Загальна характеристика та особливості етапів навчання

Усі словесні методи у фізичному вихованні лаконічні, тому що ми користуємось стройовим статутом і гімнастичною термінологією.

Метод забезпечення наочності. Цей метод передбачає в основному опосередковану наочність, це:

• малюнки,
• схеми,
• фотографії,
• предметно-модельна та макетна демонстрація (муляжі, моделі тіла та знаряддя, макети поля, спортмайданчиків),
• кіно- та відеодемонстрація;
• вибірково-сенсорна демонстрація (метроном, магнітофон) відтворення окремих параметрів рухів, найчастіше часових характеристик (веслування);
• методи направленого відчування рухів, тобто уточнення м'язових відчуттів в процесі засвоєння рухів;
• методи орієнтування - це введення предметних орієнтирів (підвішені м'ячі, прапорці тощо);
• методи лідерства та поточного сенсорного програмування застосування автоматичних приладів як лідера;
• методи термінової інформації - екстрене отримання відомостей про виконання вправ з метою корекції (дзеркало, складні прилади).

Метод практичної вправи. У теорії і практиці фізичного виховання розрізняють два підходи до розучування вправ: у цілому, або по частинах з наступним об'єднанням частин у цілісну рухову дію. Звідси походять два методи розучування: цілісний (метод розучування вправ у цілому) і розчленований (метод розучування вправ по частинах).

Цілісний метод (метод розучування вправ у цілому) застосовується на всіх етапах і передбачає їх багаторазове повторення в тому вигляді, в якому вони є предметом навчання. На початковому етапі навчання він може використовуватись, якщо учні мають високий рівень підготовленості, а вправа, яка вивчається, порівняно проста. На заключному етапі цей метод застосовується завжди.

Позитивною рисою даного методу є те, що цілісне розучування сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв'язків одноразово на всі рухи рухової дії. Недоліком є те, що учень одночасно повинен вирішувати багато рухових завдань, а отже зосередити увагу на всіх деталях техніки.

Розчленований метод (метод розучування вправ па частинах) полягає в тому, що складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об'єднують їх. Це на початковому етапі полегшує оволодіння цілісною дією.

Позитивною рисою даного методу є те, що таке навчання дозволяє послідовно концентрувати увагу на окремих рухах. Слід пам'ятати, що перехід від методу розучування по частинах до цілісного засвоєння дії повинен бути своєчасним, тому що запізнення зі встановленням зв'язків між окремо вивченими рухами може бути дуже складним завданням при їх об'єднанні в цілісну рухову дію.

До методів суворої регламентації діяльності учнів належать: методи рівномірної, перемінної та повторної вправи.

Якщо дії можна навчати як цілісно, так і розчленовано (стрибки в довжину), то перевагу слід віддавати цілісному методу, бо інакше, багато часу треба щоб з'єднати частини вправи в єдине ціле.

Метод рівномірної вправи характеризується виконанням рухових завдань із незмінною і, як правило, невисокою інтенсивністю, тривалий час без перерв для відпочинку.

Метод перемінної вправи характеризується виконанням рухового завдання зі зміною інтенсивності руху, тривалий час без перерв для відпочинку.

Метод повторної вправи - характеризується виконанням рухового завдання декілька разів (багаторазово) з перервами для відпочинку.

До методів часткової регламентації діяльності учнів належать ігровий і змагальний методи.

Ігровий метод. Застосовується для придання навчанню емоційного окрасу. Він має такі риси:

• сюжетну організацію, тобто діяльність учнів організується у відповідності до умовного сюжету, правил, замислу
• гри;
• різноманітність засобів досягнення мети (в грі, як Правило, допускаються різні шляхи виграшу, що найчастіше носить комплексний характер);
• широка самодіяльність у процесі гри;
• моделювання міжособистих і міжгрупових відношень та підвищена емоціональність;
• обмежені можливості точного дозування вправ. Гра не дає можливості жорстко програмувати зміст вправ і регулювати навантаження за величиною та напрямком.

Ігровий метод застосовується, в основному не на початковій стадії навчання, а в процесі вдосконалення вправи, тобто на III етапі процесу навчання.

Змагальний метод. Основне тут — зіставлення сил в умовах суперництва, боротьби за першість.

Він характеризується:

• максимальним проявом фізичних якостей;
• максимальним проявом функціональних можливостей організму;
• предметом змагань;
• порядком боротьби за перемогу;
• засобом оцінки досягнень.

Застосовується теж на III етапі формування руху, тобто, коли навичка вже сформована.

Позитивний ефект навчання залежить від послідовного вирішення задач навчання і раціонального застосування методів. Навчання значно прискорюється, якщо проводиться на основі інформаційних процесів про розвиток сили, про підвищення рівня дифереціювання просторових, часових і силових характеристик руху. Отже, основа ефективного навчання рухам – реалізація задач навчання з урахуванням закономірностей адаптаційних процесів організму учнів.

Дидактичні дослідження дозволяють сформулювати навчальні завдання і визначити засоби необхідні для їх вирішення. Рефлекторна теорія, теорія функціональних систем, теорія побудови руху не розглядають завдань навчання і не визначають його зміст, але дані, отримані в результаті досліджень, пояснюють необхідність взаємозв´язку між задачами навчання та дидактичними теоріями, на яких будується процес формування рухових умінь і навичок.

Пердумови успішного засвоєння рухових дій:

Перша передумова – фізична підготовленість учня до розучування дій, що потребують проявів тих або інших рухових якостей  (швидкісно-силових, витривалості, гнучкості і т. д.).

Навчитися лазити по канату, робити шпагат, приймати м´яч у грі можна тільки за умови достатнього рівня розвитку сили, швидкості, гнучкості, спритності і т. п.

Досягнутий до початку розучування дії рівень необхідних рухових якостей контролюють за допомогою  тестових вправ.

Друга передумова – наявність рухового досвіду: чим багатший фонд набутих раніше рухових умінь і навичок, тим швидше та без особливих труднощів буде здійснюватися навчання нової рухової дії, оскільки учень буде мати можливість спиратися на попередній руховий досвід. Рухові уявлення формуються по мірі накопичення рухового досвіду та фіксуються у довгочасній пам´яті.

Якщо руховий досвід учня  недостатній, то потрібно запропонувати такі підвідні вправи, котрі, будучи доступними, дозволять сформувати необхідні уявлення про рухову дію.

Третя передумова – психічна готовність. ЇЇ основою є мотивація навчальної діяльності та установки на послідовне вирішення часткових завдань.

Навчання буде успішним лише тоді, колидосягнення мети навчання стане пріорітетним мотивом. Головна умова формування мотивації – включення учня  до відповідної діяльності.

Учитель повинен стимулювати позитивні мотиви навчальної діяльності. Це можливо досягнути продуманою організацією навчального процесу, чіткою і послідовною системою вимог до навчальної дисципліни учнів.

Психічна готовність до оволодіння руховою дією визначається також ступенем розвитку вольових якостей, особливо коли дія пов´язана з ризиком та іншими досить значними психічними труднощами (акробатичні стрибки та стрибки у воду, стрибки на лижах з трампліна, швидкісний спуск на лижах і т. д.).

Тільки персвідчившись у готовності учнів до засвоєння рухових дій, педагог може розпочати навчання. Залежно від координаційної складності вправи, що розучується, рівня вимог до фізичної і психічної підготовленості того, кого навчають, тривалість навчання буде різною.

Процес навчання руховим діям умовно поділяють на три етапи:

1. Початковий етап навчання руховій дії.
2. Етап поглибленого вивчення.
3. Етап закріплення і подальшого розвитку рухової навички.

Сутність кожного етапу навчання можна коротко сформулювати наступним чином: для першого етапу характерним є постановка рухової задачі і допомога учневі в пошуку найраціональніших шляхів її вирішення; другий етап пов'язаний з детальним вирішенням поставленої задачі; на третьому етапі здійснюється закріплення знайденого рішення рухової задачі і створення необхідних умов для використання досягнутого у вирішенні наступних рухових задач.

Варто підкреслити, що  розподіл процесу навчання на окремі етапи є умовним. Процес навчання руховій дії, в принципі, єдиний і неподільний. Всі умовно виділені етапи взаємозалежні і між ними немає різких меж і різких переходів. Ці етапи, як правило, не стикуються один з одним, а накладаються один на одного, тобто кожен наступний етап зазвичай починається на основі попереднього. Залежно від рухових дій, що вивчаються, завдань, які стоять, та контингенту учнів, які займаються, структура навчання конкретизується. В одних випадках завершується на перших двох етапах (якщо це підвідні вправи до основної вправи). В інших випадках мають місце усі етапи (спортивне вдосконалення). Важливе значення має етап удосконалення у процесі спортивного тренування.

Справді, рухова задача, поставлена на початковому етапі навчання, уточнюється протягом усього періоду навчання; поняття поглибленого навчання досить умовне хоча б тому, що удосконалення техніки виконання вправи, що розучується, по суті, вже на початку навчання нової рухової дії; і, закріплення досягнутого, як правило, відбувається паралельно з освоєнням нового.

У трьох етапів, які виділені у процесі навчання ( їх називають також ступенями, фазами, стадіями), немає поки єдиних постійних назв. Автори книг і підручників називають основні етапи навчання по-різному (наприклад початковий етап навчання називають етапом першонавчального вивчення, етапом створення уявлення про рухову дію, початкове розучування або етапом створення попереднього уявлення про вправу тощо). Але урізноманітнення є лише зовнішнім, формальним і зазвичай не входить за рамки термінологічних розбіжностей. Важливо, що внутрішній зміст основних етапів навчання, їхня сутність розуміється і трактується в більшості випадків однаково.

Цілісний процес навчання поділяють на етапи для полегшення розуміння і засвоєння складної структури навчання руховим діям. Умовний розподіл на етапи дозволяє більш чітко сформулювати основні дидактичні задачі на різних стадіях формування рухової навички і систематизувати способи вирішення задач.

 

Висновки до першого розділу

У першому розділі ми здійснили короткий екскурс в історію розвитку вчення про довільні рухи. З´ясували провідну роль вітчизняної науки на більшій частині шляху формування вчення про рухові дії. Прослідкували ідеї видатних вчених починаючи від І. М. Сєченова, І. П. Павлова та В. М. Бехтєрева.

Зупинилися на педагогічних та фізіологічних основах управління руховими діями. Адже викладання – це характерна діяльність педагога, навчання – основа діяльності учня. Ці дві сторони одного процесу тісно пов´язані між собою та проходять практично одночасно.Вказали на дидактичні принципи навчання рухових дій, відмітили п´ять рівнів побудови рухів, кожен з яких має свою функцію  та орієнтацію.

Охарактиризували також методологічний механізм процесів навчання руховим діям.

Хочеться відмітити завдання навчання руховим діям:

• створити уявлення про техніку руху;
• розвивати рухові якості, які необхідні для навчання руховим діям;
• навчити руховим діям, без яких неможливо виконати фізичну вправу;
• навчити умінням управляти рухами;
• навчити підвідним вправам;
• навчити виконанню вправи в цілому;
• забезпечити високий рівень працездатності;
• навчити вправі в сполученні.

Зупинилися також на методологічному механізмі процесів навчання руховим діям.

Розглянули методи які використовуються при навчанні фізичних вправ, а саме: метод використання слова, метод забезпечення наочності, метод практичної вправи (тренінг).

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕТАПІВ НАВЧАННЯ РУХОВИХ ДІЙ

 

2.1. Початковий етап навчання  руховим діям

Мета цього етапу: навчити основам техніки і сформувати рухове вміння.

На етапі початкового розучування ставляться слідуючі завдання:

1)   утворити загальну уяву про рухову дію;

2)   навчити не освоєним  раніш частинам руху;

3)   сформувати загальний ритм  руху;

4)   попередити та усунути  непотрібні рухи і викривлення  техніки[26,52].

Значення цього етапу у формуванні рухової навички визначається ступенем труднощів, насамперед, структурною складністю рухової дії,що розучується. Чим складніша техніка виконання елемента і чим менш знайома вона учневі, тим у більшій мірі хід становлення рухової навички залежить від того, наскільки раціонально організований і побудований початковий етап навчання: по-перше, правильно і дохідливо поставити перед учнем рухове завдання, а по-друге, максимально полегшити йому пошук основного варіанта її вирішення, тобто допомогти учневі скласти програму дій, у результаті якої учень повинен виконати рухову дію в цілому, в його основному варіанті.