Конкурсне випробування сортів пшениці озимої селекції ПДАА

Одержання високої польової схожості - одне з найважливіших завдань агротехніки, оскільки від неї залежить подальший догляд за посівами і рівень майбутнього врожаю. При вирощуванні зернових польова схожість повинна становити 80-90 %, тоді як у господарствах, згідно з статистичними даними, вона не перевищує 50-70 %, тобто майже половина насіння не дає сходів [20].

Кущіння. Характерною біологічною особливістю хлібних злаків є властивість кущитись. Кущіння - це поява бокових пагонів та вузлових коренів у рослин. Воно наступає після утворення 3-4 листків. Підземний вузол, від якого відходять бічні пагони, називається вузлом кущіння. Вузол кущіння є основним органом, при його відмиранні рослина гине.

Залежно від строку сівби буває осіннє і весняне кущіння. Число стебел на одній рослині прийнято називати коефіцієнтом кущіння. За кількістю стебел на одній рослині визначають загальну кущистість, а за кількістю стебел, які дають урожай — продуктивну.

У природних умовах високі врожаї формуються при продуктивній кущистості 2-3 стебла. Коефіцієнт кущіння і необхідну густоту продуктивного стеблостою (500-700 шт./м2) можна регулювати з допомогою агротехніки. Загортання насіння на глибину більше 4 см зменшує процес пагоноутворення. Інтенсивність кущіння падає при високих нормах висіву, недостатньому забезпеченні рослин поживними речовинами і вологою. Краще кущаться озимі зернові, менше - ярі.

Здатність зернових кущитись потрібно розглядати як позитивну властивість. Більша частина сортів 30-50 % урожаю формують на бокових стеблах. На зріджених посівах частка бічних продуктивних пагонів становить до 60-70 % урожаю зерна [4].

Вихід у трубку. Початком фази вважають момент, коли на головному пагоні з'являється перший стебловий вузол на відстані 2-5 см від поверхні фунту. Наступає ця фаза в озимих через 25-35 днів після відновлення весняної вегетації. Триває 25-30 днів. Під час виходу в трубку інтенсивно наростає вегетативна маса. Формуються генеративні органи. Тому в цей період росту пшениці необхідно максимум води і поживних речовин. Нестача їх призводить до значного зниження врожаю [10].

Колосіння. Одночасно з інтенсивним ростом стебла, внаслідок різкого видовження передостаннього міжвузля, відбувається вихід колоса з піхви верхнього листка, що означає настання фази колосіння. Продовжується формування репродуктивних органів, наростання вегетативної маси і сухої речовини. Інтенсивність ростових процесів залежить від забезпеченості вологою і елементами живлення. Це найбільш ефективний період для обприскування посівів фунгіцидами з метою захисту зернових від хвороб [15].

Цвітіння. За нормальних умов вегетації через 4-5 днів після виколошування настає цвітіння, яке триває 3-6 днів. Починається цвітіння у пшениці з середини колоса й поступово переходить до низу і верхівки колоса. У колоску спочатку цвітуть бічні (нижні) квітки, а потім середні. За ранніх строків цвітіння утворюється найбільш виповнене зерно.

На якість зерна дуже впливають метеорологічні умови в період від запилення до достигання зерна. Висока температура повітря посилює дихання рослин, спричинюючи нагромадження білка в зерні. При нижчій температурі дихання рослин послаблюється, збільшується нагромадження вуглеводів [12].

Фази стиглості. Після цвітіння і запліднення із стінок зав'язі утворюється оболонка зернівки. Ріст стебла, листків і коренів майже припиняється і пластичні речовини надходять тільки до зерна. Період формування зерна триває 12-16 днів і під кінець цього періоду відмічають настання молочної стиглості. Зерно в цій фазі уже нормальної величини, але ще зелене, молокоподібної консистенції. Вологість зерна в молочній фазі стиглості 60-40 %.

У восковій фазі стиглості консистенція зерна нагадує віск, вологість зерна становить 40-20 %. В кінці цієї фази зерно набуває нормального забарвлення, надходження поживних речовин у зерно і його ріст припиняються. У цей період починають роздільне збирання.

При повній стиглості вологість зерна знижується до 20-14 %, воно стає твердим і втрачає зв'язок з материнською рослиною [4].

Агротехнічні особливості вирощування пшениці озимої. Пшениця озима широко вирощується в Україні із застосуванням сучасної інтенсивної технології. Суть останньої полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту й розвитку рослин. Вона передбачає: розміщення культури після кращих попередників; використання інтенсивних сортів; застосування добрив на заплановану врожайність; роздрібне внесення азотних добрив протягом весни за даними ґрунтової і рослинної діагностики; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників; за потребою застосування регуляторів росту (ретардантів), сівбу із залишенням постійних технологічних колій; дотримання високої професійної та виконавської дисципліни механізаторів при виконанні усіх технологічних операцій; організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рослин на основних етапах органогенезу.

Головною метою інтенсивної технологи максимальна реалізація потенційної продуктивності пшениці шляхом раціональної мобілізації природних та техногенних факторів урожайності пшениці [10].

Попередники пшениці. Пшениця озима більш вимоглива до попередників, ніж інші озимі культури. Вона може давати високі урожаї, якщо до входу в зиму у неї добре розвиваються коренева система і вегетативна маса. Це в значній мірі залежить від попередників. Вони повинні раніше дозрівати, щоб залишалося достатньо часу на підготовку грунту до посіву пшениці, менше виснажувати і висушувати грунт (особливо верхні шари — 20—25 см, де восени розміщується основна маса коренів), не засмічувати її бур'янами і т.д. Грунт після попередників повинен мати дрібнокомкувату структуру і оптимальне зволоження, містити в достатній кількості і доступній формі для рослин поживні речовини: азот, фосфор, калій, кальцій, магній і ін [4].

Такі умови можна створювати шляхом парової обробки грунту (пару, напівпару) і застосування добрив. Чисті пари під пшеницю озиму необхідні в південно-східних районах, в сухих зонах на півдні України, в південній частині центрально-чорноземної зони.

Але  в багатьох районах нашої країни посіви пшениці озимої розміщують після непарових попередників: багаторічних і однорічних трав, зернобобових, просапних, колосових і інших культур. Гірші з них колосові попередники [14].

Правильний вибір попередників під пшеницю озиму дуже важлива задача. Від її рішення залежить отримання високих і стійких урожаїв. Пшениця озима в Україні займає понад 47% всієї площі зернових культур. В районах з великою насиченістю пшеницею озимою в сівозмінах вона може займати до 2— 3 полів. На Україні є зони, що різняться між собою за грунтово-кліматичних умов. Наприклад, в степовій частині України є засушливі і сильно засушливі зони. Тут урожаї пшениці озимої бувають нестійкими по роках. Тому важливе значення мають чисті пари. Питома вага чистих і зайнятих парів повинна встановлюватися в кожному господарстві з урахуванням конкретних природних і кліматичних умов, спеціалізації господарства, рівня культури землеробства і забезпеченості озимих кращими попередниками [15].

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кращими попередниками для пшениці в Степу України є чорні і зайняті пари, горох, при зрошенні — люцерна, у Лісостепу — зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс: на Поліссі — зайняті чи сидеральні (люпинові) пари, горох, рання картопля льон-довгунець. Приріст урожаю зерна пшениці, розмішеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників. Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуватимуться з впровадженням інтенсивної технології її вирощування на всій площі є кукурудза на силос ріпак, гречка та деякі стерньові попередники, зокрема пшениця озима посіяна після чорного пару або багаторічних трав [10].

В умовах області кращими попередниками для пшениці озимої є культури зайнятого пару та горох.

З метою запобігання порушення чергування культур у сівозмінах, озимі, що загинули, слід пересівати ячменем, ярою пшеницею, а па полях, не визначених на наступний рік сівбу цукрових буряків. - кукурудзою і просом; зріджені посіви озимої пшениці підсівати ячменем [4]. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                            

РОЗДІЛ 3

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1. Характеристика ґрунтів зони та дослідної ділянки

       Селекційні ділянки ПДАА розміщені на Середньоросійському підвищенні, в околицях Полтавського плато, в долині річки Ворскли. Рельєф пласто-водоерозійний, широкохвильовий. На околицях господарства правий берег Ворскли крутий: 10-15°, утворює уступ. Цей уступ інтенсивно розмивається, через що тут утворилася велика кількість ярів. Водорозділи широко характеризуються плоскорівнинним, зручним для ведення сільсько-господарського виробництва рельєфом.

Основною ґрунтотворною породою є пилувато-суглинковий лес. У понижених місцях і балках ґрунтотворною породою є алювіально-делювіальні відклади, у районі річки  Ворскла — справжні алювіальні відклади.

Ґрунтовий покрив господарства дуже різноманітний. Утворення різних типів ґрунтів пов’язане з різним рельєфом, ґрунтотворними породами, а також виробничою діяльністю людини.

В результаті обстеження на території селекційної ділянки виявлені такі типи ґрунтів:

1. Чорноземи глибокі середньогумусні.

2. Чорноземи глибокі малогумусні.

Найбільш поширеним серед них є чорнозем опідзолений слабозмитий, утворений на карбонатному лесі. Наявність карбонатів у лесі досягає 13%. Ґрунтовий профіль має добре виражені два генетичних горизонти. Верхній — гумусо-елювіальний горизонт (0-41 см) темно-сірого кольору, грунтово-пилової структури в орному шарі, і зернистий у підорному, важкого механічного складу, перехід до наступного генетичного горизонту поступовий. Верхня частина перехідного горизонту (41-75 см) ілювіальна, темно-бурого кольору, ущільнена, зернисто-горіхоподібної структури, перехід до наступного горизонту поступовий. Нижня частина перехідного горизонту (75-103 см) ілювіальна, брудно-бура, ущільнена, призмоподібної структури, з напливом оксидів заліза бурого кольору, перехід до слабо ілювіальної породи помітний.

Материнська порода – лес, пилувато важко-суглинкового механічного складу.

Вміст гумусу (по Тюріну) у верхньому шарі ґрунту (0-20 см) складає 3,07–3,63 %. За поглибленням профілю вміст гумусу зменшується й на глибині 40–50 см складає 1,76–1,84 %, а на глибині 80–90 см — 1,06–1,15 %. Реакція  сольової  витяжки  близька до  нейтральної (РН дорівнює 6,7 – 6,9). Гідролітична кислотність у шарі 0 – 20 см — 4,37–6,28 мг/екв. Ступінь насиченості основами 83-87 %.

Кількість легко рухомих форм поживних речовин постійно змінюється під дією багатьох факторів: механічного складу, обробітку ґрунту, системи удобрення у сівозміні.

Запаси рухомих форм поживних речовин наступні: доступного фосфору й рухомого калію (по Чірікову) відповідно 8-9 і 10-11 мг в 100 г повітряно-сухого ґрунту.

Підгрунтові води знаходяться на глибині 25-40 м і не впливають на водний режим верхніх горизонтів ґрунту [2].

 

3.2.  Погодні умови в роки проведення досліджень

 

Землі селекційного центру ПДАА розташоване в помірно-континентальній зоні нестійкого зволоження. Середня багаторічна температура дорівнює 6,4°С. середня місячна температура найбільш холодного місяця січня – 7,4°С, а самого теплого – липня +19,7°С, мінімальна абсолютна температура – мінус 33°С, максимальна +33°С.

Середня річна кількість опадів за останні три роки складає 499 мм, причому близько 75% випадає у теплий період з квітня по жовтень, що позитивно впливає на розвиток рослин.

Утворення стійкого снігового покриву приходиться на середину грудня. Середня кількість днів із сніговим покривом складає 89 днів. Сніговий покрив нестійкий.

Відносна вологість повітря коливається від 48 до 69%, іноді падає нижче 30%, що призводить до швидкого пересихання ґрунту і пригнічення рослин. Таким чином, недостатня кількість опадів в окремі роки в весняний період, при наявності суховійних вітрів, обумовлює необхідність в найкоротші строки проводити закриття вологи, посів ранніх культур з застосуванням всіх агротехнічних прийомів, направлених на збереження вологи в ґрунті.

Осінній період, зокрема під час посіву озимих культур, також визначається обмеженою кількістю опадів. Необхідно також застосувати агротехнічні прийоми по збереженню вологи в ґрунті. Осінньо-зимовий період  триває 170-180 днів.

Середньобагаторічна дата настання осінніх заморозків – 5 жовтня. В кінці жовтня середня температура понижується нижче 5°С, що визначає кінець вегетаційного періоду.

Розподіл опадів і температури повітря за останні три роки поданий в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.1.

 Розподіл опадів і середньомісячних температур повітря

за 2010-2011 роки

Місяці Роки	III	IV	V	VI	VII	VIII	IХ	Сума
								за веге-тацію	за рік
Розподіл опадів, мм
2010	9	11	16	21	22	18	15	494	1610
2011	10	13	15	23	20	20	14	437	1748
Багатор. середні Дані	10	12	17	22	22	19	14	503	1625
Середньомісячна температура повітря, С
2010	1,2	7,2	15,4	20,8	25,2	22,7	17,8	120,7	1080,0
2011	0,4	7,0	15,0	20,4	25,9	21,8	16,4	96,7	1070,2
Багатор. середні Дані	0,8	7,0	15,2	17,6	20,0	18,8	13,8	93,8	1070