Загальна характеристика та особливості етапів навчання

 

2.2. Етап поглибленого навчання

Мета цього етапу: довести "грубе" володіння технікою до відносно правильного та точного (коли на першому етапі засвоюється основа техніки, то на другому етапі засвоюються залишки компонентів техніки: основна ланка та деталі).

На етапі поглибленого навчання ставляться слідуючі завдання:

1)   поглибити порозуміння  дії, що вивчається;

2)   уточнити просторову, часову  та динамічну характеристики  рухів;

3)   домогтися вільного та  цілісного виконання руху;

4)   наприкінці етапу сформувати рухову навичку.

На цьому етапі рухове вміння частково переходить до навички. Уточнення техніки та формування рухової навички відбувається за рахунок багаторазового стереотипного відтворення рухового вміння. При цьому виправляється ряд дрібних помилок. Ряд фаз руху поступово автоматизується. В кінці цього етапу система дії набуває стаціонарний характер, закріплюється система протікання нервово-регуляторних процесів, тобто відтворюється динамічний стереотип.

У міру автоматизації рухів збільшується можливість кількості повторень. Але й тут також слід уникати втоми, тому що це може бути причиною розладу рухів і закріплення помилок. Велике значення тут має самоконтроль засвоєння структури руху [26,52].

Етап поглибленого навчання будується відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння, його переходу у рухову навичку.

За фізіологічними уявленнями, на цій стадії формування навички відбувається найтонкіше спеціалізація та впорядкування центрально–регуляторних нервових механізмів (концентрація збуджень, розвиток внутрішнього гальмування та ін.), що дозволяє точно регулювати рух. Провідна роль у системі диференціації під час управління рухом переходить до рухового аналізатора (м’язове відчуття). Рухи, що виконуються, сприймаються усіма органами чуття.

За рівності обдарованості і рухового досвіду результати навчання залежать від здатностей концентрації уваги на відчуттях, які виникають та ступеня розуміння того, що вивчається.

У процесі виконання вправ контроль за відповідністю їхньої структури руховим завданням, які вирішуються, ведеться чуттєвим апаратом. Він реалізується за рахунок відчуттів, які виникають у шкірі, м´язах, суглобах під час виконання вправ, тобто кінестезичних відчуттів.

Виділяють окремі прояви кінестезичної чуттєвості: почуття простору, снаряда, води, часу, снігу і т. д.

Значення чуттєвого контролю зростає за ступенем автоматизації рухів, яке характеризується тим, що людина може вирішити рухове завдання без фіксації уваги на його частинах. Частковими завданнями навчання на цьому етапі будуть:

1. Уточнення техніки рухової дії за кінематичними, ритмічними і динамічними характеристиками.
2. Поглиблення і розширення створеного уявлення про рухи, що вивчається
3. Формування навички, тобто вільного і стабільного виконання рухової дії.
4. Створення передумов для варіативності реалізації навички.

Усі ці завдання вирішуються у процесі багаторазового повторення рухової дії або її частин, під час якої поступово активізується управління елементами, з´єднаннями і руховою дією у цілому. До кінця цього етапу функціональна система рухової дії стабілізується, встановлюється певна системність протікання нервово-регуляторних процесів, створюється так званий стереотип, Провідна роль у системі еферентації при управлінні рухом переходить до рухового аналізатора – м’язового чуття. На цій стадії формування навички відбувається найтонкіше спеціалізація й упорядкування рефлекторних зв’язків, що дозволяє тонко диференціювати рухи.

Основою методики навчання на цьому етапі є метод повторного виконання цілісної вправи з вибірковим відпрацюванням деталей техніки методом по частинах.

Після засвоєння основного варіанта техніки рухової дії у звичайних умовах корисно виконувати дію в ускладнених і мінливих умовах. Варіювання умов на етапі поглибленого розучування особливо бажано для тих дій, що будуть застосовуватися безпосередньо на змаганнях зі спортивних ігор, боротьби, боксу, фехтування і т. д.

Великий дидактичний ефект досягається, якщо

1. Варіативне повторення застосовується у вигляді завдань, які потребують від учня пошуку оптимального вирішення, тоді воно стає основою проблемного навчання, що виховує самостійність та творчий підхід до вирішення завдання;
2. Варіативні повторення здійснюються не тільки в умовах загальних занять, а й в умовах змагань, у трудовій, армійській діяльності та у повсякденному житті;
3. Варіативні повторення супроводжуються підвищенням інтересу учнів до занять, що досягається новизною умов, поєднань, елементів, новим спаринг-партнером.

По мірі засвоєння техніки рухової дії навчання набуває індивідуального характеру з урахуванням особливостей будови тіла, фізичної підготовленості, рухової обдарованості і т. п. навчаючи рухових дій, розрахованих на максимальний прояв фізичних (рухових) якостей, на цьому етапі доцільно стимулювати можливо повну мобілізацію і прояв рухових можливостей, широко застосовуючи загальний та ігровий методи фізичного виховання.

Особливого значення на цьому етапі набуває ідеомоторне тренування. У поєднанні з багаторазовими виконаннями вправ воно сприяє уточненню рухів, вихованню впевненості. Основою методу ідеомоторного тренування є рухові уявлення, що спеціально викликаються. Фізіологічною основою ідеомоторного тренування є закономірний зв'язок між психічними і фізіологічними процесами.

Будь – які рухи людини – це результат відповідності психічних процесів і навпаки6 будь – який психічний процес відображається в рухах людини.

Мисленнєве уявлення про певний рух автоматично породжує у відповідних м´язах скорочення і розслаблення, отже, уявлення рухів приводить до виникнення фізіологічних процесів, характерних для рухів.

Ідеомоторне тренування дає можливість швидше оволодіти технікою фізичних вправ, відновлювати у свідомості образ рухів. Тривалість ідеомоторного тренування – по 2 – 3 хвилини кілька разів протягом дня.

Імітаційний метод виконання вправ дає можливість відтворювати структуру вправ у цілому і по частинах за допомогою тренажерів (лижоролери та ін.).

На цьому етапі великого значення набуває застосування методів сенсорного (чуттєвого) орієнтування (виконання із заплющеними та зав’язаними очима; використання орієнтирів, заснованих на тактильній чутливості, допомога викладача – для уточнення руху або виправлення помилок).

Використовуючи ці методи, потрібно підвищувати вимоги до дотримання заданих кінематичних і динамічних характеристик руху (довжина кроку, частота кроків, сила відштовхування або удару, швидкість виконання прийомів у боротьбі, амплітуда і т. п. ).

При навчанні, закріпленні і удосконаленні використовуються : доповняльні зорові, звукові орієнтири, фізична допомога та зміни умов навчання. Використання додаткових зорових і звукових орієнтирів допомагає формуванню правильного рухового уявлення про просторові та часові параметри рухів, що вивчаються.

До зорових орієнтирів відносяться позначки крейдою, м’яч, планка чи мотузка тощо. Завдання учня - не торкнутися орієнтира якоюсь частиною тіла, оббігти чи подолати його, або навпаки торкнутися.

Звуковими орієнтирами можна вважати сигнали голосом, музичними інструментами тощо. Звукові сигнали допомагають визначати моменти своєчасного прикладання основних м’язових зусиль, засвоювати ритм і темп рухів, як всім тілом, так і окремими його частинами.

Можлива також і фізична допомога. Виділяють такі її різновиди: фіксацію окремих положень, проводку по руху, підтримку і підштовхування. Фізична допомога направлена на створення чи концентрацію рухового уявлення про технічну структуру руху, що вивчається.

Використовуючи фізичну допомогу, потрібно пам’ятати, що учні швидко звикають до неї, в результаті чого знижується активність, послаблюються відчуття і віра в свої сили.

Зміни умов навчання, як методичний прийом використовуються лише при удосконаленні техніки елементів. Це дозволяє підвищити в учнів інтерес до вправи, що вивчається. Виконуючи вправу у змінених умовах , учні отримують додаткову інформацію про технічну основу вправи, що виконується.

Уточнення і вдосконалення деталей техніки вимагає вдумливої і кропіткої роботи. На цьому етапі навчання також важливо дотримуватися визначеної послідовності у виправленні помилок і неточностей. Прагнення внести у процес формування рухової навички одночасно кілька уточнень, як правило, не дає бажаного результату. При уточненні техніки виконання недоцільно зосереджувати увагу учнів одночасно більш ніж на двох технічних деталях. У зв’язку з тим, що виправлення помилок вимагає значної нервової напруги, не слід форсувати цей процес, виправити помилку за одне заняття. Тривале зосередження уваги і сил на одній помилці, як правило, веде до даремної витрати часу і може породити зневіру у свої сили.

По мірі оволодіння руховою дією рухи виконуються з усе більшою свободою, легкістю, з меншою витратою сил і енергії, а це створює можливість збільшення кількості повторень. Проте доводити тих, хто займається, до крайніх ступенів стомлення не рекомендується, тому що це може викликати появу помилок і навіть розлад рухів.

Особливо ретельного дозування і контролю потребують дії з циклічною структурою. У цих випадках, коли під час занять спостерігаються відхилення у техніці виконання циклічної вправи, подальше її виконання слід припинити та дати тим, хто займається, відпочинок до повного відновлення працездатності та згасання помилок умовно-рефлекторних зв’язків, які виникли.

На етапі поглибленого розучування, як правило, застосовується  розтягнуте повторення – матеріал розподіляється на відносно великому відрізку.

При встановленні частоти повторень та тривалості інтервалів відпочинку необхідно враховувати, що працездатність організму буває вищою при коротких, але частих інтервалах відпочинку, ніж при тривалих, але рідких, тому,  зокрема, небажане здвоювання уроків фізичної культури в школі.

Оцінюючи порівняльну результативність існуючих способів повторення, слід пам’ятати, що розтягнуте повторення дає більший ефект при важкому навчальному матеріалі, вправах високої інтенсивності, легкий матеріал доцільно засвоювати концентрованим повторенням.

Успіх на етапі поглибленого навчання вправ багато в чому залежить від свідомої активності учнів. Це має визначну фізіологічні основу. Активність учня. Його зацікавленість в успіху сприяють підвищенню рівня збудливості нервових клітин. Відомо, що лише при достатньому збудженні нервових клітин, можливе успішне утворення умовних рефлексів. Підвищенню активності учнів на стадії уточнення рухової навички сприяє зміна умов виконання вправи, а саме6 постановка конкретних рухових задач, виконання вправи на оцінку, застосування змагального методу. Змагання можна проводити як на краще виконання усієї вправи, так і на точність відтворення її окремих ланок. Корисно, щоб учні під керівництвом викладача самі оцінювали успіхи один одного. Проте, використання змагального методу доцільне лише тоді, коли учні в достатній мірі опанували основи рухової навички. Раніше застосовувати цей метод не слід, так як змагальний момент, підсилюючи прагнення учнів будь – що виконати вправу, відволікає їхню увагу від деталей техніки. Іншими словами, застосування змагального методу стає доцільним тоді, коли можна поставити задачу не просто виконати вправу, а виконати її добре або відмінно, з високою координацією рухів.

Тривалість етапу поглибленого навчання залежить від ступеня оволодіння школою рухів і гімнастичним стилем. Недоліки в тому й іншому можуть істотно продовжити другу стадію формування рухової навички.

 

2.3. Етап закріплення і подальшого розвитку рухової навички

Мета цього етапу: забезпечити досконале володіння руховою дією в різноманітних умовах та ситуаціях.

На етапі закріплення і подальшого розвитку рухової навички ставляться слідуючі завдання:

1)   закріпити навичку володіння технікою руху;

2)   вміти виконувати навичку  в різноманітних умовах та  при максимальному прояві фізичних  якостей;

3)   завершити індивідуалізацію  техніки.

Основним критерієм міцності рухової навички є стабільність її виконання, під якою розуміється уміння багаторазово повторювати вправу без помилок.

На 3-му етапі збільшується рухливість динамічного стереотипу, застосування його до різних змін зовнішніх умов. Вивчена дія сполучається з іншими, засвоєними раніш. Вдосконалюються деталі техніки у процесі цілісного відтворення навички. На цьому етапі дію багаторазово повторюють у самих різноманітних умовах (при ускладненні зовнішнього середовища, при втомі, при різному психологічному стані, При підвищенні фізичних зусиль, в ігровій та змагальній діяльності тощо).

Для цієї стадії характерна автоматизація рухів,що складають технічну основу рухової дії. Учень одержує можливість при виконанні вправи зосереджувати увагу на окремих елементах техніки і при необхідності відносно легко переключати її з одних деталей на інші. Створюються умови для відпрацювання деталей техніки, які забезпечують легкість, невимушеність і виразність при виконанні рухів. Удосконалення деталей техніки, що гадають рухам індивідуальної своєрідності та є однією з важливих задач цього етапу.

На цьому етапі відбувається органічне злиття закріплення руху та виховання фізичних якостей, що дозволяє бачити Максимальну ефективність дії.

Інше важливе завдання полягає в тому, щоб забезпечити впевнене виконання рухової дії в різних умовах, тобто максимально зменшити вплав різних негативних факторів ендогенного й екзогенного характеру. Для цього на заключному етапі формування рухової навички доцільно широко варіювати умовами навчання. Якщо на другій стадії формування рухової навички зміна умов виконання вправи повинна бути обов’язково поступовою, то тепер стає можливим застосування різних контрастних завдань, що включають і такі, які зобов’язують учня переборювати вплив негативного переносу навички.

Метою цього етапу є формування вміння вищого порядку, тобто реалізація сформованої навички в умовах її практичного застосування на змаганнях, у побуті, у виробничій та військовій діяльності.