Мовний конфлікт в україні (дослідження контенту газет: «день», «газета по-українськи», «сегодня»)

          Проросійську позицію преси у мовному протистоянні ілюструють статті публіциста газети «Сегодня» О. Бузини. Аналізуючи вісім його публікацій за час конфлікту, ми показали, що зміст «Авторської колонки» цього відомого журналіста позбавлений позитивної аналітики, такту і викладений в іронічно-скандальній інтонації. [«Сегодня:03/15/ 2012; 6/01/2012; 8/05/2012; 7/08/2012; 8/09/2012;08/12/2012;08/15/2012;09/07/2012].

     У роботу  також увійшли газетні статті  про мовний конфлікт відомих мовознавців та пресознавців О. Пономаріва, О.Чекмишева, Г.Почепцова, Н.Шумарової, політичних діячів І.Дзюби, Ю.Щербака та ін. Зокрема, у своїх газетних публікаціях відомий український мовознавець Л.Масенко роз’яснює зміст Європейської хартії регіональних мов у контексті українських реалій, розкриває суть політичних спекуляцій навколо мови, аналізує причини гострих проблем українсько-російської двомовності, пропонує читачам варіванти виходу із мовної кризи, які збалансують інтереси української,1 російської та мов меншин[«День»: 07/03/2012].

      У даному дослідженні використано також тексти відкритих листів до Президента України та заяв представників науки, культури, громадських організацій з оцінкою мовного закону.

     Цінним джерелом для розкриття теми є листи читачів газет, зокрема,»День» та «Газети по—українськи»,. у яких часописи ілюструють позицію аудиторії і за допомогою яких ведуть діалог на свої шпальтах.

          Аналізуючи контент текстів газет «День», «Газета по—українськи», «Сегодня», ми переконалися, що це цінне історичне джерело із висвітлення проблем мовного конфлікту в Україні в новітню добу. Найперше тому, що вони друкують матеріали історичного змісту. По-друге, з кожним роком публікації попередніх років набувають цінності історичної інформації. Форми інформації, які мають історичну цінність: документи, поточно-хронологічна інформація, статті про історичні події та визначних осіб минуло України, в тому числі, видатних борців за збереження і розвиток української мови. Аналізуючи контент газет 5, 10- річної давності, розуміємо, що він також є цінним історичним джерелом новітньої доби, адже журналістські публікації, статті відомих людей нашого часу, фотографії та інші зображальні засоби фіксують події не лише мовного конфлікту,а в цілому державотворення. Матеріали видань про мовний конфлікт в незалежній Україні, висвітлені в історичній ретроспективі, показані безпосередньо, комплексно, зберігають історичну правду про мовне питання. Системність подачі історичної інформації газетами, оцінка подій, зроблена експертами, аналітиками, письменниками, науковцями, читачами нашого часу, діалогічність висвітлення конфлікту підвищують цінність публікацій як достовірного історичного джерела для майбутнього.

 

Висновки до 1 розділу

1. Дослідження місця і ролі преси в сучасному мовному конфлікті  України є надзвичайно актуальним  в розвитку журналістикознавства.

2. Методологічною базою  роботи послужили ідеї та концепції,  представлені у працях вітчизняних  та зарубіжних дослідників у  геополітичному, історичному,культорологічному,соціолінгвістичному, журналістикознавчому  аспектах.

3. Не дивлячись  на велику кількість досліджень  присвячених історії мовного  конфлікту в Україні  та  діяльності ЗМІ, проблема діяльності  преси в умовах мовного конфлікту  залишається малодослідженою. 

4. Наукової розробки потребують такі актуальні питання як, інформаційні фактори мовного конфлікту, специфіка висвітлення питань масово-інформаційної діяльності  газет в конфлікті, механізм дії преси як суб’єкта та об’єкта мовного конфлікту та ін.

5. Контент текстів газет «День», «Газети по-українськи», «Сегодня» є цінним інформаційним джерелом із висвітлення проблем мовного конфлікту в Україні в новітню добу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

МОВНЕ ПИТАННЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

 

 

2.1.Мовний  конфлікт як стан комунікації-поняття

 

           Конфлікт є невід’ємним фактором суспільного розвитку. Історія людства розвивається як конфлікт. Причиною соціального конфлікту є економічні, ідеологічні , мовні та інші протиріччя.

          Термін «конфлікт» походить від латинського слова «conflictus», що у  перекладі означає «зіткнення»,«протидія», «протиборство». У науці не вироблено універсальної типології конфлікту, а в основу класифікації покладено сферу їх виникнення і перебігу, таким чином розрізняють економічний , соціальний , політичний конфлікт, тощо.

         У науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають право на існування, бо кожне з них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену. У найзагальнішому вигляді конфлікт є формою взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, державами.

           Німецький вчений Р. Дарендорф  розглядав конфлікт як ситуацію, в якій має місце невідповідність між правами соціальних груп на доступ до соціальних, у тому числі матеріальних, благ і можливостями реалізувати ці права, тобто наявністю реального доступу до цих благ. Він зазначав: «Я використовую термін «конфлікт» як для визначення суперництва, конкуренції, суперечок і намірів [47, 102].

          Французький дослідник Х. Таузард  конфліктом називає «ситуацію,  в якій дійові особи (індивіди, групи, організації, нації) або  переслідують несумісні цілі  та цінності, або одночасно в конкурентній манері прагнуть досягнути одну й ту саму мету» [52, 120].

          Американські дослідники Р. Макк і Р. Снайдер вважали, що конфлікт - це ситуація, яка виникає за наявності щонайменше двох сторін, відносини між якими складаються на базі якогось дефіциту і побудовані таким чином, що сторони прагнуть отримати вигоду за рахунок одна одної, і їхні дії спрямовано на досягнення несумісних цілей, що виключають одна одну [ 43, 51].

          Для розуміння підвалин конфлікту необхідно збагнути його соціальний складник(вперше на цьому наголосив Л.Козер). В основі соціального підходу до інтерпретації природи конфлікту лежить принцип соціальних суперечностей(формалізація та систематизація подій, що виникають на грунті конфлікту,соціальна динаміка, яка порушує рівновагу подій та явищ у суспільстві ).Л. Козер розглядав конфлікт як «боротьбу за цінності і право на певний статус, володіння могутністю і ресурсами, в якій мета опонентів - нейтралізація завданої шкоди або усунення суперника» [47, 170].

          В українській науці соціальний  конфлікт визначається як загострення  суперечностей сторін, пов’язане  з відмінностями їхнього становища  у суспільстві й пов’язаної  з цим реальної чи надуманої  суперечності інтересів, цілей  і цінностей, зіткнення та протиборство.[80,173].

          Тобто, під конфліктом розуміється  дія протилежних, несумісних в  даній ситуації тенденцій, мотивів,  інтересів, типів поведінки. Цим поняттям описується будь-яка конкурентна взаємодія двох чи більше сторін у процесі обстоювання власних інтересів, прав чи повноважень. За всієї різноманітності тлумачень суті конфліктів загальним для них є визнання того, що в основі соціального конфлікту лежить суперечність, зіткнення інтересів.

          Варто зауважити, що науковці, які займаються теорією конфлікту, ще й до сьогодні не дійшли загальної думки про позитивну чи негативну роль конфлікту в  житті суспільства. Одні вважають , що це негативне явище , яке приводить до дестабілізації і руйнування,інші вважають, що будь який конфлікт є джерелом розвитку системи, стимулом суспільних процесів.

        Останнім часом дослідники особливу увагу звертають на аналіз маловивченої проблеми вибору поведінки особистості, маси, груп в конфліктній ситуації. Вирізняють такі типи поведінки: пряме протиборство чи конкуренція; ухилення; пристосовництво; уступки; співробітництво [92,167].

          Вироблені на сьогоднішній день  різними науками підходи до  визначення поняття конфлікту дають нам розуміння поняття мовного конфлікту, його структури, мотивів, засобів, характеру та ін.

            Поняття мовний конфлікт в науці розглядається як різновид соціального конфлікту, як протиборство, протистояння, спір, зіткнення інтересів на мовному грунті.

            Мовний конфлікт в суспільстві  –це різновид соціальних взаємодій і комунікації. Це результат особливого типу спілкування, особливий стан комунікації,. результат мовної поведінки. [91,108].

           Аналіз джерел з питань мовного конфлікту дозволяє нам виділити його структуру, тобто сукупність його стійких елементів, динамічно взаємопов’язаних, які організовують його в цілісну систему. Складові мовного конфлікту: 1. Мова- об’єктивне джерело конфлікту, яке відображає суть  розходження між  його учасниками. 2. Мотиви, інтереси, позиції сторін, які переходять в ту чи іншу стадію конфлікту, затихають, чи активізуються за певних умов(наприклад, перед виборами), які лежать в основі мовних протиріч. 3. Учасники, сторони конфлікту, тобто суб’єкти, безпосередньо чи опосередковано втягнуті в конфлікт( держава, політики, партії, клани, маси, окремі особистості 4. Засоби конфлікту. 5. Характер конфлікту (Додаток А).

          У мовному конфлікті слід розрізняти причину й привід. Причиною мовних зіткнень є не так смислові бар’єри, як зіткнення ментальностей. Кожне слово чи вислів має притаманне лише його мові семантичне коло, смислове і ціннісне. Якщо смислові відмінності здебільша сприймаються, то ціннісні часто випадають із контексту сприймання. Це призводить до неповного чи неправильного розуміння, до ворожості і сутичок. Цим можна пояснити й те, чому люди так відстоюють власну мову при взаємодії близьких мов. Коли мови далекі, акцентується смислове узгодження. Коли мови близькі, людей дратують смислові відмінності, при тому, що своя мова видається не лише приємнішою, а й правильнішою.

          Сучасні науковці, політики, журналісти, пересічні люди, з певними відмінностями  у формулюванні, під мовним конфліктом  розуміють конкурентну взаємодію  двох або більше сторін з  різнорідними світоглядними поняттями,  політичними інтересами, мовно-духовними цінностями, які змагаються між собою за владу, за економічні, політичні і духовні ресурси. Це означає, що мовний конфлікт не виникає сам по собі. Він невіддільний від суспільних відносин в цілому і відбиває всі елементи суспільної взаємодії. Ю.Лотман стверджує: “Ми занурені у мовний простір. Ми навіть у засадничих умовних абстракціях не можемо вихопитися з цього простору, який нас огортає, але частиною якого ми є і який, водночас, є частиною нас”[61, 176.].

          Отже, говорячи про мовний конфлікт як суспільне явище, можна мати на увазі загалом різні явища – від конфлікту між наявними засобами вираження та функціями мови до конфлікту дискурсів, наприклад, владного і альтернативного. У той же час сама мова (точніше, система соціальних цінностей і оцінок, які з нею пов’язуються) може бути основою конфлікту.

         Мовний конфлікт може розгортатися у внутрішньомовному (на одному чи різних щаблях функціональної парадигми мови) та у міжмовному (міжетномовному) просторі. Можна виділити кілька рівнів мовного (міжмовного) конфліктування:

—мегарівень – рівень світового мовного процесу: на цьому рівні всім іншим мовам народів світу протистоїть англійська як найбільш впливова, домінуюча у міжнародному спілкуванні і така, що потроху витискає інші національні мови з певних сфер функціонування, зокрема, мова Інтернету – англійська;

— макрорівень – рівень мовних регіонів (ареалів) та окремих держав: на цьому рівні регіональні мови-макропосередники протистоять іншим національним мовам, зокрема в Україні міжмовний макроконфлікт характеризує стосунки між українською та російською мовами;

— мезорівень – рівень соціальних прошарків, класів та малих груп;

— мікрорівень – рівень взаємодії індивідів (мовних особистостей);

— інтрорівень – внутрішньоособистістний рівень взаємодії мов у свідомості неодномовної особи[99,56].

          У зв’язку із цим виникає  запитання: за яких умов мовний  конфлікт  включається у політичне  протистояння. переходить у політичну  площину? 

          Мовний конфлікт в Україні, зокрема, є частиною широкого, за своєю суттю і проблематикою, світоглядного розколу в суспільстві. В процесі державотворення набув політичного змісту. Як стверджує С. Хантінгтон, „зазвичай „мовні війни” розгорялися напередодні виборів чи то спалахували у зв’язку з ініціативами уряду, роботодавців або навчальних закладів [110,12].

         Це пов’язано зі спробами суб’єктів переосмислити своє буття на основі реалій, пов’язаних із розвитком суспільства в глобальному інформаційному просторі. На нашу думку, основним фактором політизації мовного конфлікту є публічність, перехід в інформаційний простір суспільної дискусії. Інформація грає особливу роль у всіх суспільних конфліктах,. а в мовному-особливо. Газети, зокрема, беруть участь у формуванні масової свідомості, впливають на прийняття політичних рішень. Друковані видання виступають і засобом розгортання мовного конфлікту і засобом його врегулювання. Це пов’язано із двоякою сутністю суспільного конфлікту. Від того, як діють інформаційні потоки, залежить розвиток конфлікту, його ослаблення, чи загострення.