільного віку необхідно формувати знання учнів про принципи побудови руху, ширше використовувати метод по – частинах, повторювати вправу на занятті не менше шести разів з інтервалом, що не перевищює три хвилини. В період відпочинку між вправами учень повинен здійснювати уявний аналіз пройденого, розвивати рухові якості які відповідають характеристикам вправи.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алтер Дж. Наука огибкости. – К. : Олимпийская література, 2001. – 424с.
2. Бернштейн Н. А. О лов кости и ее развитии. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 228с.
3. Біомеханіка спорту / за ред.. А. М. Лапутіна. К.: Олімпійська література, 2001. 320с.
4. Боген М. М. Обучение двигательным действиям, - М.: Физкультура и спорт, 1985. – 192с.
5. Булич Э.Г., Муравов И.В. Здоровье человека. – К.: Олимпийская література, 2003. – 424с.
6. Визитей Н. Н. Социология спорта. – К.: Олимпийская література, 2005. – 248с.
7. Вилмор Дж. Х., Костилл Д. Л. Физиология спорта: Пер. с англ. – К.: Олимпийская література, 2001. – 504с.
8. Вільчковський Е. С., Козленко М. П., Цвек С. Ф. Система фізичного виховання молодших школярів для викладачів та студентів вищих навчальних закладів освіти І – ІІ рівнів акредитації: Навчально – метод. посібник.  – К. : ІЗМН, 1998. - 232с.
9. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская література, 2002. – 296с.
10. Герцик М. С., Вацеба О. М. Вступ до спеціальностей галузі. – Львів: Українські технології, 2002. – 232с.
11. Кочина Н. В. Розвиток рухових здібностей дошкільників на заняттях зі спортивної акробатики// Фізичне виховання в школі. – 2006.- №6.  С. 25 – 31.
12. Курок О. І., Васін Ю.Г., Синіговець В. І. Психолого-педагогічні аспекти навчання руховим діям: Навчальний посібник. Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. – 137с.
13. Лапутин А. Н. Обучение спортивным движениям. – К.: здоровя, 1986. – 216с.
14. Лях В.И. Двигательные способности // Физическая культура в школе. – 1996. № 2.-С. 2.
15. Матвіїшина Т. Ю. Розвиток фізичних якостей як складова особистісного вдосконалення учнів // Фізичне виховання в школі. – 2009. - № 1. С. 37 – 41.
16. Мохан Р., Глессон М., Гринхафф П. Л. Биохимия мышечной деятельности и физической тренировки. – К.: Олимпийская література, 2001. – 296с.
17. Романенко В. А. Диагностика двигательных способностей : Учебное пособие. – Д. : ДонНУ,2005. - 290с.
18. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. – К.: Держкомспорт, 2004. – 16с.
19. Платонов В. Н. система підготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теорія и ее практические приложения. _ К.: Олимпийская література, 2004. – 808с.
20. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізична культура 5 – 12 класи. – К.: ВТФ Перун, 2005. -272с.
21. Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів. Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: Олімпійська література. – 2001. – 439с.
22. Решетников Н. В., Кислицын Ю. Л. Физическая культура. – М.: Академия, 2001. – 152 с.
23. Романенко В. А. Диагностика двигательных способностей. – донецк: ДонНУ, 2005. – 290с.
24. Теорія и методика физической культуры / Под ред. Ю. Ф. Курамшина. – М.: Советский спорт, 2003. – 464с.
25. Теорія і методика фізичного виховання / Під ред. Т. Ю. Круцевич Том 1: Підручник. –К. : НУФВСУ Олімпійська література ,2008. - 392с.
26. Терентьєва Н. М., Мамешина М. А., Масляк І. П. Теорія та методика фізичного виховання. Навчальний посібник -Харків: ХДАФК, 2010. -172 с.
27. Ткачук В. А. , Віхров К. М. Вікові особливості періодизації розвитку рухових здібностей школярів// Фізичне виховання в школі. – 2009. - № 6. – С.36 -39.
28. Шиян Б. М., Папуша В. Г. Теорія фізичного виховання. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 184с.