Конкурсне випробування сортів пшениці озимої селекції ПДАА

 

                                                                                                                                                                                              

56

 

 

 

Міністерство аграрної політики України

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

 

Агрономічний факультет

                       Спеціальність 6.130.100 – “Агрономія”

ДОПУСКАЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ

Зав. кафедрою селекції, насінництва і генетики

Професор_____________В.М.ТИЩЕНКО

“___”_________________2011р.

 

Дипломна робота

на тему:

КОНКУРСНЕ ВИПРОБУВАННЯ СОРТІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ СЕЛЕКЦІЇ ПДАА

 

Дипломник_______________________________Артеменко Роман Миколайович

Керівник дипломної роботи,

доктор с.-г. наук, професор ______________________Тищенко В.М.

Консультанти:

 

з економіки:__________________________

  

з охорони праці:__________________________

 

з екологічної експертизи:_______________

 

 

ПОЛТАВА – 2013 

 

Зміст

 

Вступ...................................................................................................................3

1. Огляд літератури..............................................................................................7

2. Обۥєкт досліджень………………………………………………………….....10
3. Умови та методика проведення досліджень.................................................22

3.1. Характеристика господарства....................................................................22

3.2. Характеристика ґрунтів  зони та дослідної ділянки..................................26

3.3. Погодні умови в  роки проведення досліджень.........................................28

3.4. Мета, завдання і методика досліджень.....................................................30

3.5. Агротехніка в досліді.................................................................................33

4. Результати досліджень..................................................................................43

5. Економічна ефективність..............................................................................52

6. Екологічна експертиза.....................................................................................56

7. Охорона праці…………….............................................................................61

Список літератури...............................................................................................66

Додатки...............................................................................................................70

Висновки та пропозиції……………………….……………………………......72

 

                                                     Вступ

Нарощування обсягів виробництва зерна і підвищення ефективності зернового комплексу є одним із найважливіших напрямків розвитку сільського господарства України. Успішне вирішення цього питання – одна з основних передумов становлення української державності.

Серед найважливіших зернових культур пшениця озима за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення пшениці озимої, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування [4].

Основною зерновою продовольчою культурою Полтавщини є пшениця озима. Унікальність цієї культури, її значимість для господарств області зумовлена цілим рядом факторів. Основними з них є слідуючими. Зерно пшениці є основним компонентом для випікання смачного, високопоживного хліба – самого цінного і необхідного продукту харчування людини.

Пшениця володіє багатьма природними перевагами над іншими культурами, які використовуються людьми для задоволення своїх потреб. Її зерно поживне, калорійне, його порівняно легко зберігати, транспортувати і переробляти у необхідних цілях [10].

Пшениця постачає приблизно 20 % харчових калорій для населення земної кулі і є головним продуктом харчування у більш ніж 40 країнах, на території яких проживає приблизно 35 % населення. Найбільший попит на пшеницю в європейських країнах, в яких вона постачає більше 30 % калорій.

Як продукт харчування людей пшениця є головним компонентом різних видів хліба, булок, печива, крекерів, бісквітів, пончиків, млинів, вафель, лапші, макаронів, пирогів, пудингів, багатьох напівфабрикатів для сніданків і продуктів для дітей. Вона широко використовується для приготування супів і соусів, а також у виготовленні цукерок і різних напоїв. Зародки, висівки і солод є додатковими видами пшеничних продуктів.

Хімічний склад зерна пшениці багатий і сильно мінливий. Вміст білка, мінеральних речовин, вітамінів і ферментів у розрізі сортів і різних партій може сильно розрізнятися. Ці відмінності можуть мати значний вплив на переробку, поживну цінність і ціну продуктів.

Окремі частини зернівки пшениці розрізняються за хімічним складом, а технологія розмелювання змінює співвідношення головних компонентів. Так, ендосперм є головним джерелом білка, клейковиниі крохмалю у борошні. Зародок й алейроновий шар багаті жирами, неклейковинними білками та деякими вітамінами [14].

Сорти пшениці розрізняються за фізичними, хімічними і хлібопекарськими якостями зерна. Дуже сильний вплив на хімічний склад зерна і хлібопекарські властивості мають кліматичні, ґрунтові та інші фактори зовнішнього середовища. Якість зерна сильно залежить також від продуктивності рослин навіть в одного і того сорту, тому її необхідно розцінювати конкретно, з урахуванням генотипу, умов вирощування і величини урожаю [5].

Промислове використання зерна пшениці передбачає також одержання крохмалю для використання клейстеру, спирту жиру і клейковини. Солома може бути використана для одержання паперу, картону, пакувального матеріалу і предметів мистецтва.

На якісне пшеничне зерно завжди існував, існує і зараз і буде завжди існувати високий попит. Це один із самих конкурентноспроможних продуктів, які виробляються в області.

Ґрунтові, погодно-метеорологічні умови Полтавщини в переважній більшості років сприятливі для росту, розвитку і високої продуктивності посівів озимої пшениці. Тому, саме під цю культуру відводяться максимальні посівні площі – майже четверту частину орних земель [38].

Сучасні сорти пшениці озимої мають досить високий генетичний потенціал продуктивності, який поступається в незначній мірі лише кукурудзі. У валовому виробництві зерна майже щорічно панівне місце займає озима пшениця. Часто на її долю приходиться половина, а в окремі роки і більше того, зерна, що виробляється в господарстві  області [36].

За останні роки лабораторією селекції пшениці озимої Полтавського державного сільськогосподарського інституту створено ряд сортів озимої пшениці, які пройшли державне сортовипробування і включені в реєстр сортів України з 2003 року [7].

Сорти на цей час повністю відповідають вимогам виробництва – мають високу продуктивність (50-80 ц/га) і хлібопекарські якості, стійкі до умов навколишнього середовища, хвороб і шкідників [35].

Аналіз якості зерна свідчить про те, що сорти і сортозразки селекції інституту повністю відповідають вимогам виробництва. Слід відмітити, що за довгі роки праці в лабораторії співробітниками створено унікальний селекційний матеріал, який пройшов перевірку в найскладніших погодних умовах на зимостійкість (2003 рік), на осінні і весняні приморозки (1999 - 2000 року) [6, 13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур. Археологічні дані свідчать, що в багатьох районах Азії, Європи, а також в Єгипті пшеницю вирощували за 5-7 тисяч років до нашої ери.

Вона була відома вже приблизно 6,5 тисяч років до нашої ери народам Іраку, близько 6 тисяч років — землеробам Єгипту (за деякими даними — навіть 10 тисяч років), близько 5 тисяч років — Китаю. На території СНД,  її почали вирощувати у ІV-ІІІ тисячоліттях до нашої ери.

На території України найдавніші сліди пшениці (Хмельницька область) відносяться до ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери тобто до часів трипільських племен. Древні слов’яни, що жили на території сучасної України, ще за кількасот років до нашої ери, вирощували пшеницю не тільки для власного споживання, а й для продажу іншим народам.

Місцем походження пшениці більшість дослідників вважають степові й напівпустельні райони Азії (Іран, Ірак, Закавказзя). Центром зосередження різноманітних форм м’якої пшениці є Іран, Ірак, Північна Індія, Афганістан. Центром походження твердих пшениць є Північна Африка.

З Азії пшениця приблизно 4-5 тисяч років тому потрапила в Європу — Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з’явилася лише у XVI — XVIII столітті. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії [15].

В озимих посівах в основному вирощується вид м’якої пшениці Triticum aestivum L., представлений багатьма різновидностями. На невеликих площах на півдні країни має поширення і тверда пшениця озима (Triticum durum Desf.), яка відрізняється порівняно низькою зимостійкістю. Ці види відносяться до родини Тонконогових (Роасеае), або Злакових (Gramineae).

За морфологічними особливостями види пшениці об'єднують у дві групи: пшениці справжні, або голозерні і полб'яні, або плівчасті. Плівчасті, на відміну від голозерних, утворюють ламкий колос, який у достиглому стані при легкому надавлюванні ламається на окремі колоски з зерном разом із члениками стрижня. При обмолочуванні голозерних пшениць у бункер комбайна надходить зерно без лусок.

До голозерних пшениць належать: м'яка, тверда, тургідум, карликова, круглозерна, польська, карталінська, а до плівчастих — спельта, однозернянка, двозернянка, Маха, Тимофєєва та інші дикі види. Серед усіх видів найбільше поширення і значення мають м'яка та тверда пшениці. Їхні посіви перевищують 98% загальної площі пшениці. При цьому на частку м'якої припадає 90% площі [10].

М'яка пшениця (Tr. aestivum L.) − однорічна озима або яра трав'яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1—1, 5 м і більше. Стебло — прямостояча соломина, заввишки у низькорослих (карликових і напівкарликових) сортів − 60-90 см, середньорослих — 100-110, високорослих — 110-125 см; складається з 4-7 міжвузлів. Пшениця відзначається підвищеною кущистістю, утворюючи в середньому 3—5 стебел, у тому числі продуктивних — 2-3. Листки у м'якої озимої пшениці майже голі, ярої — опушені, завдовжки 15—25 см і більше, завширшки 1—2 см. Колос різної довжини: короткий — до 8 см, середній — 8—10, довгий — понад 10 см; за формою — циліндричний (призматичний) з однаковою шириною уздовж колоса; веретеноподібний, який звужується до верхівки і в меншій мірі до основи, та булавоподібний (скверхедний), який до верхівки потовщується. У колосі утворюється 15—25 колосків — здебільшого 5-квіткових, з яких звичайно розвиваються і утворюють зерно 2—3 нижні квітки. Якщо у пшениці м'якої у перерахунку на 10 см стрижня розміщується менше 16 колосків, колос вважається нещільним; 17—22 — середньощільним, 23—28 — щільним, понад 28 — дуже щільним; у твердої пшениці нещільний колос має до 24 колосків на 10 см стрижня; середньощільний — 25—29, щільний — понад 29 колосків. Щільність колоса визначають також за кількістю колосків у перерахунку на 1 см стрижня. Встановлюють її шляхом ділення суми всіх колосків, за винятком верхівкового, на довжину стрижня. Можна встановити щільність колоса за середньою довжиною членика, для чого довжину стрижня ділять на кількість члеників. Якщо довжина членика понад 6 мм, колос вважають дуже нещільним, 5—6 мм — нещільним, 3,8—5 — середньощільним, 3—3,8 мм — щільним та менше 1,6 мм — дуже щільним. Кількість зерен у колосі часто перевищує 30—35 шт., а середня маса зерна у ньому становить 1—1,5 г (іноді до 2,5—4 г); маса 1000 зерен — 25—55 г, частіше — близько 40 г. Зерно за формою овальне, яйцеподібне, бочкоподібне, завдовжки 4—11 мм. М'яка пшениця — самозапильна рослина, але у жарку погоду може запилюватися перехресне [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВСТІ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ

Тверда пшениця (Tr . durum Best.) представлена у культурі в основному ярими сортами і зовсім мало — озимими. Порівняно з м'якою вона високоросліша, утворює стебла з восковим нальотом, які у верхній частині (ближче до основи колоса) виповнені серцевиною. Листки голі, також покриті восковим нальотом. Колос щільний, з середнім індексом щільності 25—30 і більше. Остюки грубі, значно переважають довжину колоса, яка коливається від 3,5 до 17 см. Колоскові луски жорсткі, зерно при достиганні міцно утримується квітковими і колосковими лусками й не обсипається. Зерно видовжене — до 12 мм, у поперечному перерізі — округло—кутасте [15].

Коренева система. Пшениця не утворює головного стрижневого кореня. Вже із самого початку проростання насіння має декілька майже однаково розвинутих зародкових коренів. У процесі дальшого розвитку і розвитку з нижніх стеблових вузлів починають формуватися придаткові, або вузлові корені, які утворюють мичкувату кореневу систему.

Насіння проростає декількома  корінцями : спочатку з’являється один корінець, через 3-4 дня вище першого другий і третій, потім – четвертий і п’ятий, які розміщуються в площині паралельно до щитка зернівкою

Одночасно з появою бокових погонів, після утворення вузла кущіння починають розвиватися вузлові стеблові (повторні) корені. Це відбувається через 14-26 днів після появи сходів. В Україні при сівбі в оптимальні строки і при достатній вологості ґрунту кущіння пшениці озимої починається на 14-16–й день після появи сходів. Кожний новий пагін утворює два корінці й таким чином забезпечується власною кореневою системою. На ріст і розвиток кореневої системи впливає ряд факторів, зокрема, температура, вологість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому [4].

Стебло. Стебло – соломина циліндричної форми. Вона може бути порожньою (пшениця м’яка) або заповненою пахкою паренхімою тканиною під колосом (пшениця тверда). Товщина соломи, її анатомічна будова (товщина стінок і склад хімічного кільця, кількість провідних пучків) визначають стійкість рослин проти вилягання. Стебло по довжині розділене на 5-6 частин вузлами у вигляді кільцеподібних потовщень. Довжина першого нижнього міжвузля, яке розміщене над вузлом кущіння залежного від сорту і умов вирощування може коливатися від 2 до 15 см. довжина другого і наступних міжвузлів перевищує довжину першого. Найбільш довге останнє – колосоносне міжвузля – 25-50 см, а у деяких сортів і більше.